Фермер Джайлз із Гема - Сторінка 5

Мірошник придушено хихикнув. Потому Джайлз узув високі чоботи з вилогами, причепивши до чобіт пару старих шпор, а ще натягнув на голову обтягнутий шкірою шолом. Але в останній момент начепив поверх шолома старого фетрового капелюха, а на кольчугу-камзол накинув великого сірого плаща.

— А це навіщо. Пане? — запитали його.

— Ну, — сказав Джайлз, — ідея піти полювати дракона, брязкаючи та дзенькаючи, мов кентерберійські дзвони, — ваша, а не моя. Як на мене, геть не розумно повідомляти дракона про своє наближення занадто швидко. А шолом і є шолом, — це як виклик на битву. Нехай черв бачить над живоплотом лише мій старий капелюх, і, можливо, мені вдасться підібратися до нього якнайближче, перш ніж почнуться неприємності.

Люди понашивали на одяг стільки кілець, що вони частково накладалися: верхнє вільно звисало над нижнім — і таки справді дзвеніли. Плащ трохи приглушував їхній брязкіт, але Джайлз у тому вбранні справляв дивне враження. Йому про це не сказали. Він ледве-ледве спромігся підперезатися поясом, до якого причепили піхви; проте меча фермерові довелося нести в руках, адже той не бажав залишатись у піхвах і його можна було втримати там лише силоміць.

Фермер покликав Ґарма. Джайлз усе-таки був справедливим — наскільки це йому вдавалося.

— Собако, — сказав він, — ти йдеш зі мною.

Пес завив.

— Ґвалт! Ґвалт! — волав він.

— Ану припини! — гаркнув Джайлз. — Або я дам тобі такого прочухана, що і дракон позаздрить. Ти-бо знаєш запах цього дракона і, може, ще раз станеш мені у пригоді.

Потому Фермер Джайлз покликав свою сіру кобилу. Вона подивилася на нього з підозрою і понюхала шпори. Та все ж дозволила вилізти собі на спину; і тоді вони рушили в путь, і ніхто з них не почувався щасливим. Швидкою ходою пройшли вони селом, і всі мешканці — головно визираючи з вікон — плескали в долоні та підбадьорювали їх вигуками. Фермер і його кобила прибрали якнайбравурнішого вигляду; а от Ґарм не знав почуття сорому, тож і волікся за ними, підібгавши хвоста.

Подорожні перетнули міст через ріку на краю села. Коли вже нарешті вони відійшли далеко, зникнувши з очей селян, то сповільнили ходу. Та однаково дуже швидко покинули землі, які належали Фермерові Джайлзу й іншим людям із П?ма, і дісталися до тих країв, де вже побував дракон. Там було поламано дерева, знищено огорожі, випалено траву, й усюди панувала загрозлива моторошна тиша.

Сонце припікало, й у Фермера Джайлза виникло бажання зняти із себе одежину чи дві; а ще він розмірковував, чи не випив бува забагато пива. "Гай-гай, нічогенький кінець Різдва, — думав він. — І мені пощастить, якщо то не буде й мій кінець також". Фермер витер обличчя величезною хустинкою — зеленою, а не червоною, бо червоні (таке він чув) дратують драконів.

Але дракона Джайлз не знайшов. Навіть проїхавши багатьма вулицями, широкими та вузькими, і спустошеними полями інших фермерів, дракона все одно не виявив. З Ґарма, звісно, не було жодної користі. Він плентався позаду кобили й відмовлявся будь-що винюхувати.

Нарешті вони добралися до звивистої дороги, яка зазнала тільки дрібних ушкоджень і здавалася тихою та спокійною. Проїхавши нею з півмилі, Джайлз уже роздумував, чи не виконав він бува свого обов'язку й того, що вимагала від нього слава. Фермер постановив, що розшукував дракона вже досить довго й далеко. і саме подумав про те, щоби повертати назад, і про обід, і про те, щоби розповісти друзям, ніби дракон побачив, як він наближається, і просто полетів геть, коли це дорога різко завернула.

