Гордість і упередженість - Сторінка 7

- Джейн Остін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Джейн почувалася ще дуже погано, і Елізабет на відходила від неї ні на крок до самого вечора, коли з полегшенням пересвідчилася, що сестра її заснула, і коли вона скоріше через ввічливість, ніж через бажання пішла вниз до вітальні. Зайшовши до кімнати, застала все товариство за грою в мушку; її негайно запросили приєднатись, але вона, здогадуючись, що гра йде по-крупному, відмовилася, пославшись на необхідність догляду за сестрою, а потім сказала, що деякий час побуде внизу і трохи почитає. Містер Герст отетеріло витріщився на неї.

— Вам цікавіше читати, ніж грати в карти? — запитав він. — Це щось оригінальне!

— Міс Еліза Беннет, — сказала міс Бінглі, — карти терпіти не може. Книги для неї — все, інше ж її просто не цікавить.

— Я не заслуговую ні на таку похвалу, ні на такий осуд! — вигукнула Елізабет. — Книги для мене — далеко не все, інші речі мене теж цікавлять і дають мені насолоду!

— Як на мене, то ви отримуєте насолоду від догляду за вашою сестрою, — сказав Бінглі. — Сподіваюся, що незабаром насолода ваша зросте, коли ви побачите її при доброму здоров'ї.

Елізабет подякувала йому за таке співчуття, а потім підійшла до столу, на якому лежали декілька книжок. Містер Бінглі відразу ж запропонував принести їй іще книжок — оце, власне, було і все, з чого складалася його бібліотека.

— Звичайно, хотілося б, аби моя книгозбірня була більшою — вам на втіху, а мені на честь; але я — парубок лінивий, і, маючи книжок небагато, читаю їх іще менше.

Елізабет запевнила його, що прекрасно обійдеться тими книгами, що були в кімнаті.

— Просто диву даюся, — мовила міс Бінглі, — і чому це мій батько залишив нам у спадок таку нечисленну книгозбірню? От у вас в Пемберлі бібліотека просто прекрасна, містере Дарсі!

– Іншою вона просто не може бути, бо являє собою витвір багатьох поколінь.

— Та ви й самі зробили до неї чималенький внесок, бо завжди купуєте книги.

— Не розумію, як можна нехтувати родинною бібліотекою в такі часи, як наші.

— Нехтувати! Я певна, що ви нічого не шкодуєте, аби примножити красу і привабливість вашої шляхетної домівки. Чарльзе, коли ти матимеш свій власний будинок, сподіваюся, що він матиме хоч якусь дещицю тієї краси, яку має Пемберлі.

— Я теж сподіваюсь.

— Але я дійсно раджу тобі придбати будинок у тій же місцевості, а за зразок взяти Пемберлі. Немає в Англії графства, кращого за Дербішир.

— Я цілковито підтримую цю ідею — візьму і куплю Пемберлі, якщо Дарсі мені його продасть.

— Я говорю лише про реальні можливості, Чарльзе.

— Та годі тобі, Керолайн, я і справді думаю, що краще Пемберлі придбати, ніж намагатися копіювати.

Елізабет так зацікавила ця розмова, що вона ледь не забула про свою книгу; потім зовсім відклала її і, присунувшись ближче до картярського столу, влаштувалася між містером Бінглі та його старшою сестрою і почала спостерігати за грою.

— Міс Дарсі сильно підросла за час, що минув з весни? — запитала міс Бінглі. — Мабуть, вона буде такою на зріст, як і я.

— Гадаю, що так. Уже зараз вона така ж зростом, як і міс Елізабет Беннет, а може, навіть і трохи вища.

— Так хочеться знову її побачити! Ні з ким іншим я не спілкувалася з таким задоволенням, як із нею. Який вигляд, які манери! Така розвинена і освічена для свого віку! А на фортепіано вона грає просто чудово.

