Енеїда - Сторінка 34
- Вергілій -
Проте ця правиця
567] Душі всі три узяла в нього й стільки ж і зброї забрала.
568] Не одривався б тут, сину, з твоїх я обіймів солодких,
569] Над головою б сусіда не зміг глузувати Мезенцій,
570] Стільки жорстоких убивств не вчинив би залізом ніколи
571] І не здолав би стількох громадян відібрати у міста.
572] Згляньтесь, богове, й Юпітере, царю богів премогутній,
573] Над аркадійським царем, уклінно-бо вас я благаю:
574] Батьківські просьби прийміть. Якщо ваша ласка, як доля
575] Цілим Палланта мені збереже, якщо маю дожити
576] Дня, щоб побачить його і зустрітися з ним,— то, благаю,
577] Дайте дожить, а труди перетерпіти всі я готовий.
578] Та якщо, доле, готуєш таке, що й сказати лякаюсь,
579] Зволь же негайно, негайно жорстоке життя скоротити,
580] Поки ще горе непевне й не знаю, чого сподіватись.
581] Поки в обіймах держу тебе, сину, мій скарбе, єдина
582] В старості втіхо, щоб вісник жахливий не зранив у мене
583] Слуху мого". Жаль такий виливав при останнім прощанні
584] Батько. Зомлілого з болю додому несли його слуги.
585] Вже крізь відкриті ворота виходили вершники в поле;
586] Вирушив перший Еней і Ахат його вірний, за ними
587] Інші троянські вельможі; Паллант у середині їхав;
588] Здалеку видно хламиду його й розмальовану зброю,—
589] Наче Люціфер ясний, в Океанових хвилях омитий,
590] Поміж ясними зірками Венері з усіх найлюбіший,
591] В час, коли людям своє він священне покаже обличчя
592] Й темінь розгонить. На мурах стоять матері там у страху,
593] Стежать за хмарами пилу й військами, що крицею сяють.
594] Збройно вони через хащі, де шлях їм найближчий, проходять,
595] Гомін лунає, по четверо в ряд вони їдуть, на порох
596] Поле копитами збили. Є гай там великий близ річки
597] Цери холодної, здавна святий він для цілого краю.
598] Вколо віночком його оточили горби, а ялиці
599] Поясом чорним його вперезали. Як кажуть, пеласги
600] Давні, що перші колись оселились в латинській країні,
601] Гай посвятили Сільванові, богу ланів і худоби,
602] И день встановили святковий. Відтіль недалеко в безпеці
603] І абором Тархон стояв і тірренці, що їх ціле військо [188]
604] Можна побачить було із вершини горба, що на полі,
605] Й табору всю широчінь. Сюди ж то, потомлене дуже,
606] Батько Еней завертає й до бою готове юнацтво,
607] Щоб підкріпитись самим та дати і коням спочити.
608] З хмар прибула піднебесних у сяйві божистім Венера,
609] Світла, дари несучи. І як тільки побачила сина
610] В закутку самім долини, за зимними водами річки,
611] Радо йому об'явившись, отак промовляє: "Дари ось,
612] Мною обіцяні, маєш, що їх спорудив своїм хистом
613] Мій чоловік, щоб ти не вагався, мій сину, до бою
614] Викликать гордих лаврентів чи Турна палкого". Сказала
615] Так Кітерея і сина голубить, обнявши, й блискучу
616] Зброю під дубом навпроти складає. Він з божого дару
617] Радий, із честі такої й натішитись ним він не може,
618] Сам по порядку те все оглядає й дивує з усього,
619] Ще й обертає в руках, до плечей приміряє: шолом тут,
620] Що так страшить своїм гребнем і полум'ям грізно палає,
621] Й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої,
622] Що червоніє криваво, такий, як та темная хмара,
623] Що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах,
624] І наколінники легкі, із золота литі й електру,
625] Й спис, і поверхня щита, що не легко її описати.
626] Саме на ньому володар вогню, у пророцтвах умілий,
627] Знаючи будучність, вирізьбив славні діла італійців,
628] Римські тріумфи і ціле потомство прийдешнє, що вийде
629] З роду Асканія, й війни, що будуть, одна за одною.
