Гордість і упередженість - Сторінка 30

Елізабет аніскільки не розгубилась і цілком спокійно споглядала трьох жінок, які сиділи перед нею. Леді Кетрін була високою, масивною жінкою з різко окресленими рисами обличчя, що зберігало на собі сліди минулої краси. Вигляд у неї був не надто доброзичливий, а прийняла вона гостей у такий спосіб, аби ті не забували, що перебувають на нижчому суспільному щаблі. Мовчання не додавало їй недоброзичливості, та все, що вона говорила, мовилося владним тоном, котрий підкреслював її зарозумілість і відразу ж нагадав Елізабет про містера Вікхема. Спостерігаючи леді Кетрін протягом дня, вона дійшла висновку, що та була саме такою, якою він її схарактеризував.

Придивившись до матері, в обличчі та поводженні якої вона побачила певну схожість із містером Дарсі, Елізабет спрямувала свої погляди на дочку й була майже так само, як і Марія, вражена її худорлявістю та невеликим зростом. Між статурами та обличчями цих двох жінок не було ніякої схожості. Міс де Бург була блідою і хворобливою, не те що непоказною, а якоюсь непримітною. Говорила вона дуже мало, тихим голосом, і здебільшого до місіс Дженкінсон, у зовнішності якої не було нічого незвичайного і яка тільки й робила, що прислухалася до сказаного їй і переміщала в потрібному напрямку ширму перед очима міс де Бург.

Після того, як гості посиділи отак декілька хвилин, їх послали до одного з вікон, аби вони мали змогу помилуватися краєвидом; містер Коллінз супроводжував їх і роз'яснював, чим саме треба захоплюватись, а леді Кетрін милостиво повідала їм, що споглядати цей краєвид краще за все влітку.

Обід був надзвичайно гарний: були всі ті слуги і всі ті страви, наявність яких передбачав містер Коллінз; а ще — теж згідно з його передбаченнями — він, за бажанням її світлості, зайняв місце в кінці столу, виглядаючи при цьому так, наче збулася найзаповітніша мрія його життя. Він орудував ножем, поглинав їжу і нахвалював її з пожадливим ентузіазмом; вихвалялася кожна страва — спочатку ним, а потім сером Вільямом, котрий уже встиг оклигати якраз достатньо для того, щоб відлунювати все, що говорив його зять, та ще й у спосіб украй — як здалось Елізабет — огидний для леді Кетрін. Але схоже було, що їхній надмірний захват леді Кетрін дуже подобався: вона вдячно усміхалась, особливо коли вони зустрічали на столі якусь досі незнайому їм страву. Розмова в такому товаристві якось не виходила. Елізабет рада була заговорити при кожній новій нагоді, та їй довелося сидіти між Шарлоттою й міс де Бург — перша тільки те й робила, що вислуховувала леді Кетрін, а друга за весь обід не обмовилася з нею жодним словом. Місіс Дженкінсон здебільшого слідкувала, щоб міс де Бург їла якомога більше, намагаючись умовити її покуштувати ще якусь страву і побоюючись, що та відмовиться. Марія взагалі боялася розмовляти, а джентльмени тільки поглинали страви та нахвалювали їх.

Коли жінки повернулися до вітальні, їм тільки й лишилося, що вислуховувати леді Кетрін, котра говорила безупинно, аж доки не подали каву; на кожну тему вона висловлювалася так безапеляційно, що стало очевидно: вона не звикла, коли їй суперечать. Леді Кетрін досить безцеремонно і досить детально поцікавилася хатніми клопотами Шарлотти і дала їй багато порад щодо того, як із цими клопотами управлятися; розповіла їй, як саме треба керувати всіма справами в такій маленькій сім'ї, як їхня, і дала їй вказівки відносно догляду за птицею та худобою. Елізабет виявила, що ця гранд-дама не упускала жодної нагоди накинути комусь свою думку. У проміжках між бесідами з місіс Коллінз вона поставила багато різних запитань Марії та Елізабет, а особливо останній, про родичів якої вона знала найменше і яку вона схарактеризувала місіс Коллінз як дівчину надзвичайно ґречну та виховану. Час від часу вона розпитувала Елізабет — скільки сестер та має, старші чи молодші вони за неї, чи не збирається хтось із них заміж, чи вродливі вони, де вони отримали освіту, яку карету тримає їхній батько і яке було дівоче прізвище її матері. Елізабет прекрасно розуміла всю недоречність та нечемність цих запитань, але відповіла на них стримано і чемно. Тоді леді Кетрін зазначила:

— Так, значить, ваш маєток перейде у спадок до містера Коллінза. Саме через вас, — звертаючись до Шарлотти, — я радію з цього; однак з другого боку, я не бачу перешкод наслідуванню маєтків по жіночій лінії. У родині сера Льюїса де Бурга не вважали за необхідне беззаперечно дотримуватися майорату. Ви вмієте грати і співати, міс Беннет?

— Трохи.

— Ага! Значить, якось ми з радістю вас послухаємо. Ми маємо чудового інструмента, можливо, навіть кращого за… Зрештою, свого часу ви самі в цьому переконаєтесь. А сестри ваші вміють грати та співати?

— Одна з них уміє.

— А чому не всі? Треба було вчитись. Ось, наприклад, усі сестри Вебб уміють грати, хоча їхній батько має статок менший, ніж ваш. Ви малюєте?

— Ні, анітрохи.

— Як, ніхто з вас не малює?!

— Ніхто взагалі.

— Дуже дивно. Але, можливо, ви просто не мали нагоди. Вашій матінці слід було щовесни возити вас до Лондона, щоб мати змогу навчатись у справжніх майстрів.

