Хлопці, наших б'ють - Сторінка 4

- Макс Шулмен -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Мак-Ествей, ад'ютант начальника гарнізону, який, незважаючи на трагічне становище молодого офіцера, направив його у Фербенкс, на Аляску.

І тепер, спустошений, байдужий до всього, Гвідо нерухомо лежав на койці в офіцерській казармі й обмірковував своє незавидне майбутнє. Нарешті поворухнувся.

— Che sara, — мовив він, марно силкуючись посміхнутись, — sara .

2

Гаррі Беннермен обіперся на стойку у вагоні-ресторані електрички Нью-Йорк — Патнем-Лендінг. У руці він вже вдруге тримав чарку віскі, хоч з моменту відходу поїзда о 17.29 ледве минуло двадцять хвилин. Раніше Гаррі не пив віскі — йому більше подобався коньяк, — але нещодавно виявив, що од віскі можна стати вдвоє п'янішим та ще й удвоє швидше. Протягом кількох останніх місяців нехтувати цим відкриттям було неможливо.

Гаррі був типовим патнем-лендінзьким сезонником: тобто він уже давно розміняв четвертий десяток, мав жінку, трьох дітей, будинок, заставлений та перезаставлений, сірий фланелевий костюм, лисину і невиразне почуття невдоволення.

Хоч взагалі Гаррі любив свій дім, жінку й дітей, хоч він не нарікав на свою долю і навіть сподівався згодом відростити волосся на лисині, проте час од часу його охоплювало відчуття глибокої безпорадності перед могутньою і таємничою силою, від якої залежало все його життя і в руках якої він перетворився на німу покірну маріонетку. Цю страшну силу втілювала Грейс Беннермен, його дружина.

Повторюємо, Гаррі щиро любив її. Грейс була вродливою, чесною, душевною і розумною жінкою, і намір одружитися з нею з явився в нього в ту ж мить, як він уперше її побачив. Це трапилося невдовзі після закінчення другої світової війни. Гаррі щойно демобілізувався з флоту і, повернувшись до Нью-Йорка, влаштувався на роботу у відділ "Міські плітки" журналу "Нью-Йоркер".

Грейс працювала секретаркою у цьому ж відділі. Ледве углядівши Гаррі у його вузькому й короткому довоєнному костюмчику, в якому він нагадував Гекльберрі Фінна, Грейс зайшлась нестримним сміхом. Але то був дружній сміх — Гаррі ніскілечки не образився і сказав, що, коли вона хоче по-справжньому пореготати, хай велить йому прийти в смокінгу.

Того ж вечора вони разом вечеряли в ресторані. Далі вечеряли ще раз, їздили в шикарних таксі, ходили на концерти джазової музики, каталися на катерах по Гудзону, потім якось опинилися в ювелірній крамниці і того ж таки дня розписались.

Уявлення Гаррі про сімейне життя було вельми простим: ви орендуєте квартиру на околиці міста, вмощуєтесь на кушетці, вмикаєте радіолу, відкорковуєте пляшечку вина і пригортаєтесь одне до одного.

Саме так і минув перший рік. Вони поселилися в затишній квартирі з двох кімнат на Бенк-стріт і незабаром уже мали на хазяйстві матрац, ліжко з сіткою, пікейне покривало, дві подушки, електричний кофейник, керогаз і простеньку радіолу без автоматичного змінювана пластинок. Єдине, чого бракувало Гаррі для повного щастя, це автоматичного змінювана пластинок.

Грейс мала значно ширші потреби.

— Серденятко моє, — шепнула вона Гаррі однієї ночі, — чи не здається тобі, що дітей краще заводити змолоду, щоб рости разом з ними?

— Мабуть, що так, — недбало відповів він і не встиг схаменутись, як у них уже був син Ден.

(У Грейс це називалося "радитися з чоловіком". — "Як добре було б поставити панельну обшивку в їдальні, правда?" або "У нас надто тісна комірчина, просто жах", — бувало, раптом зауважувала вона, і варто йому було промовити безтурботне "мг" чи "еге", як наступного ж дня, повернувшись з роботи, він заставав дома цілу бригаду столярів).

