Легенди і міфи Стародавньої Греції - Сторінка 47

Злякались діви і порозбігались на всі сторони. Залишилась одна Навсікая, їй натхнула сміливість богиня Афіна. Не зважився підійти до прекрасної діви Одіссей. Він почав здалека благати її допомогти йому, кажучи: — О прекрасна діво, до тебе я з благанням простягаю руки! Вродою рівна ти богині Артеміді. Чи не богиня ти? Якщо ти смертна, то які щасливі твої батьки, що вони мають таку дочку! Ти своєю красою нагадала мені струнку пальму, на яку дивувався я колись на Делосі біля вівтаря бога Аполлона. Зглянься, прекрасна діво, на мене! Двадцять днів носився я бурхливим морем. Дай мені хоч якийсь шмат матерії, іцоб прикрити наготу! Нехай за цю допомогу безсмертні боги виконають всі твої бажання! Хай нагородять вони тебе щасливим шлюбом! — Чужоземцю, — відповіла Одіссеєві Навсікая, — я бачу з твоїх слів, що не проста ти людина і що боги нагородили тебе мудрістю. Але як знатним, так і незнатним посилає Зевс і щастя, і нещастя. Терпеливо перенось те, що послав тобі Зевс. А тут у нас ні в чім тобі не буде нестачі. Я вкажу тобі шлях до міста. Я — дочка Алкіноя, володаря феакійців. Скликала Навсікая своїх рабинь, звеліла їм дати Одіссеєві чистий одяг і нагодувати. Одіссей обмився в ріці, вимастив тіло запашним маслом і убрався в даний йому одяг. А Афіна наділила Одіссея такого красою, що коли сів Одіссей на березі моря, Навсікая навіть подумала, чи не з богів хтось з'явився на землю. З радістю обрала б собі такого чоловіка прекрасна царівна. Подали рабині Одіссеєві їжі й вина, і він заспокоїв голод, що мучив його. Тим часом усе вже було готове до повернення в місто. Навсікая запросила Одіссея йти за нею. Про одно тільки прохала вона його, — щоб у місто не входив він разом з нею і її рабинями, а почекав біля міської брами, в саду Алкіноя, біля гаю, присвяченого богині Афіні, і дав їй одній повернутись до палацу. Боялася царівна, що почнуть злословити феакійці, побачивши її з прекрасним чужоземцем, і говорити, чи не обрала вона його собі за жениха. Крім того, порадила Навсікая Одіссеєві, коли він увійде до палацу, найперше впасти до ніг цариці Арети й благати її про допомогу, бо її, як богиню, шанує весь народ за велику мудрість. Сказавши це, погнала мулів Навсікая в напрямі до міста. За нею пішли рабині й Одіссей. Стримувала біг мулів царівна, щоб могли встигати за нею Одіссей і рабині.

Одіcсей у царя Алкіноя

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

Коли Навсікая повернулась до палацу, їй вийшли назустріч її брати, вони випрягли мулів з візка і внесли до палацу корзину з одягом. А Навсікая пройшла до своїх покоїв; там приготувала їй багату вечерю її няня — рабиня Еврімедуза.

Одіссей, зачекавши трохи біля міської брами, пішов до міста. А богиня Афіна повила його темною хмарою й зробила незримим, щоб не образив героя хтось із феакійців. Біля міської брами з'явилася йому сама Афіна Паллада в образі феакійської діви, і коли Одіссей звернувся до неї з проханням указати йому палац Алкіноя, Афіна погодилась провести його, порадивши не звертатися із запитанням до зустрічних, бо феакійці, за її словами, не гостинні. Мовчки йшов за богинею Одіссей. Його дивували багатство міста, пристань із багатьма кораблями, просторий міський майдан і неприступні мури міста. Нарешті, прийшли вони до палацу Алкіноя. Покидаючи Одіссея, богиня ще раз, як і Навсікая, порадила йому звернутися з благанням насамперед до цариці Арети. Давши ці поради, відійшла Афіна.