І там був він, дракон. Лежав одним боком на поваленій огорожі, поклавши свою жахливу голову посеред дороги.

— Ґвалт! — вискнув Ґарм і кинувся навтьоки.

Сіра кобила несподівано гепнулася на круп, а Фермер Джайлз беркицьнувся назад і впав у рівчак. Коли він вистромив звідтіля голову, то дракон дивився на нього широко розплющеними очима.

— Доброго ранку! — мовив дракон. — Ви, здається, здивовані.

— Доброго ранку! — сказав Джайлз. — Таки так.

— Вибачте, — вів далі дракон.

Він дуже підозріливо нашорошив вуха, коли вловив дзенькіт кілець при падінні фермера.

— Перепрошую за питання, але чи ви бува не мене шукали?

— Авжеж ні! — відказав фермер. — Як я міг подумати, що побачу вас тут? Я просто собі гуляв.

Він похапцем вибрався з рівчака й позадкував до сірої кобили. Вона вже знову зіп'ялася на ноги і поскубувала на узбіччі траву так, ніби її нічого не обходило.

— Отже, ми зустрілися завдяки щасливому випадку, — сказав дракон. — Мені дуже приємно. А це, припускаю, ваш святковий одяг. Імовірно, нове віяння моди?

Фермер Джайлз спохопився, що з нього злетів капелюх, а ще зісковзнув, розстібнувшись, сірий плащ; але повівся зухвало.

— Ага, — відповів він, — нове-новісіньке. Проте я мушу наздогнати свого пса. Гадаю, він помчав за кроликами.

— А я гадаю, що ні, — мовив Хризофілакс, облизуючи губи (це було знаком зацікавленості). — На мою думку, він дістанеться додому значно раніше за вас. Але, благаю, продовжуйте подорож. Пане… — вибачте, мені здається, я не знаю вашого імені.

— А я — вашого, — сказав Джайлз, — тож нехай буде, як є.

— Як вам завгодно, — погодився Хризофілакс, знов облизуючи губи й удавши, ніби заплющує очі.

Він мав підступне (як і всі дракони) серце, проте не вельми сміливе (і це також не рідкість). Він любив їсти те, з чим не доводилося боротись; одначе після гарного тривалого сну до нього повернувся апетит. Парафіяльний священик із Овклі був жилавим, і минуло вже багато років, відколи дракон востаннє куштував великого товстого чоловіка. Тому він вирішив з'їсти цю легку здобич і тепер лише вичікував, коли старого дурня можна буде захопити зненацька.

Та старий дурень був не таким дурним, як виглядав, і не зводив із дракона очей, навіть роблячи спроби сісти верхи. Кобила, втім, мала інші наміри; вона хвицалась і відскакувала вбік при кожній Джайлзовій спробі ії осідлати. Драконові урвався терпець, і він приготувався до стрибка.

— Вибачте, — мовив він. — Ви бува не впустили чогось?

Старенька хитрість, але вона спрацювала. Джайлз таки справді дещо впустив. Упавши, він упустив Каудімордакса (або, по-простому. Хвостогриза), й меч так і лежав собі край дороги. Фермер нахилився, щоби підняти його. І тоді дракон стрибнув. Але виявився не таким швидким, як Хвостогриз. Щойно меч опинився в Джайлзовій руці, як сам блискавично кинувся вперед, просто драконові в очі.

— Агов! — сказав дракон, різко спинившись. — Що це у вас?

— Та лише собі Хвостогриз, якого подарував мені Король, — відповів Джайлз.

— Помилочка, — мовив дракон. — Перепрошую.

Він ліг і простягся долі, а Фермер Джайлз почувся значно спокійніше, ніж до того.

— Думаю, ви повелися зі мною несправедливо, — поскаржився дракон.

— Як це? — запитав Джайлз. — І навіщо це мені?

