Фредерік, або Бульвар Злочину - Сторінка 15

Манірнице, чи ти знаєш роль Аделі з "Антоні"?

МАНІРНИЦЯ. Звісно, цю насмішницю! Якщо ти хочеш знати правду, то Олександр Дюма написав цю роль саме для мене, і я б її зіграла, якби Дорваль і Жорж не накинулися на неї, як мухи на варення. Я не просто знаю Адель, я і є нею. Можеш не сумніватися: вона перед тобою, справжня Адель, від голови до п'ят!

ФРЕДЕРІК. Це чудово: ти зіграєш її сьогодні ввечері.

Манірниця непритомніє. Парізо її підхоплює.

ПАРІЗО (розгублений). Що мені робити?

ФРЕДЕРІК. Поплещи її по щоках.

ПАРІЗО (пробує). Не діє.

ФРЕДЕРІК. Розстібни застібки.

ПАРІЗО (пробує). Не діє.

ФРЕДЕРІК. Тоді поклади її в крісло і біжи за Жорж до неї додому.

Відразу Манірниця приходить до тями.

МАНІРНИЦЯ (стривожена). Залишся тут. Мені просто треба трохи спиртного.

Вона бере пляшку і п'є з горла великими ковтками.

ФРЕДЕРІК. Дякую, Парізо, можеш залишити нас наодинці?

ПАРІЗО (грає ревнощі з принципу). Я не довіряю.

ФРЕДЕРІК. Годі, не плутай персонажів: рогоносець — то я. (Фредерік протягує Парізо руку. Той вагається). Ти сміливо можеш потиснути мені руку, Парізо, я запевняю тебе: на відміну від корости, талант не заразний.

Ображений Парізо відразу повертається і виходить.

ФРЕДЕРІК (Манірниці). Як твій роман?

МАНІРНИЦЯ. Із ким?

ФРЕДЕРІК. То що? Парізо вже не самотній?

МАНІРНИЦЯ. Парізо — це вже стара історія. Коли ми спимо разом, він дивиться у дзеркало над ліжком. Він милується собою, навіть коли кохається, він захоплюється своїми стегнами, сідницями, спиною.

ФРЕДЕРІК. Може, він більше любить чоловіків?

МАНІРНИЦЯ. Він любить тільки себе.

ФРЕДЕРІК (намагаючись бути люб'язним). А твій учитель співу?

МАНІРНИЦЯ (у поганому настрої). Насправді він лікар.

ФРЕДЕРІК. І як справи у твого лікаря?

МАНІРНИЦЯ. Ти хочеш новин про його здоров'я? Чи ти хочеш почути, що він мене покинув? (Вибухає). Так, покинув, заради однієї хвойди… хористки з Опери, ні, ти уявляєш, покинути мене заради хористки!

ФРЕДЕРІК. І поміть, звісно, він вибрав її зовсім не для того, щоб вона йому щось співала.

МАНІРНИЦЯ (знизує плечима). А ти? І досі зі своєю аристократкою?

ФРЕДЕРІК. Тепер уже ненадовго.

МАНІРНИЦЯ. Тим краще. (Пауза). Бути вірним, вірним як пес, вірним, як незайманий хлопчик, якого щойно позбавили цноти, мені здається, ти застарий для цього: це б справляло враження, ніби ти молодишся, і робило б тебе кумедним.

ФРЕДЕРІК. Мені подобається твоя вульгарність.

МАНІРНИЦЯ. Я знаю, і це обнадіює. (Пауза). Зіграти Адель в "Антоні"! Тисячу раз я читала цю роль своїй костюмерці, а тепер я її боюсь… На стару Жорж мені начебто начхати, але я мушу визнати: вона таки вміє грати.

ФРЕДЕРІК. Ти забагато думаєш. Довірся інстинкту. (Тихо). У театрі — як у коханні: коли можеш, то ще не вмієш, а коли вмієш, то вже не можеш. (Він лагідно пестить її по щоці). Нічого не бійся. Грай для мене. (Пауза). Як у дебюті.

МАНІРНИЦЯ (ностальгійно). Добрий був час.

Вони дивляться один на одного. Відчувається сильний чуттєвий потяг між ними. Особливо збуджена Манірниця.

ФРЕДЕРІК. Ти ж знаєш, що ти мені подобаєшся.

МАНІРНИЦЯ (дуже схвильована). Не кажи дурниць.

ФРЕДЕРІК (спокусник). Я не тільки кажу дурниці, я їх ще й роблю.