Отже, в них уже був син Ден. Протягом перших шести місяців він нікого б не турбував, коли б не горлав по ночах, не псував костюмів і не перекидав пляшок. Одного дня він вилив півлітра риб'ячого жиру на їхнє ліжко, і після першої безсонної ночі Гаррі довелося купувати новий матрац. Але незабаром хлопчик став рожевим спокійним опецьком, який міг цілими днями спати чи тихенько гратися, не завдаючи нікому жодного клопоту.

Якось увечері, уклавши Дена спати, Грейс пригорнулась до Гаррі, що куняв на кушетці, і прошепотіла:

— Бідний хлопчик! Йому, мабуть, так сумно самому! Правда?

— Мабуть, — безтурботно відповів він і невдовзі став батьком ще одного хлопчика.

Після народження Бада в квартирі раптом стало тісно і, звичайно, довелося шукати іншу домівку.

— А чому б нам не придбати окремого будиночка? — запропонувала Грейс. — Це згодом окупиться, а дітям там було б так чудово!

— Воно то так... — почав був Гаррі і, навіть не встигши почухати потилицю, зробився власником будинку на пагорку в містечку Патнем-Лендінг, штату Коннектікут.

Грейс і Патнем-Лендінг полюбили одне одного з першого погляду. Беннермени не встигли справити новосілля, як Грейс народила ще одного хлопчика, купила великого рудого собаку, вступила до Асоціації батьків та вчителів, до Ліги жінок-виборців, до Жіночого клубу, до Червоного Хреста, до Спілки мамок-годівниць, до Товариства душевного здоров'я і до Комітету міського планування. "Як чудово, — в захваті вигукувала вона і, шльопнувши Дена по одній сідниці, а Бада по другій, схопивши юного Пітера на руки, взявши пса на повідець, вибігала на чергове засідання ліги, спілки або комітету, — як чудово жити в місті, де існує справжній дух громади!"

Що ж до Гаррі, то його захоплення Патнем-Лендінгом було дещо стриманішим. Звичайно, містечко йому подобалось. В ньому справді, як казала Грейс, існував дух громади, та й люди були цікаві — письменники, художники, актори, агенти реклами, працівники телебачення і чимало інших надзвичайно інтересних осіб. І взагалі цей городок з кривими вуличками та пагористими околицями приваблював ще й своїм ліричним, незвичайним для наших днів колоритом вісімнадцятого сторіччя. Проте в цій бочці меду була своя ложка дьогтю. По-перше, з часу переїзду до Патнем-Лендінга витрати родини Беннерменів різко обігнали прибутки. По-друге, доба з двадцяти чотирьох годин раптом стала короткою.

Якось після обіду, нудьгуючи за своїм редакційним столом, Гаррі взяв аркуш паперу і склав типовий розпорядок свого дня. Цей документ мав такий вигляд:

6.30 — Встаю, голюсь, приймаю душ, снідаю.

7.00 — Буджу Грейс, щоб одвезла на станцію.

7.10 — Буджу Грейс ще раз.

7.16 — Грейс виїжджає зі мною на станцію.

7.20 — Грейс дряпає крило машини об зустрічну автоцистерну з молоком.

7.36 — Прибуваємо на станцію.

7.37 — Поїзд відходить.

8.45 — Прибуваю на Центральний вокзал.

9.00 — Прибуваю до редакції.

17.00 — Залишаю редакцію.

17.29 — Сідаю на поїзд.

18.32 — Прибуваю в Патнем-Лендіні. Шукаю Грейс.

18.51 — Пробка на вокзальній площі розсмоктується. Вирушаємо додому.

18.52 — Грейс каже, що лопнула водовивідна труба.

18.56 — Я питаю Г рейс, що таке водовивідна труба..

18.57 — Грейс каже, що водовивідна труба, це труба, що виводить воду.

18.58 — Я кажу: "А-а-а!"

19.00 — Грейс каже, що Бад проковтнув монету.

19.02 — Грейс каже, що Ден назвав учителя "старим бевзем".

19.04 — Грейс каже, що Пітер жахається поштаря.

19.06 — Грейс каже, що записала мене на цілий день торгувати коньяком на суботньому благодійницькому базарі в Жіночому клубі.

19.12 — Прибуваємо додому.

19.13 — Ден, Бад та Пітер дивляться телепередачу. Ден і Бад хочуть дивитись мультфільм "Скажені мелодії", Пітер — циркову програму. Грейс підтримує Пітера. Бад ковтає ще одну монету.

