Гамлет (переклад О. Грязнова) - Сторінка 4
- Вільям Шекспір -
А тепер я прошу,
Товариші по школі і мечу,
Моє прохання виконати.
Г о р а ц і о
Згода.
Г а м л е т
Про те, що відбулось, не говорити.
Г о р а ц і о і М а р ц е л л
Не скажемо, наш принце.
Г а м л е т
Присягніться.
Г о р а ц і о
Клянусь, що не скажу!
М а р ц е л л
Клянуся честю!
Г а м л е т
Кляніться на мечі.
М а р ц е л л
Ми ж поклялись.
Г а м л е т
Ні, на мечі моєму присягайте.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
А, і ти такої ж думки?
Ви чуєте, що привид вам говорить?
Кляніться.
Г о р а ц і о
Та у чому нам поклястись?
Г а м л е т
Мовчать про те, що бачили ви тут.
Долоні покладіть на меч.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
Hic et ubique? Треба відійти.
Тут станьте і на меч кладіть долоні.
Кляніться не казати анікому
Про те, що ви почули тут.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
Ти знову, кроте? Як ти швидко риєш!
Вже підкопався? Знову зміним місце.
Г о р а ц і о
О день і ніч! Оце так чудеса!
Г а м л е т
Як до чудес, до них ви і поставтесь.
Багато є, Гораціо, на світі,
Що і не снилось нашим мудрецям.
Але до діла. Присягніться знов –
І бог на поміч вам, – хоч як би дивно
Себе повів я, хоч кого б собою
Я побажав раптово зображати,
Ніколи ви на ці мої дивацтва
Не будете хитати головою,
Ні схрещувати руки, ні цідити
Із таємничим виглядом, як-от:
"Хто-хто, а ми…", "Могли б, та неохота",
Або "Якби могли ми розказати…",
Чи щось іще із натяком на те,
Що ви про мене знаєте багато.
Так не робіть і хай у цьому бог
Поможе вам.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
Заспокойся,
Бентежний духу! А тепер, панове,
Себе з любов'ю вам я доручаю.
Усе, чим тільки може бідний Гамлет
Вам довести свою любов і дружбу,
Дасть бог, колись здійсниться. Підем разом;
І пальці на губах, я вас прошу.
Звихнувся час, і гірше усього,
Що я повинен вправити його.
Ходімо разом.
Ідуть геть.
ДІЯ ДРУГА
Сцена перша
Ельсинор. Кімната в домі Полонія.
Входять П о л о н і й і Р е й н а л ь д о.
П о л о н і й
Ось гроші й лист Лаертові, Рейнальдо.
Р е й н а л ь д о
Вручу, мілорде.
П о л о н і й
І було б доцільно
Тобі ще до побачення із сином
Рознюхати, як він себе веде.
Р е й н а л ь д о
Я сам це мав на думці.
П о л о н і й
Що ж? Похвально,
Похвально дуже. Спершу розпитай
Про данців, що живуть тепер в Парижі;
Хто родом, де стоять, чи мають гроші,
З ким водяться і, виявивши врешті,
Що сина знають, переходь у наступ
Від натяків; та прямо не розпитуй.
Скажи, наприклад: "Краще знаю батька,
А сина тільки бачив". Зрозумів?
Р е й н а л ь д о
Цілком, мілорде.
П о л о н і й
"Сина тільки бачив,
Та чув, що він великий витівник".
І говори про нього, що попало,
Бреши про що завгодно, тільки так,
Щоб це його не зачіпало честі.
Про щось подібне – боже борони.
Розповідай про пустощі і штуки,
Що притаманні юності й свободі
І характерні їм.
Р е й н а л ь д о
Наприклад, гру?
П о л о н і й
Так, говори про лайку, і про бійки,
І, навіть, про пияцтво набреши.
Р е й н а л ь д о
Мілорде, не зашкодило б це честі!
П о л о н і й
Чому? Вся справа в тому, як подати.
В надмірностях його не звинувачуй
Або у грубих крайнощах. Навіщо?
А так змалюй проступки і гріхи,
Щоб в них знайшли вогонь вільнолюбивий,
Юнацьке баламутство, поривання
Незрілої, та чистої душі,
Властиві всім.
Р е й н а л ь д о
Насмілюсь запитати…
П о л о н і й
Навіщо так робити?
Р е й н а л ь д о
Так, мілорде,
Хотів би знати.