Арель минає фойє, так само на бігу, весь у поту, слідом за ним робітники сцени роздають акторам примірники "Антоні".

АРЕЛЬ. Ось, ми знайшли всі ролі і реквізит для "Антоні". Я послав попередити Олександра Дюма, щоб він дав нам свій дозвіл.

ФРЕДЕРІК. Ви його отримаєте. Він щойно поміняв коханку, а нова коштує йому значно дорожче.

Входить Кюссонне, у повному відчаї.

КЮССОННЕ. Ви чули? Франція прагне вбивати власних поетів.

Театральним жестом Фредерік відкриває обійми.

ФРЕДЕРІК. Кюссонне, друже мій, сюди, до мого серця!

Кюссонне кидається йому на груди, як дитина.

ФРЕДЕРІК (гаряче). Друже мій, Кюссонне, одне тільки слово: браво!

АРЕЛЬ (так само). Так, браво, дорогий і великий авторе, браво!

КЮССОННЕ (розгублений). Перепрошую?

ФРЕДЕРІК. Ми щойно говорили про вас, і казали один одному: однак, цей Кюссонне, чи він не надто сильний? Вже з другої п'єси йому вдалося добитися заборони на неї.

АРЕЛЬ. Який талант!

ФРЕДЕРІК. Яка зухвалість!

АРЕЛЬ. Яка реклама!

КЮССОННЕ (безликим голосом). Га?

ФРЕДЕРІК. Ви що, не розумієте свого щастя? Ви заборонені.

АРЕЛЬ. Заборонений!

КЮССОННЕ. Га?

АРЕЛЬ (грає розчулення). Він не розуміє.

ФРЕДЕРІК. Це ж чудово, заборонений драматург із другої п'єси! І потім — успіх!

АРЕЛЬ. Де тільки він цьому навчився?

ФРЕДЕРІК. Віднині партію виграно. Вам лишається тільки збирати урожай прихильників, усіх тих, які раніше і гадки не мали про ваші п'єси. Тепер же вони почнуть вас обожнювати. Кюссонне, той самий Симон Кюссонне, автор "Робера Макера", забороненого твору!

КЮССОННЕ. Але ж ніхто його не побачить.

ФРЕДЕРІК. У тому то й річ. Йому припишуть стільки чеснот, скільки б ніколи не побачили в ньому на власні очі.

КЮССОННЕ. Га?

АРЕЛЬ (обнімаючи його рукою). Так-так! Коли твої п'єси грають, це так вульгарно. А от коли забороняють, оце шик!

Арель і Кюссонне залишають сцену.

МАНІРНИЦЯ. Піду перегляну роль.

Входить Піпле і звертається до Фредеріка.

ПІПЛЕ. Герцог Йоркський чекає на вас, пане Фредерік.

ФРЕДЕРІК. Запроси його ввійти.

ПІПЛЕ. І я приніс вам ваш костюм.

Він кладе чорний фрак і виходить.

ФРЕДЕРІК (підморгуючи Манірниці). До скорої зустрічі, моя Манірнице. Прочитай ще разочок свою роль і довірся нам.

Манірниця всміхається і щезає разом із Піпле. Герцог Йоркський, у дорожньому вбранні, підходить до Фредеріка.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Дорогий Фредеріку, я отримав вашу цидулку в останню хвилину, і я можу виділити вам дуже мало часу. Мої валізи зібрані, нині ввечері я вирушаю до Англії.

ФРЕДЕРІК. Герцоге Йоркський… відкладіть ваше рішення бодай назавтра, бо я дещо зробив для вас. Пригадуєте, під час вашого останнього візиту ви казали, що щойно зробили пропозицію руки і серця?

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ (сумно). Саме так, тільки якби ви знали…

ФРЕДЕРІК. Саме так, я знаю. Після обіду дівчина зникла. За тиждень вона прислала вам вишуканий лист, в якому йшлося про те, як добре вона до вас ставиться.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Вона так добре ставиться, що відмовилась вийти за мене заміж.

ФРЕДЕРІК. Зазвичай це характерна форма для листування такого роду. Щойно жінка від нас відмовиться, вона відразу ж відкриває в нас тисячу чеснот, до того ж половини їх було б досить, щоб зробити нас поза конкуренцією. (Продовжує свою розповідь). Ясна річ, ви мали здогадатися: оскільки вона зникла, то це тому, що вона віддала перевагу іншому.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Така думка у мене була.

