Мальвіль - Сторінка 33

А хтозна, чи не спокушався він і на свою матір?

Це звинувачення несправедливе, й воно спонукає Фальвіну запротестувати.

— Але ж Варвурд не мій син! Він мій зять! — кричить вона місцевою говіркою.

Мену, отетерівши, обертається й уперше дивиться на неї, як на людську істоту.

— Ти розмовляєш по-нашому? — трохи зніяковівши, каже вона.

Всі перезираються, а старожили регочуть.

— Ну то й що? — озивається Фальвіна. — Я народилася в Ла-Році! Мабуть, ти знаєш Фальвіна, який має майстерню біля замку? Я його сестра.

— Ти маєш на увазі шевця Фальвіна?

— Атож!

— Та він же мій троюрідний брат! — вигукує Мену.

Всі дивуються, як це може бути, що Мену не знала Фальвіни й ніколи навіть не бачила її. Але я їй вірю.

— Сподіваюсь, — каже Мену, — що мої слова тебе не образили, адже я кинула їх не в твій город.

— А я й не образилася, — мовить Фальвіна.

Отже, наші обидві старушенції порозуміються. На грунті здорової ієрархії. Я навіть не хочу думати про те, хто з них верховодитиме в домі.

— До столу! До столу! — весело гукаю я, сідаю посередині й киваю М'єтті сісти навпроти мене. Після короткочасного вагання Тома за звичкою сідає праворуч від мене, а Мейссоньє — ліворуч. Момо намагається вмоститися ліворуч біля М'єтти, але цій його спробі відразу ж перешкоджає Мену, яка садовить його праворуч від себе. Пейссу дивиться на мене.

— Ну чого очікуєш, здорованю? — кажу я, і він засоромлено сідає праворуч від М'єтти, а Колен умощується ліворуч. Оскільки Жаке й досі стоїть, я йому киваю на місце біля Мейссоньє. Залишається єдиний прибор коло Пейссу, і я подаю знак Фальвіні. Ввічливий Пейссу час від часу розмовлятиме з нею.

Я їм дуже жадібно, але п'ю, як звичайно, стримано, тим більше, що мій день ще не скінчився й доведеться скликати збори після вечері, щоб обговорити деякі питання. Задоволено помічаю, що щоки в Пейссу знов напилися рум'янцем. Однак не зважуюсь запитати Пейссу в присутності Жаке, який геть засоромився і навіть не дивиться на нього, чи болить у нього потилиця. Безперечно, Пейссу чекав на мене, щоб я зняв йому пов'язку, але хай поносить її до завтра, бо я боюсь, щоб його рана не почала знов кровоточити. Фальвіна, засумувавши, не розтуляє рота, що, на мій погляд, дається їй нелегко, й придурюється, що їсть дуже неохоче: цим намагається справити добре враження на Мену. Але дарма, бо Мену не дивиться на неї.

Тільки М'єтта тримається цілком природно. Справді, вона стала тією точкою, на якій ми зосередили всю свою увагу. Вона не ніяковіє від цього й, я сказав би, не чваниться цим. Дивиться на нас якось по-дитячому невимушено. Іноді всміхається. Вона всміхається всім нам по черзі, навіть і Момо, який здивував мене своєю охайністю, бо я забув, що сьогодні вранці ми купали його.

Хоч усі мої друзі веселі, однак почувають себе трохи незручно, бо я ніяк не зважуюсь розповісти в присутності новачків, що відбулося в "Ставку". Новачки, хоч і мовчать, заважають нам розмовляти: здається, ті самі слова, які ми колись вимовляли, не задумуючись над ними, могли видатися тепер фальшивими. До того ж ми побачили, що вони дотримуються зовсім іншої традиції. Сідаючи за стіл, усі троє перехрестилися. Не знаю, в кого вони перейняли цей звичай — звісно, не у Варвурда! Проте це справило гарне враження на Мену, яка завжди вважала чужинців дохристиянськими дикунами.

