Комедія помилок

Переклад Ірини Стешенко
ДІЙОВІ ОСОБИ

Солін, князь Ефеський.
Егеон, купець із Сіракуз.
Антіфол Ефеський
брати-близнята, сини Егеона та Емілії, але
незнайомі один з одним.
Антіфол Сіракузький
Дроміо
Ефеський
брати-близнята, слуги обох Антіфолів.
Дроміо
Сіракузький
Балтазар, купець.
Анджело, золотар.
Перший купець, друг Антіфола Сіракузького.
Другий купець, кредитор Анджело.
Пінч, шкільний вчитель.
Емілія, дружина Егеона, абатиса монастиря в Ефесі.
Адріана, дружина Антіфола Ефеського.
Люціана, її сестра.
Люція, служниця Адріани.
Куртизанка.
Тюремник, стражники, почет
і слуги.
Місце дії — Ефес.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Зала в палаці князя.
Входять князь, Егеон, тюремник, стражники та почет.
ЕГЕОН Не зволікай. Суди мене, Соліне,
І вироком скінчи мої боління.
КНЯЗЬ Не захищайся, купче сіракузький.
Чиню я безсторонньо і нізащо
Законів не порушу. З ворожнечі
І розбрату постала та образа,
Якої нам завдав ваш лютий князь,
Повівшись круто з нашими купцями,
Людьми статечними. Сердегам злота
Забракло викупить своє життя.
Тоді його указ жорстокий був
їх кров'ю скріплений. Із дня того
Ми співчуття утратили й до вас.
Коли смертельні почалися чвари,
Ми ухвалили на старійшин раді
Порвати всі стосунки торговельні
Між нашими ворожими містами.
Ще більш: коли уродженець Ефеса
У Сіракузах з'явиться на ринку,
І, навпаки, як сіракузець раптом
До гавані Ефеської причалить,-
То вмерти мусить, а його добро
У князя власність зразу переходить.
Якщо він тисячі не сплатить марок
І голови не викупить своєї.
Твоє ж майно, хоч як його цінуй,
Не варте й сотні марок; через те —
Закон засуджує тебе до страти.
ЕГЕОН Я втішений. Як зайде сонце ясне,
Від присуду моє страждання згасне.
КНЯЗЬ Скажи нам, сіракузцю, коротенько,
Чому покинув ти свій рідний край;
Навіщо ти приїхав до Ефеса?
ЕГЕОН Ти зажадав найтяжчого від мене:
Щоб мовив я про муки невимовні...
Але, щоб знав весь світ, що я вмираю
Не за ганебний злочин, а за те,
Що підкоривсь природі,— я скажу
Все, що мій сум сказать мені дозволить.
Я родом з Сіракуз; там одружився;
І ми з дружиною були б щасливі,
Коли б не наша злоповісна доля.
Жили ми в радощах; достатки наші
Зростали все через численні й вдалі
Мої поїздки в Епідамн, аж доки
Мій фактор не помер; турбога ревна
Про все моє добро, що там зосталось,
Зненацька вирвала мене з обіймів
Дружини вірної. Спливло півроку,
Коли вона (знесилившися майже
Під карою солодкою, що всі
Несуть жінки) зібралася в дорогу,
І скоро теж до мене прибула.
Щасливою вона невдовзі стала
Синів двох матір'ю, таких подібних,
Що їх ніхто не зміг би розрізнити.
У тім же домі в ту ж таки годину
Іще одна страшенно бідна жінка
Так само народила двох близнят,
Також напрочуд, надзвичайно схожих.
Я їх купив у тих батьків убогих,
Щоб слуг із них моїм синам зробити.
Жона моя, пишаючись дітьми,
Все домагалась день при дні, щоб ми
Мерщій верталися додому; леле!..
На жаль, я згоду дав занадто швидко...
І посідали ми на корабель.
Не встигли ще ми відпливти й на милю,
Як враз побачили в морській безодні,
Усім вітрам покірній, знак лихий,
Який нам віщував трагічну гибель.
Що далі, то все менше залишалось
Надії нам: з похмурого-бо неба
Лилося тьмяне світло і вливало
Нам в душі злякані жахливу певність,
Що нас чекає неминуча смерть.
Я сам охоче б кинувсь їй в обійми,
Але жони моєї голосіння,
Яка оплакувала наперед
Те, що здавалося їй неминучим,
И квиління жалібне моїх дітей,
Хоч ті й не розуміли небезпеки,-
Примусили шукати зволікання
Для мене і для них; лиш зволікання.