Якщо вразило Одіссея багатство міста, то ще дужче був вражений він багатством палацу Алкіноя. Весь із блискучої міді був палац. Угорі стіни були оздоблені залізом. Вилиті з щирого золота двері вели до палацу, верхні їх одвірки були срібні, а поріг мідний. Біля дверей стояли викувані самим богом Гефестом два живі безсмертні пси — один золотий, а другий срібний. Увійшов до палацу Одіссей. Там побачив він попід стінами пишно оздоблені лави, вкриті коштовними покривалами. На постаментах стояли вилиті з золота статуї юнаків з факелами в руках. Чудовий був палац Алкіноя. Але найчудовіший був сад біля палацу. Завжди стигли в ньому найрізноманітніші плоди — і зимою, і літом. Теплий Зефір обвівав сад. Там же був і виноградник, що круглий рік давав стиглі грона. В саду дзюркотіло світле джерело, а друге джерело било біля самого порога палацу. Довго дивувався на все Одіссей; нарешті, увійшов він у бенкетний зал; там сиділи Алкіной, Арета й най-знатніші феакійці. Вони чинили возливання богові Гермесу запашним вином. Повитий хмарою, підійшов Одіссей до Арети і впав їй до ніг. В цю мить розвіяла Афіна хмару, і всі побачили великого героя. Здивувались усі. А Одіссей голосно благав царицю допомогти йому, нещасному мандрівникові. Висловивши своє благання, відійшов Одіссей і, як благаючий захисту, сів на попелі біля вогнища. За порадою одного з феакійців Алкіной узяв за руку Одіссея і посадив поруч себе. Подали Одіссеєві слуги їжу і вино, і всі присутні вчинили возливання на честь заступника мандрівників, громовержця Зевса. А Алкіной запросив усіх, що зібралися, на другий день до себе, щоб вшанувати гостя багатим бенкетом, бо думав Алкіной, що це відвідав його один з богів в образі смертного. Але Одіссей довів Алкіною, що він не бог. Він розповів цареві, яких бід зазнав він під час подорожі з острова німфи Каліпсо, і розповів також, як допомогла йому царівна Навсікая, яку зустрів він на березі моря. З великою увагою вислухав Алкіной Одіссея і, вражений його мудрістю, вигукнув:

— О світлі боги Олімпу! Коли б дарували вони Навсікаї чоловіка, подібного до цього чужоземця, я дав би йому велике багатство в придане! Але тебе, чужоземцю, ми не держатимем проти твоєї волі на нашому острові. Ми доставимо тебе на батьківщину. Ніякої подорожі морем не бояться феакійці, хоч яка б вона була далека!

Але було вже пізно, скінчився бенкет. Цариця Арета звеліла приготувати ложе Одіссеєві, і він незабаром заснув глибоким сном. Поринув у сон і весь палац Алкіноя.

Другого ранку Алкіной звелів зібратися на раду всім феакійцям, щоб вирішити, як доставити на батьківщину Одіссея. Сама Афіна Паллада обійшла місто, скликаючи під виглядом оповісника на площу громадян. Привів на площу Алкіной і Одіссея і посадив його поруч себе. Незабаром зібрався увесь народ. З подивом дивились феакійці на героя. Афіна Паллада наділила його небаченою красою і величністю. Звернувся цар Алкіной до тих, що зібралися, і сказав їм:

— Слухайте, громадяни! Прибув до нас чужоземець, він благає, щоб допомогли ми йому повернутися на батьківщину. Ні разу ми не відмовляли у допомозі чужоземцям. Спорядімо ж корабель, відвеземо на батьківщину нашого гостя. Усіх, хто вирушить у плавання, я запрошую до себе на бенкет, запрошую і всіх старійшин. У палаці моєму вшануємо ми гостя багатим бенкетом. Нехай покличуть на бенкет і співця Демодока, щоб своїм чудовим співом звеселив він гостей.

