Коріолан - Сторінка 8

Хто бачив, як я б'юся,
Підходьте, спрактикуйте на собі
Те, що на інших бачили.
Мененій Трибуни,
Пождіть хвилину! Зброю заховай!
Брут Беріть його!
Мененій Рятуйте! Гей, рятуйте!
Хто благородний, молоді й старі,
На поміч Марцію!
Городяни Бий, бий його!
В сутичці проганяють трибунів, городян та еділів.
Мененій
(до Коріолана)
Іди, сховайся вдома, йди негайно,
Інакше — все пропало!
2-й сенатор Йди скоріше!
Коміній Ні, залишайся! В нас не менше друзів,
Ніж ворогів.
Мененій Невже до крові дійде?
1-й сенатор Хай нас боги боронять! Я благаю:
Додому, друже, йди; ми все без тебе
Владнаємо.
Мененій Це наша спільна рана,
її зцілити сам ти не зумієш,
Іди додому.
Коміній Ми з тобою підем.
Коріолан Хай краще б варвари вони були —
Як, власне, й є, хоч вилуплені в Римі!
На римлян-бо не схожі ані крихти,
Хоч їх під Капітолієм зачато!
Мененій Іди! Дай втихомиритися гніву.
Час переміниться.
Коріолан На полі бою
Таких я вклав би сорок.
Мененій Я на себе
Узяв би двох, от хоч би тих трибунів.
Коміній Тепер народ нас кількістю поборе;
А мужність обертається в глупоту,
Коли стоїть собі під тим будинком,
Що валиться. Тікай же відсіля,
Іди, сховайся, доки не вернулась
Голота — лють її, як річка в повінь,
Ламає береги, яким раніше
Корилася.
Мененій Благаю, йди додому.
Я постараюсь розумом старим
Здобути тих, хто ще хоч трохи має
Ума. Як треба дірку залатати,
Береться латка будь-якої барви.
Коміній Ходім!
Коріолан, Коміній і деякі сенатори виходять.
1-й патрицій Цей чоловік зламав свою кар'єру.
Мененій Його натура надто благородна;
Тризуб Нептуна бачачи й громи
Юпітера, не буде він хвалити
Богів. Його уста не зрадять серця,
Язик говорить те, що серце скаже,
І в гніві слово "смерть" він забуває.
Гамір за сценою.
Робота буде!
2-й патрицій Вже б лягали спати.
Мененій В землі чи в Тібрі! Що за люта мстивість!
Чому не міг він з ними трохи м'якше
Поводитись?
Входять Брут і Сіціній з натовпом городян.
Сіціній Скажи, а де той гад,
Що місто обезлюднити жадає
І стати над всіма?
Мененій Трибуни чесні...
Сіціній Його потрібно вбити. Він законом
Понехтував, тому не має права
На суд; його передаємо в руки
Народові.
1-й городянин Хай знає, що трибуни —
То голоси народу, ми ж — це руки.
Городяни Хай знає!
Мененій Слухайте! Півслова!
Сіціній Тихо!
Мененій Не треба нам різні, коли ми можем
Владнати все...
Сіціній Ти допоміг йому
Втекти!
Мененій Послухайте мене, я знаю
Прикмети консула найкращі й можу
Назвати вади...
Сіціній Консула? Якого?
Мененій Коріолана!
Брут Що? Він консул?
Городяни Де там!
Мененій Якби мені дозволили трибуни
І ви, шановні й добрі люди, слово
Сказати коротеньке, не на шкоду
Це буде, хоч відніме трошки часу.
Сіціній Кажи, та коротко. Постановили
Ми з ним покінчити. Гадюка! Зрадник!
Як виженем його — то небезпека,
Як тут залишим — певна смерть для нас!
Тому вже вирішено: він сьогодні
Вночі помре.
Мененій Боги, не допустіть,
Щоб славний Рим, чия шляхетна вдяка
Синам заслуженим стоїть у книзі
Юпітера, пожер своїх дітей,
Немов звірина кровожерна.
Сіціній Він —
Хвороба, що її потрібно вбити.
Мененій Та ні, він — орган, слабістю діткнутий;
Не відтинати — лікувати треба
Його! Чим заслужив на смерть цей воїн?
Тим, що понищив наших ворогів?
Пролив він крові більше за вітчизну,
Ніж має нині в жилах. Пам'ятайте:
Якщо ту кров, яка йому по битвах
Зосталась, проллєте,— навіки пляма
Впаде на вас, і ті, хто це дозволить,
Ганьбою вкриються.
