Координати чудес - Сторінка 21

Роздивися, будь ласка, як слід. Пам'ятай, що схожість — не обов'язково тотожність.

Але ж Кармоді бачив, що стоїть на розі Бродвея і 50-ї вулиці! Ось і вхід у підземку, станція просто перед ним! Так, він удома! І він поспішив до підземки, рушив униз по сходах. Все знайоме радісно збуджує і водночас навіює сум. Мармурові стіни вкриті вологою, блискуча монорейка вибігає з одного тунелю й зникає в іншому...

— Ох! — вирвалося у Кармоді.

— В чім річ? — запитав Виграш.

— Ні в чім... Я передумав. Мабуть, я краще прогуляюся по вулиці.

Кармоді повернув назад, спокійно рухаючись до світлого прямокутника неба у рамці виходу. Та звідти посунув натовп і перепинив шлях. Кармоді став проштовхуватися до виходу, та натовп тягнув його назад. Мокрі мармурові стіни здригнулись і судомно запульсували. Блискуча монорейка скочила з опор, скрутилася гадючим язиком і блискавично метнулася в його бік. Кармоді побіг, збиваючи зустрічних і все ж помічаючи, що вони одразу зводилися на ноги, ніби іграшки-покивани. Мармурова підлога зробилася м'яка й липуча. Його ноги в'язли, люди зімкнулися круг нього, а монорейка заколивалася над головою.

— Сітрайте! — заволав Кармоді.— Заберіть мене звідси!

— І мене! — вискнув Виграш.

— І мене! — зойкнув підступний хижак.

Бо це він і ніхто інший спритно прикинувся підземкою, в пащу котрої так необачно заліз Кармоді. Сітрайт не давав про себе знати. Ніщо не змінилося. Кармоді в голову закралася жахлива думка, що Сітрайт міг вийти пообідати, або в туалет, або ж розмовляє по телефону. Блакитний прямокутник неба вужчав, вихід ніби змикався. Постаті довкола втратили людську подобу. Стіни зробилися багрянисто-червоними, напружилися, затремтіли і почали зсуватися. Гнучка монорейка пожадливо обхопила ноги Кармоді. З утроби хижака забурчало й лавиною пішла слина. (Здавна відомо, що кармодіїди хамлуваті й не вміють поводити себе за столом).

— Рятуйте! — заволав Кармоді, коли підошви його черевиків розчинилися в травних соках.— Сітрайте, рятуйте мене!

— Рятуйте його, рятуйте його! — ридав Виграш.— Якщо це важко, то рятуйте мене! Витягніть мене звідси, і я дам оголошення у всі відомі газети, скличу комітети, організую ініціативні групи, вийду на вулиці з плакатами,— за смерть Кармоді треба помститися! І надалі я беру на себе обітницю...

— Припини теревені,— почувся голос, за яким Кармоді впізнав Сітрайта.— Ганьба! А ви, Кармоді, запам'ятайте на майбутнє; треба думати, перш ніж лізти в пащу свого хижака. Моя контора не для того, щоб кожного разу витягувати вас із зашморга в останню мить!

— Але зараз ви мене врятуєте? — мовив Кармоді.— Врятуєте? Врятуєте?

— Уже врятував,— сказав Сітрайт. І коли Кармоді озирнувся навкруги, то побачив, що справді врятований.

РОЗДІЛ 25

Сітрайт, мабуть, переніс його не дуже дбайливо, бо після коротенького затьмарення Кармоді опинився на задньому сидінні таксі. Місто знову дуже нагадувало Нью-Йорк, а Кармоді, судячи з усього, отямився посеред розмови.

— Що ви казали? — спитав таксист.

— Нічого я не казав,— відповів Кармоді.

— Ох! Мені здалося, ви щось казали. Так от, а я кажу, що тамечки новий хмарочос Фламмаріона.

— Знаю,— якось мимоволі вирвалося у Кармоді.— Я допоміг його збудувати.

— Справді? Сила! Уже скінчили, га?

