Майкл, брат Джеррі - Сторінка 20

Вам і віритимуть. Тож ходімо купляти вам валізи, сер, не барімося.

І Старий Моряк солідно під’їхав до готелю "Бронкс" у таксі, старомодним письмом записався в книзі реєстрації пожильців як Чарлз Стоу Грінліф і знову розпочав діяльність, що вже стільки років рятувала його від притулку для вбогих. А Дег Доутрі заходився шукати собі роботи. Так було конче потрібно, бо він тепер мусив добре трусити грішми. Адже йому доводилося годувати цілу родину — Квека, Майкла й Кокі; а ще дорожче коштувало утримувати в першорядному готелі Старого Моряка. Та й шес-тиквартова спрага давалася взнаки.

А тим часом настала промислова криза. У Сан-Франциско панувало таке безробіття, якого там ще не знали. На кожне вакантне місце суднового стюарда знаходилося по троє претендентів. Сталої роботи Доутрі знайти не щастило, а випадкові заробітки не покривали всіх щоденних витрат. Він уже ходив і на земляні роботи, що влаштовував муніципалітет для нужденних; але там нікого не тримали довше, як три дні, бо забагато було людей, які потребували бодай такої запомоги.

Доутрі послав би працювати й Квека, та це було неможливо. Папуас зроду не бував у великому місті, він тільки бачив Сідней з пароплавної палуби. Він не знав у світі нічого, крім пароплавів, далеких південноморських островів та свого рідного острова Короля Вільгельма в Меланезії. Отож Квек увесь час сидів у їхніх двох кімнатках, куховарив для пана, виконував хатню роботу та глядів Майкла й Кокі. А Майкл, звиклий до волі й на палубах суден, і на коралових узбережжях та плантаціях, почувався наче у в’язниці.

Правда, вечорами стюард виводив його погуляти, а часом брав із собою й Квека, що плентався позаду. Майклові дуже докучала безліч двоногих богів на людних міських хідниках, і ті боги багато втратили на ціні для нього. Зате його власний бог і володар, стюард, став йому ще дорожчий. Серед стількох богів Майкл губився, а тому, дужче ніж будь-коли, бачив у стюардові надійний захист від знегод і небезпек, своє Авраамове лоно.

"Стережися, щоб не наступили на ногу", — таке найперше гасло міського життя у двадцятому сторіччі. І Майкл засвоїв його дуже швидко й навчився оберігати свої лапи серед тисяч узутих у черевики людських ніг, що завжди кудись поспішали, нітрохи не зважаючи на скромного чотириногого пішохідця, ірландського тер’єра.

На тих вечірніх прогулянках стюард завжди водив його від шинку до шинку. У шинках, стоячи біля довгих прилавків на посиланій тирсою підлозі або сидячи за столами, нили й розмовляли чоловіки. Пили багато й розмовляли багато, а з ними й стюард — аж поки, докінчивши свою шестиквартову денну пайку, ішов додому спати. З багатьма людьми він там познайомився, і Майкл також. То були здебільша моряки-каботажники, а також портові робітники.

Один із них, шкіпер шаланди, що курсувала по бухті та по річках Сан-Хоакін і Сакраменто, обіцяв узяти Доутрі за матроса й кухаря на свою шаланду "Говард". Вісімдесят тонн вантажу, разом із палубним, піднімала вона, і двоє матросів, кухар та сам капітан Йоргенсон гуртом, по-демократичному вантажили й розвантажували її та по черзі вели вдень і вночі, в будь-яку погоду, у приплив і відплив: хтось один стояв за стерном, а решта троє спали чи так відпочивали. Звісно, працювати кожному доводилось за двох чи й за трьох, зате харч був ситий і заробіток чималий — від сорока п’яти до шістдесяти доларів на місяць.

— Не бійся, — казав капітан Йоргенсен. — Я свого кока Гансо-на ось-ось вижену, а тоді ти приходь… і песика свого приводь, — і гладив Майкла по голові великою мозолястою рукою. — Гарний песик. Мати на шаланді такого дуже добре, коли стоїш у порту чи де на якорі та всі повкладаються спати.