— Ви приховали ваше шановане ймення й удали, ніби наша зустріч випадкова. Проте насправді ви, безперечно, лицар, і то високого походження. Колись, сер, у таких ситуаціях лицарі мали звичай кидати виклик — після належного обміну титулами та вірчими грамотами.

— Може, так було, а може, є й донині. — сказав Джайлз, неабияк запишавшись власною персоною (чоловікові, перед котрим плазував такий величезний і родовитий дракон, можна пробачити певну піднесеність почуттів). — Ти помилився, і не раз, старий хробе. Я не є лицарем. Я Фермер Еґідіус із Гема, це таки я; і я дуже не люблю порушників. До цієї пори я стріляв із мушкетона у велетнів і через менші збитки, ніж ті, які накоїв ти. І то також без виклику.

Дракон занепокоївся. "Чорти би забрали того брехливого велетня! — подумав він. — Мене жахливо обдурили. І що ж я тепер, до лиха, маю робити зі сміливим фермером і таким яскравим та зухвалим мечем?" Він не міг пригадати жодної схожої ситуації.

— Мене звати Хризофілакс, — мовив потому, — Хризофілакс Багатій. Чим можу прислужитися вашій честі? — додав, намагаючись здобутися на Джайлзову ласку й уникнути сутички, а тим часом не зводячи ока з меча.

— Можеш забратися геть, старий рогатий шалапуте, — сказав Джайлз, також сподіваючись уникнути сутички. — Я лише хочу спекатися тебе. Забирайся звідси чимшвидше й повертайся до свого брудного лігва!

Він ступив крок до Хризофілакса, розмахуючи руками, мовби лякав корів.

Цього цілком вистачило для Хвостогриза. Він описав коло, розітнувши повітря, а тоді впав униз, поціливши в суглоб правого крила дракона та неабияк уразивши його тим лунким ударом. Звісно. Джайлз не вельми тямив у способах знищення драконів, інакше меч влучив би в ніжніше місце: та Хвостогриз — навіть у недосвідчених руках — зробив усе, залежне від нього. Хризофілаксу й того було достатньо: його крило вийшло з ладу на багато днів. Він підстрибнув і спробував полетіти, проте не зміг. Фермер заскочив на спину кобилі. Дракон пустився навтьоки. Кобила — за ним. Дракон помчав полями, пускаючи хмари диму та важко дихаючи. Кобила — за ним. Фермер галасував і кричав так, наче спостерігав за перегонами; і без упину розмахував Хвостогризом. Що швидше біг дракон, то більше він чманів; а сіра кобила, поспішаючи з усіх сил, не відставала від нього.

Вони мчали вперед вулицями, крізь проломи в огорожах, через безліч полів і струмків. Дракон димів, ревів і вже геть не тямив, куди ж він біжить. Так вони несподівано дісталися до гемського мосту, з гуркотом протупотіли по ньому та шумно вбігли на сільську вулицю. Тоді Ґарм знахабнів аж так, що вискочив із вузького провулка і долучився до гонитви.

Усі мешканці сиділи при вікнах або на дахах. Одні сміялися, другі підбадьорювали, треті тарабанили в металевий посуд, сковорідки та чайники, ще інші дули в ріжки, сопілки та свистки; а священик наказав дзвонити в церковні дзвони. Такого гармидеру та суєти Гем не бачив уже добру сотню літ.

Якраз біля церкви дракон і здався. Він упав посеред дороги, важко віддихуючись. Підбіг Ґарм і взявся ретельно нюшити його хвоста, проте Хризофілакс утратив рештки сорому.

— Люди добрі й ти, шляхетний воїне, — проказав він, відсапуючись, коли над'їхав Фермер Джайлз, а довкола почали збиратися (на безпечній відстані) селяни з вилами, жердинами та коцюбами в руках. — Люди добрі, не вбивайте мене! Я дуже багатий. Я заплачу вам за всю заподіяну шкоду.