Легенди і міфи Стародавньої Греції - Сторінка 46

Злякались воїни, бо думали, що Телемах поїхав за допомогою в Пілос і Спарту. Антіной порадив женихам спорядити корабель і, відпливши в море, чекати Телемаха, щоб несподівано напасти на нього і вбити. Зараз пристали на це лихе діло всі женихи. Зібравши гребців, пішли вони на берег моря, спорядили корабель і відпливли в напрямі до острова Астеріду, щоб влаштувати там засідку.

Дізналася про їх підступний замір Пенелопа. В розпачі була вона. Адже й вона не знала того, що Телемах відплив з Ітаки. Вона вже хотіла послати слугу до батька Одіссея, старого Лаерта, щоб сповістити його про небезпеку, яка загрожує його внукові. Але служниця Евріклся спинила її від цього. Вона порадила Пенелопі благати про допомогу богиню Афіну. Послухала цариця Евріклєї, принесла жертву богині і звернулася до неї з благанням. Потім лягла на своєму багатому ложі і заснула. Богиня Афіна почула її благання. Послала вона сплячій Пенелопі привид її сестри Іфтіми. Повідав привид Пенелопі, що не загине Телемах. Коли ж запитала Пенелопа про долю чоловіка, нічого не відповів їй привид Іфтіми і розсіявся, як туман. Прокинулась Пенелопа; вона зрозуміла, що боги послали їй цей привид.

Одіcсей покидає острів німфи Каліпсо

На раді вирішили безсмертні боги, що Афіна повинна допомогти Телемахові неушкодженим вернутися на батьківщину і не дати женихам напасти на нього. Гермес же повинен летіти на острів Огігію і звеліти німфі Каліпсо відпустити Одіссея. Громовержець негайно послав Гермеса до Каліпсо.

Взувши свої крилаті сандалі і взявши в руки жезл, бистрий, як думка, Гермес понісся з Олімпу. Неначе морський орел, летів він над морем і вмить досяг Огігії. Прекрасний був цей острів. Пишно розрослися на ньому платани, тополі, со— сни, кедри й кипариси. Галявини вкриті були соковитою травою, а в траві чудово пахли пишні фіалки й лілії. Чотири джерела зрошували острів, і, примхливо звиваючись поміж дерев, бігли від них струмки. На острові був прохолодний грот; саме в ньому й жила німфа Каліпсо. Увесь грот заріс виноградними лозами, а з них звисали стиглі грона. Коли Гермес увійшов у грот, Каліпсо сиділа і ткала золотим човником покривало з дивним візерунком. Одіссея не було в гроті. Самотньо сидів він на скелі біля самого берега моря, вдивляючись у морську далечінь. Сльози лив Одіссей, згадуючи про рідну Ітаку. Так проводив він цілі дні, сумний і самотній.

Побачивши в дверях Гермеса, встала назустріч йому Каліпсо. Вона запросила його сісти і запропонувала йому амброзії і нектару. Наситившись їжею богів, передав Гермес німфі волю царя богів і людей Зевса. Засмутилась Каліпсо, дізнавшись, що має вона розлучитись з Одіссеєм. Вона хотіла назавжди удержати його в себе на острові і подарувати йому безсмертя. Але не могла вона йти проти волі Зевса.

Коли Гермес покинув Каліпсо, вона пішла на берег моря, туди, де сидів сумний Одіссей, і сказала йому:

— Осуши свої очі, Одіссею, не журись більше. Я відпускаю тебе на батьківщину. Іди, візьми сокиру, зрубай дерева і зроби з них міцний пліт. На ньому вирушиш ти у путь, а я пошлю тобі попутний вітер. Коли вгодно це богам, то ти вернешся в свій край.

— Богине, — відповів Каліпсо Одіссей, — не повернення до рідного краю готуєш ти мені, а щось інше. Хіба можу я на вутлому плоту переплисти бурхливе море? Адже не завжди щасливо перепливає його й швидкохідний корабель. Ні, богине, я тільки тоді зважуся зійти на пліт, якщо даси мені незламну клятву богів, що не замишляєш ти згубити мене.