— Моя мати була б не проти, але мій батько Лондона терпіти не може.

— Ваша гувернантка вже з вами не живе?

— Ми ніколи не мали гувернантки.

— Не мали гувернантки! Як же ви без неї обходилися?! П'ятеро дівчат у родині виховувалися без гувернантки! Ні про що таке я не чула. Мабуть, вашій матінці довелося тяжко попрацювати над вашою освітою.

Елізабет не змогла втриматися від посмішки, запевняючи леді Кетрін, що це не так.

— А хто ж тоді займався вашою освітою? Хто доглядав за вами? Без гувернантки ви, мабуть, були полишені напризволяще.

— Може, й були — у порівнянні з деякими родинами; але тим із нас, хто бажав навчатися, ніколи не бракувало необхідних для цього засобів. Нас завжди заохочували до читання, і ми мали всі необхідні книги найкращих письменників. Ті ж, хто хотів байдикувати, — байдикували.

— Так, звичайно: але ж саме для перепинення байдикування й потрібна гувернантка, і якби я знала вашу матінку раніше, то я настійно радила б їй найняти її. Я завжди кажу, що в освіті нічого не можна досягти без постійного та регулярного навчання, а його може забезпечити лише гувернантка. Є напрочуд багато родин, котрим я допомогла в цій справі. Я завжди радію, коли мені вдається добре прилаштувати якусь молоду особу. Саме за мого сприяння чотири племінниці місіс Дженкінсон потрапили до дуже гарних людей; а зовсім недавно я рекомендувала ще одну дівчину, котру познайомили зі мною зовсім випадково, і родина цілковито нею задоволена. Місіс Коллінз, я не розповідала вам, як до мене приїздила вчора місіс Меткаф, аби подякувати мені? Вона вважає, що міс Поуп — це просто скарб. "Леді Кетрін, — сказала вона, — ви знайшли мені скарб". А чи мала якась із ваших молодших сестер дебют у товаристві, міс Беннет?

— Так, пані, всі.

— Усі?! Всі п'ятеро вже були представлені товариству? Як дивно! А ви ж тільки друга сестра. Молодші сестри представлені товариству ще до того, як старші вийшли заміж! Напевне, ваші молодші сестри ще зовсім юні?

— Так, моїй наймолодшій сестрі ще немає шістнадцяти років. Може, вона дійсно надто молода, щоб часто з'являтись у товаристві. Але ж справді, пані, я гадаю, що молодшим сестрам було б украй зле, якби вони позбулися своєї частки розваг та світського життя тільки через те, що старші не можуть чи не хочуть вчасно вийти заміж. Остання з народжених дівчат має таке ж право на втіхи молодості, як і перша. А тут її утискають, та ще й з якої причини! Не думаю, що це сприятиме дружнім сестринським почуттям чи витонченості душі.

— Послухайте-но, — сказала її світлість, — як для молодої особи, ви висловлюєте свою думку дуже переконано. Скільки ж вам років, скажіть будь ласка?

— Ваша світлість, я навряд чи зізнаюся скільки, бо маю трьох уже дорослих сестер, — із посмішкою відповіла Елізабет.

Леді Кетрін була спантеличена тим, що не отримала прямої відповіді; а в Елізабет з'явилася підозра, що вона стала першою істотою, котра насмілилася покепкувати з пихатості такої поважної особи.

— Я впевнена, що вам не більше двадцяти років, тож не приховуйте свій вік.

— Мені ще немає двадцяти одного року.

Після того, як до них приєдналися джентльмени, а чаювання було завершене, принесли картярські столи. Леді Кетрін, сер Вільям, містер та місіс Коллінз заходилися грати в кадриль, а міс де Бург захотілося пограти в казино, тож двом іншим дівчатам разом із місіс Дженкінсон випала честь скласти їй компанію, що виявилася вкрай нецікавою. Ані півслова не було мовлено про щось інше, крім самої гри, хіба що місіс Дженкінсон час від часу стурбовано питалась у міс де Бург, чи їй, бува, не холодно, чи не жарко, чи достатньо їй світла, чи недостатньо. А от за іншим столом було набагато цікавіше. Здебільшого говорила леді Кетрін — вказувала на помилки трьох інших учасників гри або розповідала про себе якусь цікаву історію. Містер Коллінз старанно погоджувався з усім, що казала її світлість, дякував їй за кожну виграну ним фішку і вибачався, коли вигравав їх надто багато. Сер Вільям переважно мовчав. Він наповнював свою пам'ять цікавими історіями та іменами знатних людей.

Після того, як леді Кетрін та її дочка награлися досхочу, столи повиносили, а містеру Коллінзу було запропоновано скористатися каретою. Той із вдячністю погодився з пропозицією, після чого карету почали негайно споряджати. Потім товариство зібралося навколо каміна, щоб послухати, як леді Кетрін визначатиме погоду на завтрашній день. Од цих напучувань їх відірвало прибуття екіпажа, і під численні подячні промови містера Коллінза та не менш численні поклони сера Вільяма гості нарешті подалися додому. Як тільки вони від'їхали від ґанку, до неї звернувся кузен і спитався про її думку стосовно всього того, що вона побачила в Розінгсі. Заради Шарлотти Елізабет висловилася більш доброзичливо, ніж вона думала насправді, але навіть ця вимушена похвала не задовольнила містера Коллінза, і він вимушений був особисто зайнятися справою вихваляння її світлості.

Розділ XXX

Сер Вільям пробув у Гансфорді лише тиждень, але цей візит був достатньо тривалим, аби переконати його в тому, що дочка його вийшла заміж дуже вдало і має такого чоловіка і таку сусідку, котрих не зустрінеш на кожному кроці.