Гра Ендера - Сторінка 33

І все ж уві сні Стілсон і його друзі зв'язали Ендера так, що той не міг пручатися, і тепер все, що Ендер зробив зі Стілсоном у житті, вони зробили з Ендером уві сні. А потім Ендеру снилося, що він лепече, як ідіот, намагаючись віддавати накази своїй армії, але з уст виривалася якась нісенітниця.

Він прокинувся в темряві, тремтячи від страху. Згодом заспокоїв себе, згадавши, що вчителі, напевно, цінують його, інакше не стали би приділяти йому стільки уваги, і вони не дозволять, аби щось лихе скоїлося з ним. Імовірно, коли старші діти напали на нього в бійцівській кімнаті кілька років тому, хтось з учителів був за дверима і стежив за тим, що відбувалося. Якби все вийшло з-під контролю, вчителі б утрутилися й зупинили бійку. "Я, скоріш за все, міг би тоді нічого не робити, і їм довелося б проконтролювати, що все гаразд. Вони тиснуть на мене так сильно, як лишень можуть у грі, але поза грою піклуватимуться про мою безпеку".

Із цією думкою він знову заснув і прокинувся під ранок, коли двері тихо відчинилися і хтось поклав на підлогу наказ про черговий бій.

Ясна річ, вони виграли, але ця гра геть виснажила всіх. У лабіринті зірок бійцівської кімнати знадобилося сорок п'ять хвилин, аби вибити ворога з усіх закутків. Це були Леопарди Пола Слеттері, і здаватися вони наміру не мали. До того ж учителі придумали новий хід: поранені, тобто заморожені, солдати ворога розморожувалися вже через п'ять хвилин, як на тренуваннях. Не воскресали лише вбиті. Але на Драконів цей трюк не розповсюджувався. Божевільний Том був першим, хто зрозумів, що відбувається, коли його взвод почали обстрілювати ззаду Леопарди, які щойно вибули з гри. А в кінці бою Слеттері потиснув Ендеру руку й сказав:

— Я радий, що ти виграв. Якщо я коли-небудь поб'ю тебе, то хотів би зробити це у чесному поєдинку.

— Користуйся тим, що тобі дають, — відповів Ендер. — Якщо маєш перевагу над противником, використовуй це.

— Та я, власне, так і робив, — усміхнувся Слеттері. — Я справедливий лише до і після битв.

Вони билися так довго, що пропустили сніданок. Ендер глянув на своїх спітнілих, утомлених солдатів, які чекали в коридорі, і сказав:

— Сьогодні все було чудово. У мене немає ніяких зауважень. А тому пропустимо практику. Відпочиньте. Розважайтесь. Пройдіть тест.

Усі були настільки втомленими, що не змогли навіть усмішкою показати радість, просто пішли до кубриків перевдягатися. Вони б тренувалися, якби він попросив їх, але Ендеру не хотілося, щоби хлопці надривалися, до того ж на голодний шлунок, без сніданку.

Ендер збирався відразу прийняти душ, але був настільки втомленим, що впав на ліжко прямо у бійцівській формі, — лише на мить, — а прокинувся аж на початку обіду. Ну от, а збирався ще жучариків подивитися. Тепер тільки перевдягнутися, піти поїсти — і в школу.

Він стягнув просмерділу від поту бійцівську форму. Йому було холодно, суглоби дивно ослабли й нили. "Не варто спати посеред дня. Занадто розслабляюся. Починаю здавати. Не можна цього собі дозволяти".

Тому до тренажерного залу він не йшов, а біг, і змусив себе тричі, без передиху, піднятися канатом перш, ніж піти в душ. Йому не спало на думку, що його відсутність у командирській їдальні відразу помітять і що приймати душ посеред дня, коли його голодна армія накинеться на їжу, вперше за день, занадто ризиковано: він залишається у повній безпорадності, один.

