Маленькі трагедії (збірка в перекладі О. Грязнова) - Сторінка 4

- Олександр Пушкін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

і будеш молодою
Ще років п'ять чи шість. Навколо тебе
Ще років шість вони крутитись будуть,
Тебе голубить, пестить, вихвалять,
І уночі співати серенади,
І друзів убивать на поєдинках —
Усе заради тебе. Та коли
Змарнієш ти, і очі западуть,
І зморщені повіки почорніють,
І сивина твої усипле коси,
І будуть говорить тобі: "стара!" —
Тоді що скажеш ти?

Л а у р а
Тоді? Про це
Навіщо й думать? Що це за розмова?
І звідкіля думки такі у тебе?
Піди — відкрий балкон. Там чисте небо,
Повітря нерухоме, ніч лимоном
І лавром пахне, і яскравий місяць
У синяві блищить, густій і темній,
І сторожі кричать протяжно: "Ясно!.."
У цей же час на півночі — в Парижі —
Можливо, небо хмарами укрите,
Іде холодний дощ і вітер дме.
А нам яка печаль? Послухай, любий,
Я хочу, щоб всміхнувся ти мені...
Отак-то!

Д о н К а р л о с
Мила відьмо!
Стукають.

Д о н Г у а н
Гей! Лауро!

Л а у р а
Хто там? і чий це голос?

Д о н Г у а н
Відчини...

Л а у р а
Невже!.. О, боже!..
(Відмикає двері, входить Дон Гуан.)

Д о н Г у а н
Здрастуй...

Л а у р а
Дон Гуане!..
(Лаура кидається йому на шию.)
Д о н К а р л о с
Як! Дон Гуан!..

Д о н Г у а н
Лауро, любко мила!..
(Цілує її.)
Хто в тебе там, моя Лауро?

Д о н К а р л о с
Я,
Дон Карлос.

Д о н Г у а н
От негаданно зустрілись!
Я завтра весь до ваших послуг.

Д о н К а р л о с
Ні!
Негайно — тут.

Л а у р а
Дон Карлосе, спиніться!
Ви зараз не на вулиці — ви в мене —
Тож вийдіть геть.

Д о н К а р л о с
(не слухаючи її)
Я жду тебе. Давай,
З тобою шпага.

Д о н Г у а н
Ну, якщо тобі
Не терпиться, будь ласка.
Б'ються.

Л а у р а
Ай! Гуане!..
(Кидається на постіль.)
Дон Карлос падає.

Д о н Г у а н
Вставай, Лауро, все скінчилось.

Л а у р а
Що?
Убив? прекрасно! в мене у кімнаті!
А що мені, дияволе, робити?
Куди його я діну?

Д о н Г у а н
Та, можливо,
Він ще живий.

Л а у р а
(оглядає тіло)
Живий! дивись, проклятий,
Ти прямо в серце ткнув — не міг вже мимо,
І навіть кров його не йде із рани,
Не дихає вже зовсім.
Д о н Г у а н
Що робить?
Він сам цього хотів.

Л а у р а
Ех, Дон Гуане!
Завжди ти щось, не думаючи, зробиш,
А все не винен... Звідки ти тепер?
Давно ти тут?

Д о н Г у а н
Я тільки-но приїхав,
І то таємно — не простив король.

Л а у р а
І зразу ти згадав свою Лауру?
Це добре. Та не віриться мені.
Ти йшов, напевне, мимо випадково
І дім побачив.

Д о н Г у а н
Ні, моя Лауро,
Спитай у Лепорелло. Я лишив
Його за містом. І пішов Лауру
Шукати у Мадриді.
(Цілує її.)

Л а у р а
Милий мій!..
Чекай... при мертвому! що з ним робити?

Д о н Г у а н
Залиш його: перед світанком, рано,
Я винесу його, плащем укривши,
І покладу на перехресті.

Л а у р а
Тільки
Дивись, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що ти з'явився
Хвилиною пізніше! бо у мене
Твої дружки вечеряли і щойно
Пішли собі. Коли б ти їх застав!

Д о н Г у а н
Лауро, і давно його ти любиш?

Л а у р а
Кого? ти, мабуть, мариш.

Д о н Г у а н
А зізнайся,
Чи зраджувала часто ти мене
В мою відсутність?

Л а у р а
Ну, а ти, гульвісо?
Д о н Г у а н
Скажи... Ні, потім будем розмовлять.

*

Сцена 3

Пам'ятник командору.