— Дивно, як тільки у дівчат вистачає терпіння ставати такими освіченими і розвиненими! Вони зараз усі такі!

— Усі молоді дівчата розвинені та освічені? Що ти маєш на увазі, мій любий Чарльзе?

— Саме це я і маю на увазі. Всі вони добре малюють, клеять ширми і в'яжуть гаманці. Щось я не пам'ятаю дівчат, які б не вміли всього цього робити, а про дівчину, котру представляють уперше, неодмінно скажуть, що вона надзвичайно розвинена та освічена.

— Ваш перелік найбільш розповсюджених достоїнств дуже близький до істини, — зазначив Дарсі. — Таку характеристику застосовують зараз до будь-якої жінки, котра вміє зв'язати гаманець чи наклеїти ширму. Але я зовсім не погоджуюсь із вашою оцінкою дівчат в цілому. Тут я не можу похвалитися — серед усіх моїх знайомих я знаю не більше шести, котрі дійсно розвинені та освічені.

– І я не знаю, — підтримала міс Бінглі.

— Значить, — зазначила Елізабет, — у ваше поняття розвиненої та освіченої жінки ви вкладаєте дуже великий сенс.

— Так, я дійсно вкладаю в нього дуже великий сенс.

— Авжеж, — вигукнула його вірна помічниця, — по-справжньому розвиненим та освіченим може вважатися лише той, хто набагато переважає те, з чим зазвичай доводиться зустрічатися. Щоб заслужити таку характеристику, жінці треба дуже добре знатися на музиці, співах, малюванні, танцях та сучасних мовах; а щоб ця характеристика не була заслуженою лише наполовину, жінці, крім усього цього, треба ще мати щось неординарне у своїй зовнішності, у тональності голосу, а також у манері рухатися, звертатися і висловлюватися.

— Так, їй треба мати все це, — зауважив Дарсі, — але до всього цього їй треба додати і дещо дуже суттєве — розвиток власного розуму через прочитання великої кількості книжок.

— Тепер я не дивуюся, що ви знаєте лише шістьох розвинених та освічених жінок. Дивно, що ви їх знаєте взагалі.

— Ви так суворо ставитеся до власної статі, що вам це дивно?

— Особисто я ніколи такої жінки не зустрічала, особисто я ніколи не бачила, щоб описані вами якості — неабиякі розумові здібності, освіченість і елегантність — поєднувалися в одній жінці.

Місіс Герст та міс Бінглі енергійно запротестували проти такого заперечення, стверджуючи, що вони знали багатьох жінок, котрі відповідали такому опису; але тут містер Герст закликав їх до порядку, ремствуючи на їхню неуважність до гри. Тим самим розмові було покладено край, і незабаром Елізабет полишила кімнату.

— Еліза Беннет, — мовила міс Бінглі, дочекавшись, коли за тією зачинилися двері, — це одна з тих дівчат, які пропонують себе представникам іншої статі шляхом приниження статі власної; мушу сказати, що з більшістю чоловіків такий номер проходить вдало. Але на мою думку, це — нікчемна хитрість, украй дешевий трюк.

— Не підлягає сумніву, — відповів Дарсі, на котрого, головним чином, і було розраховане це зауваження, — що хитрість присутня в усіх без винятку засобах, якими користуються жінки, щоб здобути собі чоловіка. Все, що має хоч якесь відношення до хитрощів, викликає огиду.

Міс Бінглі не була настільки задоволеною такою відповіддю, щоб продовжувати розмову на цю тему.