Мейссоньє, який сидів ліворуч від мене, штовхнув мене ліктем, а Тома з досадою подивився на нас.

Вони відчули себе в меншості, бо були тут єдиними переконаними атеїстами. Колен і Пейссу, хоч іноді й ходили з дружинами на месу до дня події, вважали це не чоловічою справою й причащалися лише на Великдень. Щодо мене, то я ні католик, ні протестант, бо виховувався в двох різних сім'ях. Виховання в одній сім'ї завдало шкоди вихованню в іншій, і грані віри розвалилися в мені...

Коли вечеря скінчилася, я посилаю Жаке затопити на другому поверсі й, коли він повертається, підводжуся і кажу до новачків:

— Сьогодні ви всі троє спатимете на матрацах на другому поверсі. А завтра вирішимо, де кого покласти.

Фальвіна збентежено підводиться, вона не знає, як їй попрощатися з нами.

— Ідіть, ідіть, — кажу я новачкам і роблю широкий жест. — Я проведу вас.

Я підштовхую їх до дверей, і ніхто ні з новачків, ні зі старожилів, виходячи за поріг, не каже "на добраніч". На другому поверсі я вдаю, що перевіряю, чи добре зачинені вікна й чи матраци не присунені надто близько до каміна. "На добраніч вам", — кажу я й знову роблю широкий жест руками; надто важко мені кидати М'єтту так байдуже, уникаючи навіть її очей, які, здається, прискіпливо втупилися в мене.

Я повертаюся до світлиці, де Мену, заспокоївшись, і друзі, які повсідалися біля каміна, чекають на мене. Я сідаю посередині й зразу ж, глянувши на них, доходжу висновку, що вони й досі ще думають про М'єтту, бо не можуть думати про щось інше. Йду на парі, що Пейссу перший згадає про неї.

— Гарна дівчина, — озивається він байдужим тоном. — Але не дуже балакуча.

— Вона німа.

— Не може бути! — вигукує Пейссу.

Всі мовчать. А оскільки мовчанка триває надто довго, я починаю розповідати, як ми провели день у "Ставку".

Дуже коротко знайомлю їх із воєнними подіями. Ще коротше зупиняюся на родинних стосунках у племені Варвурда. Більше говорю про Жаке, його замах на Пейссу, про його пасивну співучасть, про те, що батько тероризував сина. Закінчую тим, що пропоную покарати його — ув'язнити, хай знає, що вчинив недобре, й хай це буде йому наукою.

— Як ти уявляєш собі це ув'язнення? — питає Мейссоньє.

Я знизую плечима.

— Сам знаєш, що ми не закуємо його в кайдани. Просто заборонимо виходити з Мальвіля і за його межі. У всьому іншому він матиме ті самі права, що й кожен з нас.

Зі мною всі погоджуються в принципі, але ми сперечаємося з приводу тривалості ув'язнення Жаке. Пропозиції надходять різні. Найсуворішу вносить Тома: десять років. Найпоблажливіший Пейссу: один рік.

Я пропоную п'ять років і конфіскацію всього його майна. Голосуємо. Мою пропозицію прийнято, і мені доручається завтра оголосити Жаке вирок.

Відтак я переходжу до проблеми безпеки. Ми не знаємо, чи не вціліли й інші люди, чи не блукають вони довкола з агресивними намірами. Відтепер треба стерегтися. Вдень виходити тільки зі зброєю. Вночі в надбрамній башті, крім Мену й Момо, мають спати ще двоє. А чому б і ні, адже на третьому поверсі надбрамної башти е вільна кімната з каміном. Я пропоную, щоб варта складалася з двох осіб. Друзі в принципі погоджуються зі мною, але палко сперечаються про тривалість вартування і черговість. За двадцять хвилин ми доходимо згоди, що Колен і Пейссу вартуватимуть у парні числа, а Мейссоньє й Тома — в непарні. Колен пропонує, і всі погоджуються, щоб я не залишав головну башту і зміг забезпечити захист другої огорожі, коли першу захоплять зненацька.

