Копійчаний роман - Сторінка 6
- Бертольт Брехт -
Ніяких дріб'язкових турбот, жодної думки про гро* ші! Я простий, скромний бізнесмен, я не пнуся на сторінки газет, не прагну публічних похвал, я, тихий і безіменний, даю тобі змогу виконувати твою велику роботу на користь країни, і в цій твоїй роботі, таким чином, є й моя част кга". І так, як я, панове, діють тисячі ділових людей — тихо, не жадаючи слави, сказав би я, але сперто і винахідливо. Бізнесмен дістає судно, солдат відпливав на ньому* Бізнесмен винахідливий, солдат відважний. Панове, давайте без гучних слів заснуємо тосариство експлуатації транспортних суден.
Промова містера Кокса мала цілковитий успіх. Ресторатор від імені всіх присутніх і від імені Англії подякував йому за пораду, і після недовгого обговорення формальностей заходилися складати проект угоди. Офіціант приніс перо й чорнило, букмекер узявся писати. Згадані містером Коксом троє суден мали бути якнайскоріше придбані у фірми "Бруклі і Бруклі" й відремонтовані.. Сума, потрібна для купівлі суден, мала бути розділена на 8 (вісім) рівних частин і внесена готівкою під час оформлення акта купівлі.
Коли скінчили з цим пунктом, за столом настала багатозначна тиша. Тепер компаньйони мали домовитись про розподіл прибутків, головним чином про частку Кокса, який організував усю справу.
Компаньйони покликали офіціанта і "замовили портеру й сигар. Потім текстильник недбало мовив, проводжаючи поглядом синій димок своєї гавани:
— Я уявляю собі розподіл чистого прибутку так: ділимо всю суму на вісім частин. Адже нас восьмеро, правда? А наш друг Кокс спочатку одержить ще комісійні Б розмірі... ну, скажімо, десяти відсотків від сплаченої урядом суми.
Компаньйони звели очі на Кокса — щоправда, не всі. Маклер відхилився зі стільцем назад і сказав посміхаючись:
— Ви жартуєте.
Ного апетити, як виявилось на подив решти компаньйоні н, були чималенькі. Обговорення їх забрало понад дві години. Істотно збити їх за цей час не. пощастило, зате у ьсіх склалося враження, що цього вони не домоглись би й за два роки. Куртаж мав становити двадцять п'ять відсотків.
Компаньйони, тяжко зітхаючи, з такими мінами, наче підписували смертний вирок рідній людині, поставили на папері свої підписи, а потім швиденько розійшлися — кожен до себе додому.
У Пічема від усієї цієї процедури, надто від упертості міс І ера Кокса при розподілі прибутків, лишилось чудове враження. Так торгуються, лише коли справа солідна.
Турботи, які й не снились пересічному обивателеві
Одного туманного ранку в одній із незліченних маленьких контор Сіті, скупо обставлених простими жовтими меблями, відбулась ділова розмова між п'ятьма бізнесменами. На молочному склі дверей контори блищав напис золотом: "Бруклі і Бруклі, судновласники".
Двоє з присутніх бізнесменів були Бруклі і Бруклі — безбарвні, нерішучі на вигляд люди, які виявляли страх — можливо, навіть перебільшений — перед будь-якою ухвалою, що стосувалася їх обох. Вони дбали тільки про взаємне добро і були, видимо, твердо переконані, що не мають досить сили нести цю взаємну відповідальність.
Хто не був новачком у Сіті, той знав, що цим двом братам пальця в рот класти не можна. Містер Кокс не був у Сіті новачком.
П'ятеро бізнесменів склали контракт, згідно з яким транспортні судна "Прекрасна Анна", "Юний моряк" і "Оптиміст" за 8200 (вісім тисяч двісті) фунтів стерлінгів переходили у власність новоствореного Товариства. Зразу ж по огляді мали відбутись підписання контракту й сплата,зазначеної в ньому суми.
— Я дуже радий бачити всіх вас у себе,— сказав один із братів Бруклі.— Не задля ци$ суден, звісно, а взагалі.
Про все твердо умовились. І брати Бруклі дуже здивувались, коли другого дня вранці містер Кокс знову прийшов до них у контору, тепер уже сам, і, зажадавши запевнень у збереженні найсуворішої таємниці, зробив від свого імені нову пропозицію щодо суден — на той випадок, якщо умовлена вчора купівля не відбудеться. Брати Бруклі навіть трохи схвилювалися.
