Іди, вартового постав - Сторінка 5

Александра повідомить Атикуса, і він перетвориться на найщасливішу людину на землі.

"Тьотю, я не залишуся, бо тоді Атикус став би найсумнішою людиною на землі... проте не хвилюйтеся, Атикус усе чудово розуміє, і я впевнена, що коли ви візьметеся за цю справу, то примусите зрозуміти і весь Мейком".

Але на це їй глибоко застромили гострий ніж:

"Джін-Луїзо, твого брата непокоїла твоя легковажність, непокоїла до самої смерті!"

На його могилу падав тихий дощ, вечір був спекотний... Ти ніколи цього не казав, ти ніколи навіть про таке не думав; якби думав, сказав би. Ти був такий. Спи спокійно, Джемі.

Джін-Луїза почала сипати собі сіль на рани: Так, я легковажна. Егоїстична, свавільна, забагато їм і почуваюся як молитовник. Господи, прости мене за те, що я не роблю того, що повинна б робити, і роблю те, чого робити не повинна... до біса!

Вона повернулася до Нью-Йорка з роз'ятреним сумлінням, яке навіть Атикус не зміг угомонити.

Це сталося два роки тому, і Джін-Луїза вже давно кинула перейматися своєю легковажністю, а Александра обеззброїла її, здійснивши єдиний у своєму житті акт благородства: коли Атикус захворів на артрит, вона переїхала до нього жити. Джін-Луїза від вдячності почувалася упокореною. Якби Атикус знав про таємну угоду між сестрою і донькою, він би їм ніколи не пробачив. Йому ніхто не був потрібен, але то була блискуча ідея — мати поруч когось, хто дбає про нього, застібає йому ґудзики на сорочках, коли руки його не слухаються, і господарює в домі. Ще півроку тому це робила Келпурнія, але вона сильно постаріла, й Атикус більше займався домашніми справами, ніж вона, от вона й відбула до негритянського кварталу в почесну відставку.

— Давайте я помию, тітонько,— зголосилася Джін-Луїза, коли Александра зібрала кавові чашки. Вона підвелася і потягнулася.— Коли отак сидиш, тягне на сон.

— Та тут лише три чашки,— відізвалася Александра,— я все перемию за одну мить. Сиди собі на місці.

Джін-Луїза сіла на місце й оглянула вітальню. Старі меблі гарно вписалися у новий будинок. Вона кинула погляд на їдальню і побачила на буфеті важкий срібний глек на воду, який належав ще її матері, келихи і тацю, яка аж сяяла на тлі ясно-зеленої стіни.

"Батько просто неймовірний,— подумала вона.— Життя його входить у останню фазу, а він зносить старий будинок і зводить новий у новому кварталі міста. Я б так не змогла". Тепер на місці їхньої старої оселі стоїть кафе-морозиво. Цікаво, хто там хазяїн?

Вона увійшла до кухні.

— Ну, як там у Нью-Йорку? — спитала тітка.— Хочеш ще кави, поки я її не вилила?

— Так, мем, дякую.

— До речі, у понеділок вранці я влаштовую на твою честь кавове частування.

— Тітонько! — простогнала Джін-Луїза.

Кавове частування було традицією Мейкома. Його влаштовували на честь дівчат, які поверталися додому. Таких дівчат виставляли напоказ о 10.30 ранку з єдиною метою: дозволити молодим жінкам їхнього віку, які залишилися в Мейкомі, їх як слід роздивитися. Дитяча дружба рідко поновлювалася за таких умов. Джін-Луїза втратила зв'язок майже з усіма, з ким виросла, і не надто бажала відродження стосунків з товаришами юних літ. Роки, проведені у школі, були для неї нестерпні, а до жіночого коледжу, в якому навчалася, вона не плекала жодних сентиментів, й ніщо так її не пригнічувало, як оточення людей, які гралися у "Пам'ятаєш таку-то чи таку-то".

— Мене зазвичай лякає перспектива кавового частування,— сказала вона.— Але я не проти.

