Інтерв'ю для Плейбоя - Сторінка 2

До того ж, чи подобалося вам в дитинстві, щоб вам зав'язували шнурки? Чорта з два. Ви відразу почали зав'язувати їх самі, відколи цьому навчилися. Наукова фантастика свідчить, що людство більше не потребує нотацій, що ми спроможні на серйозні справи.

У цьому світі навчати можна лише роблячи вигляд, що начебто не вчиш. Наукова фантастика надає таку можливість — вчити непомітно. Фантастика є також чудовою можливістю робити вигляд, що пишеш про майбутнє, коли насправді нападаєш на недавнє минуле і сучасність. Можна критикувати комуністів, расистів, фашистів та будь яку іншу очевидну і наявну загрозу, а вони і не зрозуміють, що йдеться саме про них. Шкода, що стільки ранньої фантастики написано так технічно і нецікаво.

PLAYBOY: Окрім дітей, наукова фантастика цікавить переважно чоловіків. Чому вона не цікавить жінок до тієї ж міри?

БРЕДБЕРІ: Існує дві раси людей — чоловіки і жінки, — що б вам не говорили феміністки. Життя чоловіка умотивоване іграшками і наукою, тому що чоловіки народжені без будь-якої мети у всесвіті окрім того, щоб породити потомство. Поза цим є багато часу, який вони мусять якось згаяти. Їм потрібно чимось себе зайняти. Чоловіки не мають в собі внутрішнього завдання, окрім мети продовжити рід. Жінки ж створені із завданням. Вони можуть творити всесвіт, дбати про нього, навчати, плекати його. Чоловіки читають фантастику, щоб будувати майбутнє. Жінкам не потрібно її читати. Вони і є майбутнє.

PLAYBOY: Такий поділ сподобається не всім жінкам. В інтерв'ю для часопису People ви сказали, що лазерні диски для персональних комп'ютерів створені не так для жінок, як для чоловіків — і дуже швидко після цього в листах до редакції вас назвали сексистом.

БРЕДБЕРІ: Це правда. Викрутіть їм.

PLAYBOY: Як це?

БРЕДБЕРІ: А так, щоб у них ніколи не було сексу. [Сміється] Слухайте, та чоловіки ж чокнуті. А молоді чоловіки — ті взагалі ненормальні. Ми всі любимо іграшки. У мене самого іграшкоманія. Я пишу про іграшки. В мене багато різних іграшок. Сотні. Комп'ютери — це іграшки, а чоловіки люблять возитися з мудрованими безмовними штуками. Вони почуваються творчими особистостями.

PLAYBOY: Але комп'ютери не лише іграшки — це інструменти для майбутнього.

БРЕДБЕРІ: Люди говорять про Інтернет як про творчий інструмент письменника. Я кажу: "Дурниці. Не піддавайся цьому. Годі теревенити з усім світом, займися справою." Білл Ґейтс з партнерами дурять нас. Подивіться на Windows'95. Ви ж розумієте, що це — суцільне шахрайство.

PLAYBOY: Чому це шахрайство?

БРЕДБЕРІ: Тому що більшості людей ця операційна система нічого не додає. До того ж, купивши систему, вони мусять докупляти й інші програми. Тож йдеться про те, щоб люди, які не можуть дозволити собі таких витрат, виклали сотні доларів. Жінки не купляють Windows. Закладаюся, що якщо подивитися статистику, то виявиться, що 80 відсотків покупців — це чоловіки. Божевільні молоді, чи божевільні старі чоловіки, які люблять іграшки.

PLAYBOY: Як на того, хто зробив кар'єру, дивлячись у майбутнє, ви, схоже, скептично ставитесь до технології — лазерних дисків, Інтернету, мультимедій...

БРЕДБЕРІ: Головне — навчити письму і читанню; все це не принесе нічого доброго, якщо не вміти читати і писати.

PLAYBOY: Але читати все одно доводиться — за допомогою комп'ютерів люди можуть спілкуватися з літературними творами, рухаючи сюжет туди, куди їм подобається.