630] Й матір-вовчицю він там зобразив, що у Марса в печері,
631] Зелом порослій, лежить,— до сосків припадаючи разом,
632] Граються двоє хлоп'ят і ссуть свою матір безстрашно.
633] Шию свою ізігнувши дугою, вона тих хлоп'яток
634] Лиже по черзі і так їх тільця язиком виправляє.
635] Біля цієї картини він Рим зобразив і додав ще,
636] Як сабінянок умкнули із місць глядачів на великих
637] Іграх у цирку, з законом незгідно, й війна розгорілась
638] Наново між Ромулідами й Тацієм, вже постарілим,
639] Що на чолі був у курів суворих. Царі після бою
640] При олтареві Юпітера збройні стоять і тримають
641] Чаші в руках та єднаються в спілку, свиню заколовши.
642] Біля цієї картини квадриги швидкі у розгоні
643] Метта надвоє роздерли (ой, треба було, мій альбанцю,
644] Слова додержать), там Тулл, шматуючи зрадника тіло,
645] В лісі розкидав його, аж кров'ю шипшини стікали.
646] Далі було, як звелів він Порсену Тарквінія знову [189]
647] Після вигнання прийняти і як він військом великим
648] Місто обліг, а потомки Енея на меч поривались,
649] Щоб боронити свободу. А він, невдоволений з того,
650] Ніби грозить, що Коклес та наважився міст зруйнувати,
651] Й Клелія, пута порвавши, посміла ріку переплинуть.
652] Зверху Манлій стояв, оборонець тарпейського замку,
653] й храм заслоняв, і нерушно тримав Капітолій високий;
654] Свіжою стріхою їжилась Ромула царська домівка.
655] Срібний гусак літав там у сінях золотосяйних
656] І сповіщав, що галли надходять, що вже на порозі.
657] Через гущавину, в темінь сповиті, з'явилися галли
658] І оточили твердиню — їм темрява ночі сприяла.
659] Кучері в них золоті, і одіж їх золотом сяє,
660] Світло-смугасті військові плащі, а шиї в них білі,
661] Мов молоко, в золотому окіллі; вимахує кожен
662] Парою списів альпійських, а в довгих щитах вони захист
663] Мають собі. Він вирізьбив там і громаду салійську
664] В танці святому, і голих луперків; у них гостроверхі
665] З вовни шапки, і щити зобразив, що із неба упали.
666] Чисті матрони везуть через місто у повозах зручних
667] Святощі їхні. А далі іще показав він виразно
668] Тартара царство, також глибоченний передсінок Діта
669] Й кари за злочини; теж, Катіліно, й тебе, як на грізній
670] Скелі висиш і тремтиш ти від фурій. Окремо — побожні,
671] З ними й Катон, що закони складає. Між всім цим широке
672] Граюче море із золота, й пінились сивії хвилі,
673] Й сріблом довкола дельфіни блищали, міцними хвостами
674] Глибоко хвилю горнули і піну шумну розсікали.
675] Мідний флот було видно всередині,— битва актійська:
676] Берег Левкади, усіяний весь вояками, а хвилі
677] Золотом сяють. Сам Август Цезар веде італійців,
678] З ним і сенат, і народ, і пенати, й великі богове.
679] Він на кормі височенній стоїть, а обабіч з обличчя
680] Радісна ясність палає і батьківська зірка над тім'ям.
681] Далі за ним — Агріппа величний веде своє військо,
682] Вітром попутним боги йому з неба сприяють. На ньому
683] Славна відзнака воєнна— з носів корабельних корона
684] Скроні йому осявала. А далі — озброєні різно
685] Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори
686] Й берега він переможець червоного. Тягне з собою
687] Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому
688] Жінка з Єгипту, кечестя для нього. Всі разом рушають
689] В бій, аж запінилось море, вдаряють-бо підняті весла,
690] Ростри тризубі прорізують плесо,— ідуть у відкрите
691] Море. Гадав би хто, може, що тут надпливають Кіклади, [190]
692] Зрушені морем, чи з горами гори зіткнулись високі;
693] З суден, важких наче вежі, воїни так натискають
694] Збройними масами, з рук запалене кидають клоччя,
695] Мечуть летюче залізо списів,— і багриться від крові
696] Поле нептунське. Всередині військо цариця скликає
697] Батьківським систром; не бачить гадюк вона двох за собою.
