Майкл, брат Джеррі - Сторінка 17

Але на тому ненавмисному поштовхові ще не скінчилося. Злякана дотиком до судна, матка стріпнула хвостом. Його удар розтрощив поруччя й фальшборт перед форвантами, ніби сигарну коробку.

То було й усе. Понімілі з ляку люди на судні не спускали очей з морського страховища, знавіснілого з відчаю.

Так минула, може, година; матку з китеням помалу відносило далі від шхуни. Китеня кілька разів марно пробувало плисти. Урешті воно затіпалось у корчах і почало шалено бити хвостом.

— Передсмертні корчі, — тихо промовив Старий Моряк.

— Здохло, хай йому чорт — озвався капітан Доун ще за п’ять хвилин. — Ну хто б повірив? Від рушничної кулі! Моліть бога, щоб хоч на півгодини вітерець повіяв та дав нам відпливти від них далі.

— Трохи не вклепалися, — зауважив Грімшо.

Капітан Доун похитав головою й звів занепокоєний погляд угору, на обвислі вітрила, тоді окинув ним море — чи не морщить води, надлітаючи, вітер. Але морська поверхня була склисто-гладенька — тільки одна за одною неквапно котилися великі розложисті хвилі, мов гори з живого срібла.

— Та вже все гаразд, — підбадьорив його Грімшо, — Бачте, вона відпливає геть.

— Авжеж, усе гаразд, і нічого страшного не було, — хвалькувато вихопився Нішіканта, витираючи піт з обличчя та шиї й дивлячись услід китовій матці. — Теж герої, перелякалися великої рибини.

— А мені здалося, що ваша пика чогось була не така темна, як зазвичай, — вшпигнув його Грімшо. — Либонь, дійняло й вас до щирця.

Капітан Доун гучно зітхнув. Йому й гиркатись не хотілося, так він зрадів, що небезпека минула.

— Ви ж страхопуд, наскрізь страхопуд, — провадив Грімшо. — Онде справжній чоловік, — він кивнув головою на Старого Моряка. — Він не страхопуд! Він і оком не моргнув ні разу, а знав про небезпеку краще за вас, я певен. Якби мені довелося вибирати, з ким потрапити після аварії на безлюдний острів, з вами чи з ним, я б тисячу разів волів мати його за товариша. Якби…

Його перебив крик з гурту матросів.

— Боже милосердний! — зойкнув капітан Доун.

Китова матка завернулась і помчала назад так швидко, що аж бурун перед собою здіймала, мов дредноут чи трансатлантичний лайнер.

— Держіться! — загорлав капітан.

Усі похапалися хто за що, чекаючи удару. Генрік Г’єртсен, стерничий, розставив широко ноги й цупко вхопився руками за дві протилежні шпиці стернового колеса. Кілька матросів утекли з шкафута на ют, інші подерлись на грот-ванти. Доутрі, одною рукою тримаючись за поруччя, другою обхопив за поперек Старого Моряка.

Усі застигли. Матка вдарила в корпус судна одразу за форван-тами. Око не годне було охопити всього, що сталося за мить. Один матрос зірвався з грот-вантів і з вибленкою в руках полетів сторчголов униз, однак другий устиг спіймати його за ногу. Уся шхуна затріщала й задвигтіла, лівий борт піднявся, а правий зарився по поруччя в воду. Майкл, що стояв на рівному даху рубки, посунувся по крутому схилу вниз і, чіпляючись пазурами та гарчачи, скотився аж під фальшборт. Ліві форванти вирвало з палуби, і форстеньга п’яно похилилася на правий борт.

— Нічогенький удар, далебі, — промовив Старий Моряк.

— Містере Джексоне, зміряйте воду в трюмі, — наказав капітан помічникові.

Той послухався наказу, але, відходячи, тривожно озирався на матку, що звернула від судна вбік і відпливала геть, на схід.

— Ну що, дістали своє? — злісно буркнув Грімшо до Нішікан-

ти.

Той кивнув головою, витираючи піт, і промурмотів:

— Авжеж, дістав. По саме нікуди. Не гадав, що кити на таке здатні. Більш ніколи так не робитиму.