У середу по обіді один з них прийшов до Істмена, домовласника,— бо знав його адресу,— і пригнічено спитав, чи не можна скасувати недавньої домовленості. їм, мовляв, зробили ще одну пропозицію, і він не може взяти на себе відповідальності перед братом за продаж суден по старій ціні.
Істмен від імені Товариства сказав, що він дуже шко дує, але нічого зробити не можна. Тоді Бруклі промимрив щось про шосту годину вечора в четвер: він, мовляв, з тієї хвилини вважатиме себе вільним від будь-яких зобов'язань, якщо контракт не буде підписано. Істмен негайно повідомив про це всіх компаньйонів і порадив їм не спізнюватись. Але в четвер уранці містер Кокс запросив Істмена в ресторан і там відкрив йому, що зможе внести свою частку тільки в суботу.
Внаслідок цього о другій годині дня, незадовго перед оглядом суден, в іншому ресторані відбулась досить гостра розмова, під час якої текстильник категорично зажадав від Кокса внесення паю або ж переоформлення угоди на нових умовах, ще й заявив, що готовий узяти на себе Коксову частку видатків і прибутків.
Істмен розрізнив у виступі текстильника дві частини. До першої — вимоги — він пристав; другу—пропозицію— відхилив, сказавши, що й сам може взяти на себе Коксову частку.
Таку готовність виявили майже всі компаньйони. Що Кокс утратить свою частку в прибутках, якщо не внесе паю, до того ж негайно, було ясно для всіх, крім самого Кокса. Той висловив деякий сумнів, щоправда, не дуже впевнено. Зрештою погодились на тому, що видатки й прибутки просто поділять на сім частин, а не на вісім. Коксові ж лишаться тільки його комісійні.
Кокса це так уразило, що він аж занедужав і поїхав додому лягти в ліжко. Він заявив, що й на огляд суден не зможе прийти.
Для огляду Істмен знайшов одного колишнього корабельного інженера, довготелесого худого чолов'ягу, на прізвище Байл, який давно вже спився і втратив роботу, Компаньйони зустрілися з ним біля доків і, на пропозицію Істмена, спершу зайшли перехилити по чарчині-другій — підігріти Вайлів настрій, щоб він як слід прочесав ті старі корита.
Братів Бруклі вони знайшли в їхній конторі, а звідти недалеко було й до суден.
То були великі, тем:ні посудини часів Нельсона.
Є на світі люди, що люблять збирати всякий старий мотлох — капелюхи, сигарні коробки дитячі колиски,— чи то з щирої пошани до цих речей, чи то просто ? недоумства. Таким людям ці кораблі, напевне, припали б до серця. Та хай там як, а вони ще тримались на каламутній воді, ніби намагалися спростувати твердження, що все на світі минуще.
Очевидно, їм уже кілька років (або навіть десятків років) як дали спокій. Але тепер десь у Травсваалі кілька тисяч обложених томмі ждали підмоги, і довелося ще раз потривожити ці руїни. А втім, їм було вже однаково.
"Юний моряк" стояв найближче, і комісія рушила ца нього. Трап, поза всякими сумнівами, був дерев'яний. Палуба мала не надто гостинний вигляд, але поміст її теж був з дерева, як на справжньому кораблі.
Серед десятьох чоловік, що прийшли оглядати судна, не було жодпого моряка. Моряка нізащо в світі не примусили б спуститись у цей трюм: він побоявся б скрутити собі в'язи.
У трюмі, мов ягнята на уельських луках, гасали пацюки — великі, гладкі звірі, що, незважаючи на свій солідний вік, ніколи ще не бачили людей і, таким чином, навіть не здогадувались, які це небезпечні створіння.
Інженер Байл, ідучи сюди, мав намір із цинічною відвертістю викривати всі ті трюки, за допомогою яких шахраї-судновласники вміють надати плавучій домовині вигляду фешенебельної яхти. "А це що таке, панове?" —-збирався він питати, зриваючи ту чи іншу бутафорію. А тепер він стояв безпорадний, зломлений і навіть рота не розтуляв. Тут і малій дитині все ясно...
Те, чим був уражений "Юний моряк", навіть при най-щирішому бажанні не можна було назвати хворобою.
У трюмі жоден з десятьох не наважився ступити й кроку від залізного трапа. Повсюди валялися різні струхлявілі речі; гляди, ще спіткнешся на чомусь, а зіпрись на бсрт — рука його, певне, наскрізь простромить.
