Матінка Кураж та її діти - Сторінка 8
- Бертольт Брехт -
Там ще немовля!
Катрін біжить у хату.
Священик (жінці). Лежи! Без тебе обійдеться.
Матінка Кураж. Держіть її, дах може завалитись.
Священик. Я більше не піду в хату.
Матінка Кураж (кидається в усі боки). Не рвіть мого дорогого полотна!
Другий солдат стримує її. Катрін виносить немовля з напівзруйнованої хати.
Ти знову знайшла собі сисунця, щоб няньчитися з ним? Ану віддай його матері, а то мені знов доведеться битися з тобою цілу годину, поки не вирву його в тебе з рук. Чуєш, що я тобі кажу? (Другому солдатові). Чого очі вирячив, іди краще на батарею та скажи, щоб вони припинили свою музику, я вже й так бачу, що вони перемогли. Ваша перемога тільки завдала мені збитків.
Священик (роблячи перев´язку). Кров просякає.
Катрін, наспівуючи колискову, присипляє немовля.
Матінка Кураж. Гляньте на неї, вона вже щаслива серед усього цього лиха. Ану віддай дитину, мати вже приходить до тями. (Помічає, що перший солдат дістався до горілки і збирається втекти з пляшкою). Пся крев! Тобі, тварюко, замало однієї перемоги? Плати!
Перший солдат. Та в мене грошей нема.
Матінка Кураж (здирає з нього хутро). Тоді давай сюди шубку, все одно вона крадена.
Священик. Там ще хтось лежить, у тій руїні!
Коло міста Інгольштадта в Баварії Кураж присутня на похороні загиблого імператорського командувача Тіллі. Точаться розмови про героїв битв і тривалість війни. Священик нарікає, що його хист пропадає марно, німа Катрін одержує червоні черевички. 1632 рік.
Всередині маркітантського намету, в задній стінці — прилавок. Іде дощ. Здалека чути барабанний бій і жалобну музику. Священик і полковий писар грають у дамки. Матінка Кураж і Катрін переписують свої товари.
Священик. Жалобний похід зараз вирушить.
Матінка Кураж. Шкода командувача — двадцять дві пари шкарпеток, — кажуть, він загинув через нещасливий випадок. На лугах лежав туман, через це й сталось. Командувач іще звернувся до якогось полку, закликав солдатів битись не на життя, а на смерть, але, вертаючись назад, заблудився в тумані і потрапив у саме пекло бою. Там його й настигла куля — допиши ще чотири ліхтарі.
Ззаду чути свист.
(Йде до прилавка). Просто ганьба, що ви ушилися з похорону вашого полеглого командувача. (Наливає горілку).
Писар. Не треба було перед похороном платню видавати. Тепер, замість піти на похорон, солдати пиячать.
Священик (до писаря). А ви не повинні були піти на похорон?
П и с а р . Я дременув, щоб не змокнути під дощем.
Матінка Кураж. Вас це не стосується, дощ міг попсувати ваш мундир. Кажуть, командувача збирались ховати під дзвони, але виявилось, що за його таки наказом розстріляли всі церкви з гармат, значить, коли бідолашного командувача спускатимуть у могилу, він не почує дзвону. Вони тричі вистрелять з гармат, щоб похорон не був такий нудний, — сімнадцять поясів.
Вигуки біля прилавка. Шинкарко! Горілки!
Матінка Кураж. Спершу давайте гроші! Ні, з вашими брудними чобітьми я не пущу вас до намету! Пийте надворі. А мені дарма що дощ. (Писареві). Я пускаю тільки начальників. Кажуть, останнім часом командувач мав багато клопоту. У другому полку буцімто були заколоти, бо він не видав платні; мовляв, це війна за віру, воюйте задарма.
Жалобний марш. Усі дивляться в глиб сцени.
Священик. Тепер військо проходить перед вельможним покійником.
