Літа науки Вільгельма Майстера

ЙОГАНН-ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ

ЛІТА НАУКИ ВІЛЬГЕЛЬМА МАЙСТЕРА

РОМАН

З німецької переклав Сидір Сакидон

ЛІТА НАУКИ ВІЛЬГЕЛЬМА МАЙСТЕРА

КНИГА ПЕРША

Розділ перший

Вистава тривала дуже довго. Стара Барбара вже кілька разів підходила до вікна і прислухалася, чи не загуркотить де бричка. Вона дожидалась Маріани, своєї чарівної господині, що в останній дії, в костюмі молодого офіцера захоплювала публіку, і чекала з більшим нетерпінням, як звичайно, коли ставила їй на стіл абияку вечерю. На цей раз вона сподівалася здивувати її великим пакунком, що прислав поштою Норберг, молодий багатий купець, який хотів показати, що він, хоч і далеко, а думає про свою кохану.

Барбара, як стара служебка, повірниця, порадниця, посередник у справах, шафарка в домі, заслужила собі права відкривати пакунки, ну то й цього вечора аж ніяк не могла подолати цієї спокуси, бо зичливість щедрого коханця була їй чи не миліша, ніж самій Маріані. На превелику свою втіху найшла вона в пакеті муслін і новомодні стрічки для Маріани, а для себе ситець, кілька хусточок і сувійчик грошей. З якою прихильністю, з якою вдячністю згадувала вона відсутнього Норберга! Як заповзялась вона вмовити й Маріану, щоб найкращої думки була про нього, щоб згадала, чим вона йому зобов'язана і чого він сподівається і чекає від її вірності!

Муслін, перевитий напіврозмотаними барвистими бинда-ми, лежав на столику, як різдвяний подарунок, і аж виблискував від світла, що падало на нього; все було гаразд, коли стара почула на сходах Маріанині кроки й поспішила їй назустріч. Але з яким же здивуванням відсахнулась вона, коли вбрана офіцериком дівчина, не звернувши жодної уваги на її ласкаве привітання, з незвичайним поквапом та зворушенням проскочила повз неї в кімнату, кинула на стіл шпагу та капелюха з пером і почала швидко ходити сюди й туди, навіть не глянувши на святково запалені свічки.

— Що з тобою, любко моя? — вигукнула здивовапо стара.— Ради бога, дочко, що трапилось? А поглянь-но на оці дарунки! Від кого ж вони можуть бути, як не від твого милесенького коханця? Норберг посилає тобі мусліну на сорочку; незабаром і сам тут буде. Мені здається, він тепер щедріший і уважніший, як раніш.

Стара обернулась і хотіла вже показати дарунки, якими і її вшановано, але Маріана, одвертаючись від них, з запалом скрикнула:

— Геть! Геть! Сьогодні я не хочу про це й слухати; той раз я тебе послухала, вчинила твою волю, ну й досить! Коли вернеться Норберг, я буду знову його, буду твоя, роби зі мною, що хочеш, але до того я належатиму тільки собі, і якби ти мала навіть тисячу язиків, ти б не од-говорила мене від цього. Всю себе віддам я тому, хто мене любить і кого я люблю. Чого кривишся? Я віддамся цій пристрасті, хай навіть вона і вічно тривати буде.

У старої не збувало на ґрунтовні заперечення, та коли вона дійшла до міцних та уїдливих словечок, Маріана стрибнула до неї і схопила її за барки. Стара голосно зареготалась.

— Я мушу потурбуватися,— скрикнула вона,— щоб ви якнайскорше вдягнули знову спідницю, бо не буду певна свого життя. Ану йдіть перевдягатись! Сподіваюся, що дівчина перепросить мене за провину, яку вчинив легковажний офіцер. Геть к бісу і мундир, і все! Це незручне вбрання, та ще й небезпечне для вас, як я бачу. Аксельбанти вам піджоги дають.

Стара положила на неї руки, але Маріана вирвалась.

