Маленький лорд Фонтлерой - Сторінка 29

Історія була надто незвична, аби могла пройти повз увагу читацької публіки, тим-то газетярі писали про неї багато і часто. При цьому з'являлося стільки нових версій, що зацікавлені мусили купувати геть усі газети підряд, аби порівняти, що там у них пишуть. Містер Гобс, зокрема, начитався стільки, що врешті воно уже геть збило з пантелику. В одній газеті про його юного друга писали, ніби він іще грудна дитина, у другій – що студент і вчиться в Оксфорді, досягнув там неабияких успіхів і навіть пише поеми грецькою мовою. Ще одна газета писала, що він заручений з одною юною красунею, графською донькою, ще інша повідомляла, ніби він нещодавно якраз одружився.

Єдиний факт, який пройшов повз увагу всіх газет, полягав у тому, що герой тієї історії був семирічним хлопчиком, з міцними стрункими ніжками і золотавими кучерями на голівці. Одна газетка навіть стверджувала, що хлопець не має жодного стосунку до графа Доринкурта, що це взагалі якийсь самозванець, який раніше нібито продавав газети у Нью-Йорку, а спав просто на вулиці, аж доки його мати не зуміла якось заморочити голову адвокатові роду Доринкуртів, котрий саме приїхав до Америки із завданням знайти спадкоємця. Далі ішов опис нового лорда Фонтлероя та його матері. Матір була то циганкою, то акторкою, то красунею-іспанкою. Однак усі газети сходилися на тому, що граф Доринкурт цю жінку ненавидів, а її сина нізащо не бажав визнавати своїм спадкоємцем. А оскільки у документах, які вона подала, виявили певні неточності, то попереду чекав судовий процес. А процес цей, ясна річ, триватиме довго і буде найцікавішим з усіх, які досі відбувалися.

Містер Гобс усе читав газети, аж доки йому голова не пішла обертом. Врешті-решт він запросив до себе Діка, аби після роботи з ним усе обговорити. Обоє тільки тепер усвідомили, якою важливою особою був граф Доринкурт, який він багатий, скільки маєтків йому належить і в якому розкішному замку мешкає. І що більше вони довідувалися, то більше їх ці новини втягували.

– Слухай, тре' навести там якийсь порядок, – проказав містер Гобс. – Тре' нарешті розібратися, хто там граф, а хто не граф.

Ясна річ, зробити вони не могли нічого – окрім хіба що написати листа Седрикові і висловити йому свою підтримку і симпатію. Отож, довідавшись про клопоти, які спіткали Седрика, друзі негайно узялися писати листи. Скінчивши, дали одне одному прочитати написане.

Ось що містер Гобс прочитав у Діковому листі:

Дорогий друже твого листа я дістав і містир Гобс такош нам обом шкода шо в тебе такі тара-пати, ми про тебе якрас ту балакаєм слухай ти там ся тримай і не давай нікому тебе обібрати, бо довкола повно всяких дурисвітів тільки ся загаєш як тебе і обчистят. Але я хтів тобі сказати шо я нітрохи ни забув шо ти для мене зробив тому як не буде інакшого виходу в тебе то можиш йти до мене і будем працювати разом, справи в мене йдут добре а тебе я образити не дам нікому ну а як хтось з тих крутіїв до тебе ся попхає то буде мати справу з майстомДіком Тіптоном Ото і все наразі.

Дік

А Дік тим часом читав листа містера Гобса:

Дорогий сер,

Листа Вашого отримав і бачу, що справи кепські. Переконаний, що тут все підлаштували. А за такими крутіями треба ой як дивитися…

Ну а листа пишу, аби сказати дві речі. Я сам тим всім займуся. Не переживайте, я знайду адвоката. Зроблю все, що в моїх силах. Але в найгіршому разі –значить, коли не дамо собі ради з тими графами – то приходьте до мене у крамницю, будем компаньйонами. Так у Вас буде і робота, і дах над головою, і Ваш вірний друг,

Сайлас Гобс.

– Ну що ж, – сказав містер Гобс, повертаючи Дікові його листа, – як він тепер не граф, то ми з тобою вже про нього подбаємо.

– Правду кажете, – відповів Дік. – Я все його обстоюю. Бо люблю того малого… та і як його не любити.

Наступного ранку Дікові вдалося неабияк здивувати одного зі своїх клієнтів, а саме одного молодого адвоката. Звісно, адвокат той, як і всі молоді правники на початку кар'єри, жив бідно, проте був це справді обдарований енергійний чоловік, з гострим проникливим розумом, добрий на вдачу. Він мав скромну контору неподалік від Дікової робітні і Дік кожного ранку ґлянцував його зношені черевики. При цьому молодий чоловік завжди по-дружньому перемовлявся з Діком, жартував із ним.

А того ранку адвокат прийшов з газетою – у якій також писалося про знаменитостей, про всякі сенсації і подібні речі. Отож він поставив черевик на підніжку, а сам узявся її переглядати. Коли ж Дік скінчив свою роботу, адвокат простягнув йому ту газету.

– Це тобі, Діку, – мовив він. – Можеш собі переглянути за сніданком, коли підеш до Дельмоніко. Там є фотографії одного англійського замку, та ще графської невістки. Вродлива жінка, нічого не скажеш, і коси має розкішні. Тільки що якусь бучу там влаштувала. Мусиш запізнатися з життям графів та інших аристократів, Діку. І почати можеш якраз з вельмишановного графа Доринкурта і леді Фонтлерой. Гей, та що з тобою, хлопче?

Фотографії, на які показував адвокат, були розміщені на першій сторінці, і Дік, щойно глипнувши на них, так і прикипів до газети, широко відкривши очі і роззявивши рота від несподіванки. Справді, хлопець аж поблід на виду – так схвилювався.