П о л о н і й
Замір мій такий –
І думаю, що спосіб цей надійний:
Коли ти мимохідь замажеш сина,
Як мажуть у роботі рукави,
То співбесідник твій, якщо він знає
За ним подібні витівки, напевне,
Захоче й сам що-небудь розказати
І звернеться до тебе якось так:
"Сер",— скаже він,— "добродію", чи "друже",
В залежності від того, хто він родом
І як його виховували.
Р е й н а л ь д о
Дійсно.
П о л о н і й
І ось тоді він скаже, ось тоді…
Що це я хотів сказати? Їй-богу, я щось хотів сказати: на чому я зупинився?
Р е й н а л ь д о
На "скаже так: добродію чи друже…"
П о л о н і й
Ага, тоді він скаже… "Так, — він скаже,-
Я знаю молодого чоловіка.
Він був учора чи на тому тижні
З таким-то і таким-то там чи тут.
Він саме грав і був добряче п'яним,
А закінчилось бійкою". Або:
"Я бачив, як він ходить в дім розпусти",
Чи щось іще. Щоб виловити правду,
На вудочку насаджуй, як приманку,
Свідому і безсовісну брехню.
Так ми, хто передбачливі і мудрі,
Обходами, глухими манівцями
Знаходимо потрібні нам шляхи.
Тобі рекомендую той же спосіб.
Ти зрозумів?
Р е й н а л ь д о
Мілорде, зрозумів.
П о л о н і й
Бувай здоровий.
Р е й н а л ь д о
Дякую, мілорде!
П о л о н і й
Слідкуй за сином так, щоб не помітив.
Р е й н а л ь д о
О ні, мілорде.
П о л о н і й
Музики уроки
Нехай бере.
Р е й н а л ь д о
Звичайно.
П о л о н і й
Добра путь!
Рейнальдо іде геть. Входить О ф е л і я.
Офеліє! Що скажеш?
О ф е л і я
Боже правий!
Я вся тремчу від жаху!
П о л о н і й
В чому справа?
Господь з тобою, донечко!
О ф е л і я
Я шила.
Аж тут заходить Гамлет, весь блідий,
Без капелюха; спущені панчохи
Усі у плямах бруду, без підв'язок;
Трясеться так, що чути стукотіння
Коліна об коліно; у нестямі,
Немов із пекла вирвався на волю,
Щоб розказати про тамтешній жах.
П о л о н і й
Від пристрасті безумний?
О ф е л і я
Я не знаю,
Але боюсь, що так.
П о л о н і й
І що він каже?
О ф е л і я
Він руку стис і відступив на крок,
Її не відпускаючи, і пильно
Почав мені вдивлятися в обличчя,
Приставивши долоню до очей,
Немов художник. Довго він дивився;
Струснув рукою, уклонився тричі
І так печально й глибоко зітхнув,
Немов було зітхання це останнє
В його житті. А потім відпустив
Мені затерплу руку і пішов,
Все дивлячись собі через плече,
Повільно до дверей, знайшовши їх
Навпомацки, і вийшов із кімнати,
Очей не відриваючи від мене.
П о л о н і й
Ходімо, розшукаймо короля.
Це – прояви любовної нестями,
Чиї шаленства деколи доводять
Людей до крайніх, відчайдушних рішень.
Але такі вже пристрасті земні,
Що грають нами. Жаль сердегу-принца!
Ти не була занадто з ним сувора?
О ф е л і я
Ні, батьку мій, та ваші настанови
Я пам'ятала й більше не приймала
Його записок.
П о л о н і й
От він і здурів!
Жаль, що судив я зопалу про нього.
Мені здавалось – Гамлет легковажний,
Але я, мабуть, перемудрував.
Та, свідок бог, надмірне піклування –
Таке ж прокляття для старих людей,
Як безтурботність – молодості горе.
Потрібно розказати королю,
Бо часом соромливість і мовчання
Шкідливіші відвертого зізнання.
Ходімо.
Ідуть геть.
Сцена друга
Зала у замку.
Сурми. Входять к о р о л ь, к о р о л е в а,
Р о з е н к р а н ц, Г і л ь д е н с т е р н і почет.
К о р о л ь
Привіт вам, Розенкранце й Гільденстерне!
Крім нашого бажання бачить вас,
Іще й потреба змусила так спішно
Вас викликать. Напевне, вам відомо,
Як Гамлет наш змінився. Невпізнанним
Зробився він і внутрішньо, і зовні.
