Гнів Мегре - Сторінка 16
- Жорж Сіменон -З кожним новим успіхом зростає як його слава, так і гонорари.
"Знає, за що береться…"
І от список справ, за які останнім часом брався метр Жан-Шарль Гайяр, лежав перед ними. Люка та Мегре вже з годину сортували його, розписуючи на два окремі аркуші справи громадянські та кримінальні.
Оскільки на перших обидва зналися погано, вони вирішили одкласти їх на пізніше і зосередили всю увагу на других. Цих було порівняно небагато, загалом коло тридцяти за два роки.
"В суді я виступаю досить рідко", — пригадав комісар слова Гайяра.
Люка називав імена.
— Іполит Тесьє… Фальшування документів… Це вам щось каже?
— Це той колишній директор казино, який намагався відкрити в Парижі нелегальний ігровий дім?
За хвилину спливло нове ім'я.
— Жюльєн Вандр… Крадіжка із зломом… Виправданий…
Мегре пам'ятав і цього: тихий, миршавий чоловічок з сумними очима, який спеціалізувався на крадіжці транзисторів. Щоправда, формальних доказів проти нього не було. Комісар порадив був судовому слідчому якийсь час не чіпати його, щоб потім спіймати на гарячому…
— Запиши його на окремий аркуш…
А в цей час навпроти будинку адвоката, зручно вмостившись у затінку кафе, сидів гладкий Торанс. На вулиці, неподалік від блакитного лімузина, скромно сіріла невеличка поліцейська машина з приватним номером.
Торанс ніколи не був прибічником сухого закону. Навіть випиваючи по одному кухлю пива на годину, він мав усі шанси стати до вечора на кілька кіло важчий.
— Юрбен Потьє… Купівля краденого… Рік ув'язнення умовно…
З півроку тому комісар доручив був цю справу Люка.
Потьє кілька разів з'являвся за повісткою до Сюрте — низенький, підстаркуватий, в заяложеному костюмі, з двома жмутиками чорного волосся, що стирчали із ніздрів.
Він був лахмітник і тримав невеличку крамницю на бульварі Ля-Шапель. Там можна було знайти найнесподіваніші речі — від старих фраків до майже неношених ковбойських штанів, від канделябрів до холодильників.
— Я чесний комерсант… Скромний, але чесний… Коли я купував у цього типа грамофон, я не знав… Я думав, що…
З кожним новим іменем Мегре щось прикидав у думці, інколи викликав для довідки когось із інспекторів.
— Хто далі?
— Тастон Моран… Крадіжка машин.
— Такий рудий хлопчина?
— Тут не написано…
— Здається, його судили десь навесні…
— Еге ж… У квітні… Разом із цілою бандою, що крала машини і продавала їх в провінції спекулянтам…
— Поклич Дюпе…
Інспектор Дюпе, який колись розслідував цю справу, на щастя, був поряд, у сусідній кімнаті.
— Це часом не той рудуватий хлопчина, що розповідав нам казки про хвору матір?
— Саме він, патроне… До речі, мати в нього справді стара і хвора… Тоді йому не було ще двадцяти… В банді він був на побігеньках… Він здебільшого стояв на сторожі, в той час як Скажений Жюстен порався з машинами…
Дві справи про звідництво, кілька про пограбування. Дрібні, буденні злочини, про які за браком інформації газети інколи повідомляють на останній сторінці. І жодного, що займав би першу.
Однак усі, кого обороняв Гайяр, були певною мірою професіонали.
— Читай далі, — зітхнув Мегре.
— Це все… Ви мені сказали переписати справи лише за два останні роки…
Для адвоката, що мешкав у власному особняку і їздив на американському лімузині, цього було б замало.
Навіть коли врахувати й ті справи, що, завдяки Гайярові, не дійшли до суду.
Щоправда, у метра Гайяра були численні клієнти, подібні до Еміля Буле, яким він складав декларації про прибутки. Скільки він з цього мав?..