— Може, не доведеться, хоч би й схотіли, — озвався капітан. — Ми ще цього не спекалися. Той, що потопив "Ессекса", нападав раз за разом, а навряд чи вдача в китів останнім часом дуже змінилася.

— У трюмі сухісінько, сер, — доповів містер Джексон.

— Завертає! — вигукнув Доутрі.

Відпливши з півмилі, китова матка завернулась і помчала назад.

— Гей, на баку, тікай звідти! — загорлав капітан на матроса, що саме вискочив із кубрика з клунком у руках й опинився під фок-щоглою, на якій хилиталася стеньга.

— Уже спакувався втікати, — шепнув Доутрі до Старого Моряка. — Мов пацюк із розбитого корабля.

— А ми всі пацюки, — почув він на відповідь. — Я це збагнув* живучи як пацюк серед шолудивих пацюків у притулку.

Майклові вже передалися тривога й страх, що проймали всіх людей на судні. Він знову вискочив на верх рубки, щоб видніше, і загарчав на китову матку, побачивши її вже зблизька. Люди знову похапалися хто за що.

Цей раз удар припав позаду бізань-вантів. Знову шхуна лягла на правий борт, і Майкл ганебно скотився аж до шпігатів. Виразно затріщало дерево. Генріка Г’єртсена, що тримався за стернове колесо, жбурнуло вгору, бо колесо крутнулось від тиску води на стерно. Він ухопився за капітана Доуна, той не зміг утриматись за поруччя, і обидва гепнулись на палубу, приголомшені. Нішіканта, лаючись, зіперся на рубку — він теж не втримався за поруччя, і йому позривало нігті.

Поки Доутрі примотував Старого Моряка до бізань-вант линвою, кінці якої віддав йому в руки, капітан Доун, насилу зводячи дух, доповз до поруччя й зіп’явся на ноги.

— Амба нам, — хрипко шепнув він помічникові, притискаючи рукою забитий бік. — Зміряйте ще раз воду. Міряйте весь час.

Ще декотрі матроси скористалися хвилиною передишки й побігли до свого кубрика спаковувати торби. Коли А-Мой вискочив із мисливського кубрика з туго напханим клунком, Доутрі послав туди Квека пакувати їхнє збіжжя.

— Сухісінько, сер, — знову доповів помічник.

— Міряйте, міряйте, містере Джексоне, — наказав уже гучнішим голосом капітан, що встиг трохи отямитися після зіткнення зі стерничим і падіння. — Міряйте раз за разом. Ось зараз знов ударить, а такого жодне судно довго не витримає.

Доутрі тим часом узяв Майкла під пахву, а другою рукою наготувався вхопитися за ванти.

Цього разу матка, розганяючись, трохи схибила і пропливла футів за двадцять поза кормою "Мері Тернер". Хвиля, яку вона зняла, звільна піднесла корму шхуни й знов опустила, ніби в поважному уклоні.

— Якби вдарила… — промурмотів капітан Доун.

— Було б по нас, — докінчив за нього Доутрі. — Відбила б корму начисто, сер.

Відпливши не далі, як на двісті ярдів, матка завернулась і помчала на судно, але знов схибила й тільки зачепила спиною форштевень, однак "Мері Тернер" осіла кормою в воду по фальшборт. І це ще було не все. Мартін-гік полетів, ватерштаг і ватербакштаги правого борту луснули, як ниточки, а бушприт повернувся під прямим кутом ліворуч і задерся вгору, підтягнутий ще цілими форстень-штагами. Форстеньга хвильку хилиталась угорі, тоді гримнула на палубу, а бушприт заривсь у воду, відломився зовсім від форштевня й поволікся на штагах біля борту.

— Вгамуйте свого собаку! — вереснув Нішіканта до Доутрі. — Бо я його…

Майкл на руках у стюарда грізно гарчав — не лише на морське страховище, а на цілий ворожий, небезпечний всесвіт, що так переполошив двоногих богів його плавучого світу…

— А от і хай гарчить, — огризнувся Доутрі. — На злість тобі. Це ж через тебе ми в таку халепу влетіли, і спробуй тільки зняти руку на мого пса, то вже не побачиш, чим усе скінчиться, лихварю паскудний!

