Гра Ендера - Сторінка 30

За юний вік, за кмітливість, за те, що їхні перемоги на тлі нової зірки виглядали нікчемними й слабкими. Ендер бачив це на їхніх обличчях, зустрічаючись із ними випадково в коридорах, потім став помічати, що деякі хлопчики вставали і відходили, коли він сідав поруч із ними в командирській їдальні, а згодом почалися "випадкові" стусани під лікті в ігровій кімнаті й не менш "випадкові" підніжки в тренажерному залі, стрільба в спину мокрим пожованим папером у коридорах. Вони не могли перемогти в бійцівській кімнаті і знали це, атому нападали там, де він був не геніальним командиром, а просто маленьким хлопчиком. Ендер зневажав їх, але таємно, і, не усвідомлюючи того, боявся. Такі маленькі підлоти полюбляв улаштовувати Пітер, і Ендер починав почуватися, як вдома.

Ці неприємності — не варті уваги дрібниці, та й Ендер привчив себе сприймати їх як ще одну форму захвату. Інші армії почали наслідувати Ендера. Вже більшість бійців нападали на зігнутих ногах, ніхто більше не атакував єдиним зімкнутим строєм, і командири все частіше відправляли взводи прослизнути в тил ворога вздовж стін. Ніхто з них, однак, не побачив, що в армії Ендера не чотири стандартних взводи, а п'ять. Це давало йому невелику перевагу — неочікувано атакувати п'ятим взводом, про який супротивники не здогадувалися. Ендер навчав усіх тактиці бою в невагомості. Але до кого звернутися самому, щоби навчитися новому?

Він почав засиджуватися у відеозалі, продивляючись пропагандистські фільми про Мазера Ракхема та інших великих командувачів людства часів Першого й Другого вторгнення. Тепер Ендер завершував загальні армійські тренування на годину раніше, дозволяючи своїм командирам проводити заняття без нього. Зазвичай бійці влаштовували сутички: взвод на взвод. Ендер залишався на певний час, щоб упевнитися, чи все гаразд, а потім ішов дивитися фільми про минулі бої.

Більшість переглядів була марнуванням часу. Героїчна музика, кадри з командирами крупним планом, солдатам вручають нагороди, десантники беруть на абордаж жучарський корабель. Але час від часу він знаходив і корисні кадри: кораблі, які маневрували точками світла в темряві космосу. Або ще цікавіше: вогники на моніторі флагманського крейсера, що показували хід бою. Мати повне уявлення про бої за цими відео було дуже важко: неможливо було побачити всі три виміри, і батальні сцени були часто короткими, без пояснень. Але згодом Ендер почав розуміти маневри жучар, які заплутували супротивника: як вони, то нападаючи, то відступаючи, заманювали у пастки Міжнародний флот. Деякі бої були розбиті на кілька сцен, розкиданих по різних відео. Проте Ендер дивився все підряд і міг уявляти собі всі бої у їхній справжній послідовності. Він тепер бачив, що приховували офіційні коментатори, намагаючись пробудити в глядача гордість за досягнення людства і презирство до жучар. А Ендер дивувався, як люди взагалі могли перемогти. Кораблі людей були неповороткими, флоти й ескадри реагували на зміни ситуацій украй повільно, тоді як зорельоти жучар діяли у боях як єдине ціле, миттєво відповідаючи на кожен виклик. Ясно, що космічні кораблі людства, так само, як і жучар, під час Першого вторгнення абсолютно не підходили для швидкого бою, і лише у Другому нашесті кораблі стали по-справжньому швидкими, а зброя — смертельно небезпечною.

І тому стратегії Ендер учився не в людей, а в жучар. Йому було соромно й страшно вчитися в них — найстрашніших ворогів, потворних, жорстоких та огидних. Але діяли вони класно. Били в ціль. Вони завжди, здавалося, притримувалися лише однієї стратегії — зібрати найбільшу кількість кораблів у ключовий момент конфлікту. Ніколи не робили чогось незвичайного, такого, що видавало б винахідливість або тупість командира. Дисципліна була, мабуть, дуже суворою.