19.30 — Грейс укладає дітей спати. Я виходжу на подвір'я і збираю іграшки.

19.38 — Обід.

20.01 — Дзвонить місіс Епперсон, нічна нянька. Грейс каже, що сьогодні збори Асоціації батьків та вчителів. Я нагадую Грейс, що ми були на зборах АБВ три дні тому. Грейс каже, що то було регулярне засідання, а сьогодні екстрений позачерговий мітинг протесту. Ми йдемо на екстрений позачерговий мітинг протесту.

20.32 — Прибуваємо на екстрений поза, черговий мітинг протесту. На порядку денному одне питання — яма на шкільному спортивному майданчику і заходи до її ліквідації. Голова бюро освіти, консервативний янкі, каже, що шкільний бюджет не передбачає коштів на ліквідацію ям. Грейс устає і вимагає додаткових асигнувань. Голова бюро називає Грейс таємною соціалісткою. Я куняю.

21.51 — Грейс штурханом будить мене і велить голосувати за пропозицію передати питання про яму на розгляд Спецямспортмайданкомісії. Пропої зиція проходить.

21.52 — Мітинг закривається.

21.53 — Ми з Грейс запрошуємо О'Шілів та Стейнбергів, теж членів АБВ, повечеряти разом у ресторані; Жінки й далі дискутують про яму. Чоловіки позіхають.

22.48 — Ми виходимо з ресторану.

23.25 — Прибуваємо додому. Грейс питає няньку, чи все гаразд. Місіс Епперсон каже, що Бад був прокинувся і став плакати, але вона дала йому кілька монет, і він заснув.

23.58 — Ми вкладаємось спати.

0.04 — Грейс каже, що, здається, біля смітника бродять собаки. Я одягаюсь і виходжу на подвір я.

0.05 — Г рейс має рацію. Навколо смітника справді бродять собаки. Я повертаюсь у спальню.

0.53 — Собаки доїдають покидьки.

1.10 — Я засинаю.

Так минали дні й роки Гаррі Беннермена. В ті рідкі вечори, коли не треба було бігти на збори, засідання, мітинг чи лекцію, він залишався вдома і писав листи родичам або разом із Грейс ішов у гості, пив коктейлі, їв голландський сир і допізна розмовляв про угноювання городів, про суху штукатурку, про іпотечні податки та про дітей; або відвідував виставу аматорського театру; або сам приймав гостей; або був членом жюрі на бейзбольному матчі Малої ліги; або садив тюльпани; або наклеював перебивні малюнки на дитячі ліжка; або допомагав смажити котлети; або розмовляв із страховим агентом, — словом, робив усе на світі, крім того, що йому найбільше хотілося — сісти на кушетку, пригорнути до себе любу ніжну жіночку й увімкнути радіолу.

Невідступні згадки про колишні милощі, про журливе муркотіння радіоли, про довгі солодкі ночі жорстоко краяли йому серце. Сумно дивлячись на Грейс, таку привабливу у своєму в'язаному светрі та вузькій спідниці, але завжди зайняту громадськими справами, збуджену, розкуйовджену і неприступну, він споминав іншу Грейс, у білій шовковій блузочці й у рожевих вельветових брюках, ніжну і лагідну, що, як котенятко, пригорталася до нього на кушетці, попихкуючи ароматною сигаретою.

Гаррі обводив журними очима свій дім — там тече, там скрипить, там тріснуло, там обвалилося, — завжди треба щось лагодити, фарбувати, ремонтувати, міняти, припасовувати, — і знову пригадував ті щасливі дні, коли варто лише було подзвонити хазяїнові, як у квартирі миттю відновлювався порядок.

Він з сумом стежив за своїми малятами, які, не моргнувши оком, поїдали щомісяця туші м'яса і вагони яєць, протирали коліна на штанях і лікті на светрах, розкидали по двору м'ячі, гилки, велосипеди, самокати, альбоми, олівці, фарби, дзиги, кубики, обручі, луки, стріли, дротики, рушниці; бруднили килими, рвали гральні карти, їли кавуни в ліжку, прибивали до стін портрети спортсменів, псували водогін, виводили з ладу машину, — і, по-батьківськи милуючись ними, думав: "Так, це чудові нормальні діти, я їх щиро люблю і завжди любитиму...