Навіть коли Ендер почув, як хтось зайшов до душу, не звернув уваги. У плескоті води, що падала на голову й стікала по тілу, приглушений звук кроків було ледь чутно. "Мабуть, обід закінчився, — подумав він. І почав знову намилюватися. — Або хтось затримався на тренуванні. А може, й ні". Він обернувся. Їх було семеро, що притулилися спиною до металевих раковин ближче до душу, і спостерігали за ним. Попереду стояв Бонзо, більшість посміхалися, з тріумфальним виглядом мисливців, які нарешті загнали жертву в кут. Тільки Бонзо був серйозним.

— Привіт, — кинув Ендер.

Ніхто не відповів.

Тоді Ендер вимкнув душ, хоча залишився ще в милі, й потягнувся за рушником. А рушника не було: його вже тримав один із хлопчаків. Бернар. Для повноти картини не вистачало Стілсона й Пітера, їм потрібна зухвала посмішка Пітера й повна тупість Стілсона.

Ендер зрозумів, що саме з рушника все й розпочнеться. Як буде кумедно, коли голий, маленький безпомічний хлопчик бігатиме за рушником. Ось що вони прагнуть: принизити його. Зламати волю. Та він не збирається гратися. Він не визнає себе слабким лише тому, що мокрий і мерзне без одягу. І стояв упевнено, руки по швах, зі спокійною усмішкою розглядаючи противників. Потім перевів погляд на Бонзо.

— Твій хід, — мовив Ендер.

— Це не гра, — відповів Бернар. — Ми втомилися від тебе, Ендере. Сьогодні ти закінчуєш школу. Вилітаєш. На лід.

Ендер не дивився на Бернара. Це Бонзо прагнув його смерті, хоча той і мовчав. Решта зібралися, щоби побачити, як далеко вони наважаться зайти. Бонзо це давно вже знав. І був готовий на все.

— Бонзо, — проникливо тихо мовив Ендер. — Як твій батько буде пишатися тобою!

Бонзо напружився.

— Як би він гордився, якби побачив, що ти збираєшся битися в душі з голим хлопчиком, набагато меншим за тебе, ще й привів для цього шістьох друзів. "Як це благородно!" — сказав би він.

— Ніхто не збирається битися з тобою, — викручувався Бернар. — Ми просто прийшли, щоби домовитися з тобою грати чесно. Ну, програти пару битв.

Усі розсміялися, крім Бонзо й Ендера.

— Пишайся собою, Боніто, мій красунчику. Ти зможеш повернутися додому й розповісти своєму таткові: "Так, я побив Ендера Віггіна, хоча йому щойно десять стукнуло, а мені тринадцять. І допомагали мені лише шестеро моїх друзів, але ми впоралися й таки побили його: голого й мокрого. Розумієш, Ендер Віггін такий небезпечний і такий страшний, що треба було привести з собою дві сотні".

— Закрий рота, Віггін, — кинув грізно один із громил.

— Ми прийшли сюди не для того, щоби слухати писк цього третячили, — додав інший.

— Замовкніть обоє, — скомандував Бонзо. — Замовкніть і геть з дороги. — Він узявся знімати свою форму.

— Голий, мокрий і зовсім-зовсім один — так, Ендере? Ось ми й на рівних. Лише з ростом своїм я нічого не можу вдіяти. Ти ж у нас геній, от і придумай, як нам у цьому зрівнятися. — Він повернувся до решти: — Станьте на дверях. Нікого сюди не впускайте.

Душова не була великою, і всюди стирчали труби. Її колись змонтували як єдиний блок із системою водоочищення. Адже в душовій орбітальної станції не має бути зайвого місця. Тактика виглядала зрозуміло: треба штовхати супротивника на труби, щоби той вдарився якнайболючіше й зупинився.

