Хліб по воді - Сторінка 35

Потім згорбилася на стільці, затулила обличчя долонями й заридала.

Аллен був надто вражений, аби щось відповісти. Нарешті він підійшов до Леслі, став навколішки і обняв її.

— Пробач, люба,— сказав він.— Мабуть, ми перегуляли сьогодні на сонці і обоє трохи стомилися.

Усе ще схлипуючи, вона несамовито відкинула його руки. По щоках у неї потекла туш.

— Не чіпай мене, чуєш! Облиш мене!

Аллен поволі підвівся й рушив до дверей.

— Я піду вниз,— сказав він спокійно.—Коли спустишся, шукай мене в барі.

І тихо причинив за собою двері.

Коли решта знайшли його в барі, Леслі ще не з'являлась. Аллен просидів із півгодини сам, намагаючись збагнути, що з нею сталося, але так ні до чого й не додумався. Вона жінка вразлива, одначе не позбавлена здорового глузду, і цей її спалах був для нього загадкою. Досі, він не давав їй приводу для— ревнощів і коли, бувало, відверто виявляв своє захоплення гарненькою жінкою, Леслі сприймала це як жарт. "Надто багато нових вражень за такий короткий час",— вирішив Аллен. Він сказав усім, що Леслі стомилася й лягла трохи відпочити, тож вечерю можна починати без неї.

їм щойно подали гаряче, коли Леслі увійшла до зали. Вона заново підфарбувала обличчя, всміхалась і здавалася спокійною-, —

— Вибачте, що спізнилася,—сказала вона, сідаючи на стілець, якого їй підсунув Хейзен, —Такий довгий був день! Я зголодніла. Все виглядає і пахне по-райському. Дякую, Расселе! Що це у вас, мадам Аркур? Щось таке смачне на вигляд!

— Приготовані по-місцевому гарячі ковбаски з картоплею, — відповіла мадам Аркур,

— Я чула, що чоловікам подобаються жінки, в яких добрий апетит, — сказала Леслі, і Аллен знов почав за неї потерпати. — Я їстиму те саме. Буду дуже вдячна, якщо ви зробите за мене замовлення. Бо з моєю французькою я дізнаюся, що замовила, аж тоді, як покуштую!

Вечеря минала спокійно. Хейзен і Лінда багато розмовляли, вихваляючи прованські вина. Леслі вставила кілька добрих слів про деякі марки білих каліфорнійських.

— Завтра ми огляд завершуємо — оголосив Хейзен, коли подали Десерт. — Тут по сусідству живе знайомий мадам Аркур, який має виноградники та погреби, де витримує вина. Мадам Аркур запевнила мене, що вино в нього дуже добре, і завтра вранці ми поїдемо туди й скуштуємо кілька гатунків. Усі згодні?

Згодні були всі. Аллен вирішив, що завтра називатиме мадам Аркур на ім'я, якщо на той час узнає його.

— Його звати Ларіменді, — сказала мадам Аркур.— Це я про того винороба. Сам він баск, але полюбив Турень. Я вчилася з ним у юридичній школі, але він надумав проміняти терези Феміди на кошики з виноградом. Мудрий чоловік! Я з ним мало не одружилась, як побачила всі оті чудові пляшки в погребах. Він чарівна людина, але, випиває стільки своєї продукції, що у мене виникли сумніви, чи буде з нього пуття як із чоловіка...

Поки вона розповідала, Стренд помітив високу жінку в сірому вовняному пальті, яке дуже пасувало до її сріблястого волосся. Вона саме ввійшла до зали і, ставши біля дверей, дивилась так, ніби когось шукала. Потім рушила до їхнього столу. Коли жінка підійшла до Хейзена, який сидів до неї спиною, Стренд побачив, що в неї надзвичайно своєрідне вилицювате обличчя з видовженим носом — як у красунь На англійських портретах вісімнадцятого століття. Позад Хейзена жінка зупинилася, якусь мить мовчки дивилась на нього, а тоді нахилилася й поцілувала його в маківку.'

