Копійчаний роман - Сторінка 24
- Бертольт Брехт -
І здійснювати її він почне з того, що оголосить рекламний тиждень.
Господар дав знак своїй дружині; місіс Міллер тихенько підвелась і вийшла. Міллер задумано покивав сивою головою; він дивився на гостя, наче підшуііуючи слова.
— А як ставиться старий Пічем до вашого одруження? — спитав він нарешті.— Змирився?
— Серце не камінь,— відповів Макхіт.
— Ах, справді? — здивовано промовив Міллер. Макхіт сьорбнув чаю. Обидва трохи помовчали. Чути
було, як десь на вулиці верещать діти — напевне, за щось посварились.
Міллер лагідно повів далі:
— В такому разі все дуже просто. Ви самі розумієте, що ми раді були б, якби до вас приєднався містер Пічем.
Це головним чином про людське око, щоб нас не питали: а чому тесть не хоче підтримати зятя? Зрештою, ваші ідеї повинні знайти найбільше співчуття саме в нього, адже ви тепер одна родина! Приведіть із собою містера Пічема, і за п'ять хвилин ми про все домовимось, Макхіте!
— А коли мені не випадає просити свого тестя про таку послугу? — з раптовою різкістю сказав Макхіт.
— Не хвилюйтесь, Макхіте, хвилюватись тут нема чого. Зрозумійте ж, що ми повинні бути обережними. Адже банк належить не нам, а маленькій міс Ток; якби ви побачили, що це за чарівне дитя! Ми знаємо, у вас є крамниці, але нас, Макхіте, правду кажучи, цікавить скорше ваша ідея; крамниці — річ другорядна, тим більше, що нічого надзвичайного в них нема, правда ж? Центральним пунктом у всій цій справі є ваша знаменита ідея: стандартні ціни, рекламний тиждень і заохочення самостійності дрібних крамарів.
Макхіт попрощався досить квапливо.
Повертаючись додому, він трохи пройшовся пішки. Було вже темно. Йдучи, він вимахував своєю товстою палицею й збивав нею галузки з тисового живоплоту понад садочками. Він був глибоко невдоволений.
Напередодні Поллі вийшла з ним по обіді до парку прогулятися. Через дві години "вона сказала, що йде додому, на Олд-Оук-стріт, і він не зважився затримати.її.
І навіщо він взагалі оженився?
Другого дня він знову розмовляв з Міллером і Готор-ном у банку. Та ця розмова нічого не змінила, тільки остаточно встановили термін.
Макхіт із шкури пнувся, щоб переконати старих у перевагах своєї ідеї. Він дуже картинно змалював її ефект* у конкурентній боротьбі. Міллер і Готорн слухали його прихильно й уважно, а потім сказали: все це поки що прекрасні мрії. Нехай переконає свого тестя, і тоді вони 8 дорогою душею відкриють йому кредит.
Під час цієї довгої, нудної розмови Макхіт ні на хвилину не міг позбутися враження, *що той вечір в гостях у Міллера йому тільки пошкодив. Мабуть, для цих старомодних людей його ідеї занадто прогресивні. І він знову роздратувався, згадавши дурну байку старого Тока про Ротшільда.
Тільки багато пізніше Фанні Крайслер підказала йому найприроднішу думку, що старий, бездоганно чесний Національний депозитний банк міг відмовитись від співробітництва з ним просто через його власне темне поіоджен-ня й не менш темне походження його товарів.
Звичайпо, до призначеного терміну Макхіт не зміг сповістити нічого нового. Він мусив признатиоь, щр йому не пощастило домовитися 8 містером Іїічемом. Мілле і Готорн відразу ж удали страшенно стурбованих. Хоч вони й не випровадили його ту ж мить за двері, але поставили тепер уже зовсім напрямки кілька дуже неделікатних запитань.
Вони справді були розчаровані. Бо вони вже нарешті освоїлися з його ідеєю й, правду кажучи, горІЯи нетерплячкою закинути свої старі сіті в нові води.
Через кілька тижнів Макхіт дізнався, що вони розпочали переговори з фірмою Крестона.
Це була більш ніж прикра новина. Бо якраз система крамниць Крестона — великих, солідних закладів, добре розміщених, з багатим асортиментом товарів — була тим гідним суперництва зразком, що весь час витав перед духовним оком Макхіта. За допомогою своїх ідей він думав поставити конкурента на коліна. А натомість йому донесли, що концерн Крестона останнім часом зумів залучити нові капітали і планує деякі нововведення. Крестон оголосив, що збирається провести рекламний тиждень з усілякими сюрпризами для публіки. Було цілком очевидно, що це підлий плагіат його ідей,— плагіат, якого Макхіт ніколи не сподівався від Півтора Сторіч і який глибоко обурив його.