В кабінеті ставало важко дихати. Комісара вже давно мучила спрага і мозок гризла неприємна думка, що він заплутався і все доведеться починати спочатку.
— Подзвони податковому інспекторові дев'ятої округи…
Це вже нагадувало товчіння води в ступі, але зараз він не міг нехтувати щонайменшими деталями.
— Хто?.. Месьє Жюбелен?.. Гаразд, давайте месьє Жюбелена… Комісар Мегре з карного розшуку… Ні, комісар хоче розмовляти з ним особисто…
Чи то інспектор Жюбелен був справді дуже заклопотаний, чи то просто дбав про власну гідність, але довелося чекати принаймні п'ять хвилин, поки він нарешті взяв трубку.
— Алло!.. З вами говоритиме комісар…
Мегре зітхнув, затуливши рукою мікрофон.
— Даруйте, що я потурбував вас, месьє Жюбелен… Я хотів би лише взяти у вас довідку… Що ви сказали? Так, певним чином це стосується Еміля Буле… Знаєте з газет? Розумію… Ні, мене поки що не цікавлять його декларації… Можливо, пізніше, але ми вам надішлемо спеціальний запит… Я вас розумію…
Зараз ідеться про дещо інше… Скажіть, у вас були з ним якісь неприємності?.. Саме так… Ну, скажімо, вам ніколи не доводилося погрожувати йому судом?.. Ні… Всі розрахунки в цілковитому порядку… Я так і думав… Певна річ…
Слухаючи, він часом кивав головою і щось малював олівцем на вимочці.
Месьє Жюбелен говорив так голосно, що Люка за кілька метрів від телефону чув кожне його слово.
— У нього, кажуть, був добрий порадник… Адвокат… Еге ж, саме він… Жан-Шарль Гайяр… От про нього я й хотів би повести розмову… Він, певно, дає консультації багатьом вашим платникам податків? Що-що? Навіть надто багатьом?
Мегре весело підморгнув своєму інспекторові і запасся терпінням, бо месьє Жюбелен раптом став надміру говіркий.
— Надто багатьом?.. Хм… Складав такі декларації, що не підкопаєшся… Випробували, та марно… Дозвольте ще одне запитання… До якого соціального стану належали клієнти Гайяра?.. Певна річ, але я маю на увазі в більшості… Власники готелів, ресторанів та кабаре… Не тільки вони, я розумію…
Комісарові довелося ще довгенько слухати полум'яний монолог свого спершу неговіркого співрозмовника, котрий тепер балакливо викривав усі махінації, до яких інколи вдаються підступні платники податків.
— Фу! — важко зітхнув він, кладучи нарешті трубку. — Ти чув?
— Не все…
— Як я й сподівався, декларації Еміля Буле зовсім бездоганні… Жюбелен кілька разів засмучено повторив це слово… Він уже років десять намагається під них підкопатися — і все марно… Торік він підняв усі розрахунки… Каже, чиста робота — голки не підсунеш…
— А в інших?..
— Однаково у всіх клієнтів Гайяра… Бездоганно.
Мегре замріяно подивився на список, що лежав на столі, і знову пригадав слова судового секретаря:
— Знає, за що береться…
Жан-Шарль Гайяр знав не тільки за що братися, але й з ким мати справу — його клієнтура складалася загалом із власників готелів сумнівної репутації, хазяїв кабаре та нічних барів — словом, із всіх тих, про кого месьє Жюбелен допіру заявив:
— Їхні прибутки не піддаються точним підрахункам…
Мегре підвівся і ще раз перебіг очима список, що лежав на столі. Треба було вибирати — і зараз від його вибору могло залежати усе розслідування.
— Поклич мені Дюпе…
Інспектор Дюпе не примусив довго чекати на себе.
— Тобі відомо, де зараз Гастон Моран, про якого ти щойно розповідав?