Д о н Г у а н
Усе на краще: вбивши ненароком
Дон Карлоса, відлюдником сумирним
Я тут сховавсь — і бачу кожен день
Мою вдову привабливу, і нею
Помічений, здається. Дотепер
Ми віддалік тримались, та сьогодні
Заговорити хочу; вже пора.
Як розпочать? "Насмілюсь...", краще так:
"Сеньйоро..." ет! хоч що б прийшло на думку,
Те і скажу я їй без підготовки,
Імпровізуючи слова кохання...
Пора б вже їй приїхати. Без неї —
Я думаю — скучає командор.
Яким його тут велетнем зробили!
Могутні плечі! Що за Геркулес!
А сам покійник був малим і кволим.
Навшпиньки вставши тут, не міг би руку
Цій статуї до носа дотягнуть.
Коли за Ескур'ялом ми зійшлися,
Наткнувся він на шпагу і завмер
Точнісіньким метеликом на шпильці.
А був суворим, гордим і сміливим...
А! ось вона.
Входить Дона Анна

Д о н а А н н а
Він знову тут. Мій отче,
Я перервала роздуми самотні,
Пробачте.

Д о н Г у а н
Я повинен вибачатись,
Сеньйоро, перед вами. Може, я
Печалі вашій литись заважаю.

Д о н а А н н а
Ні, отче мій, печаль моя в мені;
При вас мої молитви можуть вільно
Підноситись до неба — я прошу
І вас свій голос з ними об'єднати.

Д о н Г у а н
Мені молитись з вами, Доно Анно!
Такого щастя я не заслужив.
Я не наважусь грішними вустами
Повторювать святі моління ваші —
Я тільки віддалік благоговійно
Дивлюсь на вас, коли, схилившись тихо,
Волосся чорне ви на мармур білий
Розсиплете — тоді мені здається,
Що на гробницю ангел прилетів.
В збентеженому серці не знаходжу
Тоді молитви. Я дивлюся мовчки
І думаю — щасливий той, чий мармур
Її гарячим подихом зігрітий
І скроплений небесними слізьми...

Д о н а А н н а
Як дивно ви говорите!

Д о н Г у а н
Сеньйоро?

Д о н а А н н а
Мені... забули ви.

Д о н Г у а н
Що недостойний
Відлюдник я? що грішний голос мій
Звучати поруч з вами не повинен?

Д о н а А н н а
Мені здалося... я не зрозуміла...

Д о н Г у а н
Ах, бачу я, що ви про все дізнались!

Д о н а А н н а
Про що дізналась?

Д о н Г у а н
Так, я — не монах .
До ніг припавши, вибачить благаю.

Д о н а А н н а
О боже! встаньте, встаньте... Хто ж ви є?

Д о н Г у а н
Я — жертва безнадійної любові.

Д о н а А н н а
О боже мій! це чути біля гроба!
Ідіть собі.

Д о н Г у а н
Хвилину, Доно Анно,
Одну хвилину!
Д о н а А н н а
А якщо хтось прийде!..

Д о н Г у а н
Заперті грати. Хоч одну хвилину!

Д о н а А н н а
Ну? що? чого ви хочете?

Д о н Г у а н
Померти.
Негайно, зараз, біля ваших ніг.
Хай бідний прах мій тут же поховають —
Не біля праху, милого для вас, —
Не тут — не зовсім близько — десь подалі,
Там — на порозі — поблизу дверей,
Щоб каменя мого могли торкнутись
Ви сукнею своєю чи ногою,
Коли сюди, не горду цю гробницю,
Ітимете невтішні сльози лить.

Д о н а А н н а
Ви, мабуть, божевільний.

Д о н Г у а н
Чи бажать
Померти, Доно Анно, — знак безумства?
Коли б я був безумець, я б хотів
Лишитися живим, я б мав надію
Любов'ю зворушити ваше серце;
Коли б я був безумець, я б проводив
Всі ночі біля вашого балкону
І співом серенад тривожив сон;
Не став би я ховатись, а усюди
Старався б, щоб помітили мене;
Коли б я був безумець, я б тоді
В мовчанні не страждав...
Д о н а А н н а
Мовчання ваше
Занадто голосне!

Д о н Г у а н
О Доно Анно!
Лиш випадок тут винен, а інакше
Моєї таємниці ви б не знали.

Д о н а А н н а
І ви давно вже любите мене?

Д о н Г у а н
Не знаю сам — недавно чи давно,
Та лиш відтоді я ціну дізнався
Миттєвостям життя, лише з тих пір
І зрозумів, що значить слово щастя.

Д о н а А н н а
Ідіть же — ви людина небезпечна.

Д о н Г у а н
Я небезпечний! Чим?

Д о н а А н н а
Боюсь вас слухать.

Д о н Г у а н
Замовкну я; лиш не женіть того,
Для кого бачить вас — одна відрада.
Надіями даремними не тішусь,
Нічого не прошу, але повинен
Я бачить вас, якщо вже до життя
Засуджений.

