Хліб по воді - Сторінка 74

Він виступав так, ніби його так звані "розслідувальні репортажі" мають урятувати цілу націю від навали чужоземної армії. Все це були звичайнісінькі справи малого містечка, тяглися вони ще від часів громадянської війни, і люди жили з ними у злагоді, а ми тих людей просто роздратували — ми, вискочні з північного штату, а один, власне, і не з північного штату — з Італії! Припхалися й зчинили бучу! Потім Джузеппе натрапив на якусь іще серйознішу справу, і почалися погрозливі дзвінки серед ночі. Я намагалася переконати його, що не варто підставляти голову під кулю тільки через те, що комусь там заплатили вдвічі більше за прокладання каналізаційних труб. Але ж він — упертий віслюк і тепер, після тієї бомби, надумав помститися. Купив дробовика й сидить потемки у вітальні, тримаючи його на колінах. Але найсумніше в цій історії те, що Джузеппе — не такий уже й блискучий видавець, і газета, може, була б краща, якби її видавали кілька випускників середньої школи. Щодо мене, то я мусила робити для газети якісь дрібниці, і це

було просто принизливо. Ми припустилися помилки, сказала я Джузеппе, і мені не хочеться складати йому компанію в подвійному самогубстві. Після останнього телефонного дзвінка з погрозою я дала йому один день на роздуми. Сказала, що їду геїь, незалежно від того, поїде він зі мною чи ні.—— Досі Елінор розповідала спокійно, не розпалюючись, але тепер обличчя її почало сіпатись, а голос звучав здавлено.— Джузеппе відповів, що йому не потрібен той день. І я поїхала.

— Кепські справи,— мовив Стренд. Він підвівся, підійшов до Елінор, яка наливала біля плити воду в чайничок, і обняв її.— Мені дуже прикро!

— Шлюби розпадаються щодня,— сказала вона.— І ще з гірших причин. Де цукор?

Він дістав цукор, і вони сіли в кухні за стіл пити чай.

— Чого ж ти раніше мене про це не повідомила? Де ти досі була? — запитав Аллен.

— Спершу вирішила сама переконатися, що таки не хочу повертатися до нього, а вже тоді повідомити про щасливу новину всіх,— сказала Елінор.— На це потрібен був час. Потім шукала, де оселитись і влаштуватися на роботу, щоб ніхто з моїх родичів на холодній півночі не хвилювався, що я стану для них тягарем.

— І знайшла?

Елінор кивнула головою.

— У моїй колишній фірмі. Я виходжу на службу з другого січня. Мені навіть підвищили платню. На дверях висітиме табличка з моїм прізвищем. Дівочим прізвищем! "Елінор Стренд, помічник віце-президента".— Вона по-хлопчачому ошкірила зуби.— Моя відсутність змусила хазяїв корпорації розчулитись.

Вони мовчки допили чай.

— А що як мені подзвонити Джузеппе й поговорити з ним?

— Дзвони, якщо хочеш,— відповіла Елінор.— Але це нічого не дасть.. Він сюди не повернеться й не признається братам, що зазнав поразки, розтринькав їхні гроші і тепер змушений підібгати хвоста й канючити, щоб вони прийняли його назад до сімейного бізнесу. Він скоріш ляже в могилу!

— І що ти збираєшся з ним робити?

Елінор пильно подивилась на батька.

— Спробую забути його. А якщо не зможу, то повернусь і злечу разом з ним у повітря.—Вона підвелася й сказала:—А тепер я б хотіла дати собі лад. Де буде моя кімната?

— Ходімо, я покажу.— Вони вийшли до вітальні, Аллен узяв валізу Елінор і повів її в спальню. Коли в передпокої проходили повз кімнатку, де була Алленова спальня, Елінор сказала:

— А чом би мені не спати тут?

— Це моя кімната.—Аллен відчинив двері до великої спальні.— А це — материна. Влаштовуйся тут.