БРЕДБЕРІ: Не треба мені казати, як пишеться роман. Не кажіть, що маєте для нього кращу кінцівку. Я не маю часу це слухати.

PLAYBOY: Говорячи про майбутнє — ви любите говорити про космічні подорожі. Ви справді вважаєте, що в цьому — майбутнє людства?

БРЕДБЕРІ: Так має бути. По-перше, це відповідає релігійному прагненню до вічності. Якщо земля загине, людство повинно бути в стані продовжити існування. Космічні подорожі дозволять заселити інші планети, де люди народжуватимуть дітей. Це так просто, так грандіозно, хвилююче.

PLAYBOY: Чи справді людству доведеться втікати з землі? Чи вдасться зробити це вчасно?

БРЕДБЕРІ: Ми вже на цьому шляху. Ми б уже мали повернутися на Місяць. І негайно стартувати на Марс.

PLAYBOY: Проте зараз неможливо говорити про активність у космосі, оскільки бюджет НАСА зведено до мінімуму.

БРЕДБЕРІ: Як можна дивитися під ноги замість того, щоб роздивлятися грандіозну туманність в сузір'ї Оріона? Куди це ми відсунули Місяць і чому сповільнили рух до Марса? Проблема, зрозуміло, в наших політиках — чоловіках, які не вміють мріяти і бути романтичними. В останній рік свого президентства Джон Кеннеді закликав нас летіти на Місяць. Але навіть він зробив це не від захоплення астрономією. Він гукнув росіянам: "Роби, як я!" — і ми полетіли. Але після того, як ми дісталися Місяця, романтика почала блякнути. А без романтики немає мрії. Це й не дивно — історія дослідження земної кулі є історією розробки багатих родовищ корисних копалин. Якби можна було переконати розробників бюджету НАСА, що на Марсі повно скарбів, було б зроблено все, щоб уже наступного ранку опинитися на Марсі, посеред первісного хаосу. Космос нам потрібен з причин, яких ми ще достеменно не з'ясували; я не говорю про торгівлю.

PLAYBOY: Торгівлю?

БРЕДБЕРІ: НАСА здається, що вони повинні виправдовувати свою діяльність з погляду прагматичності. Багато корисних речей, що з'явилися в продажу, виникли з розробок, пов'язаних з космічними подорожами. НАСА здається, що для того, аби залучити гроші на космічні потреби, потрібно вдаватися до шахрайства. Дурниці. Це не так. Космічні подорожі надають життю сенсу, а все, що додає сенсу життю, варте того, щоб ним займатися. Звідси й бажання жити вічно.

PLAYBOY: До якої міри можна звинувачувати НАСА в апатії щодо освоєння космосу?

БРЕДБЕРІ: Керівники НАСА самі собі є найгіршими ворогами. Вже двадцять років я благаю їх дозволити зробити для них кінофільм. Більшість колишніх фільмів НАСА про програми "Меркурій" і "Аполлон" були поганими. Я хочу поєднати поетичність і дійсність таким чином, щоб глядачі плакали, як бувало після багатьох моїх вистав, показаних на всесвітніх ярмарках. Та в НАСА ніколи не роблять нічого видатного, поетичного чи вибухового, щоб показати себе з вигідного боку, а конгресменів справи НАСА не цікавлять, окрім Боба Пеквуда11.

PLAYBOY: Чи ви й досі, навіть після того, як його змусили піти у ганебну відставку, вважаєте Пеквуда мрійником?

БРЕДБЕРІ: Він і є мрійник. Я хотів би, щоб він залишився в Конгресі. Рік тому я підтримав його телеграмою, тому що ті жінки — паскудниці. Вони вичікують двадцять років, і через двадцять років ображаються. Не нагадуйте мені про них. Таких сенаторів, як він, дуже мало, і це сором, що він пішов з Конгресу.

PLAYBOY: В чому полягає найбільша помилка НАСА?