Бо не було ніякого рятунку!
Матроси в човен кинулись одразу.
И лишились ми самі на кораблі,
Що заринав поволі в люті хвилі.
Жона моя, турбуючись найбільше
Про меншого з близняток, прив'язала
Його з одним із куплених хлоп'ят
До щогли запасної, що на суднах
На шторму випадок тримають. Я ж
Зробив те саме з іншими двома.
Дітей так розмістивши, я й дружина,
З обох синів не зводячи очей,
Також до тої щогли прив'язались
З обох кінців та й віддалися хвилям,
Що, як здавалось, нас несли в Корінф.
Аж ось засяло над землею сонце
І розігнало геть всі згубні хмари,
І враз його проміння життєдайне
Угамувало хвилі, й вдалині
Ми вгледіли два кораблі, які
Пливли назустріч нам: один — з Корінфа,
А другий — з Епідавра. Та раніш,
Ніж підійшли вони... О горе, горе!..
Дозволь на цьому розповідь скінчити...
Вгадай кінець... Несила говорити...
КНЯЗЬ Ні, далі говори, не обривай;
Як не помилувать, то пожаліть
Я можу.
ЕГЕОН О, якби й боги вчинили
Так, — я тепер не називав би їх
Жорстокими до нас! Тим кораблям
Лиш десять миль лишалось доплисти,
Як раптом ми наскочили на скелю,
І, вдарившись об неї, розламалось
Навпіл суденце наше нещасливе,
І, розлучивши нас несправедливо,
З нас кожному Фортуна залишила
І чим радіть в житті, і чим боліти.
Тоді із половинок двох її,
Що менший на собі несла вантаж,
Але не менше горе, значно швидше
Вперед погнало вітром; я побачив,
Як підібрали їх всіх трьох рибалки
З Корінфа, як мені здалось. Аж ось
І взяв нас другий корабель, нарешті;
Як тільки моряки на нім дізнались,
Кого їм пощастило врятувати,
Вони до нас привітні вельми стали
Й хотіли навіть відібрать в рибалок
Мою жону; одначе корабель
Не досить легко йшов під парусами,
То й довелось їм правувать додому.
Отак я своє щастя загубив;
Моє життя продовжила зла доля,
Щоб міг розповісти про власне горе.
КНЯЗЬ В ім'я всіх тих, за ким ти вболіваєш,
Будь ласка, розкажи мені докладно,
Що сталось далі з ними і з тобою.
ЕГЕОН Молодший син — моя найстарша з мук,-
Як вісімнадцять літ йому минуло,
Засумував за братом, зажадав
Довідатися, де він, і почав
Просить мене, щоб і його слуга
(Що був, як він, відірваний від брата
І знав лише його ім'я) поїхав
На розшуки з ним разом. Так бажав я
Знайти загублене дитя кохане,
Що загубив і те, що так любив.
П'ять літ по Греції я мандрував, .
Об'їздив Азію аж до кордонів;
Вертаючись, заїхав до Ефеса,
Надію втративши знайти, проте
Я не схотів без розшуків минути
И цю землю, як і кожну, де є люди.
Тут маю я скінчить моє життя;
Дочасна смерть була б для мене щастям,
Коли б узнав, що я шукав немарно
й сини живі.
КНЯЗЬ Нещасний Егеоне,
Приречений зазнать страшного лиха!
О, вір мені, коли б те дозволяли
Закони наші і моя корона,
Монарша гідність, сан, присяга й честь
Яких володар нехтувать не може,
Хоч би того й хотів,— моя душа
Була б тобі найкращим оборонцем.
Проте, хоч ти й засуджений до страти,
Хоч вироку й не можна скасувать,
Тим нашої не ущербивши честі,-
Я хочу все ж допомогти тобі,
Чим тільки зможу, купче, а тому
Даю тобі іще цей день, щоб друзі
Життя твоє могли урятувати.
Звернись до всіх знайомих у Ефесі;
Проси або позич потрібну суму
Й живи; а ні — то мусиш ти померти.
Тюремнику, візьми його під варту.
ТЮРЕМНИК Я слухаю, владарю.
ЕГЕОН Егеон
Без допомоги й без надії йде,
Бо неминуча смерть на нього жде.
Виходять.
СЦЕНА 2
Майдан.
Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький та
1-й купець.
1-Й КУПЕЦЬ Отож скажіть, що ви із Епідамна,
А ні — то все майно в вас відберуть.