Елінор звела на нього очі. Погляд її був співчутливий — і це не дуже сподобалось Алленові.

— Ох, тату! — зітхнула Елінор, обняла його й заплакала в нього на плечі.— Як усе це жахливо!

Плакала вона недовго і незабаром сказала:

— Пробач мені.

Аллен залишив її розпаковувати валізу й вийшов до вітальні. Там на очі йому потрапив лист від Ромеро, що досі лежав на столі, і він узяв його в руки. Якусь Мить дивився на нього, певний, що лист, хай який він буде, сьогодні вже не піднесе йому настрою. Потім розпечатав конверта й витяг два аркуші. То були фірмові бланки, вгорі на кожному було видрукувано: "Автомайстерня Роллінза, ремонт і обслуговування". Почерк був дрібний, округлий, рівний і читався легко.

"Шановний містере Стренд!

Хочу подякувати за все, шо ви і містер Хейзен намагалися для мене зробити. Тепер я зрозумів: ви робили неправильно, допомагаючи мені, і я робив неправильно, що вам це дозволив. Хоч би яких поглядів дотримувались містер Хейзен, містер Бебкок і решта, я завжди дотримуватимуся протилежних. З мене вийшла б фальшива підробка під джентльмена, і люди, що оточують мене, бачили б цю підробку і обходили мене десятою дорогою все моє життя. Це не те, чого я прагну, містере Стренд. Для того, щоб зрозуміти свій народ і що-небудь зробити для нього, в'язниця — якщо мене чекає саме це — дасть мені більше, ніж десять років у престижних школах та першокласних університетах. Я повинен здобути освіту самотужки. Я читатиму які схочу книжки й робитиму свої висновки. І таких висновків я не винесу ні з Йєльського, ні з Гарвардського, ні з іншого такого університету. Бібліотеки відчинені, а якщо я не знайду там потрібної мені книжки, то я завжди зможу її вкрасти. Згадуючи вираз вашого обличчя в ту хвилину, коли я розповів, як роздобув собі Гіббона, я й досі не можу втриматися від сміху.

Я знаю, ви думаєте, що я схиблений, бо весь час торочу: "пуерто-ріканець, пуерторіканець..." Але того, що ви для мене зробили, ви б ніколи не зробили для жодного з білих учнів, хай би який здібний він був. І зробили ви це для мене тільки через те, що я, незалежно від моїх здібностей,— не білий. Принаймні за вашими стандартами. А я не вмію приймати милостиню. І даремно я пробував приймати її. Тепер — кінець.

Я знаю, що ви скажете: а ось Роллінз, мовляв, не гребує приймати милостиню, і стане гідним громадянином, і зробить честь Данберрі і своїй родині, своїй расі та чотирнадцятій поправці до конституції Сполучених Штатів. Однак те, що в нас із ним темна шкіра, ще не означає, ніби ми однакові, його родина вже давно зробила великий стрибок угору, і все, що їм лишається, це — дертися вище. А я сиджу в багнюці на дні безодні і драбини ніде не бачу.

Але ви заслуговуєте того, щоб знати про одну річ. Листи, які вкрав Хітц, я одержав від Керолайн. То були любовні листи. Все почалося з жарту, але потім це перестало бути жартом. Принаймні для мене. Я забрав собі в голову, що вона пише щиро. А виявилося — ні. Одразу після Дня подяки я поїхав до неї в коледж, бо вона писала, що хотіла б зі мною зустрітись, і я відповів, що приїду. Але Керолайн там не було. Я стовбичив із валізою в руці, як останній йолоп. Коли побачите її, скажіть, нехай більше так не жартує з хлопцями..."

Дочитуючи листа, написаного набагато чіткіше, ніж будь-яка шкільна робота Ромеро, Стренд у останньому абзаці виразно побачив перед собою ображеного юнака, над яким поглумилися. Далі було тільки два рядки:

"Якщо ви бажаєте добра отому жирному Хітцові, скажіть йому, що як я сяду в тюрму, то хай краще ховається, коли я звідти вийду.

