Копійчаний роман - Сторінка 15

Це ж не молодий дженджик на зразок Смайлза, який взагалі не знав почуття відповідальності. Коли Мак завів мову про таємне одруження, вона задоволено уявила собі, який вираз обличчя буде в її батька, коли він дізнається про все.
Вона була переконана: Мака підштовхнуло зважитись на такий крок не що інше, як її згадка про пікнік. Він, напевне, уявляв собі під пікніком якусь оргію. Згадуючи це, вона щоразу сміялась.
У п'ятницю по обіді місіс Пічем поклала чоловікові в саквояж чисту сорочку й кілька комірців, і містер Пічем поїхав на вокзал. Через півгодини Поллі в своїй рожевій кімнатці теж почала пакуватись.
Вона потай купила собі шовкову комбінацію й ліловий корсет — купила в Д-крамниці, щоб зробити Макові приємний сюрприз. Ці речі вона поклала в стару чорну сумку й туди ж таки запхала довгу, закриту нічну сорочку, свою єдину неполатану.
На розі її чекала карета, в якій сидів Макхіт. Він був не в гуморі, бо з самого ранку бігав по місту і не зміг навіть поспати після обіду, як звичайно робив.
Спочатку вони поїхали до Скотленд-Ярду, Макхіт звелів візникові зупинитись і забіг до Брауна. Той теж був сердитий. Макхіт уже двічі заходив до нього нагадати, щоб він неодмінно прийшов. А що підходящого приміщення досі не пощастило знайти, Макхіт щоразу називав "Бра-унові нову адресу, і це те>к не поліпшувало інспекторового настрою. Він і тепер не виявив великої радості, але все-таки пообіцяв прийти. А тим часом весь успіх весілля залежав від нього. Річ тут була не тільки в Готорні й Міллері, ай у деяких інших гостях, що їм присутність всемогутнього інспектора мала про дещо нагадати.
Поблизу Ковентгардену Мак залишив Поллі в кав'ярні, а сам поїхав далі, до Кенсінгтону, Там його люди готували приміщення для весілля, після того як уранці одна така спроба в іншому домі закінчилась дуже прикрим інцидентом. Власний дім Мака в Нанхеді не годився — був занадто малий.
Мак застав усе іще в цілковитому безладді. Меблі для першого поверху було привезено раніше, ніж для другого, і тепер вони заважали. Макхітові люди не були професіональними вантажниками, крім того, вони вже встигли добряче хильнути. ОТар , який керував цією роботою, виправдовувався тим, що вранці вони наразились на занадто енергійний опір.
Будинок цей був малою міською резиденцією герцога Сомерсетшірського. Його великий будинок теж був вільний, бо герцог ще не повернувся з Рів'єри, куди виїхав на літо. Але великий будинок міг здатися занадто пишним; крім того, він був умебльований, а мадий стояв геть порожній, зайнята була тільки квартирка домоправителя. А той був людиною, залежною від Макхіта.
Макхіт тут не міг дати ніякої ради, а тому незабаром знову поїхав до поліції. Але Брауна там уже не застав. Тоді Макхіт з'їздив до мосту Ватерлоо, послав Фанні до Поллі, а сам подався до Брауна додому. Але й удома його теж не було.
Фанні зразу впізнала Персика з Макового опису. Вони дуже швидко зазнайомились і розбалакалися. Персик уже трошечки нервувалася, що Мак так довго не вертається. Вона замовила вже третю склянку чаю, а грошей при собі не мала. Прихід Фанні спочатку заспокоїв Поллі, та скоро її знов обсіли сумніви: в яких це взаєминах може бути Фанні з Маком? Фанні мала лиш трохи більше тридцяти років і з обличчя була зовсім не погана. Раптом вона засміялась і розповіла Персикові, що завідує антикварною крамницею Мака біля мосту Ватерлоо та що в неї хворий чоловік і двоє дітей. Це чомусь відразу заспокоїло Поллі, однак ненадовго.
Найбільш хвилювало її те, що було вже пізно, а вона ще не купила собі вінчальної сукні. Вона боялася, що їй, чого доброго, доведеться вінчатись у буденному вбранні, і цей страх відібрав Поллі всю радість від майбутнього весілля. Адже Мак сказав їй, що буде багато шикарних гостей.
Мак повернувся, коли вже смеркло, так і не знайшовши Брауна, і посадив обох дам у свою карету. Він спочатку хотів відіслати Фанні, але Доллі запротестувала. На заперечення Фанні, що вона не вбрана як годиться для весілля, Поллі не схотіла й відповісти.
Глянувши на годинника, Мак вилаявся. Звісно, магазини вже всі позачиняно. Він добре розумів, що Поллі не може ввійти в домашній сукенці до свого майбутнього дому, навіть чорним ходом. Вона ще й слова йому про це не сказала, як він залишив карету в парку за кількасот метрів від дому, а сам пішов уперед добувати сукню.
Цю справу він доручив одному із своїх людей, фахівцеві в галузі готового вбрання, який мав доволі доброго смаку, щоб завідувати відділом у Ворта * але не мав доволі солідності. Другого дня у Ворта не долічилися п'яти суконь, і директорка заявила поліції, що то були найкращі з їхнього асортименту. І через це Буллі невдовзі довелося зазнати деякого клопоту, бо другої людини з таким сма-
1 В о р т — паризька фірма! що мала салони мод у багатьох країнах світу.
ком, принаймні серед лондонського злочинного світу, годі було шукати. Зате Мак дістав змогу принести Поллі в карету розкішне весільне вбрання.