— Так,— сказав Кармоді. Він витяг з рота сигарету й скривився.— 3 цими сигаретами також скінчено.— Похитав головою і пожбурив сигарету через вікно. Кармоді ніби розполовинився. Його слова і вчинки були природні тільки для частини Кармоді (активного "я"). Друга частина Кармоді (рефлективне "я") спостерігала за першою з усе дужчим подивом.

— Що ж ви не кажете одразу? — здивувався таксист.— Ось спробуйте моїх.

Кармоді подивився на розкриту пачку в таксистовій руці,

— Палите "Кулз", так?

— Тільки їх,— запевнив таксист.— "Кулз" із дрібкою ментолу так смакують, як ніколи.

Кармоді ввічливо імітував подив. Взяв пачку, видобув "цвях у домовину" і запалив. Таксист, посміхаючись, дивився на нього в дзеркало заднього огляду. Кармоді затягнувся, зобразив на обличчі задоволення, поволі й з насолодою випустив дим.

— Ого! — сказав він.— Тут щось домішане!

Таксист кивнув з поважністю східного мудреця.

— Всі ми, любителі "Кулз", вважаємо так само... Ось ми й приїхали, сер. "Уолдорф-Асторія".

Кармоді розрахувався й почав виходити. Таксист, і далі усміхаючись, відхилився на спинку.

— Гей, містере,— гукнув він,— а мої "Кулз"?

— Ох! — похопився Кармоді. Віддав пачку і теж посміхнувся таксисту. Авто від'їхало, а Кармоді залишився стояти перед готелем "Уолдорф-Асторія".

На його плечах було добротне пальто фірми "Берберрі". Про це одразу повідомляв ярличок, пришитий не під коміром, а зовні, на правому рукаві. І всі інші ярлички також були назовні: всім одразу впадало в око, що сорочка в Кармоді від "Ван Гойзена", краватка від "Графині Мари", костюм від "Гарта, Шафнера й Маркса", шкарпетки "Ван Кемпа", черевики кордовської шкіри від "Ллойда і Хейга". На голові капелюх "борсоліно", виготовлений у Райму з Мілана. Руки облягали замшеві рукавиці від Л. Л. Біна. Зап'ясток прикрашав самонакрутний хронометр ("Одемар Піккар"), а заразом калькулятор, таймер, суматор часу, календар, будильник — і все це з гарантованою точністю плюс — мінус шість секунд на рік.

До того ж від Кармоді віяло слабким запахом чоловічого одеколону "Дубовий мох" фірми "Аберкромбі та Фрітч". Все на ньому цілком пристойне, хоча, безперечно, не справжній шик. Рівню відповідає, та від себе він сподівався більшого. Адже він честолюбний, хоче рости, сподівається бути серед тих, що мають ікру на столі не тільки на Різдво, що носять сорочки від "Братів Брукс", спортивні курточки від "Ф. Р. Тріплера", після гоління користуються лосьйоном "Онікс" від "Лентеріка" і надягають куртки "мисливський комфорт" тільки від "Пола Стюарта"...

Та для таких штучок треба вибитися в категорію споживачів А-АА-ААА, замість пересічної категорії В-ВВ-АААА, до якої він мав нещастя належати через своє скромне походження. Йому конче треба вибитися у вищий розряд! Що, він гірший за інших? Він же, хай йому біс, на своєму курсі у Стенфорді був першим з техніки споживання! Уже три роки його Споживіндекс тримається на рівні дев'яноста відсотків! Його лімузин, "Додж-Феррет", як з голочки! Він міг навести й інші докази.

Так чому ж йому не підвищили категорію? Що, не помічали? Не бачили? Таке єретичне припущення Кармоді одразу викинув з голови. Бо ж у нього був значно пильніший клопіт. Сьогодні він зважився на ризиковану річ. Наступна година могла коштувати йому посади й місця взагалі, а тоді він вилетить у безликі ряди споживацьких паріїв, у категорію НТСР-2 (нестандартні товари східного ринку, гатунок 2-й).

Було ще зарано, а перед тим випробуванням Кармоді слід було підкріпитися. Він зайшов у бар "Асторії", перехопив погляд бармена. Той не встиг і рота розкрити, як Кармоді гукнув:

— Повтори, друже!