БРЕДБЕРІ: "Космічний човник" мав би бути побудований до початку програми "Аполлон". "Човник" є великою поштовою скринькою, це — дорога експериментальна лабораторія. Але зараз він не так захоплює, як мав би. Спочатку він мав би облетіти навколо Землі — саме для цього його зараз використовують. За тим його потрібно було б послати до Місяця і цим завершити програму. Тоді ми змогли б поселити людей на Місяці і рухатися далі, до Марса. Ми потребуємо чогось більшого, ніж ми самі — це справді як релігійна місія. Космічні подорожі є налагодженням зв'язку із Всесвітом.

PLAYBOY: Коли почалося освоєння космосу, чи сподівалися ви, що все так і буде?

БРЕДБЕРІ: Так. Але сталося інакше. Винне НАСА, винен весь уряд, а з завершенням "холодної війни" щез і колишній ентузіазм. Дивовижно, як неймовірно багато молоді в світі цікавиться цими речами і дивиться науково-фантастичні фільми — Одіссея, 2001, Близькі зустрічі і Зоряні війни, витрачає мільярди доларів, щоб переглянути ці найпопулярніші фільми. Проте уряд зовсім не звертає уваги на це явище. Там завжди про все дізнаються останніми.

PLAYBOY: Як ви гадаєте, чи ми таки повернемося на Місяць?

БРЕДБЕРІ: Сподіваюсь це станеться ще за мого життя, тобто протягом найближчих десяти-п'ятнадцяти років. Але надія дуже мала. Хоча політики й відклали цю програму якнайдалі, сподіваюсь, що корабель з людьми таки полетить на Марс. Ця подія дуже б прислужилася духовному піднесенню людства. Важко змусити уряд робити те, що слід.

PLAYBOY: Що ви відчували, коли "Вікінг" сів на Марс?

БРЕДБЕРІ: Тієї ночі ми зібралися в планетарії Каліфорнійського технологічного інституту12, це було свято, наче несподівана вечірка. Ми з Карлом Саґаном13, і всі решта, хто там був, не спали до ранку. Нарешті на величезному екрані почали з'являтися знімки поверхні Марса. Всі були приємно збуджені — танцювали, сміялися, співали. Біля дев'ятої ранку прийшов Рой Тіл з програми новин, підсунув мені мікрофона і каже: "Пане Бредбері, всі ці роки ви писали про Марс, про його цивілізації і міста. Як ви себе почуваєте тепер, коли всі побачили, що ніякого життя там нема?" Я глибоко вдихнув і відповів — я пишаюсь, що сказав це вголос: "Ідіоте! Телепню! На Марсі життя є — подивися на нас! Ми і є ті марсіяни!"

PLAYBOY: Ви мали відчувати щось подібне минулого року, коли "Галілей" долетів до Юпітера.

БРЕДБЕРІ: Ці вчені просто неймовірні. Кожного разу, коли мені у місці, подібному до лабораторій Каліфорнійського технологічного інституту, хтось показує якийсь телескоп зі словами: "Правда, чудовий?" я кажу: "Ні". А коли питають: "Що ви маєте на увазі?" — відповідаю: — "Це ви чудові. Ви його винайшли. Ви просто генії".

PLAYBOY: Що спонукає вас писати?

БРЕДБЕРІ: Те, що я буду чарівником, я вирішив значно раніше, ніж те, що буду письменником. Маленьким хлопчиком я виходив на сцену з фальшивими вусами, що відпадали під час вистави, і чаклував. Я й досі цим намагаюся займатися, — тепер, коли пишу. До того ж, письменники пишуть, бо відчувають потребу, щоб їх любили. Гадаю, це можна назвати ненаситністю, чи не так?

Письменництво допомогло мені ще одним чином. Після того, як я почав писати серйозно, я зробив найбільше в моєму житті відкриття — що я маю рацію, а той, хто не погоджується зі мною, — не має. Як чудово збагнути таке: нікого не слухай і завжди йди власним шляхом.

PLAYBOY: Ви згодні, що це помилкова, егоїстична точка зору?

БРЕДБЕРІ: На жаль, я не певен, що вмію контролювати своє еґо.