Матінка Кураж. Шкода мені всіляких полководців та імператорів. Вони, мабуть, гадають, що роблять велике діло і що колись люди будуть їх. прославляти і ставити їм пам´ятники. Скажімо, якийсь полководець збирається завоювати весь світ, адже для полководця нема вищої мети. Одно слово, змучиться він до нестями, а потім усе йде нанівець через отой простолюд, що прагне лише кухля пива та веселої компанійки і не має ніяких високих поривань. Найпрекрасніші плани прахом ішли через нікчемність тих, хто має їх здійснювати, бо ж імператор сам-один не може нічого зробити, йому потрібна поміч солдатів і народу. Чи не так?
Священик (сміється). Кураж, я згоден з вами, але щодо солдатів ви помиляєтесь. Вони роблять усе, що можуть. З тими вояками, наприклад, що оце п´ю вашу горілку під дощем, я беруся хоч сто років провадити війну за війною і навіть дві зразу, якщо треба буде, а я ж не вчився командувати військом.
Матінка Кураж. Отож ви гадаєте, що війна не скінчиться?
Священик. Тому, що вмер командувач? Не будьте наївна. Таких, як він, знайдеться десяток, героїв завжди вистачає.
Матінка Кураж. Стривайте, я питаю не жартома, я думаю, чи зробити мені запас товарів, чи ні, тепер можна купити дешево. Але як війна скінчиться, що я з ними робитиму?
Священик. Я розумію, що для вас це не жарти. Завжди знаходились люди, які раз по раз говорили: "Колись війна скінчиться". Я кажу: ні з чого не видно, що війна колись скінчиться. Звичайно, може зайти маленький перепочинок. Можливо, війні треба буде віддихнути або їй може, так би мовити, не поталанити. Від цього вона не безпечна, бо на світі нема нічого досконалого. Досконалої війни, якщо так можна сказати, війни бездоганної, мабуть, ніколи не буде. Вона може зненацька затнутись, наскочити на щось непередбачене, жодна людина не може всього передбачити. Чогось не врахують, і ось тобі халепа. А потім витягай війну з багна! Але імператори, королі і папа римський визволять її з біди. Отже, ніякі справжні небезпеки їй не загрожують, і жити їй ще довгі-довгі роки. Солдат (співає коло прилавка).
Шинкарю, дай1, вина! Солдата жде війна, За віру в битву піде, Подвійну чарку! Сьогодні свято!
Матінка Кураж. Якби вам можна було вірити...
Священик. Самі подумайте! Що може пошкодити війні?
Солдат (співає в глибині сцени).
Гей, жінко, обіймай! Солдата жде не рай — В Моравію він їде.
Писар (раптово). А мир, що буде з миром? Я — з Богемії, і мені часом хочеться додому.
Священик. Ага, значить, хочеться додому? Авжеж, мир! Що станеться з дірками, коли сир зжеруть?
Солдат (співає в глибині сцени).
Прощаймося, камрад! Тепер я вже солдат: Жене капрал упертий Мене, панотче, в бій! Благослови мерщій За віру нашу вмерти!
Писар. Без миру довго жити не можна.
Священик. Я сказав би, що мир є і під час війни, війна має свої мирні куточки. Війна задовольняє всі потреби, в тому числі й мирні, про це вже подбали, інакше б вона довго не продержалась. Під час війни ти можеш так само випорожнятись, як і в найсмирніший час, між двома боями можна випити кухоль пива. І навіть під час наступу ти можеш подрімати десь у рівчаку, поклавши голову на лікоть, це цілком можлива річ. Під час атаки ти не можеш фати в карти, але ж і в мирний час, коли ореш поле, ти так само цього не можеш робити, зате після перемоги це цілком можлива річ. Або тобі відірве ногу, і ти спочатку зчиняєш великий галас, начебто щось скоїлось, а потім сам угамуєшся, або тобі дадуть горілки, кінець кінцем, ти знову шкандибаєш, а війна триває собі незгірш, як доти. І що тобі вадить, коли ти плодишся серед різанини за клунею або деінде? А війна скористається твоїми нащадками і триватиме далі. Ні, війна завжди знайде собі вихід, ще б пак. Навіщо ж їй кінчатися?