Д о н а А н н а
Ідіть, бо тут не місце
Таким розмовам і таким безумствам.
В мій дім приходьте завтра. Покляніться
Повагу зберегти таку ж до мене;
Я вас прийму, та ввечері, пізніше, —
Нікого не приймаю я з тих пір,
Як овдовіла...

Д о н Г у а н
Ангеле прекрасний!
Хай втішить бог вас, як самі ви нині
Утішили нещасного страждальця.

Д о н а А н н а
Ідіть же геть.

Д о н Г у а н
Іще одну хвилину.

Д о н а А н н а
Ні, треба йти самій... ніяк не можу
Молитися. Збентежили мене
Розмови світські; вухо вже давно
Від них у самоті відвикло. — Завтра
Я вас прийму.

Д о н Г у а н
Іще не смію вірить,
Не смію щастю до кінця віддатись...
Я завтра вас побачу! — і не тут,
Не крадькома!

Д о н а А н н а
Так, тільки завтра, завтра.
Як вас зовуть?

Д о н Г у а н
Дієго де Кальвадо.

Д о н а А н н а
Бувайте, Дон Дієго!
(Іде геть.)

Д о н Г у а н
Лепорелло!
Входить Лепорелло.

Л е п о р е л л о
До ваших послуг?

Д о н Г у а н
Милий Лепорелло!
От щастя!.. "Завтра — ввечері, пізніше..."
Мій Лепорелло, завтра приготуй...
Я радий, як дитина!

Л е п о р е л л о
Говорили
Ви з удовою? Може, вам вона
Сказала мимохідь два теплих слова
Або її благословили ви?

Д о н Г у а н
Ні, Лепорелло, ні! Вона просила
Прийти до неї завтра!
Л е п о р е л л о
Та невже!
Усі такі ви, вдови.

Д о н Г у а н
Я щасливий!
Співати ладен, обійняти всіх.

Л е п о р е л л о
А командор? що скаже він на це?

Д о н Г у а н
Ти думаєш, він буде ревнувати?
Напевне ж ні; людина він розумна
І, мабуть, вмерши, зовсім присмирнів.

Л е п о р е л л о
Ні; ви лишень на статую погляньте.

Д о н Г у а н
І що ж?

Л е п о р е л л о
Здається, дивиться вона
На вас сердито.

Д о н Г у а н
Слухай, Лепорелло,
Проси її до мене завітати —
Ні, не до мене, а до Дони Анни.

Л е п о р е л л о
Навіщо звати статую у гості?

Д о н Г у а н
Не для розмови чемної, звичайно, —
Проси її прийти до Дони Анни
Пізненько завтра ввечері і стати
На варті край дверей.

Л е п о р е л л о
Охота вам
Так жартувать!
Д о н Г у а н
Проси ж.

Л е п о р е л л о
Але...
Д о н Г у а н
Іди!
Л е п о р е л л о
О статує, преславна і прекрасна!
Сеньйор мій Дон Гуан покірно просить
Відвідати... Їй-богу, я не можу,
Так страшно.

Д о н Г у а н
Боягуз! ось я тобі!
Л е п о р е л л о
Сеньйор мій Дон Гуан вас просить завтра
У дім дружини вашої надвечір
Прийти і стати в дверях...
Статуя киває головою на знак згоди.
Ой!
Д о н Г у а н
Що там?
Л е п о р е л л о
Ой, ой... Умру!

Д о н Г у а н
Що сталося з тобою?
Л е п о р е л л о
(киваючи головою)
Та статуя...
Д о н Г у а н
Ти кланяєшся!
Л е п о р е л л о
Ні,
Не я, вона!
Д о н Г у а н
Верзеш ти казна що!
Л е п о р е л л о
Ідіть самі.
Д о н Г у а н
Ну що ж, дивись, ледащо.
(до статуї)
Прошу тебе з'явитись, командоре,
У дім вдови, де завтра буду я,
І стати в дверях вартовим. Що? будеш?
Статуя киває знову.
О боже!
Л е п о р е л л о
Що? я ж говорив...

Д о н Г у а н
Ходімо!
*
Сцена 4

Кімната Дони Анни.
Дон Гуан і Дона Анна.

Д о н а А н н а
Я прийняла вас, Дон Дієго; тільки
Боюся я, що бесіда печальна
Наскучить швидко: бідна удова,
Все згадую я втрату чоловіка
І посмішку мішаю зі слізьми.
А ви?

Д о н Г у а н
Я насолоджуюся мовчки
Можливістю побути наодинці
Із вами, Доно Анно. Тут — не там,
Не біля гроба мертвого щасливця,
Що ідолом зробився мармуровим, —
Я бачу вас нарешті.

Д о н а А н н а
Дон Дієго,
Так ви ревнивий.