Макбет (переклад О. Грязнова) - Сторінка 6

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Дух, що чергує нині,
Вже прилетів за мною на хмарині.
(Іде геть.)

П е р ш а в і д ь м а
Світанок недалеко. Поспішаймо!

Ідуть геть.

Сцена шоста

Форрес. Палац.
Входять Л е н о к с та інший л о р д.

Л е н о к с
Ви у словах розвинули мій натяк,
Але зробіть і висновок тепер.
Все склалось якось дивно. Перш за все,
Макбет оплакав доброго Дункана.
Невдовзі Банко йшов крізь парк в пітьмі
І вбитий був. А хто убивця? Флієнс, —
Бо він утік. Не треба пізно їздить.
Хто вчинок Дональбайна і Малькольма,
Що вбили батька рідного підступно,
Не назове злодійством дивовижним?
А як тужив Макбет! І недарма
Він тут же вбив у гніву і нестямі
Двох винуватців-слуг, що спали п'яні.
Як благородно це! І як розумно:
Усі були б обурені, якби
Ці люди заперечили провину.
Все склалось так доладно у Макбета,
Що, думаю, якби синів Дункана
Спіймав би він (не доведи, господь!),
Він показав би, як вбивати батька!
І Флієнсу – також! Але тихіше!
Бо за прямі слова і за відмову
З'явитись до Макбета на бенкет
Макдуф тепер в опалі у тирана.
Не чули, де він?

Л о р д
Старший син Дункана,
Позбавлений престолу, відшукав
Притулок при англійському дворі
І був благочестивим Едуардом
Так прийнятий, немов би він не втратив
Своєї честі. Вслід за ним Макдуф
Утік туди ж, до короля святого,
Просить його, щоб войовничий Сивард
З Нортумберленду руку допомоги
Нам простягнув, і за його підтримки
Та з милості господньої змогли ми
Спокійно їсти хліб, ночами спати,
Кинджала на бенкеті не боятись
І честю не платити за життя.
Макбет, почувши це, ошаленів
І до війни почав приготування.

Л е н о к с
Хіба не звав до себе він Макдуфа?

Л о р д
Так, звав, та той відрізав: "Не поїду!",
На що гінець крізь зуби процідив:
"Чекай, ще доведеться жалкувати!" —
І геть пішов.
Л е н о к с
Напевне, недарма
Триматися подалі від Макбета
Старається розсудливий Макдуф.
Нехай веде його господній ангел
До двору Едуарда, щоб скоріше
Вернулась благодать у рідний край,
Змордований злочинною рукою.

Л о р д
Про це також постійно я молюсь.

Ідуть геть.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена перша

Печера. Серед неї казан, що кипить.
Грім. Входять т р и в і д ь м и.

П е р ш а в і д ь м а
Кіт строкатий тричі нявкнув.

Д р у г а в і д ь м а
Їжачок вчетверте форкнув.
Т р е т я в і д ь м а
Крикнув чорт: "Пора, пора!"

П е р ш а в і д ь м а
Нумо, сестри, у танок!
Хай скипає казанок.
Не петрушку і не кріп,
Першу – жабу у окріп,
Що на цвинтарі під хмизом
Набивала пащу слизом.

У с і в і д ь м и
(разом)
Вийся, полум'я, скачи!
Зілля, прій! Казан, бурчи!

Д р у г а в і д ь м а
Вслід за жабою мерщій
Сипте жир болотних змій,
Вуха й крила кажана
Кидайте до казана,
Хвіст вужа і дзьоб сови
У окріп жбурляйте ви.
Приготуємо відвар,
Щоб творить пекельний чар.

У с і в і д ь м и
(разом)
Звийся, полум'я, скачи!
Дужче, зілля, клекочи!

Т р е т я в і д ь м а
Зуб акули, жовч козла,
Гілка тиса, що була
Потай зрізана в пітьмі,
Труп дитини, що в тюрмі
Придушила шльондра-жінка,
Жида грішного печінка,
Ніс татарський, губи турка,
Прах ворожки, чорна курка,
Тигра товчені кістки,
Вовчі ікла і кишки,
Ще й цикута на приправу
Нам дадуть відвар на славу.

У с і в і д ь м и
(разом)
Звийся, полум'я, скачи!
Дужче, зілля, клекочи!

Д р у г а в і д ь м а
З павіана кров цідіть
І відвар уже студіть.

Входить Г е к а т а з трьома іншими відьмами.

Г е к а т а
Добре. Дякую я вам!
Нагороди всім роздам.
Тож ведіть і цих жінок,
Наче ельфів, у танок,
Доки стигне казанок.

