Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 3

Зуздрівши це, я спочатку пройшовся сюди й туди коло стіни, тихенько і любенько натиснув плечем, двері відчинились, і, ступивши один крок, я опинився в царстві так давно жаданого блаженства. Швидким невпевненим поглядом я озирнув ящики, мішки,

пуделка, бляшанки, слоїки, метикуючи, що мені вибрати і взяти, і схопив, нарешті, улюблених сухих слив, кілька сушених яблук, а на додачу ще й зацукрованих помаранчевих шкоринок. З цією здобиччю я хотів уже вислизнути назад, коли мені впали в око кілька ящиків, що стояли поряд, і з одного, з-під нещільно закритого вічка, стирчали якісь дротики з гачками. Аж затремтівши, кинувся я до нього. І як же я зрадів, коли, відкривши, побачив, що там був запакований світ моїх героїв і моїх радощів! Я хотів вийняти верхні, а також оглянути нижні, але скоро тонкі дротини заплутались, і мене охопив страх і неспокій, особливо коли я почув, що в кухні вештається куховарка. Тоді я гарненько все увібгав назад, зачинив ящика, захопивши з собою тільки зоінита, що лежав зверху, в якому була списана п'єса про Давида й Голіафа, і з тою здобиччю тихо подався по сходах на горище.

З того часу всі години, в які мені щастило бути на самоті, я вживав на те, щоб читати п'єсу, і завчити її напам'ять, та в думках уявити, як було б гарно оживити ці фігури рухами пальців.

В думках я уявляв себе тільки Давидом і Голіафом. У всіх куточках: на горищі, в стайні, в саду — і де тільки можна було, я вчив п'єсу, хапався за всі ролі і вивчав їх напам'ять, при чому здебільшого ставив себе на місце головних героїв, а другорядних тільки побіжно згадував у нам'яті. Пишна Давидова мова, якою він викликав нахабного велета Голіафа, ні вдень ні вночі не виходила мені з голови. Я часто мурмотів її нишком, і ніхто не звертав на це уваги, крім батька, який іноді примічав мої викрики і хвалив про себе добру пам'ять свого синка, що, прослухавши п'єсу всього два рази, так багато запам'ятав.

Отож я ставав усе відважніший і одного вечора продекламував більшу частину п'єси перед своєю матір'ю, зліпивши для цього з воску артистів. Вона здогадалася, в чім річ, напосіла на мене, і я мусив признатися у всьому.

На щастя, це відкриття сталося тоді, коли сам лейтенант висловив побажання розкрити мені ці таємниці. Моя мати негайно розповіла йому про несподівані таланти свого сина, і він почав клопотатися, щоб йому дали дві кімнати на горішньому поверсі, які звичайно стояли порожні. В одній із них мали сидіти глядачі, а в другій артисти, а сцена мала бути в самих дверях. Батько дозволив це своєму другові і дивився на все крізь пальці, бо

2*

35

псиний бур, що діти не повинні помічати, як їх люблять Гштьки, щоб коші часом не запишалися. Він думав, що на їхні втіхи треба серйозно дивитись і часом підливати дьогтю в мед, щоб вони у своїй задоволеності не перепрали міри і не чванились.

Розділ шостий

— Тепер лейтенант відкрив театр і потурбувався про все інше. Я помітив, що протягом тижня він усе приходив до нас у незвичний час, і догадувався про його наміри. Моя цікавість зростала неймовірно, бо я добре почував, що до суботи не доведеться мені взятії жодної участі в тому, що готують. Нарешті свінув і жаданий день. Ввечері, о п'ятій годині, прийшов мій керівник і взяв мене з собою нагору. З радісним тремтінням увійшов я в кімнату, де обабіч сцени висіли ляльки в тому порядкові, в якому вони мали виступати. Я старанно їх оглянув, зійшов на високий поміст і ніби полинув над невеличким світом. Не без шаноби дивився я вниз крізь щілини хміж шалівками, і мені аж дух забило від згадки про те, який предивний вплив справляє ціле зовні і в яку справу мене втаємничено. Ми зробили репетицію, все було гаразд.

Другого дня ми запросили гурток дітей і показали себе чудово, крім хіба того, що в розповні дії у мене впав Йонатан і я мусив доставати його рукою,— випадок, який вельми зіпсував ілюзію, викликав голосний регіт і завдав мені невимовної прикрості.

Але, здається, цей недогляд дуже сподобався батькові, який, хоч і був задоволений з успіхів свого синочка, не хотів, проте, цього виявляти, а зразу ж після закінчення вистави напався на помилки і сказав, що все було б гаразд, якби не схибило то те то се.

Мені це дуже було прикро, і я сумував цілий вечір, але наступного ранку сон розвіяв усю моїо досаду, і я в своїх думках був щасливий від того, що, крім однієї невдачі, грав чудово. Це було видко і з оплесків глядачів, які показували: хоч лейтенант щодо грубого і тонкого го-лоеу дуже добрий мастак, але декламує занадто афектовано та бундючно, зате новачок пречудово виконував ролі

Давида та Йонатана. Особливо хвалила мати щиросердий тон, яким я викликав Голіафа на бій і представляв цареві скромного звитяжця.

Тепер на велику мою радість театр залишився й падалі, і коли настала весна та можна було обійтися без світла, я кожну вільну часинку сидів у театрі і заставляв ляльок грати свої ролі. Часто я запрошував нагору своїх братів, сестер або товаришів, а коли вони відмовлялися прийти, я був наверху сам. У своїх думках я безнастанно міркував про цей маленький світ, який незабаром набрав інших кшталтів.