— Доброго вечора, любий Расселе! — сказала незнайомка. Голос у неї був різкий, а "любий" вона вимовила з очевидною іронією.

Хейзен крутнувся на стільці й звів на неї погляд.

— Святий боже! Що ти тут робиш, Кетрін?! — Він підхопився і впустив ложечку, яка дзенькнула об підлогу. Серветка теж упала.

— Приїхала подивитись, як ведеться моєму чоловікові,—спокійно промовила вона.— Чи, може :ти забув, що мій чоловік — це ти, Расселе?

За столом запала гнітюча тиша. Погляд у місіс Хейзен був порожній, зіниці неприродно розширені, і Стренд подумав, чи жінка, бува не під наркотиками.

— Як ти довідалась, що я тут? — з притлумленим гнівом у голосі запитав Хейзен.

— Ні, сам ти ніде не схибив, любий. Адже ти спілкуєшся з небагатьма, правда ж? Але в твоїй конторі люди досить люб'язні і про все мені сказали. Та й друзі в Америці негайно мене повідомили, що ти вибрався сюди. Сотні друзів! — Вона неквапно повела очима довкруг столу, на мить зупиняючи на кожному пильний погляд —О! — вигукнула вона — Я бачу, ти прихопив із собою і свій дорожній гарем! А це миле подружжя, мабуть, Стренди, про яких я стільки начулася?

Аллен підвівся, не знаючи, як бути, Хейзен, здав:алося усе намагався й ніяк не міг щось сказати,

— Добрий вечір, Ліндо! — провадила жінка,— Рада бачити те6е все такою ж гарною. Сподіваюся, Рассел добре дбає про тебе?

— Дуже добре,— відказала Лінда, нервово сіпнувши руками.— Як завжди.

Жінка кивнула головою г повторила:

— Як завжди! — Потім обернулася до мадам Аркур.

— А ви, мадам Аркур, і досі в складі команди, коли вжити спортивний термін, що якраз і пасує до цього випадку?

Мадам Аркур згорнула серветку і з гідністю підвелася.

— З вашого дозволу, містере Хейзен, я б хотіла піднятися до себе в номер.

— Ну звісно, звісно, — прохрипів Хейзен так, наче йому раптом перехопило в горлі.

Місіс Хейзен провела мадам Аркур поглядом, аж поки та перейшла через усю залу і зникла за дверима.

— Просто неймовірно, — проказала місіс Хейзен, ні до кого не звертаючись, — як вона тримає форму! Мені подобаються жінки, які не дозволяють собі розпливатись. Расселе, чи не пора вже відрекомендувати мені твоїх нових друзів?

— Містер і місіс Стренд,— пробурмотів Хейзен.

— Я дуже рада нарешті познайомитися з вами, — промовила місіс Хейзен.— Сподіваюся, містере Стренд, ви вже одужали після своєї пригоди в Атлантичному океані?

— Так, дякую, — відповів Аллен, розуміючи, що місіс Хейзен сподівається від нього що-небудь почути, а інакше вона ще довго стоятиме отак мовчки, з осудом у погляді. — Переважно завдяки зусиллям вашого чоловіка й місіс Робертс, — додав він, прагнучи якось пом'якшити напруженість. — Та ще містера Конроя — ви його, мабуть, знаєте. Я завдячую йому життям.

— А, вірний Конрой! Завжди напохваті. Одначе я не знала, що в його обов'язки входить ще й бути рятівником життя. — Місіс Хейзен раз по раз вдавалася до пишномовних висловів, запозичених, певно, в чоловіка — Авжеж,— провадила вона,— всі знають, що мій чоловік любить рятувати людей. Кого завгодно, тільки не власну сім'ю. Але я не знала, що Лінда до списку своїх добродіянь додала й це.

— Кетрін, ти тут усім заважаєш! —Хейзен роздратовано озирнувся довкола. За сусіднім столом сиділо четверо англійських туристів середнього віку, яких вочевидь зацікавила їхня розмова. —Завтра надвечір я буду в Парижі. Чом би нам не побалакати там?