В головній башті звільниться одна кімната, якщо двоє з нас постійно спатимуть у надбрамній башті, і я пропоную віддати М'єтті ту, що поряд з ванною на другому поверсі.

При згадці про М'єтту пожвавлення згасає й западає мовчанка. Та кімната, цього не знає тільки Тома, — колишній притулок "Гуртка". А в часи "Гуртка" ми безперестанку сперечалися про те, як приємно було б мати тут якусь дівчину, котра варила б нам їсти і "вдовольняла наші пристрасті". (Останні слова належали мені, я їх вичитав у якомусь романі, вони вражали нас, хоча ніхто точно не знав, що означало слово "пристрасть").

— А куди ми поселимо двох інших? — зрештою запитує Мейссоньє.

— Вони хай лишаються в будиночку.

Знову западає мовчанка. Всі розуміють, що становище М'єтти в Мальвілі не може прирівнюватися до становища Фальвіни чи Жаке. Але про це ніхто не каже й слова.

— Гаразд, — озиваюся нарешті я, — будемо відверті щодо М'єтти. Але, звісно, за однієї умови: жодне наше слово не вийде за ці стіни.

Я дивлюся на друзів. Вони схвально кивають головами. Мену байдуже втуплюється в своє в'язання, і я звертаюся до неї:

— Ти, Мену, також будеш утаємничена в це.

Вона згортає своє в'язання й підводиться, міцно стуливши губи:

— Я йду спати.

Мену прямує до дверей. Момо ступає за нею.

— Гаразд, — кажу я, — тепер поговоримо про М'єтту. В "Ставку", поки Жаке й Тома ховали Варвурда, я міг побавитися з М'єттою й, повернувшись сюди, сказати: "М'єтта належить мені, вона моя дружина, й ніхто не має права навіть доторкнутися до неї".

Дивлюся на друзів. Ніякої реакції, принаймні зовні.

— І якщо я не вчинив цього, то не задля того, щоб це зробив хтось із вас. Інакше кажучи, М'єтта не повинна стати чиюсь винятковою власністю. М'єтта — це не майно, яке має комусь належати. Вона належить сама собі. Ви згодні?

Западає тривала мовчанка. Ніхто не вимовляє жодного слова й навіть не дивиться на мене. Закон моногамії настільки вкорінився в них і викликає стільки рефлексів, спогадів і почуттів, що вони не здатні не лише погодитися зі мною, а навіть збагнути, чому я скасовую його.

— Є дві можливості, — озивається врешті Тома. — Або М'єтта обере одного з нас...

Я перебиваю його:

— Зразу ж кажу, що не пристану на таке, якщо навіть вона обере мене. А якщо її обранцем буде хтось інший, я відмовлю йому в будь-якій винятковості.

— Я ще не скінчив, — мовить Тома.

— Будь ласка, Тома, — люб'язно кажу я. — Я перебив тебе, але говорити не заважаю.

— Дуже радий, — відповідає Тома, але всім добре видно, що я трохи пригасив його порив. — ...Або М'єтта спатиме з усіма, й це виглядатиме аморально.

— Аморально? — перепитую я. — В чому полягатиме ця аморальність?

— Вона цілком очевидна, — відповідає Тома.

— Зовсім ні. Я не погоджуюся з такою попівською думкою.

Приписати Тома "попівську думку"! Я мимохіть утішаюся своєю невеличкою підлістю.

— Це зовсім не попівська думка, — запально відказує він. — Ти не станеш заперечувати: жінка, яка спить з усіма, — повія.

— Помиляєшся, — кажу я. — Повія — це та жінка, яка спить з чоловіками за гроші. Саме гроші роблять усе це аморальним, хіба мало жінок, які сплять з іншими чоловіками. Навіть у Мальжаку. Й ніхто не ставиться до них з презирством.

Западає тиша. Ми всі думаємо про Аделаїду. Крім Мейссоньє, який ще зовсім юним заручився зі своєю Матільдою, Аделаїда всім нам допомогла передчасно подорослішати.