Те, що йому ще не наливали, отже, повторити аж ніяк не могли, не бралося до уваги.

— Сідай, Маку,— сказав бармен посміхаючись.— Ось твій "Баллантайн". Аромат і піна для справжнього мужчини!

Заскочили зненацька! Кармоді сам повинен був це сказати! До пива взявся похнюплений.

— Гей, Томе!

Кармоді озирнувся. Давній приятель і сусіда Нейт Стін з Леонії, штат Нью-Джерсі, пив колу.

— Кумедно,— сказав Стін,— але ти звернув увагу? Кола — запорука успіху! Раджу!

Знову Кармоді підсікли без гачка! Одним духом він вихилив своє пиво і гукнув барменові:

— Гей, друже, повтори! — Жалюгідний хід, але краще, ніж нічого.— Що нового? — запитав він у Стіна.

— Жінка подалася в Майамі. На тиждень сонця й моря — блискавичний рейс пропонує "Амерікен-Еруейз"!

— Чудової! я свою Гелен відіслав у Нассау,— підтримав Кармоді.— Сімейної уникнеш драми, пославши жінку на Багами! А знаєш, якось увечері я запитав її, чи варт у нашому швидкоплинному світі марнувати час на плавання в Європу? А вона каже...

— ...прекрасна ідея! — перехопив Стін. Він мав безперечну рацію, бо рекламне гасло Голландсько-Американської компанії для жвавого і невимушеного поєдинку було задовге.— Тож краще вам, дружині й дітям, пожити в Марльборському світі!

— Слушна думка! — поткнувся було Кармоді.— Зрештою...

— ...в Марльборо є чим захоплюватися! — не дав докінчити Стін. Його право: він запропонував тему.

— Авжеж! — сказав Кармоді. Похапцем вихилив пиво і гукнув:— Гей, приятелю, повтори! Пиво "Баллантайн"! — Та відчував уже, що позиції його ослабли. Де ж він, у біса, хибить? Саме зараз, в такій ситуації слід було підтримати діалог. Але Кармоді ніщо не спадало на думку, слова немов повтікали. А Стін, спокійний, впевнений, продемонструвавши новісінькі сніжно-блакитні пітники фірми "Сікріт" під своїми волохатими пахвами, перший змінив тактику:

— Коли дружини немає вдома,— хихикнув він,— доводиться прати білизну самому.

Удар у сонячне сплетіння! Кармоді залишилося тільки рвонути вперед.

— Чом би й ні? — сказав він, силувано посміхнувшись.— Пригадуєш куплети: "Моя сорочка білістю засліплює твою!"?

Якийсь час вони глузували і кпили один з одного, а потім Стін порівняв манжети їхніх сорочок, нахмурився, звів брови догори, розкрив рота, імітуючи подив і недовір'я.

— Гей! — вигукнув він.— А моя сорочка таки біліша!

— Таки вже й так! — озвався Кармоді, не потурбувавшись навіть глянути.— Смішно! У нас однакові пральні машини з однаковою програмою. І відбілювач той самий... Що, ні?!

— Я користуюся "Клороксом",— недбало кинув Стін.— Раджу!

— "Клорокс",— замислено зітхнув Кармоді.— Ось воно що! Що ж, мій відбілювач мене підвів!

Кармоді зобразив розпач, а Стін зіграв на губах переможний марш. Кармоді подумав, чи не замовити ще пиво, але й попередні два кухлі йому не смакували. Та й Стін як суперник був йому не по зубах. Кармоді розрахувався за пиво кредитною карточкою "Амерікен Експрес" і подався в свою контору на 51-й поверх, П'ята авеню, 666. Демократично, по-приятельськи привітався з колегами, дехто намагався втягнути його в свої рекламні гамбіти, проте він ухилився. Кармоді не міг позбутися думки, що його становище, місце в житті,— жалюгідне. Цілісіньку минулу ніч він перебирав свої шанси вибитися в люди. Важкі роздуми викликали тільки гостру мігрень та розлад шлунку, і ввечері він мало не спізнився на конкурс чарльстона.