Хозарський словник (жіночий примірник) - Сторінка 18

Четвертий великий рік описував хозарські перемоги над болгарським союзом, коли одна частина того гунсько-оногурського племені була підкорена хозарами, а друга під проводом Аспаруха відійшла на захід, до ріки Дунаю, між племена, які шмагають вітер, на головах в яких замість волосся ростуть трави і чия думка холодна, як крига. П'ятий і шостий великі роки, якими були списані груди посланця, поміщали історію воєн хозарського царства за часів правління візантійського імператора Юстиніана II. Скинутий з престолу Юстиніан, скалічений і засуджений до вигнання, був ув'язнений у Херсонесі, звідки втік до хозарів зовсім голим і всю дорогу, щоб не замерзнути, спав, накриваючись важким камінням. На дворі хозарського кагана його гостинно прийняли й одружили з кагановою сестрою, яка перейшла в грецьку віру і взяла ім'я Теодора (за іменем імператриці Юстиніана І), але й далі, за хозарським звичаєм, вірила, що Бог об'явився діві Марії уві сні й запліднив її своїм словом. Так першого разу Юстиніан II знайшов у хозарів порятунок. Наступного разу він закінчив у них свій шлях, бо до хозарів утекти можна, але від них — ніколи. Коли на хозарський двір прибули посланці від імператора Тіберія з вимогою видати Юстиніана грекам, той ще раз утік до столиці й повторно взяв владу в свої руки. Зійшовши вдруге на престол, Юстиніан II недовго пам'ятав про хозарську гостинність і в 711 році відправив у Херсонес — місто, де він недавно відбував заслання і яке перебувало тепер під хозарським впливом, — каральну експедицію. На цей раз вторгнення до хозарського царства вартувало йому голови. Хозари прийняли сторону повсталих цісарських військ (на той час Крим уже належав їм), і під час тих заворушень Юстиніан II був убитий разом зі своїм малим сином Тіберієм — дитинчам хозарської царівни й останнім представником династії Іракліїв у Візантії. Так хозари прийняли того, хто був переслідуваним, і знищили того, хто сам переслідував інших, в одній і тій же особі. Сьомий і останній великий рік, записаний в "Великому пергаменті", сповіщає на животі хозарського посланця про те, що в один час із хозарами на світі існувало ще одне, інше плем'я з такою ж самою назвою; воно жило десь далеко від справжнього хозарського племені, і його часто приймали за справжніх хозарів, а часом траплялись навіть зустрічі між подорожніми з тих двох народів. Ті інші хозари намагалися скористати з такої схожості у назві, і тому на стегнах справжнього посланця стояв застережливий напис про те, що час від часу при дворах халіфів і василевсів з'являлися такі ж татуйовані посланці, які носили на собі не хозарську історію, а життєпис того іншого народу з таким самим іменем. Ті інші хозари уміли навіть розмовляти по-хозарськи, але це їхнє вміння тривало не довше, ніж 3–4 роки — стільки, скільки живе волосся на голові. Їхнє знання закінчувалось часом посеред речення, і більше вони не могли вимовити й слова. Тією витатуйованою пересторогою і на словах посланець стверджував, що він є представником справжнього кагана і справжніх хозарів. Крім того, він нагадував про те, що якось греки уклали союз із тим народом-двійником, а не зі справжніми хозарами — було це в той період, який охоплює сьомий великий хозарський рік. У 733 році за теперішнім літочисленням і в названому вже хозарському році цісар Лев III Таврійський, іконоборець, одружив свого сина Костянтина з донькою хозарського кагана Іриною. Пізніше з того шлюбу з'явився на світ грецький цар Лев IV Хозарин (775–780). У той же самий час цісар Лев III отримав прохання відіслати на хозарський двір послів, які тлумачили б там християнську віру. Те прохання буде повторене ще раз через сотню років, у часи правління грецького царя Теофіла (829–842), тоді, коли руські нормани й мадяри почали загрожувати Криму, грецькому царству й хозарській державі. Тоді за наказом хозарського кагана грецькі будівничі звели фортецю Саркел, і на лівому вусі посланця можна було добре розгледіти, як в усті Дону зводиться той форт. На одному з його пальців був зображений хозарський наступ на Київ у 862 році, але, оскільки той палець весь час нагноювався від рани, здобутої в тому ж таки наступі, малюнок затерся і довго залишався загадкою, бо в той час, коли посланець був відправлений у Царгород, та облога ще не почалася і чекати на неї залишалося ще рівно два десятки років.

