Ерато

Геродот

Історії в дев'яти книгах

Книга VI

Ерато

Переклад А. Білецького

1. Отже, Арістагор, який підняв Іонію на повстання, так закінчив своє життя. А Гістіай, тиран Мілета, коли Дарій дозволив йому піти, вирядився до Сардів. Щойно він прибув туди з Сусів, як його запитав Артафрен, правитель Сардів, із якого приводу, на його думку, повстали іонійці. А Гістіай відповів, ніби він нічого не знає і навіть здивований тим, що відбулося, ніби він нічого не знав, які там сталися події. Проте Артафрєн, побачивши, що той ухиляється від прямої відповіді, хоч і знає правду про повстання(1), відповів йому: "Я скажу тобі про це, Гістіає: ось як тут стоїть справа: це взуття зшив ти, а взув його Арістагор" (2).

2. Так Артафрен сказав йому, натякаючи на повстання. А Гістіай, гадаючи, що Артафрен уже все знає, злякався, і того ж дня, коли настала ніч, утік на узбережжя, спершу обдуривши царя Дарія, пообіцявши йому підкорити "найбільший острів, Сардо", а тепер готувався очолити повстання іонійців у війні проти Дарія. Він переправився на Хіос(1), де хіосці ув'язнили його, підозрюючи, що він хоче за дорученням Дарія учинити ворохобництво в їхньому місті.

3. Отже, коли іонійці почали його розпитувати, чому він наказав Арістагорові з такою поквапливістю повстати проти Царя і цим завдав іонійцям стільки лиха, Гістіай не назвав їм справжньої причини, але сказав, ніби цар Дарій має намір(1) переселити фінікійців в Іонію, а іонійців у Фінікію і з цієї причини дав йому наказ. Однак, такого наміру зовсім не було в Царя, але Гістіай, сказавши це, хотів налякати іонійців.

4. Згодом Гістіай послав листи з одним вісником, Герміппом, із Атарнея, до персів, що були в Сардах, щодо людей, із якими він перед тим домовився про повстання(1). Проте Гермшп не вручив листи тим, кому вони були призначені, але взяв їх і передав Артафренові. Той, коли Довідався про все, що сталося, наказав Герміппові взяти Гістіаєві листи і передати їх тим, кому було призначено, а відповіді, які послали перси Пстіаю, дати йому. Коли це було викрито, тоді Артафрен повбивав багатьох персів.

5. Тоді в Сардах почалося збентеження, а Гістіай, коли його надія не здійснилася, попросив хіосців, щоб вони допомогли йому повернутися до Мілета(1). Проте мілетяни, задоволені тим, що позбулися Арістагора, зовсім не бажали прийняти в своєму місті іншого тирана, коли вже вони натішилися свободою. І справді, коли Гістіай спробував силоміць у темряві ночі повернутися до Мілета, його поранив у стегно якийсь мілетя-нин. Отже, він, вигнаний із своєї вітчизни, повернувся на Хіос. А звідти, оскільки він не спромігся вмовити хіосців дати йому кораблі(2), він подався до Мітілени і домігся вмовити лесбосців (3) дати йому кораблі. Вони спорядили вісім трієр і разом із Гістіаєм відпливли до Візантія. Там зупинилися кораблі, що прибули з Понту, вони захопили їх, за винятком тих, залоги яких оголосили, що вони погоджуються виконувати накази Гістіая.

6. Отже, Гістіай і мітіленці займалися цими справами, а проти Мілета очікувався напад численних морських і сухопутних військ, бо перські стратеги(1) з'єдналися один із одним, склали єдине військо і вирушили в похід на Мілет, уважаючи за другорядні міста всі інші, крім нього. Серед морських військ дуже охоче пішли в похід фінікійці, але разом із ними взяли участь у поході кіпріоти, які нещодавно підкорилися персам, кілікійці, а також і єгиптяни (2).

7. Всі вони вирушили проти Мілета та інших іонійських міст. А іонійці, повідомлені про це, послали представників своїх міст(1) до Паніонія. Прибули вони туди і після наради вирішили зовсім не виставляти сухопутного війська проти персів, а своє місто щоб захищали самі мілетяни, але спорядити флот і щоб у ньому були всі кораблі, а після спорядження його зосередити його якнайшвидше біля Лади(2), щоб там уступити в бій, обороняючи Мілет. Лада — це острівець навпроти Мілета.

8. Після цього мілетяни спорядили свої кораблі і прибули туди, а разом із ними ті еолійці, що живуть на Лесбосі. Ось як вони були розташовані(1): на східному крилі були мілетяни з вісімдесятьма кораблями, за ними були пріенці з дванадцятьма кораблями, а далі міунтя-ни з трьома кораблями, за ними теосці з сімнадцятьма кораблями, за теосцями хіосці на ста кораблях, а поряд із ними розташувалися ерітрій-ці і фокейці, а ерітрійці прибули на восьми кораблях і фокейці на трьох. За фокейцями були лесбосці(2) на вісімдесяти кораблях, а останніми були самосці на шістдесяти кораблях, що розташувалися на західному крилі. Загальне число всіх цих кораблів досягало трьохсот п'ятдесяти трьох трієр. Це були кораблі іонійців (3), а у варварів число кораблів досягло шестисот.