Серце Ендера стислося, щойно він побачив стійку Бонзо. Скоріш за все, він зовсім недавно пройшов курс самозахисту. Він був у кращій формі, сильніший і переповнений ненавистю. "Він не панькатиметься, цілитиме в голову, — подумав Ендер. — Намагатиметься насамперед пошкодити мозок. І якщо битимемося довго, обов'язково виграє. Він сильніший, не втомився і може краще контролювати все. Якщо я збираюся звідси вийти, мушу перемогти швидко й назовсім". Його знудило від згадки, як кістки Стілсона піддалися під рукою. "Але на цей раз затріщать мої кістки, якщо я не зможу вбити його першим".

Ендер відступив назад, розвернув душ у бік Бонзо й пустив гарячу воду. Майже відразу все заполонило парою. Він простягнув руку й увімкнув один за одним ще два крани.

— Я не боюся гарячої води, — м'яким голосом попередив Бонзо.

Але не гаряча вода була потрібна Ендеру, а тепло. Адже він не змив мило. Піт зробить його тіло слизьким, а Бонзо цього не очікуватиме.

Раптом від дверей пролунав крик.

— Припиніть!

На мить Ендер думав, що прийшов на допомогу вчитель, але це був тільки Дінк Мікер. Друзі Бонзо зловили його біля дверей і міцно тримали.

— Зупинись, Бонзо! — кричав Дінк. — Не чіпай його!

— Чому б це? — запитав Бонзо й уперше посміхнувся.

"Ага, — подумав Ендер, — йому подобається, коли інші змушені — саме змушені — визнати його силу й владу".

— Тому що він найкращий з усіх нас, ось чому! Хто ще зможе побороти жучар? Лише це має значення, дурню, — жучари!

Бонзо перестав посміхатися. Це було саме те, що він ненавидів найбільше: всі носяться з Ендером, лише Ендера й цінують, а на Бонзо всім начхати.

"Ти вбив мене своїми словами, Дінку. Бонзо не хоче чути, що я міг би врятувати світ. Де вчителі? — думав Ендер. — Невже вони не розуміють, що перший удар може стати останнім? Це ж не бійцівська кімната, де ніхто не може всерйоз скалічитися, бо не має точки опору. Тут земна сила тяжіння, а підлога й стіни тверді, ще й металеві виступи. Припиніть це негайно — потім буде непоправно пізно".

— Якщо ти зачепиш його, ти — жучарник! — надривався Дінк. — Ти зрадник. Якщо ти вдариш його, я тебе вб'ю!

Ті шестеро випхали Дінка за двері, і його вже не було чутно.

Пара заполонила душову густим туманом. Піт струменів по тілу Ендера. "Уперед, поки ще на мені є мило. Пора, поки я ще слизький".

Ендер відступив назад, на обличчі проступив страх.

— Бонзо, не бий мене, — умовляв він, — будь ласка!

Саме цього й чекав Бонзо: визнання власної влади. Іншому цього було б достатньо, можна б заспокоїтися й тим, що Ендер злякався, принижений. Але не для Бонзо, для якого це становило ознаку, що він неодмінно переможе. Він змахнув ногою, як ніби для удару, але в найостанніший момент стрибнув. Ендер нахилився так, щоби Бонзо втратив рівновагу, пробуючи зробити захват.

Жорсткі ребра Бонзо вдарили в голову Ендера, а руки сковзнули по спині, намагаючись схопити його. Але Ендер викрутився. Мить — і Ендер уже поруч Бонзо, вільний. Класичний хід у цей момент — ударити Бонзо ногою, але для цього необхідна абсолютна точність, і до того ж Бонзо вже приготувався до удару: піднявся навшпиньки і відвів стегна назад, аби захиститися. Не дивлячись на Бонзо, Ендер відчув, що той нахилився, і тепер його обличчя дуже близько, майже торкається волосся Ендера. І ось, замість того щоби бити в пах, Ендер підстрибнув і, зі звичним рухом добре тренованого бійця, врізався маківкою прямо в обличчя Бонзо.

Ендер вчасно відлетів назад і побачив, як Бонзо, хитаючись, задкував. Він задихався від несподіванки й болю, з носа текла кров.