Гамлет (переклад О. Грязнова) - Сторінка 3

Прощавай.

Л а е р т
Насмілюся відкланятись поштиво.

П о л о н і й
Давно вже час. Чекають служники.

Л а е р т
Офеліє, дивись, запам'ятай
Мої слова.
О ф е л і я
Я їх замкнула в серці,
А ключ візьми з собою.

Л а е р т
Прощавай!
( Іде геть. )

П о л о н і й
Офеліє, про що ви говорили?

О ф е л і я
Предмет розмови нашої – принц Гамлет.

П о л о н і й
Ах, он як? Це доречно. Кажуть люди,
Що він занадто учащав до тебе?
І що його увагою своєю
Ти не обходиш? І якщо це правда –

А саме так мені переказали
Надійні люди, щоб застерегти, —
Сказати я повинен, що ведеш ти
Себе не так, як мусила б триматись,
Шануючи обов'язок дочки.
Що поміж вами? Тільки не хитруй.

О ф е л і я
Він був зі мною ввічливим завжди
І запевняв у ніжних почуттях.

П о л о н і й
У ніжних почуттях! Та що ти тямиш
У цьому, недосвідчене дівчисько?
І як ти віднеслась до цих запевнень?

О ф е л і я
Не знаю, що і думати, мій батьку.

П о л о н і й
Так я тебе навчу: по-перше, думай,
Що ти – дитя, сприйнявши їх всерйоз,
І вимагай міцнішу запоруку.
По-друге, бути певним від запевнень –
Із певністю пошитися у дурні.

О ф е л і я
Він про своє кохання говорив
Із чемністю.
П о л о н і й
Із чемністю. Чи ба!

О ф е л і я
І клявся мало не всіма святими
На доказ слів своїх.

П о л о н і й
Сільце для пташки!
І я на клятви, доки грала кров,
Колись був дуже щедрим, пам'ятаю.
Це – спалахи, що не дають тепла,
Лише на мить засліплять і погаснуть.
Тож не сприймай їх, дочко, за вогонь
І наперед скупішою зробися.
Цінуй дорожче бесіду свою,
Не поспішай назустріч, ледь покличе.
А Гамлетові вір лише у тому,
Що молодий і може він дозволить
Собі багато більше, аніж ти.

А клятвам і запевненням не вір,
Бо клятви всі брехливі. Те, що зовні,
Не співпадає з тим, що є насправді:
Заступниці гріховних домагань,
Які звучать обітницями богу,
Щоб краще обдурити. Я не хочу,
Щоб ти віднині тратила свій час
На бесіди із Гамлетом. Іди!
Дивись не забувай!

О ф е л і я
Я підкоряюсь.
( Іде геть.)

Сцена четверта

Площа перед замком.
Входять Г а м л е т, Г о р а ц і о і М а р ц е л л .

Г а м л е т
Пощипує за вуха. Холоднеча!

Г о р а ц і о
Обличчя ріже вітер, як в мороз!

Г а м л е т
Котра година?
Г о р а ц і о
Певне, скоро північ.
М а р ц е л л
Уже пробило.
Г о р а ц і о
Било? Я не чув.
Тоді, напевне, вже надходить час,
В який завжди з'являлося видіння.

Звуки труби і гарматні постріли за сценою.

Що значать, принце, постріли і сурми?

Г а м л е т
Король не спить, у замку бенкетує,
Пиячить і танцює аж до ранку;
І ледь він перехилить кубок з рейнським,
Про це нам сповіщає грім гармат,
Немов про перемогу.

Г о р а ц і о
Що це – звичай?

Г а м л е т
Так, звичай. І хоч я тут народився
І звик до нього, та волів би знищить,
Аніж його і далі зберігать.
Прославлений на заході і сході,
Такий розгул не додає нам честі.
Там наша кличка – свині і п'яниці,
А це нас позбавляє мимоволі
І гідності, і слави, і заслуг.
Буває і з окремими людьми,
Що мають вади вроджені, — у чому
Немає їх ніякої вини,
Бо ми батьків собі не обираєм, —
Або якісь дивацтва, із якими
Тверезий розум впоратись нездатний,
Або погані звички чи манери,
Отож буває, що невинна хиба,
Порожній гандж, чи то в сім'ї, чи власний,
Людину губить у загальній думці,
Хоч безперечні доблесті її,
Як милість божа, чисті й незліченні.
Так прикро, що якась краплина зла
Принижує і зводить нанівець
Усе добро.

Входить П р и в и д.

Г о р а ц і о
Дивіться, принце, ось він!