— Кілька тижнів тому я випадково бачив його біля бензоколонки в гаражі на Італійському проспекті… Я саме відвозив сім'ю на дачу і заїхав заправитись…
— Подзвони хазяїнові гаража і дізнайся, чи працює в нього досі цей Гастон… Попроси, щоб тримав язика за зубами… Я не хочу, щоб хлопчина злякався і зник…
А втім — не цей, то другий, третій, четвертий… Можливо, навіть доведеться підняти всіх, поки знайдеш те, що шукаєш.
Бо комісар ще не зміг би сказати точно, що саме він шукав. В усіх справах адвоката було щось спільне, якась дивна спорідненість, котру він поки що не міг визначити словами.
— Адвокат своїх клієнтів не вбиває…
— Я вам ще потрібен, патроне?
— Так, посидь…
Зараз йому потрібен був співрозмовник, вірніше, співчутливий слухач.
— Адже, по суті, всі вони мусили б бути йому вдячні… І ті, що, завдяки йому, були виправдані судом, і ті, що, знову ж завдяки йому, могли пошити в дурні будь-якого податкового інспектора… Ти розумієш, що я хочу сказати?.. Як правило, адвокат має багато ворогів і просто невдоволених… Варто йому програти справу, і клієнт вважає його шахраєм…
— Певна річ, патроне.
— Отож не так просто вибрати собі правильного клієнта…
Повернувся Дюпе.
— Він і досі там працює…
— Де він зараз?
— На роботі…
— Візьми машину і якнайшвидше привези його сюди… Тільки не дуже лякай… Скажи, що йдеться про звичайну перевірку… Але й не дуже заспокоюй…
Було вже надвечір, але спека не спадала. Дихати було важко. Мегре відчув, як до спини в нього вже прилипає сорочка.
— Ходімо хильнемо по скляночці?
Що міг заперечити Люка проти цього короткого антракту в прохолодному затишку ресторанчика "Дофін"?
Комісар уже відчинив був двері, як залунав телефонний дзвоник. Він на мить завагався, але совість усе-таки примусила його повернутися й узяти трубку.
— Це ви, патроне?.. Інспектор Торанс…
— Чую… Які новини?
— Я дзвоню з проспекту Гранд-Арме…
— Що ти там робиш?
— Хвилин двадцять тому Гайяр вийшов з дому і сів у машину… Я насилу його наздогнав — завдяки пробці на вулиці Бланш…
— Він не помітив, що в нього хвіст?
— Я певний, що ні… Зараз скажу чому… Він одразу поїхав найкоротшим шляхом до майдану Етуаль… Не дуже швидко, зараз година пік… Ми проминули один за одним і кілька гаражів… Перед двома він навіть уже зупинився, але потім їхав далі… Видно, не міг наважитися… Кінець кінцем, він залишив машину в гаражі "Модерн" біля воріт Майо… Я почекав на вулиці, поки він вийде, і лиш потім зайшов до гаража… А Гайяр подався пішки до парку… Зараз він там.
Ось вона, та незначна непередбачена подія, яка сплутувала всі попередні плани, вимагала негайних рішень і конкретних дій.
Обличчя комісара спохмурніло, і, здавалося, він геть забув про кухоль холодного пива, на яке вже був настроївся.
— Це досить велика споруда з автоматичною системою для миття машин. Я щойно розмовляв з хазяїном… Гайяра він бачить уперше… Він попросив помити машину протягом години… Він повернеться о пів на шосту…
— Вони вже почали?
— Хотіли почати, але я їх зупинив… Що робити далі?
Зволікати далі було неможливо.
— Залишайся там і дивись, щоб ніхто не доторкався до машини… Я зараз когось пошлю, щоб пригнали її сюди… Можеш не хвилюватися, ордер буде…
— А що, як прийде Гайяр?
— Я підішлю до тебе ще когось із інспекторів… Краще, коли вас буде двоє… Будь дуже чемний з адвокатом, але все-таки привези його сюди…
Він раптом згадав молодого крадія машин, якого зараз мали привезти до Сюрте.
— До мене одразу не заводь… Нехай трохи понервується… Можливо, він почне комизитися… Не звертай уваги.