Катрін припинила роботу і втупила очі в священика.
Матінка Кураж. Отже, я закуплю товар. Я покладаюсь на вас.
Раптом Катрін кидає на землю кошика з пляшками і тікає з намету.
Кафін! (Сміється). Ісусе, вона ж чекає миру. Я обіцяла їй, що коли настане мир, у неї буде чоловік. (Біжить слідом за нею).
Писар (підводячись). Я вифав, бо ви базікали. Платіть.
Матінка Кураж (повернувшись із Кафін). Не будь дурною, хай війна фохи затягнеться, ми ще заробимо фошки фошей, і від цього мир буде ще кращий. Збігай-но в місто, це ж не далі як десять хвилин ходьби, і візьми краму в шинку "Золотий лев", найдорожче забери з собою, а по решту ми пізніше заїдемо з фургоном. Я вже про все домовилась. Тебе проведе пан полковий писар. Солдати фохи не всі пішли на похорон командувача, і з тобою нічого не станеться. Ну, йди з Богом, та диви, щоб у тебе нічого не відібрали, думай про свій посаг!
Катрін пов´язує голову клаптем полотна і виходить з писарем.
Священик.А ви не боїтесь відпустити її з писарем?
Матінка Кураж. Вона не така гарна, щоб хтось на неї зазіхнув.
Священик. Я давно дивуюсь, як ви вмієте торгувати і виходити з усякої скрути. Розумію, чому вас назвали Кураж.
Матінка Кураж. Бідним людям потрібна сміливість, чи то, як кажуть, кураж. Інакше вони загинуть. Та вже й для того, щоб уставати вранці, потрібна сміливість. Або для того, щоб зорати поле, та ще й під час війни! Або дітей на світ приводити, хіба це не сміливість? Адже що тих дітей чекає? їм доводиться бути катами одне одному, мордувати одне одного, тоді як їм хочеться дивитись одне одному в обличчя, а на це потрібен кураж. І те, що вони терплять імператора й папу римського, теж доводить, яка в них неймовірна сміливість, бо за імператорів і пап вони кладуть свої голови. (Сідає, виймає з кишені люлечку і закурює). Може б, ви нарубали дров?
Священик (неохоче скидає куртку, готуючись рубати). Я, власне кажучи, пастир душ людських, а не дроворуб.
Матінка Кураж. Душі в мене чортма. А от дрова мені потрібні.
Священик. Що це у вас за люлечка?
Матінка Кураж. Люлька, та й годі.
Священик. Та ні, не "та й годі" — я знаю чия.
Матінка Кураж. Невже?
Священик. Це люлечка кухаря з полку Уксеншерни.
Матінка Кураж. Якщо ви знаєте, навіщо ж питати з такою безвинною міною?
Священик. Бо я не знав, чи ви умисне курите саме цю люльку, чи ні. Могло ж бути, що ви копирсались у своїх манатках і, не дивлячись, узяли першу-ліпшу люльку, яка трапила під руку.
Матінка Кураж. А може, так воно й є?
С в я щ е н и к. Та ні. Ви знаєте, чия вона.
Матінка Кураж. Ну то й що, як знаю?
Священик. Кураж, я застерігаю вас. Це мій обов´язок. Навряд чи вам будь-коли доведеться бачити того чоловіка, але не шкодуйте, це ваше щастя. Мені він не здався серйозною людиною. Якраз навпаки.
Матінка Кураж. Он як? А як на мене, він гарний чоловік.
Священик. Ага, і таких людей ви вважаєте гарними? А я ні. Я й не думаю зичити йому лихого, але ж назвати його гарним я не можу. Я б скоріше назвав його донжуаном, та ще й підступним. Гляньте на люльку, якщо ви мені не вірите. Визнайте, що вона показує його натуру.
Матінка Кураж.
Катрін біжить у хату.
Священик (жінці). Лежи! Без тебе обійдеться.
Матінка Кураж. Держіть її, дах може завалитись.
Священик. Я більше не піду в хату.