І важко зрозуміти – що за сила,
Крім батькової смерті, так раптово
Вчинила у душі переворот.
Я вас прошу обох, як давніх друзів,
Однолітків, що виросли із ним
І знаєте його характер добре,
Лишитись гостювати при дворі.
Розвагами й розмовами старайтесь
Розвіять скуку принца; одночасно,
Якщо така вам випаде нагода,
Дізнайтеся, що мучає його
І чи нема у нас для нього ліків.
К о р о л е в а
Про вас він часто згадував, панове.
На світі я не знаю більш нікого,
До кого мав би він подібну приязнь.
Якщо не жаль вам витратити час,
Його люб'язно й щиро присвятивши
Підтримці наших дій і сподівань,
То послуга забутою не буде
Монаршою подякою.
Р о з е н к р а н ц
У ваших
Величностей цілком достатньо прав,
Щоб волю виявляти не в проханнях,
А у веліннях.
Г і л ь д е н с т е р н
Ось чому і ми
Свою готовність віддано служити
Складаємо покірно вам до ніг,
Чекаючи наступних розпоряджень.
К о р о л ь
Спасибі, Розенкранце й Гільденстерне.
К о р о л е в а
Спасибі, Гільденстерне й Розенкранце.
Ну, а тепер прошу: ідіть до сина,
Він так змінився! Слуги! Відведіть
Гостей до принца Гамлета.
Г і л ь д е н с т е р н
Дай боже,
Щоб наше старовинне товариство
Пішло йому на користь!
К о р о л е в а
Дай-то бог.
Розенкранц, Гільденстерн і дехто із почету ідуть.
Входить П о л о н і й.
П о л о н і й
Володарю, з Норвегії посли
Щасливо повернулися додому.
К о р о л ь
Ти був завжди для добрих звісток батьком.
П о л о н і й
І, сподіваюсь, буду. Бо завжди
Обов'язків своїх не забуваю,
Як перед богом, так і королем.
І знаєте, що хочу вам сказати?
Або цей мозок більше вже не здатний
Таємне щось рознюхати, або ж
Розкрив причину Гамлетових марень.
К о р о л ь
То говори: я хочу це почути.
П о л о н і й
Прийміть послів спочатку; а секрет
Залишимо, як фрукти, на солодке.
К о р о л ь
Віддай їм шану – вийди їм назустріч.
Полоній іде.
Він каже нам, Гертрудо, що знайшов
Причину всіх нещасть із вашим сином.
К о р о л е в а
Я думаю, причина тут одна:
Смерть короля і наш поспішний шлюб.
К о р о л ь
Побачимо самі.
Полоній повертається з Вольтімандом і Корнелієм.
Добридень, друзі!
Що відповів наш брат – король норвезький?
В о л ь т і м а н д
Бажає вам добра й всіляких благ.
Він зразу ж відмінив набір до війська,
Який він сам сприймав за підготовку
Племінника до нападу на Польщу,
Та прикривав, як виявилось, напад
На Данію. Побачивши, що вік,
І слабкість, і хвороба так підступно
Обмануті племінником, послав
За Фортінбрасом. Той прийшов невдовзі
І, вислухавши дядькові докори,
Розкаявся і щиро присягнувся
На вас повік не підіймати зброї.
На радощах розчулений король
Дає йому три тисячі щорічних
І право вже споряджені війська
Вести на Польщу. На додачу – просьба,
(подає папір)
Щоб ви благоволили дати дозвіл
Йому пройти крізь ваші володіння
З дотриманням безпеки на умовах,
Які докладно викладені тут.
К о р о л ь
Ми дуже задоволені. В папери
Вчитаємось уважно на дозвіллі
І, обсудивши, відповідь дамо.
За службу вам подяка. Відпочиньте,
А ввечері я жду вас на бенкет.
До зустрічі!
Вольтіманд і Корнелій ідуть.
П о л о н і й
Закінчили із цим.
Монархи найсвітліші! Сперечатись,
Що є король? що – слуги? що є час?
Що означає день і що є ніч? –
То є розтрата часу, дня і ночі.
Оскільки стислість – розуму душа,
А балакучість – тіло і прикраси,
То буду стислим: Гамлет збожеволів,
Чи втратив глузд, тому що божевільний –
Це та людина, що втрачає глузд.
К о р о л е в а
Коротше і поменше викрутасів.
П о л о н і й
Їх зовсім тут немає, королево.