— Я так і думала, люба.

Джін-Луїза відчула приплив ніжності. Вона ніколи не зможе належно віддячити тітці за те, що та переїхала до Атикуса. Вона вважала себе негідницею за те, що завжди ставилися саркастично до тітки, котра, попри свої корсети, була доволі вразливою і мала своєрідну вишуканість, якої у Джін-Луїзи не буде ніколи. Вона таки остання в своєму роді, подумала Джін-Луїза. Всі війни обійшли її стороною, хоча за її життя їх пройшло аж три; ніщо не зачіпало створений нею світ, у якому джентльмени курять на веранді або у гамаку, а леді делікатно обмахуються віялами і присьорбують холодну воду.

— Як справи у Генка?

— У нього все чудово, сонечко. Знаєш, його визнали Людиною року в клубі "Ківаніс". Видали йому гарненьку грамоту.

— Я не знала.

Людина року в клубі "Ківаніс", повоєнне нововведення у Мейкомі, зазвичай означало Надзвичайно Успішного Парубка.

— Атикус так ним пишався! Атикус каже, що Генк поки ще не знає слова "контракт", але добре розуміється на податках.

Джін-Луїза усміхнулася. її батько казав, що треба щонайменше п'ять років, аби вивчити право після закінчення університету: два роки йдуть на заняття економікою, ще два на вивчення судової документації Алабами, а п'ятий рік — на перечитування Біблії та Шекспіра. Тоді людина буде достатньо підготована, щоб вистояти за будь-яких умов.

— А що б ви сказали, якби Генк став вашим племінником?

Александра завмерла з кухонним рушничком у руках.

Вона обернулася і гостро поглянула на Джін-Луїзу.

— Ти це серйозно?

— Можливо.

— Не поспішай, сонечко.

— Поспішати? Мені вже двадцять шість, тьотю, і я знаю Генка все життя.

— Так, але...

— В чому річ, він вам не подобається?

— Справа не в тім, а у... Джін-Луїзо, зустрічатися з хлопцем — це одне, а виходити за нього заміж — зовсім інше. Минуле Генрі...

— Буквально таке саме, як у мене. Ми виросли разом.

— У його родині була схильність до пиятики.

— Тітонько, в усіх родинах є схильність до пиятики.

Александра напружила спину.

— Тільки не в родині Фінчів.

— Ваша правда. У нас просто всі божевільні.

— Це не так, і ти це добре знаєш,— виголосила Александра.

— Кузен Джошуа сказився, не забувайте.

— У нього це не з нашого боку. Джін-Луїзо, у нас в окрузі немає кращого хлопця, ніж Генрі Клінтон. Він стане прекрасним чоловіком для якоїсь дівчини, але...

— Але ви хочете сказати, що Клінтони не пара Фінчам. Тітонько, голубко, такі погляди відійшли з Французькою революцією, чи прийшли з нею, не пам'ятаю доладно.

— Я зовсім не це кажу. Просто ти мусиш бути обачливою у таких речах.

Джін-Луїза усміхалася, але її оборонні споруди були вже напоготові. Все починалося спочатку. "Господи, ну для чого я взагалі на це натякнула?" їй хотілося дати собі ляпаса. Тітка Александра, якщо їй дозволити, вибрала б для Генрі якусь милу, чистеньку телицю з Диких Вил і благословила б їхніх дітей. Таким було місце Генрі в житті.

— Ну, не знаю, наскільки обачливою можна бути, тьотю. Атикус хотів би, щоб Генк увійшов до нашої родини офіційно. Він був би просто в захваті.

Справді, був би. Атикус Фінч з поблажливою безсторонністю спостерігав за незграбними залицяннями Генрі до своєї доньки, давав поради, коли його про них просили, але цілковито відмовлявся вплутуватися у їхні стосунки.

— Атикус — чоловік. Він недостатньо знається на таких речах.

У Джін-Луїзи занили зуби.

— На яких речах, тьотю?