Істмен раптом промовив голосно й весело:
— Так, так...
Відгукнулась луна, мов у старому-престарому порожньому складі. '
І враз один з братів Бруклі сказав зовсім спокійно:
— Зрештою, хіба зовнішній вигляд — головне? Важливо, щоб судно було морехідне і могло нести вантаж.
Є люди, наділені здатністю ніколи не перейматись почуттями іпших, не піддаватися гіпнозові фактів і висловлювати свої думки різко, навпростець, не зважаючи ні на що й ні на кого. Такі люди народжуються для ролі вождів.
Члени Товариства експлуатації транспортних суден, наче в моторошному сні, зійшли на берег. Вони вже й дивитись не хотіли на "Прекрасну Анну" та "Оптиміста", мабуть, з усіх трьох суден найдужче струхлілого.
Коли всі повернулись до контори "Бруклі і Бруклі", один з братів-судновласників, дивлячись у вікно, сказав:
— Панове, у мене склалося враження, що ви сподівались чогось більшого — хоч ціна була вам відома — і що ви трохи розчаровані й вас тепер мучать сумніви.—Він. окинув присутніх швидким поглядом і, побачивши, що ніхто не збирається відповідати, повів далі: — Якщо справді так, то я раджу ні в якому разі не опиратися внутрішньому голосові, що каже вам: "Геть від цієї справи!" Якщо ваша потреба нагальна, то вам нелегко буде сьогодні знайти в Англії інші судна — надто за таку ціну. Але якщо ви маєте час на розшуки і зайвих два-три місяці для вас багато не важать, ви, безперечно, зможете знайти щось підходяще. Фірма "Бруклі і Бруклі" завдяки щасливій випадковості має змогу легко збути ці судна; як я вже сказав учора містерові Істмену, ми дістали ще одну пропозицію і будемо навіть раді, якщо ви відмовитесь. Ми могли б навіть запропонувати вам відчіпного — звісно, невелику суму. Тепер пїв на шосту, а о шостій п'ятнадцять нас із братом чекає інш& нарада. Отже, давайте все остаточно вирішимо зараз-таки.
— Судна варті щонайбільше двісті фунтів і взагалі не морехідні,— спокійно мовив Байл.
Містер Бруклі зиркнув на годинника. — — Ви чули, що сказав ваш експерт. Ми не маємо ніяких підстав заперечувати йому. Ми зовсім не збираємось нав'язувати вам судна. Ми взагалі не можемо взяти на себе будь-яку відповідальність. Може, з погляду фахівця взагалі найкраще було б продати їх на дрова.
Промова містера Кокса мала цілковитий успіх. Ресторатор від імені всіх присутніх і від імені Англії подякував йому за пораду, і після недовгого обговорення формальностей заходилися складати проект угоди. Офіціант приніс перо й чорнило, букмекер узявся писати. Згадані містером Коксом троє суден мали бути якнайскоріше придбані у фірми "Бруклі і Бруклі" й відремонтовані.. Сума, потрібна для купівлі суден, мала бути розділена на 8 (вісім) рівних частин і внесена готівкою під час оформлення акта купівлі.
Коли скінчили з цим пунктом, за столом настала багатозначна тиша. Тепер компаньйони мали домовитись про розподіл прибутків, головним чином про частку Кокса, який організував усю справу.
Компаньйони покликали офіціанта і "замовили портеру й сигар. Потім текстильник недбало мовив, проводжаючи поглядом синій димок своєї гавани:
— Я уявляю собі розподіл чистого прибутку так: ділимо всю суму на вісім частин. Адже нас восьмеро, правда? А наш друг Кокс спочатку одержить ще комісійні Б розмірі... ну, скажімо, десяти відсотків від сплаченої урядом суми.
Компаньйони звели очі на Кокса — щоправда, не всі. Маклер відхилився зі стільцем назад і сказав посміхаючись:
— Ви жартуєте.
Ного апетити, як виявилось на подив решти компаньйоні н, були чималенькі. Обговорення їх забрало понад дві години. Істотно збити їх за цей час не. пощастило, зате у ьсіх склалося враження, що цього вони не домоглись би й за два роки. Куртаж мав становити двадцять п'ять відсотків.
Компаньйони, тяжко зітхаючи, з такими мінами, наче підписували смертний вирок рідній людині, поставили на папері свої підписи, а потім швиденько розійшлися — кожен до себе додому.