Музика і співи за сценою:
"Духи чорні, духи білі…" і т.д.
Геката йде геть.

Д р у г а в і д ь м а
Щось у мене ниють кості.
Хтось іде до нас у гості.
Гак, з петлі злети
І його впусти.

Входить М а к б е т.
М а к б е т
Гей, зупиніться, відьми опівнічні,
Що робите ви тут?

В с і в і д ь м и
(разом)
Важливу справу.
М а к б е т
Хоч де б знання свої ви здобули,
Я ними заклинаю вас надати
Мені правдиву відповідь. Нехай
Вона примусить вихори шалені
З церков дахи зривати, хвилі моря –
Скипати і ковтати кораблі,
Хліба – лягти, дерева – поламатись,
Фортеці – впасти на свою сторожу,
Палаци й піраміди – до землі
Схилитися чолом, щоб у природі,
Знесилившись, принишкло руйнування,
Я вас прошу мені сказати правду.

П е р ш а в і д ь м а
Кажи!

Д р у г а в і д ь м а
Питай!

Т р е т я в і д ь м а
Ми відповідь дамо.

П е р ш а в і д ь м а
Чекаєш ти на відповідь від нас,
Чи від мудріших?

М а к б е т
Кличте якнайстарших.

П е р ш а в і д ь м а
Хай скипає на вогні
Піт убивці, кров свині,
Що пожерла свій приплід.

У с і в і д ь м и
(разом)
Привид привиду услід
Хай по черзі прийдуть в світ!

Грім.
З'являється п е р ш и й п р и в и д: голова в шоломі.

М а к б е т
Скажи мені…

П е р ш а в і д ь м а
Питання недоречне:
Його він знає. Слухай і мовчи!

П е р ш и й п р и в и д
Для тебе небезпечний Файфський тан.
Макдуфа бійся, щоб не втратить сан.
(Зникає.)

М а к б е т
Що ж, дякую! Пересторога вчасна.
Мене ти зрозумів, але скажи…

П е р ш а в і д ь м а
Наказувати привидам не можна.
Ось другий. Він сильніший, аніж той.

Грім.
З'являється д р у г и й п р и в и д: скривавлений малюк.

Д р у г и й п р и в и д
Макбете, слухай!
М а к б е т
Мав би я три вуха,
То слухав би відразу усіма.
Д р у г и й п р и в и д
Кривавим будь, відважним і сміливим:
Для ворогів ти будеш невразливим.
Хто жінкою народжений на світ,
Того тобі боятися не слід.
(Зникає.)

М а к б е т
Живи, Макдуфе! Можна не боятись.
Та ні, щоб мати впевненість і спокій,
Вступлю я краще з долею в союз.
І ти помреш, щоб страх я звав брехнею
І міцно спав назло усім громам.

Грім.
З'являється т р е т і й п р и в и д:
дитя в короні, з гілкою в руці.
Хто це дитя? Нащадок королівський?
У нього на чолі, як символ влади,
Лежить корона…

В с і в і д ь м и
(разом)
Слухай і мовчи!
Т р е т і й п р и в и д
Сміливий будь, як лев. Пуста тривога,
Коли обступить військ чужих облога.
Аж поки ліс Бірнамський їм услід
На Дунсинан не рушить у похід,
Макбет незламний.
(Зникає.)

М а к б е т
Ні, тому не бути!
Стволи дерев із місця не зіпхнути.
Не наймеш їх, як військо, хай вам біс!
Спокійний будь: стоїть Бірнамський ліс.
Радій і знай: не втративши вінця,
Земним шляхом ти пройдеш до кінця.
Але іще питання я задам:
Скажіть мені, раз все відоме вам,
Чи зійде потім на престол держави
Рід Банко?
У с і в і д ь м и
(разом)
Ні про що вже не питай!

М а к б е т
Відповідайте, відьми, бо навіки
Я можу вас проклясти! – Що це сталось?
Куди казан подівся? Що за звуки?
Гобої.
П е р ш а в і д ь м а
З'явіться!

Д р у г а в і д ь м а
З'явіться!

Т р е т я в і д ь м а
З'явіться!
П е р ш а в і д ь м а
Честолюбне серце раньте
І в пітьму безмовно каньте!

З'являються п р и в и д и: вісім королів,
останній із дзеркалом в руці; за ними – Банко.