Так сказав Алкіной. Зараз же п'ятдесят два веслярі пішли лагодити корабель до плавання. А всі старійшини пішли з Алкіноєм до його палацу. Цареві слуги приготували багатий бенкет, заколовши для нього два бики, дванадцять овець і вісім свиней. Привів слуга Алкіноя на бенкет і сліпого співця Демодока. Посідали гості до столу, і почався веселий бенкет. Коли всі наситились, Домодок узяв свою кіфару, що висіла на гвіздку над його головою, ударив у дзвінкі струни співець і заспівав про те, як засперечалися два великих герої, Одіссей і Ахілл, під час урочистого бенкету. Почув цю пісню Одіссей, наринули на нього сумні спогади, сльози покотилися йому з очей. Щоб не бачили сліз феакійці, закрив він голову пурпурною мантією. Скінчив цю пісню Демодок. Утер сльози Одіссей і, взявши в руки золотий кубок, вчинив возливанля на честь безсмертних богів. Знов заплакав Одіссей. Ніхто не звернув уваги на його сльози, тільки цар Алкіной задумався, чому ллє сльози чужоземець, і зрозумів він причину цих сліз.

Коли наситилися гості, запросив їх усіх Алкіной піти на майдан і взяти там участь у грищах. Усі пішли за царем, поруч нього йшов герой Одіссей. Почали феакійські юнаки змагатися у різних вправах: у швидкому бігу, в боротьбі, стрибках, у кулачному бої і метанні диска. Коли вже кінчилися змагання, прекрасний могутній Евріал підійшов до сипа царя Алкіноя, Лаодама, найвродливішого з-поміж усіх, і запропонував йому запросити взяти участь у змаганні й чужоземця, що має такий могутній вигляд. Спочатку вагався красень Ла-одам, потім підійшов він до Одіссея і люб'язно запросив його взяти участь у грищах. Але відмовився Одіссей, — його гнітила туга за рідним краєм. Почув відмову Одіссея Евріал і сказав з усміхом:

— Мандрівнику! Я бачу, що не можеш ти, звичайно, рівнятися з могутніми юними атлетами! Ти напевне з купців, які, об'їжджаючи моря, займаються лише торгівлею.

Грізно насупив брови Одіссей і відповів Евріалові:

— Образливе ти мовив слово, Евріал! По тобі бачу я, що боги не всім наділяють людину. Так і тебе наділили вони красою, зате не дали мудрості. Ти образив мене своїм словом, але знай, що я досвідчений у змаганнях. У багатьох боях брав участь я, чимало переніс горя, багато зазнав небезпек, багато втратив я сил, але все ж випробую свої сили.

Сказавши це, вхопив Одіссей величезний камінь і кинув його могутньою рукою. Із свистом пронісся камінь над головами феакій-ців. Нагнулися вони, щоб не зачепив їх камінь, але він пролетів через увесь натовп і впав так далеко, як жоден юнак не міг би кинути і диска, хоч диски були багато легші від каменя. З'явившися в образі феакійського старця, богиня Афіна відмітила місце, де впав камінь, і сказала, що камінь кинуто так далеко, як не кине ні один феакієць, хоч який би він був могутній. Тоді зраділий Одіссей вигукнув:

— Юнаки феакійські! Киньте диск так само далеко, як кинув я камінь! Коли ж докинете ви до мого каменя, то кину я й другий ще далі, ніж перший. Усіх вас я викликаю на змагання в кулачному бою, боротьбі й бігу. Тільки з одним Лаодамом не буду я боротись. Не зніму я руки на того, в чиєму домі прийнято мене, як гостя.

Відповів Одіссеєві цар Алкіной:

— Чужоземцю, я бачу, що тільки насмішка зухвалого Евріала змусила тебе викликати на боротьбу всіх учасників грищ, щоб нам усім показати твою велику силу.