І що дивно: стільки розмов про перемоги Мазера Ракхема — і дуже мало відеозаписів його боїв. Кілька кадрів, зроблених перед початком бою: крихітна ескадра Ракхема має жалюгідний вигляд перед величезними основними силами ворожого флоту. На той час жучари вже встигли розгромити головні сили флоту людства в генеральному бою за кометним щитом, знищили старі зорельоти, і спроби людей створити вищу стратегію виглядали посміховиськом. Цей фільм показували часто, щоби примусити людей знову й знову переживати агонію і жах поразки. Флот ворога підходить до Сатурна — і тут його зустрічає резерв під командуванням Мазера Ракхема. Сили явно нерівні, шансів безнадійно ніяких, а потім…

Один постріл із маленького крейсера Мазера Ракхема, і ворожий корабель вибухає. Ось і все, — більше ніяких записів. Можна довго дивитися, як морські піхотинці пробираються по захоплених кораблях, зустрічаючи на своєму шляху купи трупів жучар. Але жодної сцени рукопашного бою, — хіба що вставлено якісь кадри ще з фільмів про Перше вторгнення. Ця явна цензура перемог Мазера Ракхема дуже дратувала Ендера. Курсантам Бійцівської школи було чому повчитися у нього, а все, що стосувалося його перемоги, ретельно приховувалося. Пристрасть до таємниць лише шкодила дітям, яким варто було навчитися всьому тому, що робив Мазер Ракхем.

Звичайно ж, щойно пішли чутки, що Ендер Віггін постійно дивиться одні й ті ж самі фільми про війну, у відеозалі почали збиратися натовпи. Майже всі командири передивилися ті ж самі, що й Ендер, відеозаписи, роблячи вигляд, що розуміли, чому він усе те проглядав і що корисного там знаходив. Ендер ніколи нічого не пояснював. Навіть тоді, коли він прокручував заново сім сцен одного бою, але з різних відео, почувши непевне запитання одного хлопчика: "Це що — одна й та сама битва?" — Ендер лише знизав плечима, неначе це не мало ніякого значення.

На сьомий день через кілька годин після бою, в якому Ендер виграв усьоме, до відеозалу зайшов майор Андерсон. Він простягнув аркуш паперу одному з командирів, а потім підійшов до Ендера.

— Полковник Графф чекає на тебе у своєму кабінеті. Негайно.

Ендер підвівся і пішов за Андерсоном по коридорах. Андерсон відкривав двері, натискуючи долонею на замки, які тримали курсантів подалі від приміщень учителів. Нарешті вони прийшли туди, де на пригвинченому до сталевої підлоги кріслі, що оберталося, розвалився полковник Графф. Тепер його живіт перекинувся через обидва підлокітники, навіть коли той сидів прямо. Але чотири роки тому, коли Ендер уперше зустрівся з полковником, той не здався йому таким товстим. Час і напруга жорстоко обійшлися з адміністратором Бійцівської школи.

— Минуло сім днів після твого першого бою, Ендере, — нагадав Графф.

Ендер не відповів.

— І ти щодня виграєш: уже сім битв.

Ендер кивнув.

— Твої оцінки теж незвично високі.

Ендер моргнув.

— Як ти, командире, пояснюєш свій нечуваний успіх?

— Ви дали мені армію, яка робить усе, що мені спадає на думку.

— Що саме?

— Ми атакуємо, зігнувши коліна, використовуємо ноги як щит, падаючи вниз на ворота ворога. Уникаємо щільного строю, щоби збільшити мобільність. У мене п'ять взводів по вісім бійців, а не чотири по десять — і це теж допомагає. А головне, наші супротивники не встигають пристосуватися до нових способів ведення бою, щоб ефективно реагувати на наші нові методи, і ми б'ємо їх одними й тими ж трюками. А це довго не триватиме.