Що збожеволів – факт.
Товариші по школі і мечу,
Моє прохання виконати.
Г о р а ц і о
Згода.
Г а м л е т
Про те, що відбулось, не говорити.
Г о р а ц і о і М а р ц е л л
Не скажемо, наш принце.
Г а м л е т
Присягніться.
Г о р а ц і о
Клянусь, що не скажу!
М а р ц е л л
Клянуся честю!
Г а м л е т
Кляніться на мечі.
М а р ц е л л
Ми ж поклялись.
Г а м л е т
Ні, на мечі моєму присягайте.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
А, і ти такої ж думки?
Ви чуєте, що привид вам говорить?
Кляніться.
Г о р а ц і о
Та у чому нам поклястись?
Г а м л е т
Мовчать про те, що бачили ви тут.
Долоні покладіть на меч.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
Hic et ubique? Треба відійти.
Тут станьте і на меч кладіть долоні.
Кляніться не казати анікому
Про те, що ви почули тут.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
Ти знову, кроте? Як ти швидко риєш!
Вже підкопався? Знову зміним місце.
Г о р а ц і о
О день і ніч! Оце так чудеса!
Г а м л е т
Як до чудес, до них ви і поставтесь.
Багато є, Гораціо, на світі,
Що і не снилось нашим мудрецям.
Але до діла. Присягніться знов –
І бог на поміч вам, – хоч як би дивно
Себе повів я, хоч кого б собою
Я побажав раптово зображати,
Ніколи ви на ці мої дивацтва
Не будете хитати головою,
Ні схрещувати руки, ні цідити
Із таємничим виглядом, як-от:
"Хто-хто, а ми…", "Могли б, та неохота",
Або "Якби могли ми розказати…",
Чи щось іще із натяком на те,
Що ви про мене знаєте багато.
Так не робіть і хай у цьому бог
Поможе вам.
П р и в и д
(з-під сцени)
Кляніться!
Г а м л е т
Заспокойся,
Бентежний духу! А тепер, панове,
Себе з любов'ю вам я доручаю.
Усе, чим тільки може бідний Гамлет
Вам довести свою любов і дружбу,
Дасть бог, колись здійсниться. Підем разом;
І пальці на губах, я вас прошу.
Звихнувся час, і гірше усього,
Що я повинен вправити його.
Ходімо разом.
Ідуть геть.
ДІЯ ДРУГА
Сцена перша
Ельсинор. Кімната в домі Полонія.
Входять П о л о н і й і Р е й н а л ь д о.
П о л о н і й
Ось гроші й лист Лаертові, Рейнальдо.
Р е й н а л ь д о
Вручу, мілорде.
П о л о н і й
І було б доцільно
Тобі ще до побачення із сином
Рознюхати, як він себе веде.
Р е й н а л ь д о
Я сам це мав на думці.
П о л о н і й
Що ж? Похвально,
Похвально дуже. Спершу розпитай
Про данців, що живуть тепер в Парижі;
Хто родом, де стоять, чи мають гроші,
З ким водяться і, виявивши врешті,
Що сина знають, переходь у наступ
Від натяків; та прямо не розпитуй.
Скажи, наприклад: "Краще знаю батька,
А сина тільки бачив". Зрозумів?
Р е й н а л ь д о
Цілком, мілорде.
П о л о н і й
"Сина тільки бачив,
Та чув, що він великий витівник".
І говори про нього, що попало,
Бреши про що завгодно, тільки так,
Щоб це його не зачіпало честі.
Про щось подібне – боже борони.
Розповідай про пустощі і штуки,
Що притаманні юності й свободі
І характерні їм.
Р е й н а л ь д о
Наприклад, гру?
П о л о н і й
Так, говори про лайку, і про бійки,
І, навіть, про пияцтво набреши.
Р е й н а л ь д о
Мілорде, не зашкодило б це честі!
П о л о н і й
Чому? Вся справа в тому, як подати.
В надмірностях його не звинувачуй
Або у грубих крайнощах. Навіщо?
А так змалюй проступки і гріхи,
Щоб в них знайшли вогонь вільнолюбивий,
Юнацьке баламутство, поривання
Незрілої, та чистої душі,
Властиві всім.
Р е й н а л ь д о
Насмілюсь запитати…
П о л о н і й
Навіщо так робити?
Р е й н а л ь д о
Так, мілорде,
Хотів би знати.
