Генріх VI : Частина 2 - Сторінка 7

Солсбері, побудьте
З простолюдом; я швидко повернусь.
(Виходить)
Генріх Всевишній судде, о, спини думки,
Які душею оволодівають,-
Думки про те, ЙШ Гемфрі підло вбитий!
Як помиляюсь,— господи, прости,
Що замість тебе зважився судить!
Хотів би я бліді уста зігріти
Цілунків тисячею і пролить
Над дорогим обличчям море сліз!
Казать мерцю глухому про любов,
Голубити його нечулу руку!..
Та марні ці нікчемні голосіння —
Побачивши землистий м,ертвий лик,
Я тільки збільшив би свою скорботу.
Вносять ліжко з мертвим Глостером. Входить Уорік.
Уорік Владарю, підійдіть, на тіло гляньте.
Генріх Глибінь могили власної побачу:
З його душею відлетіла втіха —
Дивлюсь на нього, як на смерть свою.
Уорік Як правда те, що я душею прагну
До владаря, який прийняв наш образ,
Щоб знять отця свого прокляття з люду,
Так певен, що руками лиходіїв
Підступно вбитий герцог наш преславний.
Сеффолк Жахлива клятва, вельми урочиста.
Та чим її Уорік обгрунтує? >
Уорік Кров до обличчя припливла, поглянь!
Я бачив смертю власною померлих:
Запалі щоки, вид блідий, безкровний,
Адже вся кров їх ринула до серця,
Яке її на поміч прикликало,
Щоб відігнати зловорожу смерть.
Схололій з серцем, крові не вернутись
І не прикрасити рум'янцем щік.
його ж лице від крові почорніло,
А очі вирячені неприродно —
Так дивляться задушені мерці.
Волосся дибом, роздулися ніздрі
З натуги; розчепірилися пальці,
Мов за життя змагавсь він, та намарне.
Волосся, глянь, прилипло до постелі,
Скуйовджена охайна борода,
Як жито влітку бурею лихою.
Тож сумніву нема — його убито,
І доказом тому — всі ці ознаки.
Сеффолк Та хто ж, Уоріку, його убив?
Його я з Бофортом оберігав,
А ми ж не вбивці, сер, як сподіваюсь.
Уорік Обидва вороги його закляті,
І вам веліли Гемфрі стерегти!
Навряд чи з ним обходились як з другом,
І він, напевне, "з недругом зустрівсь.
Маргарита То ви підозрюєте цих вельмож —
Вони в його дочасній смерті винні?
Уорік Коли забитий бик лежить в крові,
А поруч із сокирою різник,-
Хто, як не він, скотину зарубав?
Як знайдуть в коршака гнізді куріпку,
Хіба ж не ясно, хто її убив,
Хай навіть дзьоб у вбивці й не в крові?
Такі ж підозри збуджує ця смерть.
Маргарита Ви, Сеффолку, різник? То де ваш ніж?
А Бофорт — коршак? Де ж у нього кігті?
Сеффолк На тих, що сплять, я не ношу ножа.
Та заржавів без діла меч відплати;
Його омию у крові того,
Хто тут ганьбить мене тавром убивства.
Ану, посмій, чваньку з Уорікшіра,
Сказать, що в смерті Гемфрі винен я.
Кардинал Бофорт, Сомерсет та інші виходять.
Ліжко виносять.
Уорік Чом не посміть, як Сеффолк сміє кпити?
Маргарита Не хоче вгамувать свій дух зухвалий,
Не хоче дерзновенний суд спинити,
Хоч би сто раз йому слав виклик Сеффолк.
Уорік Прошу вас, володарко, заспокойтесь.
Замовлене за нього кожне слово
Плямує вашу королівську гідність.
Сеффолк Брутальний, ниций, недолугий лорде!
Ніхто свого так мужа не ганьбив,
Як матінка твоя, що прийняла
Якогось неотесу, й прищепивсь
До гілки славної нікчемний пагін;
Ти плід його, ніякий ти не Невіл!
Уорік Якби тебе вИна не захищала,
Я в ката зараз відібрав би хліб,
Позбавив би тебе стількох принижень!
Ще й короля присутність не дає,
Убивце боязкий, тебе примусить,
Щоб ти навколішки просив прощення
За ці слова. Скажи: "Я власну матір
Мав на увазі і.своє байстрюцтво".
Лиш взявши страху твойого данину,
Тебе послав би в пекло, як і слід,
. Вампіре злий, що впився кров'ю сонних!