9. Коли кораблі варварів прибули до країни мілетян і прийшла також піхота, перські стратеги, довідавшися про велике число іонійських кораблів, перелякалися, побоюючись, чи зможуть вони їх перемогти і чи заволодіють Мілетом, не маючи переваги на морі, і, крім того, наразяться на небезпеку бути покараними Дарієм. Із такими думками вони зібрали іонійських тиранів, яких Арістагор позбавив влади і які знайшли притулок у мідійців, і тоді опинилися у війську, посланому проти Мілета. Вони покликали всіх із них, хто був із ними, і сказали їм: "О іонійці! Прийшов час, коли кожний із вас доведе, що він служить інтересам Царя. Отже, кожен із вас нехай постарається відокремити своїх співгромадян від інших союзників. Пообіцяйте їм, що, по-перше, їм не буде ніяких неприємностей через їхнє повстання, яке вони підняли, по-друге, що ніхто не підпалюватиме ні їхніх святилищ, ні їхніх будинків, і що їхнє становище не буде гіршим, ніж було до того. Проте, якщо вони не зроблять так, але вступлять у бій, тоді пригрозіть їм і скажіть, що з ними буде, коли їх буде переможено в битві, тоді вони стануть рабами, а їхніх синів ми зробимо євнухами, а їхніх дочок зашлемо до Бактріани(1), а їхню країну віддамо комусь іншому".

10. Отже, так вони їм казали, а іонійські тирани послали кожен своїх людей по всіх містах оголосити про це. Проте іонійці, до яких досягли ці оголошення, нерозсудно поводячись, не захотіли бути зрадниками(1) і в кожному місті гадали, що це лише їм (2) перси роблять такі обіцянки. Все це сталося, щойно перси прибули до Мілета.

11. Після того іонійці зібралися на Ладі і там відбулися збори, на яких, звичайно, й інші проводирі виступали з промовами і серед них фокейський стратег Діонісій(1) виступив із промовою і сказав їм так: "Справді, іонійці, для нас із вами справа тримається на лезі бритви, чи ми будемо вільними, чи рабами і при тому збіглими рабами. Отже, тепер вам доведеться постраждати, якщо ви можете терпіти, але згодом ви зможете перемогти ворогів і жити вільними. Якщо ви виявите безсилість і у вас не буде дисципліни, то я зовсім не сподіваюся, що ви дорого не заплатите Цареві за ваше повстання. Послухайте лишень мене і покладіться на мене, і я даю вам слово, якщо боги будуть безсторонні і коли вороги насміляться напасти на нас, то будуть розбиті.

12. Коли про це почули іонійці, вони пристали на пропозицію Діонісія. А він щодня виводив кораблі у відкрите море один за одним і змушував управлятися веслярів, проводячи кораблі одні між іншими, тренував залоги(1), а решту дня тримав кораблі на якорі і так він цілий день готував іонійців до бою. Так протягом семи днів вони виконували всі його накази, але на восьмий іонійці, не звиклі до таких праць і виснажені від напруження і спеки, почали буркотати: "За які гріхи ми терпимо таке? Що ми з глузду з'їхали? Він запаморочив нам голову і ми підкорилися цьому фокейському хвалькові, який привів із собою лише три кораблі, і терпимо його. А він прибрав нас до рук і довів до розпачу, і тепер ми пропадаємо. Ось уже багато хто з нас захворів і багато ще може захворіти. Ніж терпіти такі муки, ми гадаємо, краще знести все, що може статися, навіть якщо ми зазнаємо неволі, хоч що б там було, все буде краще, ніж теперішня наша неволя. Нумо! Не будемо слухатися його!". Так вони сказали і відтоді ніхто з них не хотів слухатися і немовби вони були сухопутним військом, вони поставили на острові намети і, сидячи в їхній тіні, не піднімалися на кораблі і перестали вправлятися.

13. Коли стратеги самосців довідалися про те, що зробили іонійці , тоді вже вони прийняли пропозиції Еака, сина Сілосонта, ті, що їм посилав Еак, якого призначили перси, а він просив їх покинути іонійців, їхніх союзників. Отже, самосці, по-перше, бачачи, що іонійці зовсім недисципліновані, прийняли пропозиції, а, по-друге, вони ясно бачили, що не можуть подолати військову силу Царя, бо добре знали, що навіть тоді, якби вони перемогли його флот, що був там, то замість нього прибуде інший у п'ятеро більший (2). Отже, знайшовши якийсь привід і побачивши, що іонійці не мають наміру виконувати свій обов'язок, вони визнали за краще зберегти свої святилища і будинки приватних осіб. Цей Еак, що його пропозиції вони прийняли, був сином Сілосонта, сина Еака і був тираном Самосу, і його позбавив влади мілетянин Аріста-гор, як і інших іонійських тиранів.

14. Отже, тоді коли проти мілетян прибули на своїх кораблях фінікійці, іонійці виступили проти них у бойовому порядку. Коли зблизилися кораблі обох сторін і почалася битва, я не можу точно сказати(1), хто з іонійців виявився боягузливим, а хто хоробрим у цій морській битві, бо вони обвинувачують один одного. Про самосців кажуть, що як вони домовилися з Еаком, то підняли вітрила, покинули свої позиції і відпливли на Самос, усі, крім одинадцяти кораблів (2). їхні тріерархи послухалися наказів своїх стратегів і не покинули битви. І за це самоський уряд ушанував їх, написавши їхні імена та імена їхніх батьків на стелі, яка і тепер стоїть там на агорі. Проте, щойно лесбосці побачили, як тікають ті, що були поблизу, вони зробили, як і самосці, і як більшість іонійців.

15. Серед тих, що залишилися в битві, найбільш постраждали хіосці, які вчинили великі подвиги і не хотіли стати боягузами. Вони, як я вже сказав перед цим, привели сто кораблів і на кожному з них поставили як залогу сорок(1) видатних громадян. Вони, незважаючи на те, що бачили, як більшість їхніх союзників виявилися зрадниками, визнали за недо-стойне бути такими, як ті боягузи, але залишившися разом із небагатьма союзниками, маневрували серед ворожих кораблів і продовжували бій, доки, знищивши багато ворожих кораблів, загубили і більшість своїх.