Корабель приречених - Сторінка 12

Руки Коннора були короткі й широкі. Права, з квадратними нігтями, впевнено лежала на столі, її рухи були спокійні, наперед розраховані. Коннор не поспішаючи йшов до своєї мети.

— Ви виграли, — сказав він.

Напруження зникло з облич гравців. Гарднер відкинувся на спинку крісла. На добродушно-привітному обличчі з носом-цибулиною з'явився вираз задоволення. Пальці потяглися до виграшу і з насолодою почали перебирати гроші.

Коннор змішав карти. Очі його були напівзаплющені. Здаючи для нової партії, він час від часу слинив вказівний палець і наче відважував партнерові кожну карту.

Домерж посміхнувся в думці: руки — чудове дзеркало душі, бо не здатні так прикидатися, як обличчя.

— Де ж ваша дружина? — запитав Коннор Гарднера.

— В театрі. Виступає Пассера. Це, знаєте, не для мене, — відповів Крез із Глазго і почав гру. — Чирвовий валет!

Містер Коннор послинив палець і відкрив козиря.

— Цю партію ви програли, містер Гарднер!

— Нічого не вдієш. Може, ми зробимо невелику перерву і вип'ємо по бокальчику за здоров'я нашого великого французького гостя? Сідайте, мосьє. Нам приємно бачити вас. Ви знову побуваєте в Англії після подорожі в Америку? Я був би радий вітати вас у своєму домі.

— Ви цікавитесь живописом, сер?

— Звичайно. Я мимохідь бачив виставку ваших картин у Лондоні. Мені особливо сподобалися портрети. Я хотів би, щоб ви намалювали для мене…

— … Портрет пані Гарднер?

— Так, але разом з тим, я, власне, думав і про свої підприємства в Глазго.

— Розумію. Заводи, освітлені сонцем, труби в диму і потоки людей, що йдуть на роботу.

— І на все це відкривається вид з вікна, біля якого стоїть моя дружина, — уточнив містер Гарднер.

— Прекрасно! — схвалив Домерж, лукаво блиснувши очима, а сам подумав: "На додачу до всього ліворуч, на передньому плані, треба ще зобразити чекову книжку Гарднера, і тоді все найдорожче для нього буде зібрано разом".

— Ви погодились би? — запитав Гарднер майже з острахом.

— А у вас був сумнів щодо цього?

Коннор зрозумів іронію француза.

— Ніякісінького! — весело відповів він за Гарднера.

Білий, сяючий золотом театральний зал був переповнений. Едвард сидів поряд з графинею Розес, що, прикриваючись віялом, позіхала. Перед ними походжали сер Брюс Ісмей і командор Сміт з розкішно одягненою місіс Барбарою Хорткліф, про яку говорили, ніби вона найбагатша і найвеселіша вдова Америки. Кеннеді теж були тут. Мерджері знайшла собі нового поклонника в особі віконта Деларош. Проте вона все ще крадькома позирала на Едварда. Та він не бачив ні її, ні пустої п'єски з життя пастушки, в якій з справжнім натхненням грала Пассера. Увага Едварда була прикута до Аліси Гарднер, що сиділа біля леді Ротшільд. Він не міг одірвати погляду від профілю прекрасної жіночої голівки, на якій в золотистій короні волосся зорями брильянтів сяяла діадема.

Тимчасом на сцені в лісі з пап'є-маше пастушка Пассера сумувала за своїм милим.

— Де ти, мій коханий? Я жду тебе. Я навіки твоя, — ламаючи руки, вона благала його повернутись.

Паперові верхівки дерев злегка здригалися в такт роботи суднових машин. Але вихована світська публіка, звичайно, дивилася крізь пальці на цю невеличку умовність, що руйнувала ілюзію, і в приємному чеканні щасливого кінця насолоджувалася стражданнями бідолашної пастушки. Нарешті, на сцені з'явився той молодий пастух, якого пастушка так пристрасно чекала.

