Генріх VI : Частина 2 - Сторінка 9
- Вільям Шекспір -
Хіба не жаль,
що зі шкури безневинного ягняти виробляють пергамент? Той пер-
гамент, ;коли на ньому щось нащкрябають, може занапастити лю-
дину! Кажуть, бджола жалить, а я кажу, що жалить бджолиний
віск, бо я лише раз якось приклав печать до папірця і відтоді сам
не свій. Що таке? Хто там?1
Входять кілька бунтівників, ведучи з собою
чатемського писа р я.
Сміт Писар із Чатема! Вміє писати, читати ще і
рахувати.
Кед Чудовисько!
Сміт Ми застали його над школярськими зошитами
Кед От негідник!
Сміт У нього книжка в кишені, з червоними літерами.
Кед То він чаклун!
Дік Так, він уміє складати угоди й писати судов
' справи.
Кед Шкода, бо він, клянуся честю, чоловік славний
Він не помре, якщо тільки я не визнаю його винним. Підійди-нс
сюди, добродію, мушу дещо з'ясувати. Як тебе звуть?
Писар Еммануїл.,
Дік Таке пишуть угорі на указах. Кепські тво
справи!
Кед Не заважай. Скажи, ти пишеш своє ім'я чи, яі
кожна порядна людина, маєш свій особливий знак?
Писар Сер, дякувати богу, я досить освічений, щоб на
писати своє ім'я.
195
Всі Він зізнався! Порішити його! Це негідник і зрад-
ник!
Кед Порішити його! Повісити з пером і каламарем
на шиї!
Писаря виводять. Входить М а й к л.
Майкл Де наш генерал?
Кед Я тут. Що там, —солдате?
Майкл Тікай! Тікай! Тікай! Сер Гемфрі Стаффорд і
його брат підходять із королівським військом.
Кед Стій, негіднику, бо як уріжу! Зі Стаффордом
зітнеться рівний йому чоловік. Сам він рицар, чи не так?
Майкл Так.
Кед Щоб зрівнятися з ним, негайно посвячу себе в
рицарі.
(Схиляє коліно)
Встань, сер Джон Мортімер.
(Устає)
Ну, тепер ми йому покажемо!
Входять під барабанний дріб сер Гемфрі Стаффорд і його брат В і л ь —
ям з військом.
Гемфрі Ст. Гидкі зухвальці, покидьки брудні!
Додолу зброю, шибеники з Кенту!
Розходьтеся! А мугиря цього
Залиште, і король пробачить вам.
Вільям Ст. Та й лютий він, гнівний до непокірних,
Отож здавайтеся, або ж вам смерть.
Кед Я чхав на вбраних у шовки рабів!
Я, люди добрі, розмовляю з вами,
Над ким владарювати сподіваюсь,
Бо я. корони справжній спадкоємець.
Гемфрі Ст. Шахраю, мулярем твій батько був,
А сам ти стриг сукно. Хіба не так?
Кед Садівником був і Адам.
Вільям Ст. То й що?
Кед г Як що? Таж Едмунд Мортімер, граф Марч,
Узяв за себе Кларенса дочку.
Гемфрі Ст. Так, сер.
Кед Від неї мав двох діток-близнюків.
Вільям Ст. Неправда.
Кед У тім-то й річ,— а я кажу, що правда.
Бо старшого із тих близнят жебрачка
Украла в годувальниці. Не знав він
Про непросте походження своє
І мулярем, дійшовши віку, став.
Я син його. Як можеш — запереч.
Дік Це щира правда, отже, він король.
Сміт Сер, він звів комин у домі мого батька, цеглини
й досі цілі, мов живі свідки, тож не сперечайтеся.
Гемфрі Ст. І вірите цьому ви лайдакові,
Що меле казна-що?
Всі Так, віримо, тож забирайтесь геть.
Вільям Ст. Це Йорк тебе так напоумив, Кеде.
Кед
(убік)
Брехня, усе це вигадав я сам.