— Бачиш, Джін-Луїзо, якби ти мала доньку, чого б ти хотіла для неї? Звісно, всього найкращого. Схоже, ти того не розумієш, як і більшість твоїх однолітків, але чи сподобалося б тобі, якби твоя донька вирішила одружитися з чоловіком, батько якого покинув його матір, а згодом помер п'яний на залізничній колії у Мобілі? Кара Клінтон була добра душа, і життя у неї було важке, але ж ти хочеш вийти заміж за продукт такого союзу. Це серйозна проблема.

Серйозна проблема, ясна річ. Джін-Луїза побачила блиск окулярів у золотій оправі на кислому обличчі, яке визирало з-під скоса нап'ятої перуки, і тремтіння кістлявого пальця. Вона продекламувала:

Вся справа в алкоголі, джентльмени,

Він каже: сп'яну жінку підштовхнув.

Поради ви питаєте у мене?

Хильне для проби чарку хай одну[13].

Александру це не насмішило. Вона розсердилася. Вона була неспроможна розібратися у поглядах сучасної молоді. Не те що вони потребували розуміння,— молодь у всі часи однакова,— але оце зухвальство, оце небажання серйозно сприймати найсуттєвіші в житті питання, її допікали до живого. Джін-Луїза стоїть за крок від найжахливішої помилки в житті й при цьому легковажно цитує їй арію з комічної опери, глузує з неї. Шкода, що дівчина виросла без матері, Атикус давав їй повну волю з двох років, от і результат. Зараз треба привести її до тями, і до того ж без зволікань, поки не пізно.

— Джін-Луїзо,— сказала вона,— я хотіла б тобі нагадати деякі серйозні речі. Ні,— Александра жестом наказала їй мовчати.— Я упевнена, що вони тобі добре відомі, але дечого ти не знаєш, попри всю свою дотепність, і з Божою поміччю я тобі розповім. Ти невинна, як щойно знесене яйце, хоча й живеш у великому місті. Генрі не пара тобі й ніколи парою не буде. Ми, Фінчі, не одружуємося з дітьми білого бидла, а саме цим були батьки Генрі — від дня народження і до самої смерті. Їх і назвати інакше не можна. Єдина причина, чому Генрі став тепер таким, як є, полягає в тому, що Атикус опікувався ним, коли він ще був хлопчиком, а участь у війні дала йому можливість платити за освіту. Він гарний хлопець, але бидло залишається бидлом.

Ти помічала, як він облизує пальці, коли їсть торт? Бидло. Ти бачила, як він кашляє, не прикриваючи рота? Бидло. Ти знаєш, що він занапастив одну дівчину, коли вчився в університеті? Бидло. Ти звертала увагу, що він колупається в носі, коли думає, що ніхто не бачить? Бидло...

— Він не бидло, а просто чоловік, тьотю,— урвала її Джін-Луїза спокійно, хоча в душі у неї все клекотіло. "Дамо їй трохи часу, і вона знову буде у доброму гуморі. Тітка ніколи не буває вульгарною, а я вже готова зірватися. Тітка ніколи не буває брутальною, як-от ми з Генком. Не знаю, яка там вона буває, але краще б їй замовкнути, бо зараз я їй дещо як скажу..."

— ...а найголовніше, він вважає, що може зайняти високу позицію у Мейкомі, ухопившись за піджак твого батька. Подумати тільки, він намагається посісти місце твого батька у методистській церкві. Намагається перебрати на себе його адвокатську практику, роз'їжджає повсюди у його машині. Та він узагалі поводиться так, ніби це вже його дім, а що на це Атикус? Нічого, просто нічого. Сприймає як належне і радіє. Вже весь Мейком говорить, що Генрі Клінтон загарбує все, що має Атикус...

Джін-Луїза кинула водити пальцем по краю мокрої чашки у раковині. Струсила краплю води з пальця на підлогу і розтерла її ногою.

— Тьотю,— сказала вона сердечно,— а не пішли б ви в дупу?

Ритуал, встановлений між Джін-Луїзою і її батьком по суботніх вечорах, був надто давній, щоб його ламати.