Сеффолк Тобі ж не сонному пущу я кров,
Якщо ти зважишся піти зі мною.
Уорік Мерщій, бо сам тебе я потягну.
Хоч ти й негідний, порішу тебе
І духу герцога в пригоді стану.
Сеффолк і Уорік виходять.
Генріх Щонайміцніший панцир — чисте серце,
І тричі той озброєний, хто правий!
Вразливий, хоч в міцну закутий сталь,
Той, хто своє сумління запродав.
Гамір, за сценою.
Маргарита Що там за гамір?
Повертаються С є ф ф о л к і Уорік з оголеними мечами.
Генріх Це що? В моїй присутності мечі
Оголені? Нечуване зухвальство!
І що це за страшний гармидер там?
Сеффолк Могутній владарю, Уорік підлий
Напав на мене з жителями Бері.
Гамір юрби за сценою. Повертається Селсбері.
Солсбері
(до народу за сценою)
Спиніться, сам скажу я королю!
Владарю, передать просив народ:
Як Сеффолка зрадливого не стратять
Чи з Англії не проженуть мерщій,
То натовп візьме силоміць його
І поступово, люто замордує.
Бо, кажуть, Гемфрі доброго убив він
І ніби й вас ладен зі світу зжити.
Лише любов до вас і вірність вам,
А зовсім не бажання бунту злого,
Не прагнення перечить королю
їх змушує вигнання лорда прагнуть.
В турботі про величність вашу мовлять:
"Якби володар спати захотів
Й під страхом нелюбові, навіть смерті
Заборонив тривожити себе,-
Все ж, незважаючи на заборону,
Змію уздрівши, що повзе до вас
Із язиком роздвоєним,— було б
Вас конче треба швидше розбудити,
Щоб гад отруйний тихої дрімоти
Не обернув на смерть, на вічний сон".
Отож, гукають, хочете чи ні,
А вас оберігатимуть вони
Від гадів лютих отаких, як Сеффолк,
Чиїм жалом жахливим, смертоносним
Ваш любий високоповажний дядько
Підступно був позбавлений життя.
Народ
(за сценою)
Що каже, лорде Солсбері, король?
Сеффолк Хай грубий неотесаний народ
Звернувсь до короля з таким посланням,
:...... А ви їм, лорде, раді прислужитись,
Щоб показать, який із вас оратор!
Вся честь, якої Солсбері домігся,-
У короля послом буть повноважним
. Від натовпу ремісників, нікчем. .
Народ
(за, сценою)
Вдеремось, як не відповість король!
Генріх йдіть, Солсбері, і передайте їм:
Я вдячний за любовне піклування,
Якби й не вимагали, все одно
Вчинив би, як вони наполягають.
Весь час мене гнітить передчуття,
Що ввергне Сеффолк у біду мій край.
Отож клянуся величчю того,
Чий тут я недостойний лиш намісник:
Як через три дні ще труїти буде
Повітря Сеффолк нам, то прийме смерть.
Солсбері виходить.
Маргарита О Генріху, дай заступлюсь за нього.
Генріх Таке заступництво для королеви —
Ганьба! Я все сказав. Просити будеш
За Сеффолка— лиш роз'ятриш мій гнів.
Сказавши й просто, я б дотримав слова,
Коли ж поклявся — це безповоротно.
(До Сеффолка)
Як через три дні ще тебе застануть
На цій землі, де правлю,— цілим світом
Не зможеш викупить свого життя.
Ходімо геть, Уоріку, ходім;
Тобі про щось важливе розповім.
Всі, крім королеви Маргарити й Сеффолка, виходять.
Маргарита Хай будуть безталання й горе з вами!
Хай сум глибокий та нестерпний біль
Товаришують з вами повсякчас!
Вас двоє — третій хай диявол буде
Й потрійна помста хай спостигне вас!
Сеффолк Спини свої прокльони, королево!
Прощаймось. Нас тяжка розлука жде.
Маргарита Ляклива баба! Потолоч, нікчема!
Не маєш духу ворогів клясти?
Сеффолк Чума на них! Яке з клятьби пуття?
Якби клятьба, мов стогін мандрагори,
Могла вбивать, я б винайшов слова
Жахливі, в'їдливі, разючі, люті
І, зуби зціпивши, їх процідив би
З ненавистю смертельною такою,
Мов я — сама Злоба в жахній печері.