— О любий мій, прийди, я обійму тебе, — раділа синьйора Пассера і, закликаючи милого, простягла до нього руки, щоб зробити шлях до себе бажанішим і легшим. Але тут сталася катастрофа! Несподівано гучно тріснув корсаж пастушки, і перед скам'янілими глядачами у всій своїй хвилюючій красі з'явилося жіноче тіло. Швидко упала завіса, закривши чарівне видовище.

Хвилину панувала мовчанка, і раптом вибух реготу містера Кеннеді розірвав тишу. Стюарт Фагерті підхопився з місця і, почервонівши по саме волосся, кулею вилетів з залу. Решта підвелися за ним. Вистава закінчилась!

Два чоловіки до крові кусали губи, щоб не розреготатися, як містер Кеннеді.

— Ось тобі й великий успіх!

— З цим корсажем ляснув і чоловік номер п'ять. Бідна Пассера! Ви бачили, як вискочив Фагерті?

— Та що ви, шановний? Ця пікантна історія принесе їй щонайменше три шлюбних контракти. Хочете, поб'ємося об заклад?

Пассера, не тямлячи себе від гніву, втекла в невелику артистичну вбиральню за сценою.

Антрепренер Міка, права рука артистки, злякано дивився на неї.

— Мадонно, що сталося?

Пассера блиснула очима на маленького товстого неаполітанця і закричала:

— Ось! Дивись! Це нестерпно! Коли судно прийде в Нью-Йорк, наді мною сміятиметься весь світ!

— Ти нічого не розумієш! Навпаки, всі, весь світ буде біля твоїх ніг. — Міка заломив руки. — Боже мій, що я витерпів з цією жінкою! За шматок хліба стільки хвилювань! Я бажав тобі добра, знаєш ти це? Тільки добра!

У синьйори Пассери перехопило подих. Їй потрібен був час, щоб збагнути зміст слів неаполітанця.

— Що?.. Ти бажав мені добра? Ти?.. — Вона затремтіла від обурення і, голосно ридаючи, впала в крісло.

Це було щось нове для Міки, він не міг зрозуміти, чого хоче Пассера. Знизавши плечима, антрепренер відступив назад.

— О Ліа… схаменись, з Фагерті вже все покінчено. Я давно хотів, щоб ти здихалась цього поклонника. Є досить інших, а такий невеличкий скандал — найкраща реклама, особливо для Америки. Я тільки трошки допоміг тобі. І за це така подяка!

Пассера схопилася руками за голову.

— Щиро дякую! Що ти робиш з мене? Повію! Ти кидаєш мене в обійми то до одного, то до другого мужчини. І називаєш це рекламою? Негідник! Геть з моїх очей! Негайно, негайно!

Міка покірно вийшов з каюти, причинивши двері.

Аліса Гарднер дуже злякалася, коли перед нею раптом з'явився Едвард.

— Чого ви переслідуєте мене, лорд Хакслі? Ви ж знаєте, що я одружена і щаслива!

— Ні, Алісо, не щаслива. Я вже казав вам про це сьогодні, і тоді ви не заперечували. Більше того, ви подарували мені усмішку, яку я ніколи не забуду. Не проганяйте мене. Будьте щирі! Перед собою будьте щирі! — Він пристрасно притяг її до себе.

— Едварде! Боже мій, нас можуть побачити!

— У моїй каюті нас не побачить ніхто, Алісо. Я жду вас сьогодні вночі, о першій годині.

Вони дивилися одне одному в очі.

— Ви збожеволіли, — прошепотіла вона тихо.

Едвард обережно зняв з її голови діадему.

— Беру як заклад! До ночі!

Аліса не протестувала. І лише коли він хотів поцілувати її, вирвалась і втекла.

Едвард довго дивився їй услід. В кишені у нього лежала діадема — запорука її згоди. "Звичайно, вона прийде, — . подумав він. — Жінки схожі на п'янкі квіти, і треба бути дурнем, щоб обминати їх. Але тільки одна Бетті гідна кохання. Ваша дружина теж гідна його, містер Гарднер! Не турбуйтеся, вже завтра минеться все те, що сьогодні ще так спокусливо вабить до себе…"

І він пішов до Кашбарна, щоб віддати діадему.