698] Всякі потвори богів різнорідних, між ними Анубіс
699] Песиголовий, рушають у бій на Нептуна й Венеру,
700] Проти Мінерви. В середині битви цієї сам Маворс,
701] В зброї залізній, лютує. А Діри зловісні з ефіру
702] Линуть, і втішна Незгода надходить у шаті роздертій,
703] Зараз за нею з кривавим бичем виступає Беллона.
704] Зверху, з актійської скелі, на це Аполлон споглядає
705] І натягає свій лук. Злякались тієї погрози
706] Індія й цілий Єгипет, Аравія вся і Сабеї
707] І починають тікати. Видно було, як цариця
708] Кличе вітри, паруси наставляє під подув і линви
709] їм попускає невпинно. її там у цій різанині
710] Бог вогняний зобразив від прийдешньої смерті блідою;
711] Япіг попутний і хвилі несуть її в море, а далі —
712] Ніл, засмутившись, могутній, своє розгортає одіння
713] Й всіх розбитих до свого зеленого лона скликає.
714] Цезар у римськії мури в'їжджає в потрійнім тріумфі
715] Й вічним богам італійським безсмертні складає обіти —
716] Тричі по сто у столиці поставити храмів величних.
717] З ігрищ веселих та оплесків вулиці всі аж лунають;
718] В храмах кругом вівтарі і хор матерів, а навколо
719] При вівтарях жертовні воли усю землю покрили.
720] Він на порозі сидить білосніжнім осяйного Феба
721] І від народів дари порядкує й на пишних колонах
722] Вішає. Йдуть ті народи впокорені, в шерегах довгих.
723] Мова їх, звичаї, зброя, їх одяг — які розмаїті!
724] Мульцібер тут зобразив номадів і карів, лелегів,
725] Афрів отих розперезаних, ще й стрілозбройних гелонів.
726] Далі Євфрат вже котив свої хвилі спокійні; ще далі —
727] Люди з меж крайніх — морини; і Рейн двоєрогий, і даги
728] Непогамовні, і річка Аракс, для мостів небезпечна.
729] Матері дару, Вулкана щиту, він дивується дуже,
730] Образам радий ясним, хоча тих подій і не знає,
731] І піднімає на плечі цю славу і долю нащадків.
КНИГА ДЕВ’ЯТА
1] Поки це все десь далеко там діється, з неба послала
2] Донька Сатурна Юнона Іріду до смілого Турна.
3] Саме тоді він сидів у священній долині, у гаї
4] Батька Пілумна, як донька Тавманта, звернувшись до нього,
5] Так промовляє устами рожевими: "Турне, чи бачиш,
6] Те, чого жоден з богів на твої побажання не смів би
7] Навіть тобі обіцяти, сам час, у невпинному русі,
8] Це подає тобі. Слухай, Еней, залишивши свій город,
9] Все товариство і флот свій, пішов до оселі Евандра,
10] Володаря Палатіну. Мало того — до найдальших
11] Селищ корітських та зброїть лідійський загін і ватаги,
12] Зібрані з сіл. То чого ще вагатись? Вже час готувати
13] Повози й коні. Покинь зволікання усяке й на табір
14] Вдар і розбий у сум'ятті". Так мовить і в небо злітає
15] Рівними крилами, й довгу дугу вона креслить у хмарах.
16] Зразу юнак упізнав її й, руки до неба піднявши
17] Вслід їй, зникаючій, поклик такий посилає: "Ірідо,
18] Неба окрасо, хто шле тебе нині на землю до мене
19] Летом крізь хмари? Звідкіль така ясність раптова? Я бачу,
20] Як посередині небо відкрилося, бачу, як зорі
21] Кружать круг обрію.
