І не промовив жодного слова... - Сторінка 27

Я чув, що в коридорі сміялися, потім телефон знову різко задзвонив, але я опам'ятався лише тоді, коли Серж промовив за моєю спиною:

— Ну, Богнер, уже вернулися, так швидко?

— Швидко? — перепитав я, не обертаючись.

— Так,— сказав він, сміючись — не минуло ще й двадця ти хвилин.

Ллє потім він став переді мною, подивився на мене, і тільки з виразу його обличчя я побачив, що зі мною щось сталося; я побачив усе, зовсім опам'ятався і вичитав на його обличчі, що він насамперед подумав про гроші. Він подумав, що з грішми щось сталося. Я побачив це по ньому.

— Богнер,— сказав він тихо,— ви захворіли чи ви п'яні? Я витяг з кишені чеки та конверт з грішми й подав усе це

Сержеві, він узяв їх і, не дивлячись, поклав на свій письмовий стіл.

— Богнер,— промовив він,— скажіть мені, що сталося.

— Нічого,— сказав я,— нічого не сталося.

— Вам погано?

— Ні,— сказав я,— я думаю... дещо спало на думку.

І, дивлячись на чисте Сержове обличчя, я побачив усе іще раз: побачив Кете, мою жінку, почув, як хтось вигукує: "Пальто?.." — знову побачив Кете і всю Зелену вулицю, побачив, як зносився її брунатний жакет, почув, як хтось вигукує оголошення про спеціальний трамвай за маршрутом "Г" до виставки дрогістів, побачив чорні двері церкви, поба-

чив жовті ромашки на довгих стеблах, куплені на могилу моїх дітей; хтось гукнув: "Цвітна капуста!" Я побачив і почув усе знову, побачив крізь Сержове обличчя сумний і ніжний профіль Кете.

А коли він вийшов, то я побачив на білій стіні, над фаянсовим каміном, у якому ніколи не палили, яванця з пап'є-маше, що тримав чашку кави перед своїми білими зубами.

— Машину,— сказав Серж у телефонну трубку,— негайно машину.

Потім я знову побачив Сержове обличчя, відчув гроші у своїй долоні і, опустивши очі, розглядів блискучу монету в п'ять марок, і Серж сказав:

— Вам треба додому.

— Так,— сказав я,— додому.