На цьому місці запис про "Великий пергамент" уривається, і можна відразу сказати, що той, хто робив "перепис" із хозарського примірника, вибирав з нього лише повідомлення, котрі стосувалися грецько-хозарських зв'язків; іншу інформацію, яка, звичайно, теж була витатуйована на шкірі хозарського дипломата, він опустив, залишаючи таким чином "живому листу" можливість продовжувати свою справу в якихось інших землях. Про це свідчить і повідомлення, в якому говориться, що хозарський посланець закінчив життя при дворі якогось халіфа, перекрутивши свою душу навиворіт і натягнувши її знову, як вивернуту рукавицю. Обдерту з нього шкіру вичинили й віддали в перепліт, після чого її, як великий атлас, розтягнули на видному місці в халіфовому палаці у Самарі. Згідно з іншими джерелами, на посланця чигали численні неприємності. Спершу, ще в Царгороді, він змушений був дати відсікти собі руку, бо одна поважна особа на грецькому дворі заплатила чистим золотом за другий великий хозарський рік, що був записаний на лівій долоні посланця. За третіми джерелами, посланець був змушений два чи три рази повертатися до хозарської столиці, де пройшов через виправлення історичних та інших даних, які він носив, чи й зовсім був замінений іншим посланцем, який мав на своїй шкірі відтиснену виправлену й доповнену версію історії. Жив він — написано в Хозарському словнику — як ходяча енциклопедія хозарів, на гроші, отримані за непорушне стояння довгими ночами. Він стояв, задивлений у сріблясті крони дерев на Босфорі, схожі на клуби диму. А в той час грецькі та інші писарі переписували з його плечей і стегон у свої книги хозарський літопис. Кажуть, що, за хозарським звичаєм, він носив скляного меча і стверджував, що букви хозарської азбуки отримали назви від страв, а числа — від імен семи сортів солі, які розрізняли хозари. Збереглося одне його висловлювання, яке каже: "Якби хозарам було краще в Ітілі (хозарській столиці), було б їм краще і в Царгороді". Взагалі-то, він говорив багато речей, що суперечили написаному на його шкірі.

Він — чи якийсь його наступник — так пояснив хозарську полеміку, що відбулася при дворі хозарського кагана. Якось каган побачив у сні ангела, який сказав йому: "Твої діяння не подобаються Господу, але наміри твої — добрі". Він одразу покликав до себе одного з найбільш знаних хозарських священиків зі секти ловців снів і попросив його розтлумачити свій сон. Ловець розсміявся й сказав каганові: "Бог про тебе навіть не здогадується: він не бачить ні твоїх намірів, ні твоїх думок, ані твоїх діянь. Те, що ангел прийшов у твій сон і плів там якісь химери, означає тільки те, що не мав він де заночувати, а надворі, мабуть, падав дощ. А що так недовго там залишався, означає швидше всього те, що йому в твоєму сні занадто смерділо. Випери свої сни ще раз…" Почувши такі слова, каган жахливо розгнівався і покликав чужинців, щоб розтлумачили його сон. "Так, людські сни жахливо смердять", — прокоментував цю розповідь хозарський посланець. Він помер від того, що його шкіра, списана хозарською історією, почала страшенно свербіти. Ця сверблячка була нестерпною; і помер він з відчуттям полегшення, щасливий, що нарешті очиститься від історії.

ХОЗАРСЬКА ПОЛЕМІКА

ХОЗАРСЬКА ПОЛЕМІКА — подія, яку християнські джерела датують 861 роком, опираючись на житіє Костянтина Солунського, святого Кирила, що було написане в IX столітті, а до нас дійшло в так званому рукописі Московської духовної Академії й у версії Владислава Граматика 1469 року. В згаданому 861 році до візантійського царя прийшли посланці від хозарів зі словами: "Споконвіків знаємо ми лиш одного бога, що єсть над усіма нами, і тому кланяємось на схід і держимося інших своїх поганських обичаїв. І намовляють нас євреї прийняти їхню віру і обряд, а з другого боку, обіцяючи спокій і многі дари, силують нас у свою віру сарацини й кажуть: "Віра наша найкраща межи народами. Тому, шануючи стару любов нашу і приязнь, звертаємось ми до вас, бо ви (греки) — великий народ, і царство своє маєте від Бога. Шукаємо ми в вас поради і просимо післати нам ученого мужа, а як надмудрить він речами своїми єврея і сарацина — приймемо вашу віру"".

Коли грецький цар запитав Кирила, чи пішов би він до хозарів, той відповів, що у таку дорогу пішов би пішки й босим. Даубманус вважає, ніби Кирило цими словами хотів сказати, що в таку дорогу йому потрібно готуватися стільки часу, скільки треба для того, щоб дійти пішки з Царгороду до Криму, бо на той час Кирило все ще був неписьменним у снах і не знав, як відмикати сни зсередини, тобто не міг сам прокинутись тоді, коли цього хотів. Все ж він узявся за цю справу; по дорозі, в Херсонесі, він вивчив єврейську і, готуючись до полеміки при дворі хозарського кагана, переклав на грецьку мову єврейську граматику. Удвох зі своїм братом Методієм вони проминули Меотійське озеро й Каспійські ворота Кавказьких гір, і тут їх зустрів посланець кагана. Він запитав Костянтина Філософа, чому той, коли говорить, завжди тримає перед собою книгу, в той час як хозари всю свою мудрість виносять з грудей, ніби перед тим її ковтнули. Костянтин відповів йому, що без книги чує себе нагим, а хто повірить нагому, що має він багато вбрань? Той хозарський посланець вирушив назустріч Костянтину й Методію з хозарської столиці Ітіль в Саркел на Дону, звідти прибув до Херсонесу і, вказуючи шлях візантійським посланцям, привів їх у Семендер на Каспійське море, до літньої резиденції кагана, де й відбулася полеміка. Коли при дворі, де вже були присутні єврейський і сарацинський посланці, запитали, який титул належиться йому за учтою, Костянтин відповів: "У мене був великий і славний дід, що стояв одразу біля царя; добровільно відмовившись від виявленої йому честі, він був засуджений на вигнання, а на чужині впав у бідність і народив мене.