У Пічема від усієї цієї процедури, надто від упертості міс І ера Кокса при розподілі прибутків, лишилось чудове враження. Так торгуються, лише коли справа солідна.
Турботи, які й не снились пересічному обивателеві
Одного туманного ранку в одній із незліченних маленьких контор Сіті, скупо обставлених простими жовтими меблями, відбулась ділова розмова між п'ятьма бізнесменами. На молочному склі дверей контори блищав напис золотом: "Бруклі і Бруклі, судновласники".
Двоє з присутніх бізнесменів були Бруклі і Бруклі — безбарвні, нерішучі на вигляд люди, які виявляли страх — можливо, навіть перебільшений — перед будь-якою ухвалою, що стосувалася їх обох. Вони дбали тільки про взаємне добро і були, видимо, твердо переконані, що не мають досить сили нести цю взаємну відповідальність.
Хто не був новачком у Сіті, той знав, що цим двом братам пальця в рот класти не можна. Містер Кокс не був у Сіті новачком.
П'ятеро бізнесменів склали контракт, згідно з яким транспортні судна "Прекрасна Анна", "Юний моряк" і "Оптиміст" за 8200 (вісім тисяч двісті) фунтів стерлінгів переходили у власність новоствореного Товариства. Зразу ж по огляді мали відбутись підписання контракту й сплата,зазначеної в ньому суми.
— Я дуже радий бачити всіх вас у себе,— сказав один із братів Бруклі.— Не задля ци$ суден, звісно, а взагалі.
Про все твердо умовились. І брати Бруклі дуже здивувались, коли другого дня вранці містер Кокс знову прийшов до них у контору, тепер уже сам, і, зажадавши запевнень у збереженні найсуворішої таємниці, зробив від свого імені нову пропозицію щодо суден — на той випадок, якщо умовлена вчора купівля не відбудеться. Брати Бруклі навіть трохи схвилювалися.
У середу по обіді один з них прийшов до Істмена, домовласника,— бо знав його адресу,— і пригнічено спитав, чи не можна скасувати недавньої домовленості. їм, мовляв, зробили ще одну пропозицію, і він не може взяти на себе відповідальності перед братом за продаж суден по старій ціні.
Істмен від імені Товариства сказав, що він дуже шко дує, але нічого зробити не можна. Тоді Бруклі промимрив щось про шосту годину вечора в четвер: він, мовляв, з тієї хвилини вважатиме себе вільним від будь-яких зобов'язань, якщо контракт не буде підписано. Істмен негайно повідомив про це всіх компаньйонів і порадив їм не спізнюватись. Але в четвер уранці містер Кокс запросив Істмена в ресторан і там відкрив йому, що зможе внести свою частку тільки в суботу.
Внаслідок цього о другій годині дня, незадовго перед оглядом суден, в іншому ресторані відбулась досить гостра розмова, під час якої текстильник категорично зажадав від Кокса внесення паю або ж переоформлення угоди на нових умовах, ще й заявив, що готовий узяти на себе Коксову частку видатків і прибутків.
Істмен розрізнив у виступі текстильника дві частини. До першої — вимоги — він пристав; другу—пропозицію— відхилив, сказавши, що й сам може взяти на себе Коксову частку.
Таку готовність виявили майже всі компаньйони. Що Кокс утратить свою частку в прибутках, якщо не внесе паю, до того ж негайно, було ясно для всіх, крім самого Кокса. Той висловив деякий сумнів, щоправда, не дуже впевнено. Зрештою погодились на тому, що видатки й прибутки просто поділять на сім частин, а не на вісім. Коксові ж лишаться тільки його комісійні.
Кокса це так уразило, що він аж занедужав і поїхав додому лягти в ліжко. Він заявив, що й на огляд суден не зможе прийти.
Для огляду Істмен знайшов одного колишнього корабельного інженера, довготелесого худого чолов'ягу, на прізвище Байл, який давно вже спився і втратив роботу, Компаньйони зустрілися з ним біля доків і, на пропозицію Істмена, спершу зайшли перехилити по чарчині-другій — підігріти Вайлів настрій, щоб він як слід прочесав ті старі корита.
Братів Бруклі вони знайшли в їхній конторі, а звідти недалеко було й до суден.
То були великі, тем:ні посудини часів Нельсона.
Є на світі люди, що люблять збирати всякий старий мотлох — капелюхи, сигарні коробки дитячі колиски,— чи то з щирої пошани до цих речей, чи то просто ? недоумства. Таким людям ці кораблі, напевне, припали б до серця. Та хай там як, а вони ще тримались на каламутній воді, ніби намагалися спростувати твердження, що все на світі минуще.