567] Душі всі три узяла в нього й стільки ж і зброї забрала.
568] Не одривався б тут, сину, з твоїх я обіймів солодких,
569] Над головою б сусіда не зміг глузувати Мезенцій,
570] Стільки жорстоких убивств не вчинив би залізом ніколи
571] І не здолав би стількох громадян відібрати у міста.
572] Згляньтесь, богове, й Юпітере, царю богів премогутній,
573] Над аркадійським царем, уклінно-бо вас я благаю:
574] Батьківські просьби прийміть. Якщо ваша ласка, як доля
575] Цілим Палланта мені збереже, якщо маю дожити
576] Дня, щоб побачить його і зустрітися з ним,— то, благаю,
577] Дайте дожить, а труди перетерпіти всі я готовий.
578] Та якщо, доле, готуєш таке, що й сказати лякаюсь,
579] Зволь же негайно, негайно жорстоке життя скоротити,
580] Поки ще горе непевне й не знаю, чого сподіватись.
581] Поки в обіймах держу тебе, сину, мій скарбе, єдина
582] В старості втіхо, щоб вісник жахливий не зранив у мене
583] Слуху мого". Жаль такий виливав при останнім прощанні
584] Батько. Зомлілого з болю додому несли його слуги.
585] Вже крізь відкриті ворота виходили вершники в поле;
586] Вирушив перший Еней і Ахат його вірний, за ними
587] Інші троянські вельможі; Паллант у середині їхав;
588] Здалеку видно хламиду його й розмальовану зброю,—
589] Наче Люціфер ясний, в Океанових хвилях омитий,
590] Поміж ясними зірками Венері з усіх найлюбіший,
591] В час, коли людям своє він священне покаже обличчя
592] Й темінь розгонить. На мурах стоять матері там у страху,
593] Стежать за хмарами пилу й військами, що крицею сяють.
594] Збройно вони через хащі, де шлях їм найближчий, проходять,
595] Гомін лунає, по четверо в ряд вони їдуть, на порох
596] Поле копитами збили. Є гай там великий близ річки
597] Цери холодної, здавна святий він для цілого краю.
598] Вколо віночком його оточили горби, а ялиці
599] Поясом чорним його вперезали. Як кажуть, пеласги
600] Давні, що перші колись оселились в латинській країні,
601] Гай посвятили Сільванові, богу ланів і худоби,
602] И день встановили святковий. Відтіль недалеко в безпеці
603] І абором Тархон стояв і тірренці, що їх ціле військо [188]
604] Можна побачить було із вершини горба, що на полі,
605] Й табору всю широчінь. Сюди ж то, потомлене дуже,
606] Батько Еней завертає й до бою готове юнацтво,
607] Щоб підкріпитись самим та дати і коням спочити.
608] З хмар прибула піднебесних у сяйві божистім Венера,
609] Світла, дари несучи. І як тільки побачила сина
610] В закутку самім долини, за зимними водами річки,
611] Радо йому об'явившись, отак промовляє: "Дари ось,
612] Мною обіцяні, маєш, що їх спорудив своїм хистом
613] Мій чоловік, щоб ти не вагався, мій сину, до бою
614] Викликать гордих лаврентів чи Турна палкого". Сказала
615] Так Кітерея і сина голубить, обнявши, й блискучу
616] Зброю під дубом навпроти складає. Він з божого дару
617] Радий, із честі такої й натішитись ним він не може,
618] Сам по порядку те все оглядає й дивує з усього,
619] Ще й обертає в руках, до плечей приміряє: шолом тут,
620] Що так страшить своїм гребнем і полум'ям грізно палає,
621] Й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої,
622] Що червоніє криваво, такий, як та темная хмара,
623] Що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах,
624] І наколінники легкі, із золота литі й електру,
625] Й спис, і поверхня щита, що не легко її описати.
626] Саме на ньому володар вогню, у пророцтвах умілий,
627] Знаючи будучність, вирізьбив славні діла італійців,
628] Римські тріумфи і ціле потомство прийдешнє, що вийде
629] З роду Асканія, й війни, що будуть, одна за одною.