Г а м л е т
Врятуйте нас, святителі небесні!
Блаженний ти чи проклятий захожий,
Овіяний геєною чи небом,
Добра чи злого наміру носій,
Мене твоя поява так бентежить,
Що я тебе прохаю: відгукнися,
Володарю, королю данський, батьку!
Не дай мені в невіданні пропасти.
Скажи мені, чому подерли саван
Призначені землі і тлінню кості?
Чому твоя гробниця, де недавно
Навіки упокоївся твій прах,
Розціпила оскал гранітних щелеп,
Щоб викинуть тебе? Чим пояснить,
Що ти, бездушний труп, в залізних латах
З'являєшся у місячному сяйві,
Спотворюючи ніч, і нас, немудрих,
Так страшно приголомшуєш цією

Появою, якій нема розгадки?
Скажи: навіщо? Що робити нам?

Привид манить Гамлета.

Г о р а ц і о
Він знаками запрошує вас, принце,
Іти за ним, немов сказати хоче
Щось наодинці.

М а р ц е л л
Гляньте, як уперто
Він кличе вас подалі відійти.
Та не ходіть, благаю вас.

Г о р а ц і о
Нізащо!
Г а м л е т
Він тут не заговорить. Я піду.

Г о р а ц і о
Не треба, принце!

Г а м л е т
А чого боятись?
Життя мені за шпильку не дорожче.
А чим душі зашкодити він може,
Коли вона безсмертна, як і він?
Мене він знову манить; я іду.

Г о р а ц і о
А що, як заведе він до води
Чи на вершину скелі, що нависла
Над морем, і обернеться при цьому
На щось жахливе, розум у безумство
Штовхнувши, мов у хвилі? Зупиніться;
На скелі виникають мимоволі
Несамовиті помисли у тих,
Хто з кручі довго дивиться у море
І чує, як реве воно внизу.

Г а м л е т
Він манить знов. – Іди! Я за тобою.

М а р ц е л л
Не пустимо! Стривайте!

Г а м л е т
Руки геть!

Г о р а ц і о
Одумайтесь! Не треба.

Г а м л е т
Голос долі
Мене зове і м'язи тятивою,
Як левові, напружує мені.

Привид манить.

Мене він кличе знову. Геть з дороги!
( Виривається від них.)
Хто зупинить насмілиться, того я
Сам привидом зроблю! – Іди! Я слідом.

Привид і Гамлет ідуть геть.

Г о р а ц і о
Довів себе він майже до нестями.

М а р ц е л л
Ходім за ним. Не можна так лишати.

Г о р а ц і о
Скоріш услід! Та що це означає?

М а р ц е л л
В державі данській завелася гниль.

Г о р а ц і о
Усе у волі божій.

М а р ц е л л
Поспішаймо.

Ідуть геть.

Сцена п'ята

Віддалена частина площі.
Входять П р и в и д і Г а м л е т.

Г а м л е т
Куди ведеш? Я далі не піду.

П р и в и д
То слухай.
Г а м л е т
Я готовий.

П р и в и д
Дуже скоро
Я маю повернутися на муки
У полум'я пекельне.

Г а м л е т
Бідний дух!
П р и в и д
Не співчувай, та вислухай уважно.

Г а м л е т
Обов'язок мій – слухати тебе.

П р и в и д
А ще помститись, як усе почуєш.

Г а м л е т
Що скажеш ти мені?

П р и в и д
Я – батьків дух,
Засуджений блукати уночі,
А вдень в огні пекельному горіти,
Аж поки всі земні мої шаленства
Не вигорять дотла. Не маю права
Я розкривати таємниці пекла.
А то б від слів моїх твоя душа
Здригнулася і кров твоя застигла;
Як зорі, очі вийшли б із орбіт
І піднялося дибом все волосся
Від жаху, мов голки на дикобразі.
Та вічне має бути недоступним
Для вух земних. О слухай, слухай, слухай!
Якщо колись любив ти справді батька…

Г а м л е т
О боже!
П р и в и д
То помстися за убивство!

Г а м л е т
Убивство?
П р и в и д
Так, убивство між убивств,
Хоча жорстокі будь-які убивства.

Г а м л е т
Розповідай, щоб я, немов на крилах
Своїх думок чи пристрасної мрії,
Помчав до помсти.
П р и в и д
Бачу, ти готовий.
Якщо б ти був простою осокою,
Що розрослась у сонних водах Лети,
І то б ти сколихнувся. Отже, слухай,
Мій Гамлете. Усім оголосили,
Що у саду, коли я там заснув,
Мене змія ужалила. Та данці
Обдурені безчесною брехнею.
Ти мусиш знати, мій єдиний сину:
Змія, що вбила батька, одягла
Його корону.