— А ти свого Гансона зараз вижени, — квапив Доутрі. Та капітан Йоргенсен повільно хитав головою.

— Ні, спершу треба його налупцювати.

— Ну, то налупцюй зараз і вижени, — наполягав Доутрі. — Онде він стоїть біля прилавка, у кутку.

— Ні. Хай перше привід дасть. Тобто приводів я маю скільки завгодно. Але мені треба такого, щоб усі на судні бачили. Я хочу, щоб він мене вимусив завдати йому прочухана і щоб усі сказали: "Добре зробив, капітане!" Отоді я візьму на шаланду тебе, Доутрі.

Якби капітан Йоргенсен не зволікав так із задуманим прочуханом чи якби Гансон скоріше дав йому достатній привід, Майкл пішов би зі стюардом на шаланду "Говард", і все подальше його життя було б не таке, як йому судилося. Але випадок, збіг випадкових подій, над якими Майкл не мав влади і про які він знав не більше, ніж сам стюард, присудив інакше. Тоді ще й найбуйніша уява не могла б передбачити майбутньої Майклової сценічної кар’єри, ані того пекла, де йому довелося побувати. А вже доля Дега Доутрі й Квека не могла б примаритись і в опійному чаду.

РОЗДІЛ XVII

Одного вечора Дег Доутрі сидів за столом у шинку "Земле-копський дім". Він був у великій сутузі. Знаходити випадковий заробіток ставало чимраз тяжче, а заощадження вже дійшли кінця. Уранці він телефоном розмовляв зі Старим Моряком, але той зміг тільки сказати йому, що на вудку, здається, клюнув якийсь там колишній лікар-шарлатан.

— Я заставлю персні, — запропонував старий — уже не вперше.

— Не можна, сер, — відповів Доутрі. — Персні потрібні для діла. Це наш основний капітал. Вони навіюють потрібний дух. Персні — це те, що ви називаєте "влучне слово". Я ввечері ще пометикую, а завтра вранці прийду до вас. Перснів не заставляйте й не дуже напосідайте на свого лікаря. Хай сам бере принаду. Так найпевніше. Усе буде гаразд, наша доля ще не вмерла, і не журіться, сер. Дег Доутрі ще ніколи не давав хука.

Але, сидячи в "Землекопському домі", він думав, що цей раз, мабуть, таки дасть хука. У кишені в нього лишилося тільки комірне за наступний тиждень, та й то три дні вже було прострочено, і сердита господиня галасливо вимагала сплати боргу. У хаті зоставалося харчів ледве на завтрашній день. Скромний готельний рахунок Старого Моряка теж не плачено вже два тижні, що становило, як на стюардову кишеню, велику суму, бо готель таки був першорядний; а в самого Старого Моряка лишалося хіба якихось кілька доларів на те, щоб бряжчати ними у вуха колишньому лікареві, охочому шукати скарби.

Та найжахливіше було те, що Доутрі мусив зменшити свій пивний раціон удвічі: грошей на помешкання він не міг чіпати нізащо у світі, аби не опинитися з цілою своєю родиною на вулиці. Того-бо він і сидів за столом із капітаном Йоргенсеном, що тільки-но привіз шаландою сіно з Петалумських заплав. Капітан уже двічі ставив пиво і, видно, був напитий, бо позіхав утомлено й поглядав на годинника. А Доутрі ще недопив цілих три кварти! Крім того, Гансона й досі не було вигнано, і робота на шаланді тільки мріла в невідомому майбутньому.

З розпачу Доутрі набігла думка, як добути ще кухоль молодого пива. Він не дуже любив його, але воно було дешевше.

— Чуєш, капітане, — сказав він. — Ти ще не знаєш, який розумний мій Кілені-бой. Він уміє рахувати незгірш за нас.