Очевидно, їм уже кілька років (або навіть десятків років) як дали спокій. Але тепер десь у Травсваалі кілька тисяч обложених томмі ждали підмоги, і довелося ще раз потривожити ці руїни. А втім, їм було вже однаково.
"Юний моряк" стояв найближче, і комісія рушила ца нього. Трап, поза всякими сумнівами, був дерев'яний. Палуба мала не надто гостинний вигляд, але поміст її теж був з дерева, як на справжньому кораблі.
Серед десятьох чоловік, що прийшли оглядати судна, не було жодпого моряка. Моряка нізащо в світі не примусили б спуститись у цей трюм: він побоявся б скрутити собі в'язи.
У трюмі, мов ягнята на уельських луках, гасали пацюки — великі, гладкі звірі, що, незважаючи на свій солідний вік, ніколи ще не бачили людей і, таким чином, навіть не здогадувались, які це небезпечні створіння.
Інженер Байл, ідучи сюди, мав намір із цинічною відвертістю викривати всі ті трюки, за допомогою яких шахраї-судновласники вміють надати плавучій домовині вигляду фешенебельної яхти. "А це що таке, панове?" —-збирався він питати, зриваючи ту чи іншу бутафорію. А тепер він стояв безпорадний, зломлений і навіть рота не розтуляв. Тут і малій дитині все ясно...
Те, чим був уражений "Юний моряк", навіть при най-щирішому бажанні не можна було назвати хворобою.
У трюмі жоден з десятьох не наважився ступити й кроку від залізного трапа. Повсюди валялися різні струхлявілі речі; гляди, ще спіткнешся на чомусь, а зіпрись на бсрт — рука його, певне, наскрізь простромить.
Істмен раптом промовив голосно й весело:
— Так, так...
Відгукнулась луна, мов у старому-престарому порожньому складі. '
І враз один з братів Бруклі сказав зовсім спокійно:
— Зрештою, хіба зовнішній вигляд — головне? Важливо, щоб судно було морехідне і могло нести вантаж.
Є люди, наділені здатністю ніколи не перейматись почуттями іпших, не піддаватися гіпнозові фактів і висловлювати свої думки різко, навпростець, не зважаючи ні на що й ні на кого. Такі люди народжуються для ролі вождів.
Члени Товариства експлуатації транспортних суден, наче в моторошному сні, зійшли на берег. Вони вже й дивитись не хотіли на "Прекрасну Анну" та "Оптиміста", мабуть, з усіх трьох суден найдужче струхлілого.
Коли всі повернулись до контори "Бруклі і Бруклі", один з братів-судновласників, дивлячись у вікно, сказав:
— Панове, у мене склалося враження, що ви сподівались чогось більшого — хоч ціна була вам відома — і що ви трохи розчаровані й вас тепер мучать сумніви.—Він. окинув присутніх швидким поглядом і, побачивши, що ніхто не збирається відповідати, повів далі: — Якщо справді так, то я раджу ні в якому разі не опиратися внутрішньому голосові, що каже вам: "Геть від цієї справи!" Якщо ваша потреба нагальна, то вам нелегко буде сьогодні знайти в Англії інші судна — надто за таку ціну. Але якщо ви маєте час на розшуки і зайвих два-три місяці для вас багато не важать, ви, безперечно, зможете знайти щось підходяще. Фірма "Бруклі і Бруклі" завдяки щасливій випадковості має змогу легко збути ці судна; як я вже сказав учора містерові Істмену, ми дістали ще одну пропозицію і будемо навіть раді, якщо ви відмовитесь. Ми могли б навіть запропонувати вам відчіпного — звісно, невелику суму. Тепер пїв на шосту, а о шостій п'ятнадцять нас із братом чекає інш& нарада. Отже, давайте все остаточно вирішимо зараз-таки.
— Судна варті щонайбільше двісті фунтів і взагалі не морехідні,— спокійно мовив Байл.
Містер Бруклі зиркнув на годинника. — — Ви чули, що сказав ваш експерт. Ми не маємо ніяких підстав заперечувати йому. Ми зовсім не збираємось нав'язувати вам судна. Ми взагалі не можемо взяти на себе будь-яку відповідальність. Може, з погляду фахівця взагалі найкраще було б продати їх на дрова.