Г а м л е т
О, мої підозри!
Мій дядько?
П р и в и д
Так. І мій молодший брат.
Підступний перелюбець, кровозмісник,
Природженою хитрістю й лукавством
(Будь проклятий його мерзенний хист!)
Зумів схилить до любощів ганебних
Мою дружину, данську королеву.
Яким стрімким було її падіння!
Мене, чиє кохання благородне
Ішло завжди з обітницею поруч,
Яку я дав колись під час вінчання,
Вона могла зміняти на істоту,
Чиї природні якості нікчемні
Перед моїми!
Та як повік не схибить доброчесність,
Хоча би як старалася розпуста,
Так плотська хіть у ангельських обіймах
Наскучить безгріховністю й втече
До покидьків…
Та тихше! Вже дмухнув ранковий вітер.
Потрібно поспішати. По обіді,
Коли я спав, як завжди, у саду,
В мій закуток прокрався дядько твій
З проклятим соком блекоти у флязі
І влив мені у вухо той настій,
Що несумісний із людською кров'ю
І швидко, ніби ртуть, шляхи знаходить
У всі завулки потаємні тіла,
Примушуючи кров, як молоко,
Зсідатися. Так сталось і зі мною.
І струпами гидотними укрилось
Миттєво, як у Лазаря, все тіло.
Так брат мене позбавив уві сні
Мого життя, корони, королеви;
Так він скосив у розквіті гріхів
Мене без покаяння і причастя;
Так похапцем послав на божий суд,
Обтяженого ношею провини.
О жах! Великий жах! Якщо ти – син,
Не будь до цього злочину байдужим.
Не дай постелі данських королів
Служити кровозмішенню і блуду!
Та, хоч би як ти справу цю повів,
Себе не заплямуй, не посягай
На матір. Хай її карає бог
І совісті нечистої докори.
Тепер мені пора. Уже світляк,
Вогонь згасивши, провіщає ранок.
Прощай, прощай! І пам'ятай мене!
(Іде геть.)

Г а м л е т
О небо! О земля! І на додачу,
Можливо, пекло? Серце, почекай!
Не підгинайтесь піді мною, ноги!
Тримайтесь твердо! Пам'ятать тебе?
Так, привиде нещасний, доки пам'ять
Іще у цьому черепі гніздиться,
Я з пам'ятної дошки постираю
Всі знаки, всі нотатки, всі слова,
Всі образи буття, усі відбитки,
Що молодість і досвід зберегли,
І в книгу мозку запишу навіки
Твій заповіт, не змішаний ні з чим.
Клянусь тобі, немов би перед богом!
О згубна жінко! О підлото братська!
О підлість з підлим усміхом обличчя!
Де грифель мій? Потрібно записати,
Що можна посміхатись і при цьому
Лишатися мерзотником, принаймні
У Данії.
( Пише.)
Віднині мій девіз:
"Прощай, прощай і пам'ятай мене".
Я в тому присягаюсь.

Г о р а ц і о і М а р ц е л л
(за сценою)
Принце! Принце!
М а р ц е л л
(за сценою)
Озвіться, принце Гамлете!

Г о р а ц і о
(за сценою)
Хай небо
Нам збереже його!

Г а м л е т
Хай буде так!
М а р ц е л л
(за сценою)
Ого-го-го, ого-го-го, мілорде!

Г а м л е т
Ого-го-го, сюди скоріше, друзі!

Входять Г о р а ц і о і М а р ц е л л.

М а р ц е л л
Ну, як ви тут?

Г о р а ц і о
Які новини, принце?
Г а м л е т
О, чудеса!
Г о р а ц і о
Які?
Г а м л е т
Боюсь казати –
Обмовитесь.
Г о р а ц і о
Та що ви!

М а р ц е л л
Ні, нізащо.
Г а м л е т
Ну, добре. Хто б із вас подумать міг…
Та це між нами?

Г о р а ц і о і М а р ц е л л
Принце, клянемося.
Г а м л е т
Немає в цілій Данії паскуди,
Який би і негідником не був.

Г о р а ц і о
Щоб вам подібну істину сказати,
Було не варто залишати гроб.

Г а м л е т
Не сперечаюсь; і тому давайте
Без зайвих слів прощатися, і підем
Ви – за своїм бажанням чи у справах, —
Бо є у вас і справи, і бажання, —
Я – за своїм; а кажучи точніше,
Молитися піду.
Г о р а ц і о
Це – тільки вихор
Безладних слів, мілорде.

Г а м л е т
Вибачайте.
Я вас образив?
Г о р а ц і о
Принце, то — не злочин.
Г а м л е т
Ні, злочин був, я Патріком клянусь!
А що ж до духа, то скажу відверто:
Він дійсно заслуговує на віру.
Та дізнаватись, що було між нами,
Не намагайтесь.