Щиро ваш Хесус Ромеро",

"От і ще одну битву програно,— подумав Стренд.— Цього й слід було сподіватися. Хоч Ромеро зовсім юний, а збагнув, що його жде в житті. Гот, приречений перебувати за брамою, надто гордий, щоб замаскуватись і проникнути всередину ворожої фортеці. Історія, зрештою, на його боці". Стренд зітхнув і стомлено потер очі. Згорнувши листа, поклав його назад у конверт і сховав до кишені піджака. Колись він покаже його Керолайн.

Розділ восьмий

Різдво випадало на понеділок, і канікули починались у п'ятницю пополудні. Аллен з Елінор ще встигали виїхати після уроків до аеропорту Кеннеді й зустріти літак компанії "Трансуорлд Ер Лайнз", яким привітала Леслі. Серед тижня: подзвонив Хейзен, і Стренд сказав йому, що немає потреби посилати машину до Данберрі. Керолайн прилетить у аеропорт близько першої години, зачекає там, і вся родина поїде до Істхемптона разом. Хейзен розмовляв з Ромеро й повідомив, що той дурний хлопець досі наполягає, щоб на суді його визнали винним. Ромеро сказав Хейзенові, ніби цілком задоволений містером Холлінгзбі й не хоче, щоб Хейзен марнував час і приїздив на суд.

— Хлопчисько безнадійний,—підсумував Хейзен.— Хоч би що ми для нього робили, користі він з того не матиме. Ну гаразд, до зустрічі в п'ятницю!

Алленові було приємно, що Елінор з ним, хоч він і бачив, як важко дочці прикидатися спокійною і веселою. Він знав: Елінор робить це задля нього — і був їй вдячний. Він намагався не помічати, як на кожен телефонний дзвінок вона схоплювалась і хапала трубку; як напружено лунав її голос, коли вона гукала: "Алло!" Та Джузеппе їй не дзвонив і вона йому теж. Пізно ввечері, коли Елінор думала, що батько спить, він чув, як вона неспокійно ходить по квартирі.

Двічі, коли дочки не було вдома, він пробував подзвонити Джузеппе, але той, почувши Алленів голос, відразу клав трубку. Елінор про ці дзвінки нічого не знала.

Вона запитала в батька, що нового у Керолайн і Джіммі. Перед самим від'їздом із Джорджії Елінор одержала від матері листа і знала про її тріумф з двома картинами, а також про те, що Леслі захотіла побути в Парижі ще трохи. Елінор сказала, що в своїх листах мати схожа на захоплену дівчинку і це, мовляв, смішно й приємно. Вона, мовляв, і раніше здогадувалася про те, що в матері справжній хист, і тепер, коли його нарешті визнали, дуже рада за неї, хай він навіть і проявився поки що тільки в двох картинах.

— Ось побачиш,— казала Елінор батькові,— тепер мати працюватиме, мов одержима, і ти радітимеш, коли вона знаходитиме хвилину зварити тобі вранці чашку кави.

Стренд ретельно просіював для неї новини про Керолайн та Джіммі. "Досить з неї і цього гнітючого очікування та страху почути щось таке від Джузеппе або й гірше — від когось про Джузеппе,— міркував Аллен.— їй тільки й бракувало хвилюватися за сестру та брата". Отож він тільки показав Елінор листа від Керолайн, в якому та писала, що її обрали "міс Болільницею". Повертаючи листа батькові, Елінор засміялася:

— Я бачу, моя сестричка вбивається у пір'я з великим шумом!

— Що правда, то правда,— погодився Стренд. Якби він показав їй листа від дружини викладача біології та від Ромеро, то Елінор зрозуміла б, що то насправді за шум, І навряд чи відгукнулася б про сестру так весело.

Про Джіммі Аллен сказав тільки, що той поїхав до Голлівуда на нову роботу й заробляє там значно більше, ніж на колишній.