— Що, що?— розкричався він перед Фанні.— Мене хочуть ошукати? Я роблю все, щоб стати чесним підприємцем, я уникаю всякого насильства й по-рабському чи принаймні досить пильно дотримуюсь законів, я приховую своє походження, надягаю крохмальний комірець, наймаю помешкання з п'яти кімнат, беру шлюб з розрахунку, як цілком порядний обиватель; і перше, що спіткало мене у високих сферах,— це пограбування. І це вважається £ морального погляду вищим, ніж те, що я робив досі? Це куди нижче! Нам, звичайним злочинцям, ще далеко до цих людей, Фанні. За якихось два дні, за сорок вісім годин вони відбирають у нас не тільки всю нашу здобич, надбану в поті чола,"и й дах над головою і навіть останню сорочку, і роблять це, не порушуючи жодного закону, а може, ще й з приємною певністю, що вони просто виконують свій обов'язок!
Він був до глибини душі вражений шахрайством, жертвою якдго став, і його навіть пойняв сумнів щодо власних здібностей. Цілими годинами їздив він омнібусом по Лондону, снуючи похмурі думки. Штовханина на зупинках трохи розважала його, калейдоскоп міських районів з їхніми злиднями й пишнотою підбадьорював. Але думка про те, що йому бракує освіти, що тільки завдяки цьому маленький банк і Крестонів концерн змогли вбрати його в шори, ще довго гнітила Макхіта. Він насилу зумів відновити душевну рівновагу.
Це був один з найтяжчих періодів у Макхітовому житті.
Дружня рука
В ті дні надійною опорою йому стала Фанні Крайслер.
Фанні мала в Лембеті маленьку квартирку з вітальнею, обставлену гарними старовинними меблями. Макхіт подовгу засиджувався у неї в крамниці, а ввечері вона вела його до себе, бо йому не хотілось іти додому. Вія щоразу казав, що дома йому ніхто й поснідати не дасть.
Конфлікт із Гручем, своїм постійним коханцем, Фанні подолала досить легко: вона просто кілька тижнів не пускала його до себе.
Про Макхітове одруження Фанні ні разу не заводила мови; вона знала, що він вважає це одруження хибним кроком і майже не бачить Поллі. І вона тим завзятіше допомагала йому впорядковувати справи Д-крамниць, які складалися дедалі несприятливіше.
Крамарі розраховувалися за кредит невчасно або й зовсім нічого не сплачували. Вони весь час одержували великі партії однакових товарів — то самі годинники та окуляри, то самі люльки та тютюнові вироби — і не знали, як їх здихатися.
Становище цих злиденних крамничок наочно ілюстрував прикрий інцидент з однією жінкою, що їй Макхіт з ласки дав невеличку крамницю. То була одна з його колишніх коханок, звали її Мері Свеєр.
Дізнавшися, що він одружився, Мері чомусь сприйняла це як особисту кривду. Вона наробила галасу і знайшла собі захисників у людях, які отиралися по Д-крамницях, намагаючись випитати у їхніх власників щось про містера Макхіта. Ці люди працювали в редакції газети "Дзеркало" і після того, як Макхіт витурив одного з них за двері,
почали дуже цікавитись усім, що стосувалось хазяїна Д-крамниць. Вони були досить забобонні, щоб вірити, ніби тому, хто розіб'є дзеркало, сім років не щаститиме. Крім того, газета ця мала репутацію бойового соціального органу, бо нападала тільки на багатих — адже бідні не мали грошей, заради яких варто було б їх шантажувати. Отже, Макхіт мусив стерегтися. Йому, як і всім заможним люДям необхідна була бездоганна репутація. Він потребував її для того, щоб мати змогу ошукувати власників Д-крамниць.
Переговори між Макхітом і Мері Свеєр відбулися в антикварній крамниці Фанні Крайслер і в її присутності. Мері, гарненька повногруда блондинка років під тридцять, заявила, що вона вже дійшла, до ручки. Мак вирвав її з звичного середовища й кілька років допікав їй своїми ревнощами, а сам усі ці роки, як то кажуть, пурхав з квітки на квітку. А тепер він не посоромився піднести їй ще й такий сюрприз, як оце одруження. Адже вона тільки з намови Мака вийшла за свого нинішнього чоловіка, який тепер на війні і якого вона зовсім не любить. А та крамниця, що їй накинув Мак, доброго слова не варта. Чоловік зав'язав їй світ двома дітьми. І якщо вона зараз не дістане хоч би фунтів кілька, щоб найняти одну-двох швачок, то їй лишається з мосту та в воду. Нерви її вже зовсім розладнались. І тільки цим можна пояснити деякі відверті слова, що вирвались у неї згарячу.