Сьогодні саме взято тут під варту
Купця із Сіракуз, який прибув
У місто; через те, що він не може
Дать викупу за себе, як велить
Йому і нам усім міський закон,-
Сердега вмре ще перед тим, як сонце
Утомлене на заході спочине.
Ось ваші гроші, ті, що я зберіг.
АНТІФОЛ СІР. На, віднеси їх до "Кентавра", де ми
Спинилися, й чекай на мене, Дромйо.
Година ще лишилась до обіду;
Тож я піду і з містом ознайомлюсь,
Його звичаями й купцями, гляну,
Які будинки тут, та й повернусь,
Щоб виспатись, бо змучивсь я в дорозі.
Ну, забирайся!
ДРОМІО СІР. Багато хто, впіймавши б вас на слові,
З пакунком цим добрячим втік би, справді!
(Виходить)
АНТІФОЛ СІР. Це вірний хлопець, пане; він частенько,
Коли мене пригнічують турботи
І сум бере, мою прогонить тугу
Веселим жартом. Маєте охоту
Спочатку прогулятися по місту,
А потім пообідати зі мною?
1-Й КУПЕЦЬ Я нині вже запрошений, мій пане,
До тих купців, з якими маю справи
І сподіваюсь добре заробити;
Даруйте, пане мій! Проте, як ви
Бажаєте, годині десь о п'ятій
Я залюбки зустріну вас на ринку
І буду з вами, доки прийде час
Лягати спать; а зараз мушу йти,
Мене чекають невідкладні справи.
АНТІФОЛ СІР. То прощавайте ж на цей час; а я
Сам поблукаю та огляну місто.
1-Й КУПЕЦЬ Бажаю втіхи вам з самим собою.
(Виходить)
АНТІФОЛ СІР. Той, хто бажа мені з собою вгіхи,
Бажа того, чого не можу я
Ніяк знайти. Бо я в цім світі наче
Та крапелька води, яка шукає
В безмежнім океані другу краплю:
Щоб подругу знайти, туди упавши,
Вона незримо й непомітно гине;
Так я тепер шукаю брата й матір
І в пошуках, бездольний, сам гублюсь.
Входить Дроміо Ефеський.
Мого народження вже день настав...
Ну що? Чому так скоро ти вернувся?
ДРОМІО ЕФ. Так скоро? Ні! Так пізно, вже й каплун
Згорів, а порося з рожна звалилось;
На вежі дзвони вдарили дванадцять,
І господиня — лясь мене по пиці,
Обід простиг — хазяйка розпалилась,
Обід простиг, бо не йдете додому;
Ви не йдете, бо ви вже не голодні;
Ви не голодні,— видно, розговілись,-
Нас постити примусили усіх
І голодом покутувать ваш гріх.
АНТІФОЛ СІР. Стули губу. Скажи-но, де подів
Ті гроші, що я дав?
ДРОМІО ЕФ. Оті шість пенсів,
Що ви ще в середу мені звеліли
Віднести лимареві за підхвістя
Моєї пані? Лимар їх забрав,
У мене їх нема.
АНТІФОЛ СІР. Сьогодні я
З тобою жартувати не охочий;
Скажи мені без дурощів, де гроші?
Ми тут чужі; то як же ти наваживсь
Без догляду таку покинуть суму?
ДРОМІО ЕФ. Прошу: жартуйте за столом, мій пане!
З наказу пані я до вас прийшов;
Вернусь без вас — рука її пройдеться
Уздовж мого хребта й печать приліпить
У мене на задку. Було б не зле,
Щоб правив за годинника вам шлунок
І гнав би вас додому й без гінців.
АНТІФОЛ СІР. Ну, годі, Дромйо, жарт цей недоречний;
Сховай його для кращої хвилини.
Де золото, що я тобі довірив?
ДРОМІО ЕФ. Мені?! Його мені ви не давали.
АНТІФОЛ СІР. Ні? Пане мій шахраю, кинь дуріти
Й скажи, як виконав ти мій наказ?
ДРОМІО ЕФ. Я мав наказ: вас привести із ринку
Додому, в "Фенікс", пане, на обід;
З сестрою там на вас чекає пані.
АНТІФОЛ СІР. Прошу тебе ім'ям християнина:
Відповідай, де гроші ти подів?
А ні — то стережись! Я провалю
Тобі твою веселу головешку,
Що вперто казиться в таку хвилину,
Коли я не бажаю жартувати!
Що ти зробив із тисячею марок,
Які дістав від мене?
ДРОМІО ЕФ.