З решти чотирьох суконь одну надягла Фанні; таким чином, вона з'явилась на весіллі теж у вінчальному уборі. В домі Поллі застала вже з півсотні гостей, які, щоправда, належали до зовсім різних суспільних верств. Опріч одного баронета — лорда Блумзбері, одного полковника, двох членів Палати громад, двох відомих адвокатів і священика церкви св. Маргарити (він і звінчав молодих у сусідній кімнаті), Поллі мусила потиснути руки ще десяткам двом скромних комерсантів — Макхітових агентів і скупників, людей здебільшого огрядних, поважних. Майже всі вони поприходили з дружинами. Було запрошено й кількох власників Д-крамниць — затурканих, миршавих людей у чистеньких костюмчиках, із урочистими обличчями. Вони поводились так, мов були експонатами на виставці.
У весільній веремії Поллі не встигла розглядіти будинок; вона тільки почула, як її чоловік сказав лордові, що найняв цей дім у свого знайомого герцога Сомерсетшір-ського.
Ліворуч від нареченої сидів старий Готорн. Він знав її ще маленькою, бо вона часто приходила з татом до банку й гралась незаповненими чековими книжками, поки дорослі вирішували свої справи. Тепер вона розповіла старому, ніби вона й Мак учора посварилися з її батьком, бо Мак нізащо не хотів погодитись на те, щоб на весіллі був присутній хтось із Пічемової "фабрики". Пояснення було не вельми переконливе, але Півтора Сторіччя, здавалось, покірно проковтнули його.
Місце праворуч від нареченого спочатку лишалось порожнє. Брауна ще не було. Макхіт уже під час обіду кілька разів уставав із-за столу, щоб послати по інспектора. Все це весілля для нього нічого не варте було без Брауна. Він був певен, що присутність високого чина з поліції справить на Півтора Сторіччя глибоке враження.
Браун прийшов, коли вже подавали печеню. Він був У цивільному одязі й поводився досить стримано. Мак у Душі затаїв на нього злість.
Поллі він просто зачарував. Вона йому по-справжньому подобалась. Вона сиділа прямісінько, ледь-ледь розчерво-ніла, й удавала з себе справжню світську даму. їла вона всього потрошку, як і годиться нареченій. Кому ж
приємно дивитись, як тендітне створіння поглинає, цілу рибину чи курку?
На думку більшості гостей, що сиділи кінець столу, розсадили їх не зовсім справедливо; але ніхто не осудив за це наречену. її осяйний вигляд примирив усіх.
Макхіт у глибині душі трохи побоювався за поведінку своїх гостей. Крамарі їли цілком пристойно, бо вони не почували себе тут удома, але скупники, зрозуміло, не так церемонились. Макхіт, що за десертом підсів до них, не* вдоволено слухав сичання їхніх дружин — ті, ясна річ, одна одну терпіти не могли. Він навіть уловив одну відверту непристойність, автора якої затямив собі.
Проте загалом вибір гостей із його підлеглих був дуже вдалий. Ніхто з присутніх не був заведений до вітчизняних або закордонних криміналістичних фотоальбомів, за винятком Груча, але його без відбитків пальців увесь Скотленд-Ярд не розпізнав би. Більшість гостей становили власники Д-крамниць, а вони справді не мали нічого лихого на сумлінні; їхні дурнуваті фізіономії здавались бездоганно чесними. Звісно, ОТара вчинив по-свинському, привівши Дженні: повіям у сімейному колі нема чого робити, до того ж дехто з гостей, напевне, знає її, принаймні полковник. Зате такі люди, як Реді Комівояжер, один з найкращих убивць і дотепників Британської імперії, вельми сприяли загальній веселості. Загалом товариство, можна сказати, було цілком пристойне.
Після кави Макхіт вийшов з Готорном і Міллером у сусідню кімнату, де ще лежав розкиданий на столі й стільцях весь вінчальний реквізит. Браун, пославшись на службові справи, попрощався. А вони втрьох за чарочкою лікеру знов почали розмову про кредитування Д-крамниць Національним депозитним банком.
Старі поки що не хотіли вдаватись у деталі. Вони ні словом не прохопилися про те, що відсутність батька й матері Поллі трохи збентежила їх. Макхіт, звісно, передбачав, що це їх стурбує. Однак не став заходити в пояснення. Він покладав надію на те, що містер Пічем рано чи пізно муситиме змиритися з фактами, а мовчання Півтора Сторіччя свідчило, що вони теж розуміють ситуацію й поділяють його падії.
Коли вони повернулись до зали, там уже почалися танці. Персик танцювала з ОТарою. Мисливська зала мала справді святковий вигляд. Вона була опоряджена в най-новітнішому стилі "модерн".
Мак на кілька хвилин сів до покинутого столу. Його жирне підборіддя сховалося в крохмальний комірець, лисина почервоніла, бо він уже трохи підпив. Він спробував зібрати докупи думки і за досить короткий час зумів передумати чимало всякої всячини.
"Ох, як усе-таки найпрекрасніші години життя пронизані прикрощами, мов біфштекс жилами,— приблизно так думав він.— Найзворушливіші хвилини неодмінно мусить споганити якийсь клопіт. Коли людина відчував найвище душевне піднесення, коли вона сповнена тільки найчистіших почуттів, у її думки вплутуються різні фінансові міркування. Я не можу просто так сидіти тут і пити вино. Якби я так зробив, оця свинота, мої любі гості, зразу запаскудила б усе, що в тут чистого. А тому я повинен пильнувати й не можу розпустити пояс, хоч він так ріже мені живіт... І себе я теж мушу пильнувати, бо й я така сама свиня.