— Завтра мене не буде в Парижі, — спокійно відказала місіс Хейзен.— Я саме їду машиною на вихідні до Країни Басків, і мені зручніше побалакати тут. Крім того...— Вона рушила круг столу до стільця, на якому перед тим сиділа мадам Аркур.; — Гадаю, келишок вина мені не завадить. Там у пляшці що-небудь лишилося, Расселе?..

Місіс Хейзен рішуче сіла.

— Леслі, Ліндо,— озвався Аллен,— я думаю, нам краще піти.

Леслі вже почала підводитись, однак місіс Хейзен твердо поклала

свою руку на її.

— Залиштеся, будь ласка. Я почуватиму себе страшенно винною, коли думатиму, що перебила Расселові таку милу вечірку. До того ж я повинна дещо сказати йому, і вам, гадаю, слід також це почути...

— Прошу вас, заберіть руку, — сказала Леслі. — Ми з чоловіком підемо.

Місіс Хейзен руки Леслі не відпускала.

— Попереджаю: якщо хто-небудь устане, я закричу. На все горло.

Леслі смикнула руку, щоб вивільнити її, і місіс Хейзен закричала.

Це був дикий, пронизливий звук, схожий на виття сирени. Коли вона замовкла, в залі запала мертва тиша, і всі, хто там сидів, позаклякали, ніби вмить заморожені якимось новим і надзвичайно ефективним тех-нічним способом. Місіс Хейзен усміхнулась і відпустила руку Леслі.

— Містере Стренд, Расселе, пропоную вам теж сидіти нишком. А вино, Расселе, стоїть он біля тебе.— Вона взяла келих і підставила чоловікові.— Зроби ласку!

— Сідайте, Аллене,— хрипким голосом кинув Хейзен.— Ця жінка божевільна. — Він також сів. Рука в нього тремтіла, коли він брав із відерця з льодом пляшку й наливав у келих місіс Хейзен вина.

Вона зі смаком відпила ковток.

— Одне мушу сказати на твою користь, Расселе: ти завжди вмів добирати вина. Прошу пробачення, дами й панове, за надзвичайні заходи, до яких я вдалася, але поміркованіші ні до чого не призвели б,, як і листи, що цілих три роки лишаються без відповіді, а також незліченні трансатлантичні телефонні дзвінки. Отож це в мене чи —не єдина можливість висловитись при людях, щоб вони почули й могли потім засвідчити, якщо буде треба, правду. Расселе...— Вона зробила паузу, як промовець на трибуні, тоді знову відпила вина. — Расселе, я маю тобі сказати ось що: я ставлю тебе перед вибором. Або я порушу справу про розлучення й одержу велику, дуже велику, величезну частину майна й коштів, або накладу на себе руки. Я твердо вирішила зробити або те, або те.

— Кетрін, — мовила Лінда, — це ж просто божевілля!

— Ліндо, ти завжди любила багато розмовляти. Бачу, й досі не відучилася від цієї звички, — сказала місіс Хейзен. Потім обернулася до Хейзена, який сидів із заплющеними очима, похнюпивши голову, — достоту старий чоловік, що .нишком дрімає собі в кутку. — Расселе, ти знаєш, я можу чудово подбати про себе, тож розмову про це я завела не через жадібність. Сказати щиро, все, чого я хочу, — це дошкулити тобі. За всі роки знущань, байдужості, зневаги до мене, за те, що ти кохався зі мною, мовби виконуючи якусь тяжку повинність..;

— Ти паскуда! — процідив Хейзен, не підводячи голови й не розплющуючи очей. — Паскуда! Паскуда! Паскуда!

— Одне слово, я втратила будь-яку надію і жадаю помсти,— говорила далі місіс Хейзен так само похмуро, монотонно, як і почала, немовби читала заздалегідь написану, добре відрепетирувану промову.— Помсти за розбиту сім'ю, за розігнаних по світу дочок, за те, що ти зламав у них віру в себе і вони стали нерозбірливими шльон-драми, дурепами, які прагнуть тепер у житті тільки одного: втекти якнайдалі одна від одної та від своїх батьків.