Гра дзеркал - Сторінка 5

Потім скинула капелюшок і поправила зачіску, ретельно уклавши своє сиве волосся.

Відчинивши двері, вона побачила, що міс Белвер чекає на неї. Вони спустилися широкими напівтемними сходами, перейшли через велику залу, де панувала сутінь, і увійшли до кімнати, де ряди книжкових полиць досягали стелі, а з великого вікна відкривався вид на штучне озеро.

Kepi Луїза стояла біля вікна, й міс Марпл підійшла до неї.

— Який у вас грандіозний дім, — сказала міс Марпл. — Я почуваю себе так, ніби заблукала в ньому.

— Так, мені знайоме це відчуття. У ньому є щось безглузде. Його збудував один багатий металург чи хтось такий. Але він збанкрутував незабаром по тому. Та воно й не дивно. Тут було чотирнадцять віталень, і всі грандіозного розміру. Я ніколи не могла зрозуміти, чого прагнуть люди, яким хочеться мати більш як одну вітальню. А скільки тут величезних спалень, скільки непотрібного простору! Моя спальня така велика, що мені доводиться дуже довго йти від ліжка до свого туалетного столика. І всі ці важкі штори темно-багряного кольору!

— А ти не намагалася все це більш-менш оновити, зробити тут якийсь бодай косметичний ремонт?

На обличчі Кері Луїзи з'явився вираз легкого подиву.

— Ні. Загалом тут усе залишилося майже таким самим, яким воно було, коли я мешкала тут з Еріком. Стіни, безперечно, фарбували але їх завжди фарбують в один колір. Але ж усе це мало важить, хіба не так? Тобто мені було б шкода викинути купу грошей на такі речі, коли можна витратити їх зі значно більшою користю.

— То в будинку взагалі нічого не змінювали?

— О, ні, змінювали — і змінювали чимало. Ми залишили недоторканим лише такий собі ніби блок у самій середині будинку — Велику Залу й кімнати, які прилягають до неї обабіч. Вони найкращі, й Джонні — мій другий чоловік — ставився до них із ліричною любов'ю, він казав, що їх ніколи не треба чіпати чи вносити в них якісь зміни — адже він був митець, дизайнер і добре розумівся на таких речах. Але східне та західне крило цілком перебудовані. Усі кімнати розгородили, бо нам були потрібні робочі кабінети та спальні для вчительського персоналу й таке інше Хлопці живуть у будинку Коледжу — звідси його добре видно.

Міс Марпл подивилася туди, де великі будівлі з червоної цегли виднілися крізь шеренгу дерев, які затуляли їх своїм листям. Потім її погляд упав на щось набагато ближче, і вона лагідно всміхнулася.

— Яка мила дівчина твоя Джіна, — сказала вона.

Обличчя Кері Луїзи освітилося.

— Джіна й справді чудова, — лагідно погодилася вона. — Я така рада, шо вона знову сюди повернулася. Я послала її до Америки, коли почалася війна — до Рут. Рут тобі розповідала про неї?

— Ні. Лише згадала її ім'я.

Кері Луїза зітхнула.

— Бідолашна Рут! Вона була дуже засмучена одруженням Джіни. Але я не раз казала їй ї повторювала, що не звинувачую її анітрохи. Рут ніяк не хоче зрозуміти, як розумію я, що колишні бар'єри та класові упередження відійшли в минуле — або, принаймні, відходять.

Джіна служила в армії під час війни — й там зустріла того молодика. Він був моряком і мав великі воєнні заслуги Через тиждень після знайомства вони побралися. Це було зроблено надто швидко, звичайно, вони не залишили собі часу, щоб з'ясувати, чи справді підходять одне одному — але сьогодні так воно все й робиться. Молоді люди належать до свого покоління. Ми можемо вважати, що вони часто бувають нерозважливими у вчинках. Однак змушені погоджуватися з їхніми рішеннями. Хоч Рут була жахливо засмучена.

— Вона вважала, що той молодик — не пара для Джіни?

— Вона знову й знову повторювала, що ми нічого про нього не знаємо. Він походив із Середнього Заходу й не мав грошей — і, звичайно ж, не мав професії. Проте справу було зроблено. Я дуже зраділа, коли Джіна прийняла моє запрошення приїхати сюди разом зі своїм чоловіком. Тут у нас багато чого відбувається, є робота на всякий смак, а якби Волтер захотів спеціалізуватися на медицині або здобути якийсь науковий ступінь, він міг би це зробити в нашій країні. Зрештою, тут дім Джіни. Я була просто в захваті, коли вона повернулася, бо так приємно мати в домі когось такого юного, жвавого й веселого.

Міс Марпл кивнула головою і знову виглянула у вікно, дивлячись на двох молодих людей, які стояли біля озера.

— Вони дуже зродливі, обоє, — сказала вона. — Мене зовсім не дивує, що Джіна закохалася в нього!

— Але ж… то не Воллі. — зненацька в голосі місіс Сероколд прозвучали нотки збентеження чи стриманості. — То Стів — молодший із двох хлопців Джонні Рестаріка. Коли Джонні… коли він покинув мене, він не мав куди послати хлопців на вакації, тож я завжди запрошувала їх сюди. Вони вважають, що тут їхній дім. А Стів тепер постійно живе з нами. Він керує драматичним гуртком. Ми тут маємо театр, щоб ти знала, і ставимо спектаклі, намагаючись розвивати в наших вихованцях потяг до мистецтва. Льюїс каже, що дитячу злочинність великою мірою спричиняє екзгібіціонізм, більшості з цих хлопців доводилося жити надто спотвореним і нещасним домашнім життям, тому крадіжки та збройні пограбування допомагають їм почуватися героями. Ми заохочуємо їх писати власні п'єси і грати в них, вигадувати та розмальовувати свої власні декорації. Стів керує театром. Він вкладає в цю справу багато фантазії й ентузіазму. Можна тільки дивом дивуватися, скільки життя вносить він у неї.