(Уголос)
Іди, чоловіче, передай королю, що заради його батька Генріха
П'ятого, під час чийого правління хлопчаки гралися французьки-
ми кронами, я згоден, щоб він владарював; тільки я буду про-
тектором.
Дік А ще ми вимагаємо голову лорда Сея за те, що
той продав герцогство Мен.
Кед Саме так, адже це Англію понівечило; ходила б
калікою з ціпком, якби її не підтримала моя міць. Браття королі,
кажу вам: лорд Сей вихолостив наш край і зробив його євнухом,
до того ж він уміє говорити по-французькому, отже — зрадник.
Гемфрі Ст. Невігластво нікчемне та страшне!
Кед Ну, спробуй запереч,,якщо можеш. Французи —
наші вороги, і я питаю тебе: чи може той, хто говорить мовою
ворогів, бути добрим радником? '
Всі Ні! Ні! Тож голову йому зітнем.
Вільям Ст. Тут, видно, не шанують добрих слів.
Нехай війська провчать їх королівські.
Гемфрі Ст. По всіх містах проголоси, герольде,
Повстанців Кеда зрадниками, йди!
Усіх поб'єм, а тих, котрі втечуть,
Повісим — на очах дружин, дітей —
На дверях їх будинків, для науки.
За мною всі, хто друзі короля.
Обидва Стаффорди з військом виходять.
Кед За мною всі, хто поважа народ!
В борні за волю покажіть себе.
Дворян і лордів поб'ємо, залишим
Лиш тих, що носять латане взуття,
Бо це порядні люди, і якби
Посміли, то усі до нас пристали б.
Дік Вони вишикувались бойовим порядком і "дуть
на нас.
Кед Ну, а у нас тоді порядок, коли зовсім нема по-
рядку. Рушаймо, гей, вперед!
Виходять.
€ЦЕНА З
Інша частина Блекхіта.
Гамір бою, в якому ебох Стаффордів убито. Входять Кед і його прибіч-
ники.
Кед Де Дік, різник із Ешфорда?
Дік Ось я, сер.
Кед Вороги падали перед тобою, як вівці й бики, а
ти з ними розправлявся, мов у себе в різниці; тож я хочу тебе
нагородити. Відтепер піст буде вдвічі довшим, ніж досі, а тобі
дозволяється забивати по сто голів без однієї щотижня.
Дік Більше мені й не треба.
Кед І, сказати правду, меншого ти не заслужив, А цю
пам'ятку звитяги я носитиму.
(Надягає лати Гемфрі Стаффорда)
А тіла їхні хай волочить за собою мій кінь, поки я не прибуду в
Лондон^ де перед нами понесуть меч лорд-мера.
Дік Коли хочемо, щоб і нам, і всім було гаразд,
зруйнуймо тюрми й повипускаймо всіх в'язнів.
Кед Не хвилюйся, за це я ручуся. Ну, рушаймо
на Лондон.
Виходять.
СЦЕНА 4
Лондон. Кімната в палаці.
Входять король Генріх, читаючи петицію, герцог Бекінгем і лорд
Сей; віддалік — королева Маргарита плаче над головою Сеффолка.
Маргарита
(вбік)
Я чула, що марніє з горя дух,
Стає занадто кволим, боязким,
Тож думаймо про помсту, досить слізі
Та як не плакать, дивлячись на це?
До серця голову його притисну...
Де ж тіло, щоб його мені обняти?
Бекінгем Яку відповідь дасть ваша величність на вимоги
бунтівників?
Генріх Пошлю єпископа вмовляти їх— .
Мечем згубити стільки щирих душ —
Гріх перед богом! Щоб не проливати
їх крові,— ладен сам я говорити
Із Джеком Кедом, їхнім ватажком.
Стривайте, я перечитаю ще.
Маргарита
(вбік)
О нелюди! Немов зоря небесна,
Цей лик ясний був наді мною владний.
Чому жалю він не збудив у тих,
Що й глянути на нього недостойні?