— Тринди-ринди, — буркнув Йоргенсен. — Бачив я таке в балаганах. Це все фокуси-мокуси. Собаки й коні рахувати не вміють.

— А Кілені вміє, — спокійно провадив Доутрі. — Його не обдуриш. Ось забиймося: я замовлю два кухлі пива, уголос, аби пес почув, а потім шепну кельнерові, щоб приніс тільки один. Побачиш, який гвалт зчинить Кілені-бой, коли вгледить один кухоль!

— Хе! На що ж ми заб’ємося?

Стюард помацав монетку в кишені. Якщо Кілені-бой підведе його, доведеться позичати з недоторканного комірного. Та Кілені не може його підвести й не підведе, подумав він, і відповів:

— А на два кухлі пива.

Підкликавши кельнера, тихенько попередили його, а тоді Доутрі гукнув Майкла, що лежав у кутку, біля Квекових ніг. Коли стюард присунув до столу стілець і посадив Майкла на ньому, він насторожився, бо збагнув: стюард чогось від нього сподівається, хоче, щоб він себе показав. Майклові, власне, хотілось не так показати себе, як прислужитись укоханому стюардові. Для простого Майклового розуму любов і служіння були рівнозначні. Так само, як він стрибнув би заради стюарда у вогонь, він радий був послужити стюардові і в будь-який інший спосіб — як лишень стюард зажадає. Ось що означала для нього любов. Тільки одне — служіння.

— Кельнере! — покликав Доутрі, а коли той підійшов, сказав йому: — Два кухлі пива. Затямив, Кілені? Два кухлі пива.

Майкл засовався на стільці, нетерпляче поклав одну лапу на стіл і мельнув язиком до стюардового обличчя, що нахилилося до нього.

— Він запам’ятає, — сказав Доутрі шкіперові шаланди.

— Як ми балакатимемо, то ні, — відповів той. — Ось ми одуримо твого пса. Я скажу, що робота твоя, коли я прожену Гансо-на. А ти кажи, щоб я вигнав його зараз. А я тобі — що Гансон мусить перше заробити прочухана. А тоді засперечаємось, як два йолопи, і будемо кричати один на одного. Ти готовий?

Доутрі кивнув головою, і вони завели голосну суперечку. Майкл поглядав то на одного, то на другого.

— Ну, попався ти, — сказав Йоргенсен, угледівши, що кельнер несе один кухоль пива. — Песик твій усе забув — чи й не пам’ятав нічого. Він думає, що ми посварились, і твої два кухлі пива стерлись у нього в голові, як ото хвиля змиває написане на піску.

— Навряд чи він забуде арифметику, хоч би скільки ти галасував, — доводив Доутрі, перемагаючи власну непевність. — І я його не підштовхуватиму, — додав він бадьоро. — Зараз сам побачиш.

Перед шкіпером поставлено високого кухля, і він зразу взяв його в руку. А Майкл, нап’ятий мов струна, свідомий, що від нього чогось сподіваються, готовий і радий прислужитися, згадував колишню науку на "Макамбо" й марно вдивлявся в незворушне стюардове обличчя, чекаючи знаку; потім оглянувся й побачив не два кухлі пива, а один. Він так добре пам’ятав різницю між одним і двома, що збагнув (а яким побитом, цього не скаже й найглибший психолог, так само, як не зможе визначити, що ж таке думка): принесено один кухоль, хоча замовлено два. Він зразу хрипко загарчав, підхопився, став передніми лапами на стіл і загавкав на кельнера.

Капітан Йоргенсен грюкнув кулаком по столу.

— Ти виграв! — загорлав він. — Я плачу за пиво! Кельнере, неси ще кухоль.

Майкл поглянув на стюарда, ніби питав, чи те він зробив, і стюардова рука, погладивши його по голові, промовисто відповіла йому.

— Спробуймо ще, — сказав розбурканий і зацікавлений шкіпер, рукою витерши пивну піну з вусів. — Може, він знає тільки один і два? А як три? Чотири?

— Так само, шкіпере.