Сіціній Та це ж крутійство!
Брут Неправда! Поки він любив вітчизну,
Вона його й хвалила.
Мененій Та хіба ж ми
За давні послуги ноги тієї,
Що вражена гангреною, не ціним?
Брут Не хочем більше слухати! Ідіть
До нього, й витягніть його із дому,
І вбийте, доки він свою заразу
По світу не розніс!
Мененій Іще півслова!
Коли цей гнів, що вас жене, як тигрів,
Обернеться в бездумний поспіх, буде
Запізно. Доведеться прив'язати
До п'ят важезні гирі. Скличте суд.
Інакше розбрат вибухне, й повсталі
Розгромлять Рим. Ви знаєте: є люди,
Що люблять Марція.
Брут Хай навіть так...
Сіціній Що ти говориш? Знаєм дуже добре,
Який-то смак його покори. Бився
З еділами і виказав нам опір;
Чи це замало?
Мененій Ще зміркуйте, зважте,
Що він у війнах вихований змалку,
Що з того часу, як меча підносить,
Не може витончено говорити,
Зерно й полову сипле без розбору...
Дозвольте ж ви мені піти до нього
І привести його на суд. Він буде
Відповідати супокійно, кари
Не боячись найтяжчої.
1-й сенатор Трибуни!
Це рішення гуманне. Інший шлях
Кривавим буде, і ніхто не знає,
Як скінчиться.
Сіціній Мененію шляхетний,
Будь посланцем народу; люди, зброю
Складіть.
Брут Але не йдіть додому.
Сіціній Будем
На площі ждати. А якщо з тобою
Не прийде Марцій, знай: ми вчиним так,
Як на початку вирішили.
Мененій Згода.
Я приведу його.
(До сенаторів)
Ходіть зі мною.
Повинен він прийти, бо може статись
Біда велика.
1-й сенатор Ну, ходім до нього.
Виходять.
СЦЕНА 2
Дім Коріолана.
Входять Коріолан і патриці І.
Коріолан Нехай здеруть по вуха з мене шкіру,
Хай кіньми розірвуть, чи колесують,
Чи десять скель поставлять на Тарпейську
Скалу й мене звідтіль в безодню скинуть,
Я не зміню своєї думки. Буду
Таким, як був!
1-й патрицій Ти чиниш благородно!
Коріолан Дивуюся, що в матері підтримки
Я не знаходжу. Таж вона недавно
їх називала дрантям, баранами,
Рабами, що дрімають на зібраннях,
Мовчать і прокидаються, як мову
Людина благородна заведе
Про мир чи про війну.
Входить В о л у м н і я.
Про тебе мовлю.
Жадаєш ти, щоб сам себе я зрадив,
Хоч мала б вимагати, щоб собою
Лишався завжди.
Волумнія О мій сину, влада —
Немов костюм: спочатку одягнися,
А потім зношуй.
Коріолан Ну, про це вже досить!
Волумнія Таким, як є, ти міг би й далі бути,
Як менше б намагався буть собою;
Чинили б менший опір вороги,
Якби ти їм не відкривався доти,
Допоки влади не здобув.
Коріолан Та краще
їх перевішати!
Волумнія Або спалити!
Входить Мененій із сенаторами.
Мененій Вернись до них, скажи, що надто різко
Ти говорив!
1-й сенатор Якщо цього не зробиш,
Рим надвоє розколеться й загине
В кривавому двобої. Інших ліків
Нема!
Волумнія Благаю, сину, покорись!
Я маю серце теж таке невкірне,
Та розумом, як треба, я свій гнів
Гамую.
Мененій Добре мовиш, мудра жінко!
Ідеться тут про зцілення держави;
Якби було інакше, я не дав би
Йому принижуватись перед стадом,
А на свої старечі кості панцер
Ще одягнув би
Коріолан Що зробити маю?!
Мененій Вернутись до трибунів.
Коріолан Ну, а далі?
Мененій Покаятися.
Коріолан Що? Перед богами
Я каятись не буду, а не те що
Перед голотою.
Волумнія Ти надто впертий,
Але бувають випадки в житті,
Коли шляхетним бути неможливо.
Казав же сам ти, що відвага й підступ —
То нерозлучна пара на війні.
Чому ж вони роз'єднуватись мусять,
Втрачати одне одного в час миру,
Скажи мені?!
Коріолан Мовчи!
Мененій Питання слушне!