Генріх Кед, лорде Сей, клявсь голову зітнуть вам.
Сей Надіюсь, перш йому ви зітнете.
Генріх Що? Досі королева
Смерть Сеффолка оялакує, голосить?
Боюсь, якби це я помер, кохана,
Ти б не тужила гірко так за мною.
Маргарита Ні, вмерла б, любий, з туги за тобою.
Входить гонець.
Генріх Що там за вісті? Поспішав чому?
Гонець Кед в Саутворку. Владарю, тікайте!
Проголосив, що він — лорд Мортімер,
Нащадок роду Кларенса; відкрито
Загарбником величність вашу зве,
Вінчатись у Вестмінстері поклявся.
У нього військо — юрби голодранців,
Безжальних, грубих наймитів, селян.
Смерть Стаффордів — і Вільяма, і Гемфрі —
Вселила в них зухвальство йти вперед.
Усіх двірських, всю знать, учених, суддів
Звуть гусінню і перебити хочуть.
Генріх Безбожники! Не відають, що коять.
Бекінгем Владарю, їдьте в Кілінгворт. А ми
Зберем війська, щоб розгромити їх.
Маргарита Ох, жив би герцог Сеффолк — миттю він
Приборкав би цих кентських розбишак.
Генріх Вас, лорде Сей, ненавидять злочинці,-
Отож рушайте з нами в Кілінгворт.
Сей Не хочу небезпеці піддавати
Величність вашу; навіть вигляд мій
Дратує їх. Я в Лондоні сховаюсь,
Вони мене не знайдуть, сподіваюсь.
Входить 2-й гонець.
2-й гонець Кед захопив міст Лондонський. Тікають,
Лишаючи домівки, городяни,
А волоцюги, ласі до наживи,
До зрадника спішать; пограбувати
Клянуться місто й королівський двір.
Бекінгем Владарю, не баріться, на коня!
Генріх Ходім, дружино. Бог — надія наша.
Маргарита Моя надія з Сеффолком померла.
Генріх
(до лорда Сен)
Щасти вам, лорде! Бунтарям не вірте.
Бекінгем Не вірте ви нікому, зради бійтесь.
Сей В свою невинність вірю, а тому
Я сповнений рішучості й відваги.
Виходять.
СЦЕНА 5
Лондон. Тау ер.
На мур виходять лорд Скеле та інші. Внизу входять кілька горо-
дян.
Скеле Ну що? Убили Кеда?
1-й городянин Ні, мілорде; напевне, його й не вб'ють. Вони
вже захопили міст і розправляються з усіма, хто чинить опір.
Лорд-мер благає вашу честь прислати йому підкріплення з Тауе-
ра, щоб захистити місто від бунтівників.
Скеле Загін лиш невеликий дати можу,
Адже й мене тривожать бунтарі:
Вже пробували Тауер узяти.
Ідіть до Смітфілда й людей зберіть;
Туди пришлю я Метью Гофа. Бийтесь
За короля, країну і життя!
А зараз прощавайте, мушу йти.
Виходять.
СЦЕНА 6
Лондон. Кеннон-стріт.
Входить Джек Кед зі своїми прибічниками. Він б'є жезлом об Лон-
донський камінь.
Кед Нині Мортімер — господар цього міста. Сидячи
тут, на Лондонськім камені, я велю і наказую, щоб коштом міста
у цей перший рік мого правління з міських водограїв било саме
от
тільки червоне вино. І відтепер зрадником буде кожен, хго назве
мене інакше, як лорд Мортімер.
Вбігає солдат.
Солдат Джек Кед! Джек Кед!
Кед Прибити його.
Солдата вбивають.
Сміт Якщо цей чолов'яга має клепку в голові, то
більше вже ніколи не назве вас Джеком Кедом. Здається, його
як слід застерегли.
Дік Мілорде, у Смітфілді зібрано війська.
Кед Що ж, ходімо, зітнемося з ними. Та спершу під-
паліть Лондонський міст, а коли зможете, то й Тауер заразом.