Матінка Кураж (кидається в усі боки). Не рвіть мого дорогого полотна!
Другий солдат стримує її. Катрін виносить немовля з напівзруйнованої хати.
Ти знову знайшла собі сисунця, щоб няньчитися з ним? Ану віддай його матері, а то мені знов доведеться битися з тобою цілу годину, поки не вирву його в тебе з рук. Чуєш, що я тобі кажу? (Другому солдатові). Чого очі вирячив, іди краще на батарею та скажи, щоб вони припинили свою музику, я вже й так бачу, що вони перемогли. Ваша перемога тільки завдала мені збитків.
Священик (роблячи перев´язку). Кров просякає.
Катрін, наспівуючи колискову, присипляє немовля.
Матінка Кураж. Гляньте на неї, вона вже щаслива серед усього цього лиха. Ану віддай дитину, мати вже приходить до тями. (Помічає, що перший солдат дістався до горілки і збирається втекти з пляшкою). Пся крев! Тобі, тварюко, замало однієї перемоги? Плати!
Перший солдат. Та в мене грошей нема.
Матінка Кураж (здирає з нього хутро). Тоді давай сюди шубку, все одно вона крадена.
Священик. Там ще хтось лежить, у тій руїні!
Коло міста Інгольштадта в Баварії Кураж присутня на похороні загиблого імператорського командувача Тіллі. Точаться розмови про героїв битв і тривалість війни. Священик нарікає, що його хист пропадає марно, німа Катрін одержує червоні черевички. 1632 рік.
Всередині маркітантського намету, в задній стінці — прилавок. Іде дощ. Здалека чути барабанний бій і жалобну музику. Священик і полковий писар грають у дамки. Матінка Кураж і Катрін переписують свої товари.
Священик. Жалобний похід зараз вирушить.
Матінка Кураж. Шкода командувача — двадцять дві пари шкарпеток, — кажуть, він загинув через нещасливий випадок. На лугах лежав туман, через це й сталось. Командувач іще звернувся до якогось полку, закликав солдатів битись не на життя, а на смерть, але, вертаючись назад, заблудився в тумані і потрапив у саме пекло бою. Там його й настигла куля — допиши ще чотири ліхтарі.
Ззаду чути свист.
(Йде до прилавка). Просто ганьба, що ви ушилися з похорону вашого полеглого командувача. (Наливає горілку).
Писар. Не треба було перед похороном платню видавати. Тепер, замість піти на похорон, солдати пиячать.
Священик (до писаря). А ви не повинні були піти на похорон?
П и с а р . Я дременув, щоб не змокнути під дощем.
Матінка Кураж. Вас це не стосується, дощ міг попсувати ваш мундир. Кажуть, командувача збирались ховати під дзвони, але виявилось, що за його таки наказом розстріляли всі церкви з гармат, значить, коли бідолашного командувача спускатимуть у могилу, він не почує дзвону. Вони тричі вистрелять з гармат, щоб похорон не був такий нудний, — сімнадцять поясів.
Вигуки біля прилавка. Шинкарко! Горілки!
Матінка Кураж. Спершу давайте гроші! Ні, з вашими брудними чобітьми я не пущу вас до намету! Пийте надворі. А мені дарма що дощ. (Писареві). Я пускаю тільки начальників. Кажуть, останнім часом командувач мав багато клопоту. У другому полку буцімто були заколоти, бо він не видав платні; мовляв, це війна за віру, воюйте задарма.
Жалобний марш. Усі дивляться в глиб сцени.
Священик. Тепер військо проходить перед вельможним покійником.
Матінка Кураж. Шкода мені всіляких полководців та імператорів. Вони, мабуть, гадають, що роблять велике діло і що колись люди будуть їх. прославляти і ставити їм пам´ятники. Скажімо, якийсь полководець збирається завоювати весь світ, адже для полководця нема вищої мети. Одно слово, змучиться він до нестями, а потім усе йде нанівець через отой простолюд, що прагне лише кухля пива та веселої компанійки і не має ніяких високих поривань. Найпрекрасніші плани прахом ішли через нікчемність тих, хто має їх здійснювати, бо ж імператор сам-один не може нічого зробити, йому потрібна поміч солдатів і народу. Чи не так?