Загравши кілька раз п'єсу, для якої і був створений театр та артисти, я помітив, що вона вже не давала мені жодної втіхи. І ось до рук мені потрапили дідусеві книжки — "Німецький театр" і різні італійсько-німецькі опери, в які я поринув з головою. Кожен раз я найперше перелічував, скільки у п'єсі дійових осіб, і негайно приступав до вистави. Тут уже цар Саул у своєму чорному оксамитовому вбранні мусив грати і Хаумігрема, і Катона, і Да-рія, при чому треба зауважити, що п'єса ніколи не ставилась уся, а лише п'ята дія, де справа доходила до смертовбивства.

Цілком природно, що найбільш мене вабили опери з їх розмаїтими перипетіями та пригодами. Я знайшов там і бурхливі моря, і богів, що спускаються з хмар, і грім та блискавку, що мене особливо захоплювало. Я застосував картон, фарби, папір, добре навчився робити ніч, а на блискавку аж страшно було глянути, тільки грім не завжди мені вдавався, але це вже була дрібниця. Крім того, в опері більше було нагоди вивести мого Давида та Голіафа, яких у звичайній драмі і геть-то нікуди було втиснути. Що день, то більше я прихилявся до тісного куточка, де уживав таких радощів. Признаюсь, мене приваблював непомалу і смачний запах, яким пропахли ляльки в коморі.

Декорації мого театру були тепер у доброму стані. Я змалку звик орудувати циркулем, вирізувати картон, розфарбовувати малюнки, і тепер усе це дуже мені знадобилось. Тим паче було мені прикро, що брак персонажів не давав мені можливості ставити більші п'єси.

Дивлячись, як мої сестри то вдягають, то роздягають своїх ляльок, і мені спало на думку зробити моїм героям змінне вбрання. Ми здерлп шматки, що були на ляльках, ретельно їх позшивали, зібрали трохи грошей, купили нових стрічок та сухозлітки, випросили кілька шматочків тафти і поволеньки створили театральний гардероб, а особливо не забували наробити робронів для дам.

Тепер справді трупа була забезпечена вбранням для великої п'єси, і можна було б думати, що вистави підуть одна за одною, але трапилось те, що взагалі часто буває у дітей: вони захоплюються широкими планами, пильно до того беруться, навіть роблять деякі спроби, а справа з місця ані руш. Отаке було і зі мною. Найбільше я любив щось вигадувати і фантазувати. Та чи інша п'єса вабила мене якоюсь одною сценою, і я заходжувався готувати для неї нові костюми. Через таку заведінку перші костюми моїх героїв були занедбані, подерлися, і про нову виставу годі було й думати.

Я віддавався своїй фантазії, водно робив репетиції, готувався, будував безліч повітряних замків, не відчуваючи, що в грунті руйную свою маленьку будову.

Під час цієї оповістки Маріана всіляко ластилась до Вільгельма, намагаючись цим приховати, що вона зовсім куняє. Бо хоч він і жартівливо розповідав, проте події видались їй вельми простими, а трактування надто серйозним. Вона ніжно поставила свою ногу на ногу коханого, даючи йому знати, що уважно слухає і схвалює. Вона пила з його склянки, і Вільгельм був певний, що Маріана не пропустила жодного слова з його розповіді. По короткій паузі він вигукнув:

— А тепер ти, Маріано, розкажи про свої перші радощі. Ми дуже захопилися сучасністю і не цікавились нашим минулим життям. Скажи мені, в яких обставинах ти зростала? Які перші яскраві враження залишились у тебе в пам'яті?

Ці питання велико збентежили б Маріану, якби стара ту ж мить не виручила її:

— Хіба ж ви думаєте,— сказала кмітлива жінка,— що й ми такі уважні до свого минулого, як ви? У нас нема про що розповідати, а коли б і було, то чи змогли б ми так цікаво розповісти, як ви?

— Наче це потрібно! — скрикнув Вільгельм.— Я так міцно кохаю це ніжне, добре, миле створіння, що мені прикра кожна хвилина, в яку я був без неї. То нехай же хоч в уяві буду з тобою в твоєму минулому житті. Розкажи ти мені все, а тоді я тобі. Ми обміняємося, чим зможемо, і хоч трохи надолужимо втрачені для кохання часи.

— Коли ви вже так надто хочете, то ми можемо зробити вам цю приємність,— відповіла стара.— Але перше ви нам розкажіть, як зростала ваша пристрасть до театру і сцени, як ви набули такої вправності і як вам пофортунило зажити слави доброго артиста? Мабуть, не брак було і веселих пригод? Не варто зараз іти спочивати, у мене ще є пляшка в запасі, а хто зна, чи швидко ще трапиться нагода так спокійно і приємно посидіти.

Маріана сумно позирнула на неї, а Вільгельм, не помітивши цього, повів свою розповідь далі.

Розділ сьомий

— Розваги юних літ, коли гурток моїх товаришів почав збільшуватися, завдавали шкоди моїм, самотнім, тихим радощам. Я був по черзі то мисливцем, то солдатом, то вершником, як до гри, але завжди мав певну перевагу над іншими, бо міг сам дуже майстерно зробити все потрібне до гри причандалля. Так, усі мечі були здебільшого мною зроблені, я прикрашав і позолочував ґринджоли, і мій потаємний інстинкт не давав мені спокою доти, поки я свою міліцію не спорядив по-античному. Ми наробили шоломів з паперовими султанами, щитів, навіть і панцирів наготовили. При цій роботі наші челядинці, що вміли трохи кравцювати, і швачки зламали не одну голку.

Тепер частина моїх юних товаришів була добре озброєна, решта ж потроху також озброїлись, хоч і абияк, проте в мене взагалі вийшло поважне військо.