П о л о н і й
Замір мій такий –
І думаю, що спосіб цей надійний:
Коли ти мимохідь замажеш сина,
Як мажуть у роботі рукави,
То співбесідник твій, якщо він знає
За ним подібні витівки, напевне,
Захоче й сам що-небудь розказати
І звернеться до тебе якось так:
"Сер",— скаже він,— "добродію", чи "друже",
В залежності від того, хто він родом
І як його виховували.
Р е й н а л ь д о
Дійсно.
П о л о н і й
І ось тоді він скаже, ось тоді…
Що це я хотів сказати? Їй-богу, я щось хотів сказати: на чому я зупинився?
Р е й н а л ь д о
На "скаже так: добродію чи друже…"
П о л о н і й
Ага, тоді він скаже… "Так, — він скаже,-
Я знаю молодого чоловіка.
Він був учора чи на тому тижні
З таким-то і таким-то там чи тут.
Він саме грав і був добряче п'яним,
А закінчилось бійкою". Або:
"Я бачив, як він ходить в дім розпусти",
Чи щось іще. Щоб виловити правду,
На вудочку насаджуй, як приманку,
Свідому і безсовісну брехню.
Так ми, хто передбачливі і мудрі,
Обходами, глухими манівцями
Знаходимо потрібні нам шляхи.
Тобі рекомендую той же спосіб.
Ти зрозумів?
Р е й н а л ь д о
Мілорде, зрозумів.
П о л о н і й
Бувай здоровий.
Р е й н а л ь д о
Дякую, мілорде!
П о л о н і й
Слідкуй за сином так, щоб не помітив.
Р е й н а л ь д о
О ні, мілорде.
П о л о н і й
Музики уроки
Нехай бере.
Р е й н а л ь д о
Звичайно.
П о л о н і й
Добра путь!
Рейнальдо іде геть. Входить О ф е л і я.
Офеліє! Що скажеш?
О ф е л і я
Боже правий!
Я вся тремчу від жаху!
П о л о н і й
В чому справа?
Господь з тобою, донечко!
О ф е л і я
Я шила.
Аж тут заходить Гамлет, весь блідий,
Без капелюха; спущені панчохи
Усі у плямах бруду, без підв'язок;
Трясеться так, що чути стукотіння
Коліна об коліно; у нестямі,
Немов із пекла вирвався на волю,
Щоб розказати про тамтешній жах.
П о л о н і й
Від пристрасті безумний?
О ф е л і я
Я не знаю,
Але боюсь, що так.
П о л о н і й
І що він каже?
О ф е л і я
Він руку стис і відступив на крок,
Її не відпускаючи, і пильно
Почав мені вдивлятися в обличчя,
Приставивши долоню до очей,
Немов художник. Довго він дивився;
Струснув рукою, уклонився тричі
І так печально й глибоко зітхнув,
Немов було зітхання це останнє
В його житті. А потім відпустив
Мені затерплу руку і пішов,
Все дивлячись собі через плече,
Повільно до дверей, знайшовши їх
Навпомацки, і вийшов із кімнати,
Очей не відриваючи від мене.
П о л о н і й
Ходімо, розшукаймо короля.
Це – прояви любовної нестями,
Чиї шаленства деколи доводять
Людей до крайніх, відчайдушних рішень.
Але такі вже пристрасті земні,
Що грають нами. Жаль сердегу-принца!
Ти не була занадто з ним сувора?
О ф е л і я
Ні, батьку мій, та ваші настанови
Я пам'ятала й більше не приймала
Його записок.
П о л о н і й
От він і здурів!
Жаль, що судив я зопалу про нього.
Мені здавалось – Гамлет легковажний,
Але я, мабуть, перемудрував.
Та, свідок бог, надмірне піклування –
Таке ж прокляття для старих людей,
Як безтурботність – молодості горе.
Потрібно розказати королю,
Бо часом соромливість і мовчання
Шкідливіші відвертого зізнання.
Ходімо.
Ідуть геть.
Сцена друга
Зала у замку.
Сурми. Входять к о р о л ь, к о р о л е в а,
Р о з е н к р а н ц, Г і л ь д е н с т е р н і почет.
К о р о л ь
Привіт вам, Розенкранце й Гільденстерне!
Крім нашого бажання бачить вас,
Іще й потреба змусила так спішно
Вас викликать. Напевне, вам відомо,
Як Гамлет наш змінився. Невпізнанним
Зробився він і внутрішньо, і зовні.