В коридорі Аліса зустріла містера Коннора.

— А, місіс Гарднер, вистава закінчилась?

— Так, містер Коннор. Я тільки-но з театру, йду в свою каюту, — сказала вона й провела рукою по чолу.

— Ваш чоловік давно вже повернувся. А де ж ваша діадема, місіс? Це така чарівна річ!

Аліса Гарднер мимоволі доторкнулася рукою до голови й почервоніла.

— Моя діадема? Ах… я її сьогодні не надівала.

Коннор посміхнувся.

— Тоді, певно, я помилився.

— Ви бачили її вчора, так, вчора, містер Коннор.

— Можливо. На добраніч, місіс.

О першій годині ночі двері каюти Едварда відчинилися, і в них прослизнула струнка жіноча постать.

— Алісо!

— Прошу вас! Тільки п'ять хвилин! У мого чоловіка може виникнути підозра. Віддайте мені діадему.

Він надів їй на голову сяючий обруч. З плечей Аліси впало пальто…

Один за одним гасли на палубі вогні: життя на судні завмирало. Тільки машини продовжували невтомно працювати — корабель поспішав уперед. Милю за милею залишав він за собою. Кожні дві хвилини майже миля!..

ПРИРЕЧЕНІ

Із сірих хвиль, що котилися повільно, мов сонні, піднімався на сході світанок. Рожевий відблиск упав на темні клуби диму, на вершини щогл, на труби і капітанський місток.

Боксхолл прийняв вахту від старшого офіцера.

— Усе гаразд, Мардок?

— Все йде як по маслу, — відповів той, позіхаючи. — Таке плавання, такий рекорд викликає страшенну нудьгу, бо перемога вже з самого початку в наших руках.

Боксхолл подивився на ніжну блакить ранку.

— Вас уже абсолютно ніщо не може зацікавити? — спитав він.

— Чому ж, кілька годин спокійного сну… — Мардок торкнувся пальцем кашкета і пішов.

Засунувши руки в кишені плаща, Боксхолл крокував по пустинній верхній палубі. Повівав ранковий вітрець, стиха скрипіли троси важких рятувальних шлюпок.

У безлюдних коридорах від тьмяного нічного освітлення залягли сутінки. Вздовж темно-червоної оксамитової доріжки тяглися ряди білих дверей з блискучими номерами. Жоден звук не проникав із-за цих подвійних дверей. Чути було тільки глухий стукіт невтомних машин.

Аліса злякано кинулася зі сну. Крізь ілюмінатор пробивалося кілька тремтливих сонячних зайчиків^ Жінка відчула на своїй шиї тепле глибоке дихання Едварда. Він спав міцно й спокійно. Вона обережно звільнилася з його обіймів, відкинула шовкову ковдру, встала.

Деякий час місіс Гарднер стояла нерухомо, пильно вдивляючись в обличчя Едварда. В напівтемряві її тіло здавалося алебастровим. Рот був напіввідкритий. Розпущене золотисте волосся, в якому сяяла діадема, вираз напруження на обличчі, схилена постать робили її схожою на німфу, що підслухує. В ній не лишилося й сліду від тієї статечної, холодної леді, яка, може, через деякий час прогулюватиметься по палубі з своїм чоловіком, шелестячи сукнею і суворо розглядаючи в лорнет кожного зустрічного.

Впевнившись, що Едвард не прокинувся, Аліса швиденько відшукала свої туфлі, підняла з підлоги пальто, яке все ще лежало там, де впало, накинула його на плечі і обережно відчинила двері. Прислухалась і, ще раз глянувши на Едварда, швидко вийшла.

Двері грюкнули, і це розбудило Едварда. Позіхаючи, він остаточно прокинувся і все пригадав. Аліса! В зім'ятій постелі ще зберігалося тепло жіночого тіла. Навколо все пахло нею. Він відчував її гарячі поцілунки, її нестримну палку пристрасть. Простяг руку. Аліси не було поряд. Підвівся. Значить, вона потихеньку втекла.