Невдовзі Елізабет знову вийшла до них, але сказала тільки, що її сестра почувається гірше і що вона не може її полишити. Бінглі зажадав, аби негайно послали за містером Джоунзом; його ж сестри, переконані у некорисності порад сільських ескулапів, запропонували терміново викликати з міста яке-не-будь світило медичної науки. Елізабет і чути про це не хотіла; але до поради їхнього брата не проти була і прислухатися, тож вирішили, що коли стан міс Беннет вирішальним чином не поліпшиться, то містера Джоунза викличуть рано-вранці. Бінглі місця собі не знаходив, а його сестри заявили, що вони почуваються вкрай нещасними. Своє горе вони заглушали після вечері співами на два голоси, а їхній брат, не знаходячи кращого виходу своїм почуттям, наказував економці, щоб хворій дівчині та її сестрі приділялася вся можлива увага.

Розділ IX

Більшу частину ночі Елізабет провела в кімнаті своєї сестри, а вранці мала приємність дати більш-менш оптимістичну відповідь на розпитування економки, яку прислав містер Бінглі, а потім — на розпитування двох елегантних дамочок, що прислужували його сестрам. Однак, незважаючи на поліпшення, Елізабет довелося надіслати до Лонгберна записку з побажанням, щоб її мати сама навідала Джейн і отримала власне уявлення про стан її здоров'я. Записку відправили негайно, і так само негайно було виконане побажання, що в ній містилося: місіс Беннет, супроводжувана двома наймолодшими дочками, прибула до Недерфілда невдовзі після того, як родина закінчила снідати.

Якби місіс Беннет пересвідчилася, що Джейн загрожує очевидна небезпека, то почувалася б украй нещасною; але вона вдовольнилася тим, що хвороба її дочки тривоги не викликала, і тому зовсім не бажала її швидкого одужання, бо воно могло б спричинитися до її відправки з Недерфілда. Через це вона і слухати не хотіла Джейн, коли та пропонувала відвезти її додому; до того ж аптекар, який прибув приблизно в той же час, теж вважав це небажаним. Місіс Беннет трохи посиділа з Джейн, а потім з'явилася міс Бінглі і зробила їм запрошення, тож мати і три її дочки пройшли до сніданкової кімнати. Зустрівши їх, Бінглі висловив надію, що місіс Беннет застала Джейн у стані, не гіршому за той, на який сподівалася.

— На жаль, це не так, добродію, — відказала вона. — Дочка надто хвора, щоб її відправляти додому. Містер Джоунз каже, що про це ще рано думати. Тож дозвольте нам ще трохи зловжити вашою добротою.

— Відправити додому?! — скрикнув Бінглі. — Про це і думати не слід! Певен, що моя сестра і слухати не захоче про від'їзд.

— Можете не сумніватися, пані, — холодно і чемно мовила міс Бінглі, — доки міс Беннет залишатиметься в нас, за нею доглядатимуть найліпшим чином.

Місіс Беннет уся розсипалась у подяках.

— По правді кажучи, — додала вона, — якби не такі добрі друзі, то не знаю, що з нею і сталося б, позаяк Джейн і справді дуже хвора й почувається дуже погано, хоча виявляє при цьому неабияку терплячість. Вона завжди така, і я ніколи не зустрічала вдачі більш лагідної. Я часто кажу своїм іншим дівчатам, що вони й нігтя її не варті. У вас тут така гарна кімната, містере Бінглі, а вид на оту гравійну алейку просто чарівний. Не знаю, чи є в окрузі місцина, здатна зрівнятися з Недерфілдом. Сподіваюся, що ви не полишите цей маєток просто так — похапцем, хоча й орендували його на короткий термін.

— Усе, що я роблю, я роблю похапцем, — відповів Бінглі, — тому якщо я вирішу полишити Недерфілд, то зроблю це протягом п'яти хвилин. Однак наразі мені здається, що я осів тут надовго.

— Саме цього я від вас і чекала, — сказала Елізабет.

— Ви що, починаєте розуміти мене? — скрикнув він, обертаючись до неї.

— Авжеж! Я розумію вас прекрасно.

— Хотілося б вважати це компліментом, але боюся, що людина, в якій легко розібратися, виглядає жалюгідно.

— По-всякому буває.