— Правду кажуть, Одіссею, що ти найрозумніший і найдалекоглядніший із смертних! — вигукнула Каліпсо, — клянусь тобі водами Стіксу, не хочу я, щоб ти загинув.

Повернулась з Одіссеєм Каліпсо в грот. Там під час трапези почала вона вмовляти Одіссея залишитись. Безсмертя обіцяла вона йому. Вона говорила, що якби тільки знав Одіссей, скільки небезпеки має пережити він у путі, то залишився б він у неї. Але надто було велике бажання Одіссея повернутися на батьківщину, ніякими обіцянками не могла змусити його Каліпсо забути рідну Ітаку й свою сім'ю.

На ранок Одіссей почав будувати пліт. Чотири дні працював Одіссей: рубав дерева, обтісував колоди, зв'язував їх, збивав дошками. Нарешті, пліт був готовий і поставлена була на ньому щогла з парусом. Каліпсо дала Одіссеєві припасів на дорогу й попрощалась з ним. Розпустив Одіссей парус, і пліт, гнаний попутним вітром, вийшов у море.

Вісімнадцять днів уже плив Одіссей, визначаючи дорогу по сузір'ях — Плеядах і Великому Возі. Нарешті, замайоріла вдалині земля, — це був острів феакійців. У цей час побачив пліт Одіссея бог Посейдон, вертаючись від ефіопів. Розгнівався повелитель морів. Схопив він свій тризуб і вдарив ним по морю. Знялась страшенна буря. Хмари вкрили небо, стало так темно, начебто була вже ніч. Схвилювали вітри море, налетівши звідусіль. Жах пройняв Одіссея. Злякавшись, заздрить він навіть тим героям, які зі славою загинули під Троєю. Величезна хвиля налетіла на пліт Одіссея і змила його в море. Глибоко впірнув у морський вир Одіссей, насилу виплив він. Йому заважав одяг, даний на прощання німфою Каліпсо. Все ж нагнав він свій пліт, вхопився за нього і насилу зліз на палубу. Люто кидали пліт на всі боки вітри. То гнав його сердитий Борей або Нот, то грався ним шумливий Евр і, погравшися, перекидав Зефірові1. Мов гори, нагромаджувались навколо плоту хвилі.

У такій небезпеці побачила Одіссея морська богиня Левкотея. Вона злинула, взявши на себе образ птаха-нурця, з моря, сіла на пліт Одіссея й прийняла свій справжній образ. Звернувшись до нього, звеліла йому Левкотея зняти одяг, кинутися з плоту в море і вплав добратися до берега. Сказавши це, знов обернулась нурцем Левкотея і полинула. Проте не зважився Одіссей покинути пліт. Але тут бог Посейдон здійняв величезну, неначе гора, хвилю й кинув її на Одіссеїв пліт. Як порив вітру розносить на всі боки купу соломи, так розметала хвиля колоди плоту. Ледве встиг Одіссей вхопитись за одну з колод і сісти на неї. Швидко зірвав він із себе одяг, обв'язався покривалом Левкотеї, кинувся в море і поплив до острова. Побачив це Посейдон і вигукнув:

— Ну, тепер буде з тебе! Тепер плавай собі по бурхливому морю, аж поки тебе хтось не врятує. Будеш ти тепер задоволений мною!

Так сказавши, погнав своїх коней Посейдон до свого підводного палацу. Але на допомогу Одіссеєві прийшла Афіна Паллада. Вона заборонила віяти всім вітрам, крім Борея, і почала втишувати розбурхане море.