— Не хапайся так! — скрикнула вона.— Я ще сьогодні чекаю гостя.

— Це вже не гаразд,— закинула стара.— Та хоч не того пуцьверінка, молодого купецького синочка?

— Саме його,— одвітила Маріана.

— Здається, що великодушність у вас над усі почуття запанувала,— промовила стара глузливо.— Ви так ретельно приймаєте до себе молокососів та голяків. Мабуть, приємно, щоб тебе обожнювали за твою безкорисливість.

— Глузуй скільки хоч! Я його люблю, люблю! Я вперше з захватом вимовляю ці слова. Це ж та пристрасть, яку я так часто вдавала на сцені, а не мала про неї жодного уявлення! Так, я кинуся йому на шию! Я обійму його, щоб вічно задержати при собі. Я виявлю йому всю свою любов, повною мірою уп'юсь його коханням.

— Та вгамуйтеся трохи,— перебила її спокійно стара,— вгамуйтесь! Я мушу згасити ваш запал одним слівцем: Норберг їде. Буде за два тижні. Ось його лист прийшов з подарунками.

— Та хоч би й завтрашнє сонце захотіло зрабувати мені друга, то я його не зречусь і не віддам. Два тижні! Це ж ціла вічність! Хіба ж мало чого може трапитись, хіба ж мало води уплине за цих два тижні!

Прийшов Вільгельм. Як радісно пурхнула вона йому назустріч! З яким захватом обійняв він червоний мундир, пригорнув до своїх грудей білу атласну камізельку! Хто наважиться описати, хто спроможен висловити блаженство двох закоханих? Стара, мимраючи, пішла геть, ходімо й ми з нею і залишимо щасливців на самоті.

Розділ другий

Коли Вільгельм другого дня вранці привітався з матір'ю, вона сказала йому, що батько дуже гнівається на нього і хоче заборонити йому щоденне відвідування вистав.

— Хоч я й сама,— правила вона далі,— часом охоче ходжу до театру, а проте частенько його проклинаю, бо твоя надмірна пристрасть до цієї розривки порушує мій домашній спокій. Батько водно торочить: "Яка з цього користь? Як можна гайнувати свій час на такі дурниці?"

— Я й сам чув це від нього,— сказав Вільгельм,— і, може, трохи й загостро відповів, але, на бога, матусю, хіба ж можна вважати нікчемним усе те, від чого не сиплються одразу гроші в капшук, усе, що не дає нам негайної користі? Хіба у нас бракувало місця в старому домі? То для чого ж було новий будувати? Чи не тратить батько щороку чималу частину своїх прибутків на прикрасу кімнаті Хіба потрібні оці шовкові шпалери або англійські меблі? Чи не можна було обійтися дешевшими? Я принаймні мушу визнати, що оці смугасті стіни, оці сотні разів повторені квіточки, викрутаси, кошички, фігурки роблять неприємне враження. Вони для мене щонайбільше — наша театральна завіса. Але це ж зовсім інша річ — сидіти перед завісою. Там хоч би як довго довелось чекати, але ти знаєш, вона підніметься вгору і ми побачимо найрозмаїтіші речі, які нас розважають, навчають, підносять.

— Ходи, та знай міру,— сказала мати,— батько також хоче вечорами розважатись, а крім того, думає, що це тебе зіпсує, і, зрештою, коли він розгнівається, то вся вина падає на мене. Скільки разів я докоряла собі за цей проклятущий вертеп, який я дванадцять років тому на святе різдво вам подарувала і який вам прищепив любов до театру.