630] Й матір-вовчицю він там зобразив, що у Марса в печері,
631] Зелом порослій, лежить,— до сосків припадаючи разом,
632] Граються двоє хлоп'ят і ссуть свою матір безстрашно.
633] Шию свою ізігнувши дугою, вона тих хлоп'яток
634] Лиже по черзі і так їх тільця язиком виправляє.
635] Біля цієї картини він Рим зобразив і додав ще,
636] Як сабінянок умкнули із місць глядачів на великих
637] Іграх у цирку, з законом незгідно, й війна розгорілась
638] Наново між Ромулідами й Тацієм, вже постарілим,
639] Що на чолі був у курів суворих. Царі після бою
640] При олтареві Юпітера збройні стоять і тримають
641] Чаші в руках та єднаються в спілку, свиню заколовши.
642] Біля цієї картини квадриги швидкі у розгоні
643] Метта надвоє роздерли (ой, треба було, мій альбанцю,
644] Слова додержать), там Тулл, шматуючи зрадника тіло,
645] В лісі розкидав його, аж кров'ю шипшини стікали.
646] Далі було, як звелів він Порсену Тарквінія знову [189]
647] Після вигнання прийняти і як він військом великим
648] Місто обліг, а потомки Енея на меч поривались,
649] Щоб боронити свободу. А він, невдоволений з того,
650] Ніби грозить, що Коклес та наважився міст зруйнувати,
651] Й Клелія, пута порвавши, посміла ріку переплинуть.
652] Зверху Манлій стояв, оборонець тарпейського замку,
653] й храм заслоняв, і нерушно тримав Капітолій високий;
654] Свіжою стріхою їжилась Ромула царська домівка.
655] Срібний гусак літав там у сінях золотосяйних
656] І сповіщав, що галли надходять, що вже на порозі.
657] Через гущавину, в темінь сповиті, з'явилися галли
658] І оточили твердиню — їм темрява ночі сприяла.
659] Кучері в них золоті, і одіж їх золотом сяє,
660] Світло-смугасті військові плащі, а шиї в них білі,
661] Мов молоко, в золотому окіллі; вимахує кожен
662] Парою списів альпійських, а в довгих щитах вони захист
663] Мають собі. Він вирізьбив там і громаду салійську
664] В танці святому, і голих луперків; у них гостроверхі
665] З вовни шапки, і щити зобразив, що із неба упали.
666] Чисті матрони везуть через місто у повозах зручних
667] Святощі їхні. А далі іще показав він виразно
668] Тартара царство, також глибоченний передсінок Діта
669] Й кари за злочини; теж, Катіліно, й тебе, як на грізній
670] Скелі висиш і тремтиш ти від фурій. Окремо — побожні,
671] З ними й Катон, що закони складає. Між всім цим широке
672] Граюче море із золота, й пінились сивії хвилі,
673] Й сріблом довкола дельфіни блищали, міцними хвостами
674] Глибоко хвилю горнули і піну шумну розсікали.
675] Мідний флот було видно всередині,— битва актійська:
676] Берег Левкади, усіяний весь вояками, а хвилі
677] Золотом сяють. Сам Август Цезар веде італійців,
678] З ним і сенат, і народ, і пенати, й великі богове.
679] Він на кормі височенній стоїть, а обабіч з обличчя
680] Радісна ясність палає і батьківська зірка над тім'ям.
681] Далі за ним — Агріппа величний веде своє військо,
682] Вітром попутним боги йому з неба сприяють. На ньому
683] Славна відзнака воєнна— з носів корабельних корона
684] Скроні йому осявала. А далі — озброєні різно
685] Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори
686] Й берега він переможець червоного. Тягне з собою
687] Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому
688] Жінка з Єгипту, кечестя для нього. Всі разом рушають
689] В бій, аж запінилось море, вдаряють-бо підняті весла,
690] Ростри тризубі прорізують плесо,— ідуть у відкрите
691] Море. Гадав би хто, може, що тут надпливають Кіклади, [190]
692] Зрушені морем, чи з горами гори зіткнулись високі;
693] З суден, важких наче вежі, воїни так натискають
694] Збройними масами, з рук запалене кидають клоччя,
695] Мечуть летюче залізо списів,— і багриться від крові
696] Поле нептунське. Всередині військо цариця скликає
697] Батьківським систром; не бачить гадюк вона двох за собою.