Рушаймо, вперед!
Виходять.
СЦЕНА 7
Лондон. Смітфілд.
Тривога, бій. Метью Гофа вбито, його загін розгромлений.
Входить Джек Кед зі своїми прибічниками.
Кед Отак, добродії. Тепер ідіть — хто громити Са-
войський палац, хто до королівських судів. Розбийте їх ущент!
Дік Маю прохання до вашої світлості.
Кед За це звертання, коли стану світлістю, зроблю
тебе лордом.
Дік Тільки про одне прошу — щоб закони Англії ви-
ходили з ваших уст.
Голленд
(убік)
Ого, болючі будуть закони, адже його штрикну-
ли списом у рот, і рана досі не загоїлась.
Сміт
(убік)
Ні, Джоне, це будуть смердючі закони, адже
s рота в нього тхне підсмаженим сиром.
Кед Я вже обдумав це: так воно й буде. Мерщій
спаліть усі державні акти; мої уста будуть парламентом Англії.
Голленд
(убік)
Кусючі будуть наші статути, якщо йому не по-
виривають зубів.
Кед І відтепер усе буде спільним.
Входить гонець.
Гонець Мілорде, здобич, здобич! Ось лорд Сей, що про-
дав у Франції міста, той самий, що змушував нас платити два-
дцять один раз по п'ятнадцятій частці і по шилінгу з фунта, коли
збирав податок на останню війну.
Входить Джордж Бевіс із лордом Сеем.
Кед Що ж, за це йому десять разів зрубаємо голову.
Ах ти, Сею-фарисею, вбраний у бумазею з гамазею! Ах, сей лорд
Сей, оце ж він усей! Тепер ти дізнаєшся, що таке наш королів-
ський суд! Як виправдаєшся перед моєю величністю в тім, шо
віддав Нормандію мусью Лижигузну, французькому дофінові?
Отож дізнайся в присутності всіх цих людей і лорда Мортімера:
я — та мітла, що вимете з двору таке сміття, як ти.
що зі шкури безневинного ягняти виробляють пергамент? Той пер-
гамент, ;коли на ньому щось нащкрябають, може занапастити лю-
дину! Кажуть, бджола жалить, а я кажу, що жалить бджолиний
віск, бо я лише раз якось приклав печать до папірця і відтоді сам
не свій. Що таке? Хто там?1
Входять кілька бунтівників, ведучи з собою
чатемського писа р я.
Сміт Писар із Чатема! Вміє писати, читати ще і
рахувати.
Кед Чудовисько!
Сміт Ми застали його над школярськими зошитами
Кед От негідник!
Сміт У нього книжка в кишені, з червоними літерами.
Кед То він чаклун!
Дік Так, він уміє складати угоди й писати судов
' справи.
Кед Шкода, бо він, клянуся честю, чоловік славний
Він не помре, якщо тільки я не визнаю його винним. Підійди-нс
сюди, добродію, мушу дещо з'ясувати. Як тебе звуть?
Писар Еммануїл.,
Дік Таке пишуть угорі на указах. Кепські тво
справи!
Кед Не заважай. Скажи, ти пишеш своє ім'я чи, яі
кожна порядна людина, маєш свій особливий знак?
Писар Сер, дякувати богу, я досить освічений, щоб на
писати своє ім'я.
195
Всі Він зізнався! Порішити його! Це негідник і зрад-
ник!
Кед Порішити його! Повісити з пером і каламарем
на шиї!
Писаря виводять. Входить М а й к л.
Майкл Де наш генерал?
Кед Я тут. Що там, —солдате?
Майкл Тікай! Тікай! Тікай! Сер Гемфрі Стаффорд і
його брат підходять із королівським військом.
Кед Стій, негіднику, бо як уріжу! Зі Стаффордом
зітнеться рівний йому чоловік. Сам він рицар, чи не так?
Майкл Так.
Кед Щоб зрівнятися з ним, негайно посвячу себе в
рицарі.