Дві доби носився бурхливим морем Одіссей. Аж на третій день ущухло море. З вершини хвилі побачив Одіссей недалеко землю й страшенно зрадів. Та коли він уже підплив до берега, то почув шум прибою. Хвилі з ревом билися між узбережними скелями й підводним камінням. Неминуче б тут загинув Одіссей, його розбило б об скелі, але й тут допомогла йому Афіна Паллада. Одіссей встиг ухопитися за скелю, а хвиля, відринувши, з силою відірвала його від скелі і винесла в море. Тепер Одіссей поплив вздовж берега і почав шукати місця, де б йому виплисти на берег. Нарешті, побачив він гирло ріки. Почав благати Одіссей бога ріки допомогти йому. Почув його бог, зупинив свою течію і допоміг Одіссеєві доплисти до берега. Вийшов на берег могутній герой, але довге плавання так знесилило його, що він непритомним упав на землю. Насилу прийшов до пам'яті Одіссей. Зняв він покривало Левкотеї і, не обертаючись, кинув його у воду. Швидко попливло покривало й повернулося до рук богині. А Одіссей віддалік від берега знайшов дві густорослі маслини, під якими була купа сухого листя. Зарився він у листя, щоб захистити себе від нічного холоду, а богиня Афіна наслала на нього глибокий сон.

Одіcсей і Навсікая

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

Поки Одіссей спав, зарившись у купу сухого листя, богиня Афіна пішла у місто феакійців. Там увійшла вона до палацу царя Алкіноя і, взявши на себе образ дочки мореплавця Діаманта, з'явилась царівні Навсікаї під час сну її. Почала богиня докоряти Навсікаї, що не дбає вона про одяг. Нагадала голій царівні Афіна, що вже недалеко день її весілля, до нього повинна приготувати вона чистий одяг своїм рідним і тим, що поведуть її до дому молодого. Квапила богиня Навсікаю, щоб їхала вона швидше з рабинями на берег моря до водоймищ прати одяг. Сказавши це, залишила Навсікаю богиня і злинула на світлий Олімп.

На зорі пробудилась Навсікая. Вразив її сон, що їй приснився. Зараз пішла вона до своїх батьків. Вона застала матір свою Арету біля вогнища. Оточена служницями, пряла вона пурпурну пряжу. А батька зустріла Навсікая в дверях, він ішов на раду феакійських старійшин. Підійшла до батька Навсікая і почала просити його дати їй візок, запряжений мулами, щоб могла вона поїхати на річку прати одяг.

— Багато назбиралось у нас брудного одягу, — сказала Навсікая, — я поїду прати його! Адже ж повинен ти сяяти чистотою свого одягу на раді старійшин, та й твої юні сини хочуть у чистому убранні відвідувати танки фракійських дів. А за одяг я сама подбаю.

Так сказала Навсікая, але про шлюб, якого вона бажала усім серцем, не мовила й слова. Соромилась вона згадати про нього. Але зрозумів таємну думку своєї дочки Алкіной і, ніжно усміхнувшися до неї, звелів рабам приготувати візок з кошем і запрягти в нього мулів. Поспішно зібралась Навсікая. Цариця Арета дала їй їжі й вина, щоб могла дочка й рабині заспокоїти голод після роботи. Дала їм вола й золоту посудину з запашним маслом вимастити тіло після купання.

Весело рушила Навсікая та її рабині на берег моря. Прибувши до водоймищ, попрали вони в них убрання, виполоскали й розстелили сушитись на морському піщаному березі. Скінчивши роботу, обмились юні діви у ріці і вимастили тіло запашним маслом. Потім попоївши, почали вони гуляти на березі ріки, бавлячись грою в м'яча. Отут і придумала Афіна Паллада, як збудити Одіссея. Навсікая кинула м'ячем у подруг, а Афіна, незрима для дів, відбила його могутньою рукою, і впав він у море. Голосно закричали всі діви. Від цього крику прокинувсь Одіссей. Не знав він, на що зважитись: чи вийти, чи не вийти йому із своєї схованки? Нарешті, вийшов він до дів, прикривши тіло вітами. Страшний мав вигляд Одіссей, покритий морською тванню і водоростями.