Гордість і упередженість - Сторінка 31

Доки сер Вільям був із ними, містер Коллінз займався у вранішній час тим, що вивозив його у своєму кабріолеті, демонструючи йому околиці, але коли той поїхав, родина повернулася до своїх звичних занять. Елізабет була рада від'їзду, бо після цього більшу частину свого часу між сніданком та обідом містер Коллінз почав проводити або за роботою в саду, або за читанням і писанням, або за визиранням з вікна своєї бібліотеки, що виходило на дорогу. Кімната, в якій зазвичай сиділи жінки, була з протилежного боку. Спочатку Елізабет дивувало те, що Шарлотта не віддала перевагу їдальні як кімнаті, у котрій всі мали б змогу збиратися — вона була більшою за розміром і приємнішою на вигляд, але незабаром пересвідчилася, що її подруга вчинила дуже розумно, бо інакше містер Коллінз почувався б некомфортно; тому вона віддала Шарлотті належне за її задум.

Із вітальні вони не могли бачити, що відбувається на проїзді, і завдячували містеру Коллінзу знанням про екіпажі, що ним проїздили, особливо про те, як часто проїжджала повз будинок міс де Бург у своєму фаетоні. Жодного разу він не проминув прийти і розповісти про це, хоча ця знаменна подія відбувалася майже щодня. Міс де Бург частенько зупинялася біля пасторату, щоб декілька хвилин переговорити з Шарлоттою, але її майже ніколи не вдавалось умовити вийти з фаетона.

Рідко видавався день, коли містер Коллінз не ходив до Розінгса, і нечасто траплялося так, що його дружина вважала за недоречне піти разом з ним; Елізабет не могла збагнути сенсу в пожертві такої великої кількості часу, аж доки не второпала, що могло йтися про можливі вакансії в інших парафіях. Час від часу її світлість виявляла їм честь, роблячи нетривалий візит; її пильне око помічало все, що відбувалось у пастораті. Вона вникала в їхні заняття, роздивлялась їхнє шитво і радила все робити по-іншому; вона прискіпувалася до розстановки меблів, підмічала нехлюйство служниці, а якщо й погоджувалася перехопити, то, здавалося б, лише для того, щоб вказати місіс Коллінз на завеликі для їхньої сім'ї шматки м'яса, що подавалося до столу.

Елізабет невдовзі усвідомила, що ця гранд-дама, хоча й не маючи ніяких повноважень придивлятися за порядком у графстві, виступала в ролі дуже активного мирового судді у своїй парафії, найдрібніші клопоти якої доводив до неї містер Коллінз; кожного разу, коли селяни влаштовували чвари, виявляли незадоволення або впадали у злидні, вона вирушала в село, щоб угамувати їхні чвари і скарги та наставити їх на шлях злагоди та добробуту.

Розвага у вигляді обідніх візитів до Розінгса повторювалася приблизно двічі на тиждень. За винятком відсутності сера Вільяма і наявності через це лише одного картярського столу, кожна така розвага була точною копією попередньої. Інших запрошень було мало, бо стиль життя більшості сусідів був поза межами фінансових можливостей родини Коллінзів. Однак це не надто турбувало Елізабет, і загалом вона проводила час досить цікаво; інколи їй випадало півгодини приємної розмови із Шарлоттою, а погода була настільки гарною для цієї пори року, що прогулянки часто робили їй велику приємність. Коли інші перебували з візитом у леді Кетрін, Елізабет часто любила походжати відкритою місциною, яка межувала з тією частиною парку, де була гарненька затишна і відлюдна стежка, котра, здавалось, подобалася лиш їй самій і де вона почувалася захищеною від надмірної допитливості леді Кетрін.

Ось так — непомітно й тихо — промайнули перші два тижні її візиту. Наближався Великдень, і за тиждень до нього родина в Розінгсі очікувала прибуття гостей, що для такого маленького товариства безперечно було подією надзвичайно значущою. Ще раніше — невдовзі після свого приїзду — Елізабет прочула, що через декілька тижнів очікується прибуття містера Дарсі, і хоча й був він тим знайомим, з яким вона воліла б краще не зустрічатися, все одно його приїзд додав би відносної новизни зустрічам у Розінгсі. Хтозна — може, їй випаде приємність спостерігати марність сподівань, які плекала щодо нього міс Бінглі; це залежатиме від його ставлення до своєї кузини, якій, вочевидь, призначала його леді Кетрін, котра з превеликим задоволенням розмовляла про прийдешній приїзд містера Дарсі й говорила про нього не інакше, як з величезною повагою і захопленням. Здавалося, вона ледь не розлютилася, дізнавшись, що Елізабет та міс Лукас уже неодноразово довелося з ним бачитися.

Про прибуття містера Дарсі в пастораті дізналися досить швидко, бо містер Коллінз цілісінький ранок прогулювався таким чином, щоб йому було видно ворота під'їзної алеї в Гансфорді — він хотів довідатися про приїзд якомога раніше. Побачивши карету, що звернула до парку, він низенько їй вклонився і мерщій подався додому, щоб сповістити вкрай важливу новину. Наступного ранку містер Коллінз хутенько поспішив до Розінгса, щоби засвідчити свою пошану. Йому довелося засвідчувати її двом племінникам леді Кетрін, бо містер Дарсі привіз із собою такого собі полковника Фітцвільяма, молодшого сина свого дядька — лорда Н. На превеликий подив усього товариства, ці джентльмени приєдналися до містера Коллінза, коли той пішов додому. З кімнати свого чоловіка Шарлотта побачила, як вони переходили дорогу, і відразу ж побігла до іншої кімнати, щоб сповістити дівчатам про ту велику честь, яка їм випала. При цьому вона додала:

— За цей вияв пошани я маю дякувати тобі, Елізо, бо якби не твоя присутність, то містер Дарсі ніколи б не прийшов сюди з візитом так швидко.