Фанні насамперед спробувала з'ясувати, чи Мері має вже якийсь контакт і редакцією "Дзеркала". Вона спитала:
— Перед ким це в тебе вирвались ті слова? Нам це конче треба знати.
Але Мері ще володіла своїми нервами настільки, щоб не клюнути на цей гачок. Йона відповіла ухильно, загальними фразами. Мовляв, вона віддала Макові свої найкращі літа, бо ж зв'язалася з ним ще квітучою молодою дівчиною й доти не знала жодного чоловіка, як не рахувати того, що її зґвалтовано в дванадцять років — а в цьому вона призналася Макові зразу. А тепер, коли Мак викидає її на смітник, вона вже неспроможна підчепити собі когось іншого, сказала Мері й послалася на сліди, залишені на її обличчі літами й турботою про Мака.
Коли вона скінчила, заговорив Макхіт, Він підкреслив, що є прихильником цілковитої самостійності жінки. Віддаючись чоловікові, вона робить це на власну відповідальну ність і ризик. Він завжди був проти того, щоб ставити їй якісь умови. Любов — це не страхування старості. Хто віддається коханню, той дістав винагороду в любовних утіхах.
Мері знову розкричалася. До чого тут утіхи! Наче вона не могла зазнати їх із кимсь іншим, з якимсь порядним чоловіком, що дбав би про жінку, яка пожертвувала для нього всім. Вона ж працювала продавщицею, а Мак примусив її покинути ту роботу, бо побачив одного разу, як хазяїн, звелівши їй злізти на драбину й дістати з полиці якусь коробку, задивився на її литки. А тепер, якщо Макові цікаво знати, на її литки вже ніхто не задивиться. Той симпатичний хлопчина, що так чемно розмовляв із нею про все це свинство, теж був такої думки.
Макхіт уже хотів відповісти їй різко, але Фанні стримала його; вона вважала, що тут не завадить обережність.
Господар дав знак своїй дружині; місіс Міллер тихенько підвелась і вийшла. Міллер задумано покивав сивою головою; він дивився на гостя, наче підшуііуючи слова.
— А як ставиться старий Пічем до вашого одруження? — спитав він нарешті.— Змирився?
— Серце не камінь,— відповів Макхіт.
— Ах, справді? — здивовано промовив Міллер. Макхіт сьорбнув чаю. Обидва трохи помовчали. Чути
було, як десь на вулиці верещать діти — напевне, за щось посварились.
Міллер лагідно повів далі:
— В такому разі все дуже просто. Ви самі розумієте, що ми раді були б, якби до вас приєднався містер Пічем.
Це головним чином про людське око, щоб нас не питали: а чому тесть не хоче підтримати зятя? Зрештою, ваші ідеї повинні знайти найбільше співчуття саме в нього, адже ви тепер одна родина! Приведіть із собою містера Пічема, і за п'ять хвилин ми про все домовимось, Макхіте!
— А коли мені не випадає просити свого тестя про таку послугу? — з раптовою різкістю сказав Макхіт.
— Не хвилюйтесь, Макхіте, хвилюватись тут нема чого. Зрозумійте ж, що ми повинні бути обережними. Адже банк належить не нам, а маленькій міс Ток; якби ви побачили, що це за чарівне дитя! Ми знаємо, у вас є крамниці, але нас, Макхіте, правду кажучи, цікавить скорше ваша ідея; крамниці — річ другорядна, тим більше, що нічого надзвичайного в них нема, правда ж? Центральним пунктом у всій цій справі є ваша знаменита ідея: стандартні ціни, рекламний тиждень і заохочення самостійності дрібних крамарів.
Макхіт попрощався досить квапливо.
Повертаючись додому, він трохи пройшовся пішки. Було вже темно. Йдучи, він вимахував своєю товстою палицею й збивав нею галузки з тисового живоплоту понад садочками. Він був глибоко невдоволений.
Напередодні Поллі вийшла з ним по обіді до парку прогулятися. Через дві години "вона сказала, що йде додому, на Олд-Оук-стріт, і він не зважився затримати.її.
І навіщо він взагалі оженився?