І важко зрозуміти – що за сила,
Крім батькової смерті, так раптово
Вчинила у душі переворот.
Я вас прошу обох, як давніх друзів,
Однолітків, що виросли із ним
І знаєте його характер добре,
Лишитись гостювати при дворі.
Розвагами й розмовами старайтесь
Розвіять скуку принца; одночасно,
Якщо така вам випаде нагода,
Дізнайтеся, що мучає його
І чи нема у нас для нього ліків.
К о р о л е в а
Про вас він часто згадував, панове.
На світі я не знаю більш нікого,
До кого мав би він подібну приязнь.
Якщо не жаль вам витратити час,
Його люб'язно й щиро присвятивши
Підтримці наших дій і сподівань,
То послуга забутою не буде
Монаршою подякою.
Р о з е н к р а н ц
У ваших
Величностей цілком достатньо прав,
Щоб волю виявляти не в проханнях,
А у веліннях.
Г і л ь д е н с т е р н
Ось чому і ми
Свою готовність віддано служити
Складаємо покірно вам до ніг,
Чекаючи наступних розпоряджень.
К о р о л ь
Спасибі, Розенкранце й Гільденстерне.
К о р о л е в а
Спасибі, Гільденстерне й Розенкранце.
Ну, а тепер прошу: ідіть до сина,
Він так змінився! Слуги! Відведіть
Гостей до принца Гамлета.
Г і л ь д е н с т е р н
Дай боже,
Щоб наше старовинне товариство
Пішло йому на користь!
К о р о л е в а
Дай-то бог.
Розенкранц, Гільденстерн і дехто із почету ідуть.
Входить П о л о н і й.
П о л о н і й
Володарю, з Норвегії посли
Щасливо повернулися додому.
К о р о л ь
Ти був завжди для добрих звісток батьком.
П о л о н і й
І, сподіваюсь, буду. Бо завжди
Обов'язків своїх не забуваю,
Як перед богом, так і королем.
І знаєте, що хочу вам сказати?
Або цей мозок більше вже не здатний
Таємне щось рознюхати, або ж
Розкрив причину Гамлетових марень.
К о р о л ь
То говори: я хочу це почути.
П о л о н і й
Прийміть послів спочатку; а секрет
Залишимо, як фрукти, на солодке.
К о р о л ь
Віддай їм шану – вийди їм назустріч.
Полоній іде.
Він каже нам, Гертрудо, що знайшов
Причину всіх нещасть із вашим сином.
К о р о л е в а
Я думаю, причина тут одна:
Смерть короля і наш поспішний шлюб.
К о р о л ь
Побачимо самі.
Полоній повертається з Вольтімандом і Корнелієм.
Добридень, друзі!
Що відповів наш брат – король норвезький?
В о л ь т і м а н д
Бажає вам добра й всіляких благ.
Він зразу ж відмінив набір до війська,
Який він сам сприймав за підготовку
Племінника до нападу на Польщу,
Та прикривав, як виявилось, напад
На Данію. Побачивши, що вік,
І слабкість, і хвороба так підступно
Обмануті племінником, послав
За Фортінбрасом. Той прийшов невдовзі
І, вислухавши дядькові докори,
Розкаявся і щиро присягнувся
На вас повік не підіймати зброї.
На радощах розчулений король
Дає йому три тисячі щорічних
І право вже споряджені війська
Вести на Польщу. На додачу – просьба,
(подає папір)
Щоб ви благоволили дати дозвіл
Йому пройти крізь ваші володіння
З дотриманням безпеки на умовах,
Які докладно викладені тут.
К о р о л ь
Ми дуже задоволені. В папери
Вчитаємось уважно на дозвіллі
І, обсудивши, відповідь дамо.
За службу вам подяка. Відпочиньте,
А ввечері я жду вас на бенкет.
До зустрічі!
Вольтіманд і Корнелій ідуть.
П о л о н і й
Закінчили із цим.
Монархи найсвітліші! Сперечатись,
Що є король? що – слуги? що є час?
Що означає день і що є ніч? –
То є розтрата часу, дня і ночі.
Оскільки стислість – розуму душа,
А балакучість – тіло і прикраси,
То буду стислим: Гамлет збожеволів,
Чи втратив глузд, тому що божевільний –
Це та людина, що втрачає глузд.
К о р о л е в а
Коротше і поменше викрутасів.
П о л о н і й
Їх зовсім тут немає, королево.
Що збожеволів – факт.