ФРЕДЕРІК. І ви мали рацію. Вона зацікавилася одним пройдисвітом, який звабив її обіцянкою пригод, вона потрапила в сіті до любовного шахрая.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ (зацікавився). Справді?

ФРЕДЕРІК. Йдеться про одного з професійних спокусників. Із тих, які уміють підманути рибку, впіймати її, а от з'їсти не вміють. Думаю, що він пересититься нею дуже швидко. Якщо цього ще не сталося.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ (заінтригований). Навіщо ви мені це кажете?

ФРЕДЕРІК. Чи так сильно ви її любите, щоб пробачити їй цю помилку? І чи повторите свою пропозицію?

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Я вражений.

ФРЕДЕРІК. Ви говорите про своє щастя?

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Ні, я про гордість.

ФРЕДЕРІК. Зрозуміло, це важливіше. Але ця дівчина ще не знала, що та пристрасть — помилка. Вона не зрозуміла, що ви пропонували їй свою любов.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Чому ж вона зрозуміє це тепер?

ФРЕДЕРІК. Довіртеся мені. І дайте відповідь! Чи згодні ви її прийняти?

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Ви пропонуєте мені зваблену жінку.

ФРЕДЕРІК. Я пропоную вам жінку з ясним розумом.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Думаю, що я готовий зіграти свою партію.

ФРЕДЕРІК. Приходьте ввечері о пів на одинадцяту, у момент оплесків. Увійдіть до ложі на авансцені. Жінка, яку ви любите, буде там. Вона буде плакати. Їй потрібне буде ваше ніжне слово, ваше надійне плече. Зовсім знесилена, вона благатиме у долі друга. Хіба друг — не відмінна роль, щоб розпочати кар'єру чоловіка?

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Зазвичай цією роллю все і закінчується.

ФРЕДЕРІК. Цього вечора ви побачите її такою, якою вона є — тендітна, пристрасна, ранима. І ви її покохаєте. (Тихо). Береніка стане вашою назавжди.

Герцог Йоркський встає, трохи схвильований і трохи нетерплячий.

Фредерік приховує свій біль.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Я повертаюсь до життя. Як вам віддячити? Ви не лише незвичайний актор, але ви ще й сердечна людина, яка…

ФРЕДЕРІК. Не слід платити мені компліментами, бо я вас розорю. (Після паузи, серйозно). О пів на одинадцяту, в ложі на авансцені, у момент оплесків.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. О пів на одинадцяту, в ложі на авансцені, у момент оплесків.

ФРЕДЕРІК. Тихенько увійдіть і накиньте їй на плечі шовкову шаль. Їй буде холодно.

Герцог Йоркський гаряче потискує руку Фредеріка і віддаляється. Щойно він повернувся спиною, як Фредерік віддається своєму горю: спина згорблена, голова опущена.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ (у момент виходу). Фредеріку…

Він коливається… повертає голову.

Фредерік негайно випрямляється.

ФРЕДЕРІК. Так?

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ. Ходять чутки… що вона… втекла з вами.

ФРЕДЕРІК. Зі мною? (Пауза). Але з яким із моїх я? (Сумно). Так… з яким? (Пауза. Дуже похмуро). В кожному разі, не з тим, з яким ви зараз розмовляєте.

ГЕРЦОГ ЙОРКСЬКИЙ (з розумною посмішкою). Я в цьому певен. Прощавайте.

Він виходить.

Потім проходить помреж, викрикує.

АНТУАН, ПОМРЕЖ. Пані та панове, на сцену — за п'ятнадцять хвилин! За п'ятнадцять хвилин — на сцену.

Він іде.

Фредерік, як образ страждання, падає на банкетку. Береніка, розкішно одягнена, у коштовностях, втілена краса і блиск, входить, озираючись, туди, де вона щойно, напевно, зіткнулася з герцогом Йоркським.

Фредерік відразу ж міняє вираз обличчя.

ФРЕДЕРІК. Ти якась замислена.

БЕРЕНІКА. Мені здалося, що я зустріла когось… хто виринув із минулого.

ФРЕДЕРІК. Герцога Йоркського? (Береніка ствердно хитає головою). Це був він. (Здивування Береніки). Він виринув не з минулого, він і досі живий. І закоханий.

БЕРЕНІКА. А… (Пауза). Це дуже обтяжливо — мати закоханого, якого сам не любиш. Хоча не почуваєшся відповідальною за його кохання, але трохи відповідальною за його печаль. (Пауза). Ти готовий грати "Антоні"?

ФРЕДЕРІК. Так… так… Я грав його вже сто разів.

БЕРЕНІКА.