(Схиляє коліно)
Встань, сер Джон Мортімер.
(Устає)
Ну, тепер ми йому покажемо!
Входять під барабанний дріб сер Гемфрі Стаффорд і його брат В і л ь —
ям з військом.
Гемфрі Ст. Гидкі зухвальці, покидьки брудні!
Додолу зброю, шибеники з Кенту!
Розходьтеся! А мугиря цього
Залиште, і король пробачить вам.
Вільям Ст. Та й лютий він, гнівний до непокірних,
Отож здавайтеся, або ж вам смерть.
Кед Я чхав на вбраних у шовки рабів!
Я, люди добрі, розмовляю з вами,
Над ким владарювати сподіваюсь,
Бо я. корони справжній спадкоємець.
Гемфрі Ст. Шахраю, мулярем твій батько був,
А сам ти стриг сукно. Хіба не так?
Кед Садівником був і Адам.
Вільям Ст. То й що?
Кед г Як що? Таж Едмунд Мортімер, граф Марч,
Узяв за себе Кларенса дочку.
Гемфрі Ст. Так, сер.
Кед Від неї мав двох діток-близнюків.
Вільям Ст. Неправда.
Кед У тім-то й річ,— а я кажу, що правда.
Бо старшого із тих близнят жебрачка
Украла в годувальниці. Не знав він
Про непросте походження своє
І мулярем, дійшовши віку, став.
Я син його. Як можеш — запереч.
Дік Це щира правда, отже, він король.
Сміт Сер, він звів комин у домі мого батька, цеглини
й досі цілі, мов живі свідки, тож не сперечайтеся.
Гемфрі Ст. І вірите цьому ви лайдакові,
Що меле казна-що?
Всі Так, віримо, тож забирайтесь геть.
Вільям Ст. Це Йорк тебе так напоумив, Кеде.
Кед
(убік)
Брехня, усе це вигадав я сам.
(Уголос)
Іди, чоловіче, передай королю, що заради його батька Генріха
П'ятого, під час чийого правління хлопчаки гралися французьки-
ми кронами, я згоден, щоб він владарював; тільки я буду про-
тектором.
Дік А ще ми вимагаємо голову лорда Сея за те, що
той продав герцогство Мен.
Кед Саме так, адже це Англію понівечило; ходила б
калікою з ціпком, якби її не підтримала моя міць. Браття королі,
кажу вам: лорд Сей вихолостив наш край і зробив його євнухом,
до того ж він уміє говорити по-французькому, отже — зрадник.
Гемфрі Ст. Невігластво нікчемне та страшне!
Кед Ну, спробуй запереч,,якщо можеш. Французи —
наші вороги, і я питаю тебе: чи може той, хто говорить мовою
ворогів, бути добрим радником? '
Всі Ні! Ні! Тож голову йому зітнем.
Вільям Ст. Тут, видно, не шанують добрих слів.
Нехай війська провчать їх королівські.
Гемфрі Ст. По всіх містах проголоси, герольде,
Повстанців Кеда зрадниками, йди!
Усіх поб'єм, а тих, котрі втечуть,
Повісим — на очах дружин, дітей —
На дверях їх будинків, для науки.
За мною всі, хто друзі короля.
Обидва Стаффорди з військом виходять.
Кед За мною всі, хто поважа народ!
В борні за волю покажіть себе.
Дворян і лордів поб'ємо, залишим
Лиш тих, що носять латане взуття,
Бо це порядні люди, і якби
Посміли, то усі до нас пристали б.
Дік Вони вишикувались бойовим порядком і "дуть
на нас.
Кед Ну, а у нас тоді порядок, коли зовсім нема по-
рядку. Рушаймо, гей, вперед!
Виходять.
€ЦЕНА З
Інша частина Блекхіта.
Гамір бою, в якому ебох Стаффордів убито. Входять Кед і його прибіч-
ники.
Кед Де Дік, різник із Ешфорда?
Дік Ось я, сер.