Другого дня він знову розмовляв з Міллером і Готор-ном у банку. Та ця розмова нічого не змінила, тільки остаточно встановили термін.
Макхіт із шкури пнувся, щоб переконати старих у перевагах своєї ідеї. Він дуже картинно змалював її ефект* у конкурентній боротьбі. Міллер і Готорн слухали його прихильно й уважно, а потім сказали: все це поки що прекрасні мрії. Нехай переконає свого тестя, і тоді вони 8 дорогою душею відкриють йому кредит.
Під час цієї довгої, нудної розмови Макхіт ні на хвилину не міг позбутися враження, *що той вечір в гостях у Міллера йому тільки пошкодив. Мабуть, для цих старомодних людей його ідеї занадто прогресивні. І він знову роздратувався, згадавши дурну байку старого Тока про Ротшільда.
Тільки багато пізніше Фанні Крайслер підказала йому найприроднішу думку, що старий, бездоганно чесний Національний депозитний банк міг відмовитись від співробітництва з ним просто через його власне темне поіоджен-ня й не менш темне походження його товарів.
Звичайпо, до призначеного терміну Макхіт не зміг сповістити нічого нового. Він мусив признатиоь, щр йому не пощастило домовитися 8 містером Іїічемом. Мілле і Готорн відразу ж удали страшенно стурбованих. Хоч вони й не випровадили його ту ж мить за двері, але поставили тепер уже зовсім напрямки кілька дуже неделікатних запитань.
Вони справді були розчаровані. Бо вони вже нарешті освоїлися з його ідеєю й, правду кажучи, горІЯи нетерплячкою закинути свої старі сіті в нові води.
Через кілька тижнів Макхіт дізнався, що вони розпочали переговори з фірмою Крестона.
Це була більш ніж прикра новина. Бо якраз система крамниць Крестона — великих, солідних закладів, добре розміщених, з багатим асортиментом товарів — була тим гідним суперництва зразком, що весь час витав перед духовним оком Макхіта. За допомогою своїх ідей він думав поставити конкурента на коліна. А натомість йому донесли, що концерн Крестона останнім часом зумів залучити нові капітали і планує деякі нововведення. Крестон оголосив, що збирається провести рекламний тиждень з усілякими сюрпризами для публіки. Було цілком очевидно, що це підлий плагіат його ідей,— плагіат, якого Макхіт ніколи не сподівався від Півтора Сторіч і який глибоко обурив його.
— Що, що?— розкричався він перед Фанні.— Мене хочуть ошукати? Я роблю все, щоб стати чесним підприємцем, я уникаю всякого насильства й по-рабському чи принаймні досить пильно дотримуюсь законів, я приховую своє походження, надягаю крохмальний комірець, наймаю помешкання з п'яти кімнат, беру шлюб з розрахунку, як цілком порядний обиватель; і перше, що спіткало мене у високих сферах,— це пограбування. І це вважається £ морального погляду вищим, ніж те, що я робив досі? Це куди нижче! Нам, звичайним злочинцям, ще далеко до цих людей, Фанні. За якихось два дні, за сорок вісім годин вони відбирають у нас не тільки всю нашу здобич, надбану в поті чола,"и й дах над головою і навіть останню сорочку, і роблять це, не порушуючи жодного закону, а може, ще й з приємною певністю, що вони просто виконують свій обов'язок!
Він був до глибини душі вражений шахрайством, жертвою якдго став, і його навіть пойняв сумнів щодо власних здібностей. Цілими годинами їздив він омнібусом по Лондону, снуючи похмурі думки. Штовханина на зупинках трохи розважала його, калейдоскоп міських районів з їхніми злиднями й пишнотою підбадьорював. Але думка про те, що йому бракує освіти, що тільки завдяки цьому маленький банк і Крестонів концерн змогли вбрати його в шори, ще довго гнітила Макхіта. Він насилу зумів відновити душевну рівновагу.
Це був один з найтяжчих періодів у Макхітовому житті.
Дружня рука
В ті дні надійною опорою йому стала Фанні Крайслер.
Фанні мала в Лембеті маленьку квартирку з вітальнею, обставлену гарними старовинними меблями. Макхіт подовгу засиджувався у неї в крамниці, а ввечері вона вела його до себе, бо йому не хотілось іти додому. Вія щоразу казав, що дома йому ніхто й поснідати не дасть.
Конфлікт із Гручем, своїм постійним коханцем, Фанні подолала досить легко: вона просто кілька тижнів не пускала його до себе.