Не встигла Елізабет заперечити своє право на такий комплімент, як дзвоник у дверях сповістив про прихід чоловіків, і незабаром до кімнати ввійшли троє джентльменів. Полковник Фітцвільям, котрий увійшов першим, був непоказним мужчиною віком близько тридцяти років, але характером та манерами це був справжнісінький джентльмен. Містер Дарсі виглядав так само, як колись у Гертфордширі; з притаманною йому стриманістю він чемно привітався з місіс Коллінз, а якщо в нього й були якісь почуття до її подруги, то, вітаючись із нею, йому вдалося приховати їх за маскою байдужості. Елізабет нічого не відповіла, а просто зробила реверанс.

Полковник Фітцвільям одразу ж приєднався до розмови з готовністю і невимушеністю добре вихованої людини; манеру розмовляти він мав дуже приємну, але його кузен, зробивши адресовані місіс Коллінз побіжні зауваження стосовно будинку та саду, деякий час просидів, ні з ким не розмовляючи. Однак нарешті добре виховання змусило його звернутися до Елізабет, аби спитатися про здоров'я її рідних. Вона відповіла належним чином, а потім, трохи помовчавши, запитала:

— Ось уже три місяці моя старша сестра гостює в Лондоні. Вам часом не довелося побачитися з нею?

Вона прекрасно усвідомлювала, що не довелось, але їй кортіло побачити, чи не видасть він, бува, своєї обізнаності в тім, що трапилося між родиною Бінглі та її сестрою. Елізабет здалося, наче він трохи знітився, коли відповів, що жодного разу йому не пощастило зустрітися з міс Беннет. Більше на цю тему не говорили, і незабаром джентльмени пішли додому.

Розділ XXXI

У пастораті не могли нарадуватися добрим манерам полковника Фітцвільяма, і всі жінки висловлювали сподівання, що з його появою прийоми в Розінгсі будуть набагато цікавішими і приємнішими. Однак перш ніж вони отримали звідтіля запрошення, минуло декілька днів, бо, мабуть, у цьому не було потреби, оскільки там уже перебували гості. Лише на Великдень, майже через тиждень після приїзду джентльменів, удостоїлися вони такої честі, й то у вигляді звичайного запрошення зайти до Розінгса ввечері, яке їм переказали при виході із церкви. Протягом останнього тижня вони мало бачилися з леді Кетрін та її дочкою. За цей час полковник Фітцвільям декілька разів заходив до пасторату, але з містером Дарсі вони побачилися тільки в церкві.

Це запрошення було, звичайно ж, прийняте, і в зазначену годину вони приєдналися до товариства у вітальні леді Кетрін. Її світлість зустріла їх із належною поштивістю, але було видно, що їхня компанія вже не була такою бажаною, як тоді, коли вона не могла запросити в гості когось іншого. Фактично вона була заклопотана спілкуванням зі своїми племінниками, розмовляючи з ними — і особливо з містером Дарсі — набагато більше, ніж з будь-ким з присутніх у кімнаті.

Схоже було, що полковник Фітцвільям дійсно був радий їх бачити — його розрадою в Розінгсі могло стати будь-що, і гарненька подруга місіс Коллінз міцно заволоділа його увагою. Він швидко знайшов собі місце поруч із нею і так приємно розмовляв про Кент і Гертфордшир, про подорожування й перебування вдома, про музику та літературу, що ніколи досі Елізабет не проводила так приємно час у цій кімнаті. Розмовляли вони так жваво і багато, що привернули до себе увагу самої леді Кетрін і навіть містера Дарсі. Незабаром зацікавлені погляди останнього стали раз по раз спрямовуватися в їхній бік; цікавість її світлості виявилась у спосіб більш відвертий, коли вона безцеремонно вигукнула:

— Що ви там кажете, Фітцвільяме? Про що ви там говорите? Про що розповідаєте міс Беннет? Дозвольте дізнатися.

— Ми розмовляємо про музику, пані, — відказав той, коли баритися далі з відповіддю було вже неввічливо.

— Тоді, будь ласка, розмовляйте гучніше. З усіх тем це моя найулюбленіша. Оскільки ви говорите про музику, то я теж хочу брати участь у цій розмові. Гадаю, що мало є в Англії людей, котрі з більшою, ніж я, насолодою слухали б музику і розбиралися б у ній краще за мене. Якби мені довелося навчатися, то я досягла б великих успіхів. І Енн також, якби їй дозволив стан здоров'я. Я не сумніваюсь у тому, що з неї вийшла б видатна виконавиця. А як там справи на музичній ниві у Джорджіани, Дарсі?

Містер Дарсі надзвичайно тепло і схвально відізвався про виконавську майстерність своєї сестри.

— Дуже рада почути про неї такі добрі відомості, — сказала леді Кетрін, — і перекажіть їй, будь ласка, від мене, що коли вона не вправлятиметься багато, то їй не варто розраховувати на значні досягнення.

— Запевняю вас, пані, — відказав полковник, — що вона не потребує такої поради. Адже вправляється надзвичайно наполегливо і регулярно.

— Тим краще. У цій справі неможливо перестаратись.