Язик мій захлинався б від погроз,
А очі іскри сипали б, мов кремінь, z
Волосся стало б сторч, як у безумця,— —J
Я проклинав би їх усім єством.
Та й зараз чую: серце б розірвалось,
Якби не кляв. Отрути хай нап'ються!
Хай жовч їм буде найсмачніша страва,
Гай кипарисів — наймиліша тінь,
Убивчий василіск — надія люба,
І ящірки язик — найбільша ласка,
Змії сичання — музика найкраща,
А сич зловісний хай концерт доповнить!
Усі страхіття в безпросвітнім пеклі..,
Маргарита Та досить, любий, не карайся так!
Прокльони ці, мов сонце, склом відбите,
А чи мов надмір пороху в рушниці,
Всю силу обертають проти тебе.
Сеффолк Клясти звеліла і велиш спинитись?
Землею, звідки вигнаний, клянусь;
Я проклинав би і в зимову ніч,
Хоч би стояв оголений на кручі,
Де від морозу не росте трава,-
Немов була б то забавка миттєва.
Маргарита Благаю, зупинися! Руку дай,
Зрошу її невтішними слізьми,-
Хай дощ руки цієї не зволожить,
Моєї туги свідчення не змиє.
(Цілує йому руку)
Якби ж відбивсь цілунок на руці,
Щоб ти, коли б не глянув на відбиток,
Уста згадав, що по тобі зітхають
бесь час! Ну що ж, іди. Спізнаю горе;
Не вірю в нього, поки ти зі мною,
Як багатій — у те, що бідним стане.
Я поверну тебе чи, певен будь,
Теж наражуся на лихе вигнання,
Хоча без тебе й так вигнанка я!
йди, більш ні слова, швидше йди... Стривай!
Такі обійми й поцілунки друзів
Засуджених. Розстатись їм несила,
Стократ розлука гірша їм за смерть.
І все ж прощай! Прощай, моє життя!
Сеффолк Так Сеффолк десять вигнаний разів:
Один раз королем, тобою — дев'ять.
Коли б не ти, за краєм не страждав би;
В твоїм небеснім товаристві пуща
Пустельна — людною мені була б.
Мені лише з тобою милий світ,
Бо ти — мій світ, утіха вся моя;
Там порожнеча, де тебе немає.
Не можу більше я... Живи, радій,-
Для мене радість в тім, що ти живеш.
Входить В о к с.
Маргарита Куди так швидко, Воксе? Що нового?
Вокс Його величність маю сповістити,
Що кардинал наш Бофорт помирає,
Його недуга раптом знемогла.
Повітря ловить, витріщає очі,
Кляне жахливо бога і людей;
То так говорить, наче Гемфрі дух
Стоїть над ним, то кличе короля
Й вишіптує подушці, мов йому,
Душі обтяженої таємниці.
Я посланий володарю сказати,
Що саме зараз кличе він його.
Маргарита Йди, розкажи про лихо королю.
Вокс виходить.
Ах, що таке цей світ? Які новини!
Та що це я журюсь хвилинним горем,
Коли щезає Сеффолк, скарб душі?
Лиш за тобою, Сеффолку, тужу
І сльози ллю рясніш від хмар південних;
.Ті землю напувають, я — журбу.
Ну, йди вже. Бо ж як вернеться король
І вдвох побачить нас — загинеш ти.
Сеффолк 3 тобою розлучусь — не жить мені,
А смерть у тебе на очах — те ж саме,
Що сон солодкий у твоїх обіймах.
Тут я віддав би душу небесам
Так ніжно й лагідно, як немовля,
Що в матері на грудях помирає.
Без тебе — я кричав би, мов шалений,
Щоб ти прийшла й мені закрила очі,
Губами щоб уста мені стулила
І випурхнути не дала душі.
Або ж її вдихнув би в тебе я,
Щоб жить в Елізіумі чарівнім.
Смерть біля тебе — лиш приємний жарт,
А смерть без тебе — мука, гірша смерті.
Дозволь мені лишитись — будь/йде буде!
Маргарита Йди! Хоч розлука болісна й гірка,
Все ж виліковує смертельні рани.
До Франції, мій любий! Вісті шли.
Де б ти не був у цім широкім світі,
Пошлю Іриду віднайти тебе.
Сеффолк Йду.
Маргарита Серце забираєш ти моє.
Сеффолк Мій самоцвіте у печальній скриньці,
Де не було й гроша...