— Отже, ти вважаєш, що скоро перестанеш перемагати?

— Ні, але доведеться щось змінювати.

Графф кивнув.

— Сідай, Ендере.

Ендер і Андерсон одночасно сіли. Графф глянув на майора, і той заговорив:

— У якому стані твоя армія, ну, після стількох битв та ще й так часто?

— Вони вже всі ветерани.

— А як вони себе почувають? Не втомилися?

— Якщо й утомилися — скаржитися не стануть.

— І все ще можуть думати?

— Це ж ви граєте в комп'ютерні ігри, експериментуючи над розумом людей, тож і скажіть мені.

— Ми знаємо те, що знаємо. І хочемо знати, що знаєш ти.

— Вони прекрасні солдати, майоре Андерсон. Звичайно, їхні можливості й витривалість не безмежні, але вони ще тримаються. У деяких найменших є проблеми, бо вони ще не засвоїли частину основних прийомів, але вони працюють над цим і вдосконалюються. Ви хочете знати, чи треба їм відпочити? Звичайно, що треба. Пару тижнів буде достатньо. Ще й навчання запустили. Ніхто з нас не робить уроки. Але ви це знаєте і не переймаєтесь, то навіщо мені переживати?

Графф і Андерсон перезирнулися.

— Ендере, а чому ти дивишся фільми про війну?

— Щоби вивчати стратегію, — навіщо ще?

— Ці відео були створені задля пропаганди. Усе, що стосується стратегії, — вирізано.

— Я знаю.

Графф і Андерсон перезирнулися ще раз. Графф тарабанив пальцями по столу.

— Ти більше не граєш у Гру Уяви.

Ендер не відповів.

— Скажи мені, чому.

— Тому що я виграв.

— У цій грі неможливо виграти раз і назавжди. Залишається завжди щось іще.

— Я вже виграв.

— Ендере, ми хочемо допомогти тобі стати щасливим, наскільки це можливо, але якщо ти…

— Ви, мабуть, хочете допомогти мені стати кращим солдатом. Спустіться і подивіться на турнірне табло. Подивіться на всі мої результати. Поки що у вас усе відмінно щодо мене. Вітаю. Чому б тепер вам не знайти мені гідного супротивника?

Міцно стиснуті губи Граффа розплилися в усмішці, і він затрясся від беззвучного сміху.

— Хоч зараз, — сказав Андерсон і вручив Ендеру аркуш паперу, де зазначалося: "БОНЗО МАДРИД, АРМІЯ САЛАМАНДР, 12:00".

— Залишилося десять хвилин, — підхопився Ендер. — Моя армія приймає душ після практики.

Графф усміхнувся.

— Тоді, хлопчику, поквапся.

Ендер дістався кубрику своєї армії за п'ять хвилин. Більшість дітей переодягалися після душу, а деякі вже пішли до ігрової кімнати чи відеозалу, маючи час до обіду. Ендер послав за ними трьох менших, а іншим наказав негайно надягти бійцівську форму.

— Ми горимо, і часу в нас немає, — пояснив Ендер. — Бонзо отримав повідомлення двадцять хвилин тому. І доки ми доберемося до дверей, вони вже будуть усередині принаймні добрих п'ять хвилин.

Хлопців охопила лють, і вони голосно лаялися сленгом, чого зазвичай уникали в присутності командира.

— Що вони роблять з нами? Збожеволіли?

— Яка різниця? Поговоримо про це ввечері. Ви втомилися?

— Сьогодні на практиці ми стерли свої зади, — відповів Муха Моло. — А вранці ще й вибили дух з Армії Куниць.

— Ще ж ніхто й ніколи не бився двічі на день! — підхопив Божевільний Том.

— Ще ніхто й ніколи не бив Армію Драконів, — відповів Ендер у тому ж тоні.