Кед Вороги падали перед тобою, як вівці й бики, а
ти з ними розправлявся, мов у себе в різниці; тож я хочу тебе
нагородити. Відтепер піст буде вдвічі довшим, ніж досі, а тобі
дозволяється забивати по сто голів без однієї щотижня.
Дік Більше мені й не треба.
Кед І, сказати правду, меншого ти не заслужив, А цю
пам'ятку звитяги я носитиму.
(Надягає лати Гемфрі Стаффорда)
А тіла їхні хай волочить за собою мій кінь, поки я не прибуду в
Лондон^ де перед нами понесуть меч лорд-мера.
Дік Коли хочемо, щоб і нам, і всім було гаразд,
зруйнуймо тюрми й повипускаймо всіх в'язнів.
Кед Не хвилюйся, за це я ручуся. Ну, рушаймо
на Лондон.
Виходять.
СЦЕНА 4
Лондон. Кімната в палаці.
Входять король Генріх, читаючи петицію, герцог Бекінгем і лорд
Сей; віддалік — королева Маргарита плаче над головою Сеффолка.
Маргарита
(вбік)
Я чула, що марніє з горя дух,
Стає занадто кволим, боязким,
Тож думаймо про помсту, досить слізі
Та як не плакать, дивлячись на це?
До серця голову його притисну...
Де ж тіло, щоб його мені обняти?
Бекінгем Яку відповідь дасть ваша величність на вимоги
бунтівників?
Генріх Пошлю єпископа вмовляти їх— .
Мечем згубити стільки щирих душ —
Гріх перед богом! Щоб не проливати
їх крові,— ладен сам я говорити
Із Джеком Кедом, їхнім ватажком.
Стривайте, я перечитаю ще.
Маргарита
(вбік)
О нелюди! Немов зоря небесна,
Цей лик ясний був наді мною владний.
Чому жалю він не збудив у тих,
Що й глянути на нього недостойні?
Генріх Кед, лорде Сей, клявсь голову зітнуть вам.
Сей Надіюсь, перш йому ви зітнете.
Генріх Що? Досі королева
Смерть Сеффолка оялакує, голосить?
Боюсь, якби це я помер, кохана,
Ти б не тужила гірко так за мною.
Маргарита Ні, вмерла б, любий, з туги за тобою.
Входить гонець.
Генріх Що там за вісті? Поспішав чому?
Гонець Кед в Саутворку. Владарю, тікайте!
Проголосив, що він — лорд Мортімер,
Нащадок роду Кларенса; відкрито
Загарбником величність вашу зве,
Вінчатись у Вестмінстері поклявся.
У нього військо — юрби голодранців,
Безжальних, грубих наймитів, селян.
Смерть Стаффордів — і Вільяма, і Гемфрі —
Вселила в них зухвальство йти вперед.
Усіх двірських, всю знать, учених, суддів
Звуть гусінню і перебити хочуть.
Генріх Безбожники! Не відають, що коять.
Бекінгем Владарю, їдьте в Кілінгворт. А ми
Зберем війська, щоб розгромити їх.
Маргарита Ох, жив би герцог Сеффолк — миттю він
Приборкав би цих кентських розбишак.
Генріх Вас, лорде Сей, ненавидять злочинці,-
Отож рушайте з нами в Кілінгворт.
Сей Не хочу небезпеці піддавати
Величність вашу; навіть вигляд мій
Дратує їх. Я в Лондоні сховаюсь,
Вони мене не знайдуть, сподіваюсь.
Входить 2-й гонець.
2-й гонець Кед захопив міст Лондонський. Тікають,
Лишаючи домівки, городяни,
А волоцюги, ласі до наживи,
До зрадника спішать; пограбувати
Клянуться місто й королівський двір.
Бекінгем Владарю, не баріться, на коня!
Генріх Ходім, дружино. Бог — надія наша.
Маргарита Моя надія з Сеффолком померла.