Волумнія Якщо ти на війні для перемоги
До підступу вдаєшся, й дозволяє
Честь прикидатись чим завгодно в битві,
То чом же в мирний час не може честь
Дружити з хитрістю — мета ж єдина:
Перемогти!
Коріолан Чого ти хочеш, мамо?
Волумнія Щоб ти поговорив тепер з народом,
Але не так, як хочеться, як серце
Підказує тобі, а словом іншим,
Що твій язик його запам'ятає;
Воно — немов дитина незаконна
Для правди твого серця, та повір:
Немає в тім ганьби, щоб місто взяти
Ласкавими словами, а не кров'ю.
Я лицемірила б, якби на карту
Поставили життя моє чи друзів
Моїх, і це безчестям не вважаю.
Тебе ми просим — я, твоя дружина,
Твій син, патриції... А ти волієш
Насуплювати брови, ніж ласкаво
Всміхнутись дурням, щоб добути їхню
Любов і шану, без яких все наше
Йде пропадом!
Мененій О благородна жінка!
(До Коріолана)
Ходім до них! Ти мовою м'якою
Урази вилікуєш і повернеш
Все втрачене.
Волумнія Прошу, іди, мій сину,
І шапку простягни до них, коліном
Торкнись до каменя в низькім уклоні,
Бо дія красномовніша за слово,
Чутливіші за вуха очі дурнів.
Похитуй головою, ніби хочеш
Скарати горде серце, що зробилось
Покірливим і дотику легкого,
Як стиглий плід шовковиці, не зносить.
Скажи, що їхній воїн ти, що виріс
У битвах і не вмієш розмовляти
Спокійно й лагідно, як це належить
Слузі народному, що ти свій норов
Обмежиш рамками, слухняним будеш,
Якщо вони цього жадають.
Мененій Рада
Чудова! Ти здобудеш їхні душі.
Вони, попрошені, все пробачають
Так легко, як злословлять без причини.
Волумнія Іди! Я знаю, що для тебе легше
В огонь вступити, де сховався ворог,
Ніж говорити влесливу підлоту
Йому у кабінеті... йде Коміній.
Входить Коміній.
Коміній Я з форуму. Ти мусиш рятуватись
Чи силою, чи втечею, чи словом
Спокійним.
Мененій Тільки в лагідній промові
Спасіння наше. Та чи він зуміє
Свій дух узяти в шори?
Волумнія Він це зробить.
Скажи, що так. І йди вже.
Коріолан Що? Я маю
Простоволосим перед ними стати?
І язиком плюгавим чесне серце
Споганити? Гаразд, я це зроблю.
Якби про мене йшлось, я дав би тіло
Своє на порох розтовкти й за вітром
Розвіяти..: Ходім! Ні, я не зможу
Зіграти роль, яку мені дали ви.
Коміній Ходи на форум, ми тобі підкажем.
Волумнія Ти говорив, що похвала моя
Тебе найкращим воїном зробила.
Іди і заслужи новою роллю
Мою хвалу.
Коріолан Що ж, мушу покоритись...
Прощай, моя невкірлива натуро!
Душе повії, в мене увійди!
Хай голос мій, що на війні йшов поруч
Із барабанів звуками грізними,
Обернеться в пискляве белькотання
Старого євнуха чи няньки злої,
Що заколисує дитя! Хай усміх
Негідника мені обличчя скривить!
Хай прошака язик в моєму роті
Почне звиватись! Хай бронею вкриті
Мої коліна, що згинались тільки,
Коли сидів я на коні, зігнуться,
Як в жебрака... Я не зроблю цього!
Інакше перестану власну правду
І чесність поважати й розум свій
Ділами тіла власного привчу
До підлості без меж!
Волумнія Роби, як знаєш.
Тебе просити — це для мене більше
Приниження, аніж твоя покора
Перед голотою. Хай все загине!
Хай рідна мати гірко постраждає
Від гордощів, а не від хитрування.
Я смерті не боюсь. Роби, як знаєш.
Всмоктав ти з молоком моїм хоробрість,
А гордощі свої собі завдячуй,
Ти сам здобув їх.
Коріолан Заспокойся, мамо!
Не докоряй. Піду, піду на площу,
Пошану їхню хитрістю здобуду,
Вернусь назад огорнутий любов'ю
Всіх римських крамарів. Поглянь, я йду вже.
Уклін дружині. Консулом вернуся —
Або навіки втрачу віру в підступ
І підлабузництво.
Волумнія Роби, як знаєш.
(Виходить)
Коміній Ходім.