Про Макхітове одруження Фанні ні разу не заводила мови; вона знала, що він вважає це одруження хибним кроком і майже не бачить Поллі. І вона тим завзятіше допомагала йому впорядковувати справи Д-крамниць, які складалися дедалі несприятливіше.
Крамарі розраховувалися за кредит невчасно або й зовсім нічого не сплачували. Вони весь час одержували великі партії однакових товарів — то самі годинники та окуляри, то самі люльки та тютюнові вироби — і не знали, як їх здихатися.
Становище цих злиденних крамничок наочно ілюстрував прикрий інцидент з однією жінкою, що їй Макхіт з ласки дав невеличку крамницю. То була одна з його колишніх коханок, звали її Мері Свеєр.
Дізнавшися, що він одружився, Мері чомусь сприйняла це як особисту кривду. Вона наробила галасу і знайшла собі захисників у людях, які отиралися по Д-крамницях, намагаючись випитати у їхніх власників щось про містера Макхіта. Ці люди працювали в редакції газети "Дзеркало" і після того, як Макхіт витурив одного з них за двері,
почали дуже цікавитись усім, що стосувалось хазяїна Д-крамниць. Вони були досить забобонні, щоб вірити, ніби тому, хто розіб'є дзеркало, сім років не щаститиме. Крім того, газета ця мала репутацію бойового соціального органу, бо нападала тільки на багатих — адже бідні не мали грошей, заради яких варто було б їх шантажувати. Отже, Макхіт мусив стерегтися. Йому, як і всім заможним люДям необхідна була бездоганна репутація. Він потребував її для того, щоб мати змогу ошукувати власників Д-крамниць.
Переговори між Макхітом і Мері Свеєр відбулися в антикварній крамниці Фанні Крайслер і в її присутності. Мері, гарненька повногруда блондинка років під тридцять, заявила, що вона вже дійшла, до ручки. Мак вирвав її з звичного середовища й кілька років допікав їй своїми ревнощами, а сам усі ці роки, як то кажуть, пурхав з квітки на квітку. А тепер він не посоромився піднести їй ще й такий сюрприз, як оце одруження. Адже вона тільки з намови Мака вийшла за свого нинішнього чоловіка, який тепер на війні і якого вона зовсім не любить. А та крамниця, що їй накинув Мак, доброго слова не варта. Чоловік зав'язав їй світ двома дітьми. І якщо вона зараз не дістане хоч би фунтів кілька, щоб найняти одну-двох швачок, то їй лишається з мосту та в воду. Нерви її вже зовсім розладнались. І тільки цим можна пояснити деякі відверті слова, що вирвались у неї згарячу.
Фанні насамперед спробувала з'ясувати, чи Мері має вже якийсь контакт і редакцією "Дзеркала". Вона спитала:
— Перед ким це в тебе вирвались ті слова? Нам це конче треба знати.
Але Мері ще володіла своїми нервами настільки, щоб не клюнути на цей гачок. Йона відповіла ухильно, загальними фразами. Мовляв, вона віддала Макові свої найкращі літа, бо ж зв'язалася з ним ще квітучою молодою дівчиною й доти не знала жодного чоловіка, як не рахувати того, що її зґвалтовано в дванадцять років — а в цьому вона призналася Макові зразу. А тепер, коли Мак викидає її на смітник, вона вже неспроможна підчепити собі когось іншого, сказала Мері й послалася на сліди, залишені на її обличчі літами й турботою про Мака.
Коли вона скінчила, заговорив Макхіт, Він підкреслив, що є прихильником цілковитої самостійності жінки. Віддаючись чоловікові, вона робить це на власну відповідальну ність і ризик. Він завжди був проти того, щоб ставити їй якісь умови. Любов — це не страхування старості. Хто віддається коханню, той дістав винагороду в любовних утіхах.
Мері знову розкричалася. До чого тут утіхи! Наче вона не могла зазнати їх із кимсь іншим, з якимсь порядним чоловіком, що дбав би про жінку, яка пожертвувала для нього всім. Вона ж працювала продавщицею, а Мак примусив її покинути ту роботу, бо побачив одного разу, як хазяїн, звелівши їй злізти на драбину й дістати з полиці якусь коробку, задивився на її литки. А тепер, якщо Макові цікаво знати, на її литки вже ніхто не задивиться. Той симпатичний хлопчина, що так чемно розмовляв із нею про все це свинство, теж був такої думки.
Макхіт уже хотів відповісти їй різко, але Фанні стримала його; вона вважала, що тут не завадить обережність.