Генріх
(до лорда Сен)
Щасти вам, лорде! Бунтарям не вірте.
Бекінгем Не вірте ви нікому, зради бійтесь.
Сей В свою невинність вірю, а тому
Я сповнений рішучості й відваги.
Виходять.
СЦЕНА 5
Лондон. Тау ер.
На мур виходять лорд Скеле та інші. Внизу входять кілька горо-
дян.
Скеле Ну що? Убили Кеда?
1-й городянин Ні, мілорде; напевне, його й не вб'ють. Вони
вже захопили міст і розправляються з усіма, хто чинить опір.
Лорд-мер благає вашу честь прислати йому підкріплення з Тауе-
ра, щоб захистити місто від бунтівників.
Скеле Загін лиш невеликий дати можу,
Адже й мене тривожать бунтарі:
Вже пробували Тауер узяти.
Ідіть до Смітфілда й людей зберіть;
Туди пришлю я Метью Гофа. Бийтесь
За короля, країну і життя!
А зараз прощавайте, мушу йти.
Виходять.
СЦЕНА 6
Лондон. Кеннон-стріт.
Входить Джек Кед зі своїми прибічниками. Він б'є жезлом об Лон-
донський камінь.
Кед Нині Мортімер — господар цього міста. Сидячи
тут, на Лондонськім камені, я велю і наказую, щоб коштом міста
у цей перший рік мого правління з міських водограїв било саме
от
тільки червоне вино. І відтепер зрадником буде кожен, хго назве
мене інакше, як лорд Мортімер.
Вбігає солдат.
Солдат Джек Кед! Джек Кед!
Кед Прибити його.
Солдата вбивають.
Сміт Якщо цей чолов'яга має клепку в голові, то
більше вже ніколи не назве вас Джеком Кедом. Здається, його
як слід застерегли.
Дік Мілорде, у Смітфілді зібрано війська.
Кед Що ж, ходімо, зітнемося з ними. Та спершу під-
паліть Лондонський міст, а коли зможете, то й Тауер заразом.
Рушаймо, вперед!
Виходять.
СЦЕНА 7
Лондон. Смітфілд.
Тривога, бій. Метью Гофа вбито, його загін розгромлений.
Входить Джек Кед зі своїми прибічниками.
Кед Отак, добродії. Тепер ідіть — хто громити Са-
войський палац, хто до королівських судів. Розбийте їх ущент!
Дік Маю прохання до вашої світлості.
Кед За це звертання, коли стану світлістю, зроблю
тебе лордом.
Дік Тільки про одне прошу — щоб закони Англії ви-
ходили з ваших уст.
Голленд
(убік)
Ого, болючі будуть закони, адже його штрикну-
ли списом у рот, і рана досі не загоїлась.
Сміт
(убік)
Ні, Джоне, це будуть смердючі закони, адже
s рота в нього тхне підсмаженим сиром.
Кед Я вже обдумав це: так воно й буде. Мерщій
спаліть усі державні акти; мої уста будуть парламентом Англії.
Голленд
(убік)
Кусючі будуть наші статути, якщо йому не по-
виривають зубів.
Кед І відтепер усе буде спільним.
Входить гонець.
Гонець Мілорде, здобич, здобич! Ось лорд Сей, що про-
дав у Франції міста, той самий, що змушував нас платити два-
дцять один раз по п'ятнадцятій частці і по шилінгу з фунта, коли
збирав податок на останню війну.
Входить Джордж Бевіс із лордом Сеем.
Кед Що ж, за це йому десять разів зрубаємо голову.
Ах ти, Сею-фарисею, вбраний у бумазею з гамазею! Ах, сей лорд
Сей, оце ж він усей! Тепер ти дізнаєшся, що таке наш королів-
ський суд! Як виправдаєшся перед моєю величністю в тім, шо
віддав Нормандію мусью Лижигузну, французькому дофінові?
Отож дізнайся в присутності всіх цих людей і лорда Мортімера:
я — та мітла, що вимете з двору таке сміття, як ти.