— Правда, правда, — схвально закивав головою Старий Моряк. — Стюарде, чи не можна б знайти шмат парусини, або укривало, або ще щось м’яке й широке, бо оця линва прикро мені ріже там, де в мене ребер нема.

Доутрі передав Майкла на руки старому.

— Потримайте його, сер. А як цей лихвар хоч пальцем торкне Кілені-боя, заплюйте йому очі, вкусіть його, що хочете. Я вмить обернуся, він не встигне вам нічого зробити. І кит доти ще не стукне нас. А Кілені-бой хай гарчить і гавкає, як хоче. Одна волосинка з нього варта більш, ніж ціла гурма смердючих лихварів.

Доутрі кинувся в каюту Старого Моряка й за мить вернувся з подушкою та трьома простиралами. Ними він вправно, міцно й вигідно прив’язав старого, підмостивши подушку, тоді забрав у нього собаку.

— Уже є вода, сер, — гукнув помічник. — Шість дюймів… ні сім дюймів води.

Матроси гайнули через повалену форстеньгу та плутанину снастей на бак, до кубрика — пакувати своє манаття.

— Містере Джексоне, спускайте шлюпку з правого борту, — наказав капітан, не зводячи очей із кита, що знову розганявся, залишаючи за собою пінявий слід. — Не на воду, а тільки вивісьте на талях за борт, бо ця чортова потвора і її потрощить. Нехай висить напоготові, а матроси тим часом хай виносять свої речі та складають у неї припас — харчі й воду.

Шлюпку рознайтовили, взяли на талі, тоді матроси прожогом кинулися до снастей і похапалися за них. Цей раз удар припав посередині лівого борту, і з юту видно було й чутно, як довгий борт увігнувся пружно й випрямився, ніби аркуш картону. Шхуну так накренило, що правий фальшборт зарився у воду, а коли судно різко гойднулося назад, зачерпнута вода перекотилася через палубу, обливши моряків біля шлюпки по коліна, і ринула в шпігати лівого борту.

— Підіймай! — командував з юту капітан. — Винось за борт! Стій! Закріплюй фали! Міцніш!

Шлюпку вивісили за борт, планширом упорівень із поруччям "Мері Тернер".

— Десять дюймів, сер, і прибуває швидко, — доповів помічник, тичкою вимірявши воду в трюмі.

— Я йду по прилади, — сказав капітан Доун, рушаючи до кают-компанії. Уже спустившися до половини в люк, він спинився й глузливо кинув на Нішікантину адресу: — І по єдиний наш хронометр.

— Півтора фути, і прибуває, сер! — гукнув йому вслід помічник.

— Треба вже й нам збиратися, — рушаючи за капітаном, сказав Грімшо Нішіканті.

— Стюарде, йдіть униз і спакуйте мою постіль, — звелів той. — За решту я сам подбаю.

— Ідіть к бісовій матері, містере Нішіканто, і свою решту можете взяти із собою, — незворушно відмовив Доутрі й одразу, обернувшись до Старого Моряка, сказав шанобливо й заспокійливо: — Подержіть ще Кілені, сер. Я піду поскладаю ваші речі. Що б ви хотіли насамперед забрати?

Услід за ними спустився вниз і містер Джексон. Саме як усі п’ятеро в тривозі й поспіху складали що вартніше та необхідніше, кит ударив знов. Удар заскочив їх несподівано, і вони всі попадали на лівий борт. Із Нішікантиної каюти почулися зойки та прокльони: він бехнувся ребрами об край койки. Але його голос перекрили грюкіт і тріск на палубі.

— На цурпалки потрощить, — сказав капітан Доун, коли все стихло і він непевними ногами вже брався трапом нагору, притискаючи до грудей хронометра.

Віддавши його до рук одному матросові, він повернувся униз і вдвох зі стюардом виніс свою скриньку з речами.