698] Всякі потвори богів різнорідних, між ними Анубіс
699] Песиголовий, рушають у бій на Нептуна й Венеру,
700] Проти Мінерви. В середині битви цієї сам Маворс,
701] В зброї залізній, лютує. А Діри зловісні з ефіру
702] Линуть, і втішна Незгода надходить у шаті роздертій,
703] Зараз за нею з кривавим бичем виступає Беллона.
704] Зверху, з актійської скелі, на це Аполлон споглядає
705] І натягає свій лук. Злякались тієї погрози
706] Індія й цілий Єгипет, Аравія вся і Сабеї
707] І починають тікати. Видно було, як цариця
708] Кличе вітри, паруси наставляє під подув і линви
709] їм попускає невпинно. її там у цій різанині
710] Бог вогняний зобразив від прийдешньої смерті блідою;
711] Япіг попутний і хвилі несуть її в море, а далі —
712] Ніл, засмутившись, могутній, своє розгортає одіння
713] Й всіх розбитих до свого зеленого лона скликає.
714] Цезар у римськії мури в'їжджає в потрійнім тріумфі
715] Й вічним богам італійським безсмертні складає обіти —
716] Тричі по сто у столиці поставити храмів величних.
717] З ігрищ веселих та оплесків вулиці всі аж лунають;
718] В храмах кругом вівтарі і хор матерів, а навколо
719] При вівтарях жертовні воли усю землю покрили.
720] Він на порозі сидить білосніжнім осяйного Феба
721] І від народів дари порядкує й на пишних колонах
722] Вішає. Йдуть ті народи впокорені, в шерегах довгих.
723] Мова їх, звичаї, зброя, їх одяг — які розмаїті!
724] Мульцібер тут зобразив номадів і карів, лелегів,
725] Афрів отих розперезаних, ще й стрілозбройних гелонів.
726] Далі Євфрат вже котив свої хвилі спокійні; ще далі —
727] Люди з меж крайніх — морини; і Рейн двоєрогий, і даги
728] Непогамовні, і річка Аракс, для мостів небезпечна.
729] Матері дару, Вулкана щиту, він дивується дуже,
730] Образам радий ясним, хоча тих подій і не знає,
731] І піднімає на плечі цю славу і долю нащадків.
КНИГА ДЕВ’ЯТА
1] Поки це все десь далеко там діється, з неба послала
2] Донька Сатурна Юнона Іріду до смілого Турна.
3] Саме тоді він сидів у священній долині, у гаї
4] Батька Пілумна, як донька Тавманта, звернувшись до нього,
5] Так промовляє устами рожевими: "Турне, чи бачиш,
6] Те, чого жоден з богів на твої побажання не смів би
7] Навіть тобі обіцяти, сам час, у невпинному русі,
8] Це подає тобі. Слухай, Еней, залишивши свій город,
9] Все товариство і флот свій, пішов до оселі Евандра,
10] Володаря Палатіну. Мало того — до найдальших
11] Селищ корітських та зброїть лідійський загін і ватаги,
12] Зібрані з сіл. То чого ще вагатись? Вже час готувати
13] Повози й коні. Покинь зволікання усяке й на табір
14] Вдар і розбий у сум'ятті". Так мовить і в небо злітає
15] Рівними крилами, й довгу дугу вона креслить у хмарах.
16] Зразу юнак упізнав її й, руки до неба піднявши
17] Вслід їй, зникаючій, поклик такий посилає: "Ірідо,
18] Неба окрасо, хто шле тебе нині на землю до мене
19] Летом крізь хмари? Звідкіль така ясність раптова? Я бачу,
20] Як посередині небо відкрилося, бачу, як зорі
21] Кружать круг обрію.