— Розумію, — повільно промовила міс Марпл.

Її далекий зір був у вельми доброму стані (про це, на своє лихо, дуже добре знали багато з її сусідів у селі Сент-Мері-Мід), і вона дуже зиразно бачила смагляве вродливе обличчя Стівена Рестаріка, який стояв біля Джіни, дивлячись на неї і щось схвильовано їй розповідаючи. Обличчя Джіни вона не могла бачити, бо дівчина стояла до них спиною, але вона не мала жодного сумніву щодо значення того виразу, який помітила на обличчі Стівена Рестаріка.

— Це мене не стосується, — сказала міс Марпл, — але, гадаю, ти розумієш, Кері Луїзо, що він закоханий у неї.

— О, ні! — заперечила Кері Луїза зі стурбованим виразом. — О, ні, сподіваюся, що ні.

— Ти завжди витала у хмарах, Кері Луїзо. Тут я не маю найменшого сумніву.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

І

Перш ніж місіс Сероколд устигла відповісти міс Марпл, увійшов її чоловік із кількома розпечатаними листами в руці.

Льюїс Сероколд був низенький, не особливо прикметний на вигляд, але в ньому відчувалася особистість, яка відразу виокремлювала його із загалу. Рут одного разу сказала про нього, що він більше схожий на динамомашину, аніж на людське створіння. Він зазвичай зосереджував свою увагу на тому, що безпосередньо його приваблювало, і не звертав найменшої уваги ані на предмети, ані на людей, які його оточували.

— У нас велика прикрість, моя люба, — сказав він. — Я маю на увазі того хлопця, Джекі Флінта. Він знову взявся за своє. А я сподівався, що відтепер він виправиться, якщо йому дати шанс. Він здавався таким щирим, коли давав мені цю обіцянку. Ти ж бо знаєш, ми з'ясували, що його завжди цікавили залізниці — і ми з Мейверіком подумали, що якби йому знайти роботу на залізниці, то він би задовольнився і став поводитися порядно. Але він, на жаль, не змінився. Дрібні крадіжки в багажному відділенні. Він краде навіть не ті речі, які йому потрібні чи які міг би продати. Це свідчить, що його проблеми лежать у сфері психології. Ми не змогли проникнути в корінь зла. Але я від своїх зусиль не відмовлюся.

— Це Льюїс, а це — моя давня подруга Джейн Марпл.

— О, я щиро радий познайомитися з вами — неуважно кинув містер Сероколд. — Дуже радий… вони судитимуть його, звичайно. А він добрий хлопець, небагато олії в голові, але хлопець справді добрий. Страшно подумати, у якій родині він виховувався. Я…

І несподівано динамомашина переключилася на гостю.

— Повірте, міс Марпл, я просто в захваті, що ви приїхали погостювати в нас бодай короткий час. Для Керолайн буде великою приємністю мати поруч себе давню подругу, з якою вона зможе обмінюватися спогадами, їй тут часто буває не дуже весело — так багато смутку в історіях цих бідолашних дітей. Ми сподіваємося, ви побудете в нас довго.

Міс Марпл відчула магнетизм цього чоловіка і зрозуміла, як сильно він притягував до себе її подругу. Вона ні на мить не засумнівалася в тому, що Льюїс — чоловік, для якого справи завжди дорожчі, ніж люди. Це дратує деяких жінок, але не таких, як Кері Луїза.

Льюїс Сероколд розгорнув іншого листа.

— Хай там як, а ми маємо й деякі добрі новини. Цей лист надійшов із Вілтширу, з Сомерсет-банку. Юний Моріс працює напрочуд добре. Вони дуже задоволені ним і наступного місяця мають намір підвищити його по службі. Я завжди знав, що йому потрібне почуття відповідальності, а також розуміння того, як треба обходитися з грішми і що вони означають.

Він обернувся до міс Марпл.

— Половина цих хлопців не знають що таке гроші. Вони ототожнюють їх зі змогою ходити в кіно чи на виставку собак або купувати сигарети, їм подобаються також цифри, і вони полюбляють жонглювати ними. Але я кажу, треба тицьнути їх носом у саму суть цієї матерії, навчити їх бухгалтерської справи, навчити правильно поводитися з цифрами — показати їм усю внутрішню романтику грошей, так би мовити. Спочатку навчіть їх майстерності, а потім привчіть до відповідальності — до відповідальності офіційної. Своїх найбільших успіхів ми досягли на цьому шляху — лише двоє хлопців із тридцяти вісьмох не виправдали наших надій. Одного навіть призначили головним касиром в аптекарській фірмі — надзвичайно відповідальна посада…

Він урвав свою мову, щоб сказати дружині:

— Чай уже подано, моя люба.

— Я хотіла, щоб його принесли сюди. Дала таке розпорядження Джоллі.

— Ні, його подали в Залу. Інші вже там.

— Я думала, усі вони кудись розбіглися.

Кері Луїза взяла міс Марпл під руку й вони рушили до Великої Зали. Чай здавався чимось невідповідним цьому середовищу. Чайні речі та прибори безладно нагромаджувалися на таці — дешеві білі філіжанки впереміш із рештками колишніх чайних сервізів Рокінгема й Спода. Там були також буханець хліба, дві банки джему й кілька дешевих і не дуже свіжих на вигляд тістечок.

Опасиста жінка середніх років із сивим волоссям сиділа за чайним столом, й місіс Сероколд промовила:

— Це Мілдред, Джейн.