– То що діється, Діку? – допитувався адвокат. – Що тебе так приголомшило?

А Дік усе не міг отямитися від побаченого. Він лише показував на світлину, під якою було вміщено підпис: "Матір Клемента (леді Фонтлерой)".

З фотографії на нього дивилася яскрава вродлива жінка, з чорним як смоль волоссям, заплетеним у коси й укладеним вінком на голові.

– То вона! – вигукнув Дік. – О Боже, та я знаю її ліпше, ніж вас!

Молодий чоловік зайшовся сміхом.

– І де то ти її бачив, Діку? – поспитав нарешті. – У Ньюпорті? А може, під час останнього твого візиту до Парижу?

Та Дікові явно було не до сміху. Він негайно узявся збирати свої щітки і коробки з пастами, немовби у нього з'явилася пильна справа.

– Не важить де, – вимовив Дік. – Але я її знаю! На нині з роботою все.

І за яких п'ять хвилин він уже щодуху мчав до крамниці містера Гобса.

У першу мить містер Гобс навіть не повірив своїм очам, бо щойно підвів погляд з-за прилавка – як ото уздрів Діка, який влетів до крамниці з газетою в руці. Хлопець так засапався від бігу, що аж не міг говорити, а лише кинув газету на прилавок.

– Здоров! – привітався з ним містер Гобс. – Що у тебе?

– Подивіться! – ледве вимовив задихано Дік. – Подивіться на ту жінку, що на знимці! Так-так, на ту! 'ристократка, аякже! Ніяка вона не 'ристократка! – з презирством кинув він. – Ніяка не мати лорда. Щоб мене грім побив – та то ж Мінна… то Мінна! Я би її де хочеш впізнав, так само як Бен. Тільки спитайте в нього!

Містер Гобс опустився у крісло.

– Я знав, що то все підлаштували, – вимовив він. – Я то знав… Вони так зробили, бо він американець!

– Та то все вона! – з відразою вигукнув Дік. – То вона то все накрутила, от що. Її на таке стати, аякже! А знаєте, що я собі нагадав, як ото її на знимці побачив? Пам'ятаєте, як ми в одній газеті читали, що в її малого шрам на підборідді? То от, зберіть то все докупи і подумайте, що то за шрам такий! Той її син такий самий лорд, як і я! То ж Бена син… а шрам вона йому сама зробила, як тарілку в мене шпурляла!

Майстер Дік Тіптон завжди був тямущим хлопцем, а необхідність заробляти на прожиток у великому місті ще більше вигострила його кмітливість. Це навчило його пильности і зарадности, а ця історія його просто захопила – хлопець аж палав від нетерпіння. Якби юний лорд Фонтлерой того ранку зазирнув до бакалійної крамниці, то побачене й почуте його, звісно, захопило б, навіть якби тут вирішувалася доля якогось іншого хлопчика, а не його самого.

Містер Гобс узагалі виглядав геть приголомшеним відповідальністю, яка раптом на нього звалилася. Натомість Дік був увесь сповнений рішучости й запалу. Він одразу почав писати Бенові, тоді вирізав з газети одну світлину й долучив до листа, а містер Гобс нарешті сів писати листи до Седрика і до графа. У розпал писання Дікові спала на голову нова гадка.

– Слухайте, – мовив він до містера Гобса, – та ж той молодий чоловік, котрий дав мені газету – він адвокат. Тре' його спитатися, що нам ліпше зробити. Адвокати в тих справах найліпше розуміються.

Містер Гобс був просто вражений Діковою тямущістю і практичністю.

– Діло кажеш! – вигукнув він. – То якраз випадок для адвоката.

Залишивши крамницю під опікою одного знайомого, бакалійник вбрався у пальто і разом із Діком рушив у місто. У конторі містера Гарісона вони розповіли йому цілу ту романтичну історію. Молодий чоловік був неабияк здивований.

Можливо, адвокат не зацікавився б їхньою розповіддю, якби сам іще не був такий молодий і не мав досить часу. Все це могло видаватися надто неймовірним, аби скидалося на правду. Однак молодий адвокат не мав багато справ, а крім того, знав Діка (ну а Дік виклав усе перед ним якнайдокладніше) – отож вирішив таки взятися за справу.

– Скажіть іще, скільки ви берете за годину, – звернувся до нього містер Гобс. – Вивчіть справу так, як належиться, а я заплачу видатки. То вам кажу я, Сайлас Гобс, власник крамниці городини і бакалії на розі Бленк-стріт.

– Гаразд, – відповів містер Гарісон, – це важлива справа. Якщо все підтвердиться, то вийде дуже добре для лорда Фонтлероя… але і мені воно добре послужить. У кожному разі, якщо перевірити докази – то шкоди від того не буде ніякої. Бачу, що там уже виникли певні сумніви щодо дати народження того хлопчика. Його мати суперечить сама собі, а це посилює підозру. Треба негайно написати Діковому братові та адвокатові графа Доринкурта.

І ще до вечора було написано два листи на дві адреси. Один відіслано поштовим пароплавом, який вирушав з Нью-Йорка до Англії, а другий – потягом, який перевозив пошту і пасажирів до Каліфорнії. Першого листа було адресовано містеру Т.Гевішему, есквайру, а другого – Бенджаміну Тіптону.

А потім містер Гобс зачинив крамницю і вони з Діком майже до півночі сиділи у бічній кімнатці й обговорювали всі ці події.

РОЗДІЛ 14

Розвінчання

Просто дивовижно, скільки дивовижних речей може трапитися з вами за короткий час. Досить лише кількох хвилин, аби докорінно змінити долю маленького хлопчика, який досі ото сидів собі на високому стільці у бакалійній крамниці містера Гобса, вимахуючи ногами у червоних шкарпетках.