М а к б е т
Занадто схожий ти на привид Банко.
Згинь! Твій вінець засліплює мене.
І другий має золоту корону,
І третій також… Відьми біснуваті!
Навіщо показали їх? Четвертий!
Лиш Судний день ланцюг їх перерве?
Іще один! Вже сьомий! З мене досить!..
Ось восьмий. Він із дзеркалом, в якому
Я бачу інших довгий ряд. І дехто
Потрійний скіпетр має у руці.
Жахливий вигляд! Привиди не брешуть.
Бо недаремно ж з посмішкою Банко
Як на нащадків дивиться на них.
Хіба не так?

П е р ш а в і д ь м а
Звичайно, так.
Та не засмучуйся, дивак.
У коло, сестри! Звеселим
Макбета танцем запальним!
Нехай повітря забринить,
Ви закружляєте за мить,
Щоб гість наш потім не казав,
Що в нас він мало шани мав.

Музика.
Відьми танцюють, потім зникають.

М а к б е т
Куди пропали відьми? – Хай проклятим
В календарях залишиться цей день!
Гей, люди!

Входить Л е н о к с.
Л е н о к с
Що накажете, мілорде?

М а к б е т
Ти відьом тут не бачив?

Л е н о к с
Ні, не бачив.
М а к б е т
Не розминався з ними?

Л е н о к с
Ніби, ні.
М а к б е т
Чума на них і вітер, що поніс їх!
Прокляття тим, хто може їм повірить!
Я чув, іржали коні. Хто приїхав?

Л е н о к с
Зі звісткою примчали два гінці,
Що в Англію утік Макдуф.

М а к б е т
Утік?
Л е н о к с
Так, мій король.

М а к б е т
(на бік)
Ти випередив, часе,
Мій план жахливий. Здійснення повинне
Іти пліч-о-пліч з задумом летючим,
Бо зникне він. Віднині те, що в серці
Народиться, негайно і зроблю.
Щоб справою свою вінчати думку,
Я для початку нападу на Файф,
Візьму Макдуфів замок, повбиваю
Його дружину і його дітей,
Вогню й мечу віддам рідню і челядь.
Та марно нахвалятись – річ невдала.
До справи, щоб рішучість не пропала!
Облишмо чарування. – Де гінці?
Веди мене до них.

Ідуть геть.

Сцена друга

Файф. Замок Макдуфа.
Входять л е д і М а к д у ф, її с и н і Р о с с.

Л е д і М а к д у ф
Що він зробив, щоб довелось тікати?

Р о с с
Міледі, потерпіть.

Л е д і М а к д у ф
А він терпів?
Ця втеча є безумство. Бо не вчинки,
А страх веде до зради.

Р о с с
Як нам знати,
Чи винна тут розсудливість, чи страх?

Л е д і М а к д у ф
Розсудливість? Лишить напризволяще
Дітей, дружину, володіння, замок
І зникнути? Природні почуття
Зробити так людині не дозволять.
Він нас не любить! Щонайменша пташка
І та без бою не віддасть сові
Гніздо із пташенятами своїми.
Яка вже тут любов? Один лиш страх.
Як можна це розсудливістю звати?

Р о с с
Кузино мила, не судіть суворо.
Ваш чоловік досвідчений, розумний
І знає, що до чого. А мені
Мовчати краще. Час тепер страшний.
Не зрадивши, ми боїмося зрадить
І тремтимо із підсвідомим жахом,
Немов би нас у штормовому морі
Носила буря. Я прощаюсь з вами,
Та скоро я навідаюсь до вас.
Такій годині довго не тривати –
Поверне на старе або впаде.
Небоже милий, бог тебе врятуй.

Л е д і М а к д у ф
Він – сирота при батькові живому.

Р о с с
Дурним я був би, залишившись тут:
Мені – опала, вам же – небезпека.
Прощайте!
(Іде геть.)
Л е д і М а к д у ф
Вмер твій батько, мій синочку.
Що станеться? І чим ти будеш жити?

С и н
Тим, чим пташки.

Л е д і М а к д у ф
Червою? Мошкарою?
С и н
Чим доведеться, мамо, як вони.

Л е д і М а к д у ф
О, бідне пташенятко! Та невже
Ти не боїшся ні сільця, ні сітки?

С и н
Таж бідних пташенят ніхто не ловить.
Що не кажи, а батько мій живий.

Л е д і М а к д у ф
Для нас помер. Де знайдеш ти нового?

С и н
А де собі добудеш чоловіка?

Л е д і М а к д у ф
Я їх куплю хоч двадцять на базарі.

С и н
Щоб потім перепродувати їх?

Л е д і М а к д у ф
Говориш ти розумно, мій синочку,
А для такого віку – аж занадто.

С и н.