— Не нарікайте на вертеп, не картайте себе за любов і турботу І Це були перші приємні хвилини, які я пережив у новому, ще порожньому домі; вони й досі передо мною як живі. Пам'ятаю, яке дивне почуття охопило мене, коли після роздачі звичайних різдвяних подарунків нас посадовили перед дверима, що вели в другу кімнату. Двері відчинились. Але не для того, щоб нам сновигати сюди-туди, як це було раніше. Вхід був заставлений чимось несподівано святковим. Був там якийсь високий портал, закритий таємничою завісою. Спочатку всі ми стояли віддалік, а коли нам вельми закортіло побачити, що ж це там блищить і шурхотить за напівпрозорим покривалом, нас кожного посадовили на стільчик і наказали терпляче ждати.

Отож сіли ми всі, і стало тихо. Свисток дав гасло, завіса піднялась угору, і нам відкрився яскраво-червоний вигляд на храм. З'явився первосвященик Самуїл з Йона-таном; вони розмовляли між собою, і їх дивні голоси сповнили мене великою до них пошаною. Незабаром ступив на сцену Саул, вельми збентежений нахабством великого воїна в важкому риштункові, який викликав його і всіх із ним сущих на бій. І як же мені стало радісно, коли вперед вискочив малесенький син Ісая з гирлигою, торбою і пращею та сказав: "Великомогутній царю і пане над панами! Хай ніхто не втрачає перед ним мужності. Коли ваша величність дозволить мені, то я вийду і прийму бій з цим велетом". Перша дія закінчилась, і глядачі вкрай були зацікавлені побачити, що ж буде далі. Всі бажали, щоб музика якнайшвидше перестала грати. Нарешті завіса знову пішла вгору. Давид рокував тіло потворного велета на поталу птахам небесним і звірям земним. Філістимлянин довго глузував, тупотів ногами, але врешті звалився на землю як колода, тим самим надавши всій справі чудесного закінчення. І коли потім діви заспівали: "Саул побив тисячі, а Давид десятки тисяч", коли перед маленьким звитяжцем пронесли голову велета і він отримав за дружину красуню царівну, то, незважаючи на велику радість, мені таки було непомалу досадно, що цей щасливець такий карлик на зріст. Бо згідно з біблійним переказом про велета Голіафа і малого Давида в п'єсі аж надто яскраво підкреслили ці характерні риси. Скажіть, будь ласка, де поділись ляльки? Я обіцяв показати їх одному приятелеві, якого вельми потішив, розповівши про цю дитячу п'єсу.

— Мені й не диво, що ти так добре все затямив, бо й сам одразу з великим захопленням взяв у цьому участь. Я ж не забула, як ти поцупив у мене ту книжечку і всю п'єску вивчив напам'ять; а довідалась я про це лише тоді, коли ти одного вечора виліпив собі з воску Голіафа та Давида і змусив їх один одному декламувати, аж нарешті дав доброго стусана велетневі, настромив його потворну голову на довгу шпильку та приліпив воском до руки маленького Давида. Тоді я так щиро по-материнському раділа з твоєї доброї пам'яті та з твоїх патетичних промов, що поклала негайно передати тобі всю дерев'яну трупу. Я не думала тоді, що це завдасть мені потім стільки прикрощів.

— Не дорікайте собі,— перебив її Вільгельм,— бо нам ця забава дала чимало приємних годин!

По тому слові попросив він ключі і квапливо пішов шукати ляльок, приніс їх і на мить перелинув у ті часи, коли вони здавалися йому живими, коли він звуками свого голосу, рухами своїх рук немовби оживляв їх. Він узяв їх із собою в кімнату і старанно заховав.

Розділ третій

Коли перше кохання, як усі кажуть, є найпрекрасніше з усього, що серце раніш чи пізніш відчути може, то тричі щасливим повинні визнати ми героя нашого, якому випало на долю зажити повністю блаженства цього неповторного моменту. Тільки небагатьом людям так чудесно в житті фортунить, тоді як більшість у своїх ранніх почуттях проходять крізь сувору школу, в якій вони, після мізерних насолод, мусять відмовитись від кращих бажань і зректися того, що їм здавалося найвищим блаженством.

На крилах своєї уяви линула Вільгельмова пристрасть до звабливої дівчини.