Священик (сміється). Кураж, я згоден з вами, але щодо солдатів ви помиляєтесь. Вони роблять усе, що можуть. З тими вояками, наприклад, що оце п´ю вашу горілку під дощем, я беруся хоч сто років провадити війну за війною і навіть дві зразу, якщо треба буде, а я ж не вчився командувати військом.
Матінка Кураж. Отож ви гадаєте, що війна не скінчиться?
Священик. Тому, що вмер командувач? Не будьте наївна. Таких, як він, знайдеться десяток, героїв завжди вистачає.
Матінка Кураж. Стривайте, я питаю не жартома, я думаю, чи зробити мені запас товарів, чи ні, тепер можна купити дешево. Але як війна скінчиться, що я з ними робитиму?
Священик. Я розумію, що для вас це не жарти. Завжди знаходились люди, які раз по раз говорили: "Колись війна скінчиться". Я кажу: ні з чого не видно, що війна колись скінчиться. Звичайно, може зайти маленький перепочинок. Можливо, війні треба буде віддихнути або їй може, так би мовити, не поталанити. Від цього вона не безпечна, бо на світі нема нічого досконалого. Досконалої війни, якщо так можна сказати, війни бездоганної, мабуть, ніколи не буде. Вона може зненацька затнутись, наскочити на щось непередбачене, жодна людина не може всього передбачити. Чогось не врахують, і ось тобі халепа. А потім витягай війну з багна! Але імператори, королі і папа римський визволять її з біди. Отже, ніякі справжні небезпеки їй не загрожують, і жити їй ще довгі-довгі роки. Солдат (співає коло прилавка).
Шинкарю, дай1, вина! Солдата жде війна, За віру в битву піде, Подвійну чарку! Сьогодні свято!
Матінка Кураж. Якби вам можна було вірити...
Священик. Самі подумайте! Що може пошкодити війні?
Солдат (співає в глибині сцени).
Гей, жінко, обіймай! Солдата жде не рай — В Моравію він їде.
Писар (раптово). А мир, що буде з миром? Я — з Богемії, і мені часом хочеться додому.
Священик. Ага, значить, хочеться додому? Авжеж, мир! Що станеться з дірками, коли сир зжеруть?
Солдат (співає в глибині сцени).
Прощаймося, камрад! Тепер я вже солдат: Жене капрал упертий Мене, панотче, в бій! Благослови мерщій За віру нашу вмерти!
Писар. Без миру довго жити не можна.
Священик. Я сказав би, що мир є і під час війни, війна має свої мирні куточки. Війна задовольняє всі потреби, в тому числі й мирні, про це вже подбали, інакше б вона довго не продержалась. Під час війни ти можеш так само випорожнятись, як і в найсмирніший час, між двома боями можна випити кухоль пива. І навіть під час наступу ти можеш подрімати десь у рівчаку, поклавши голову на лікоть, це цілком можлива річ. Під час атаки ти не можеш фати в карти, але ж і в мирний час, коли ореш поле, ти так само цього не можеш робити, зате після перемоги це цілком можлива річ. Або тобі відірве ногу, і ти спочатку зчиняєш великий галас, начебто щось скоїлось, а потім сам угамуєшся, або тобі дадуть горілки, кінець кінцем, ти знову шкандибаєш, а війна триває собі незгірш, як доти. І що тобі вадить, коли ти плодишся серед різанини за клунею або деінде? А війна скористається твоїми нащадками і триватиме далі. Ні, війна завжди знайде собі вихід, ще б пак. Навіщо ж їй кінчатися?
Катрін припинила роботу і втупила очі в священика.
Матінка Кураж. Отже, я закуплю товар. Я покладаюсь на вас.
Раптом Катрін кидає на землю кошика з пляшками і тікає з намету.
Кафін! (Сміється). Ісусе, вона ж чекає миру. Я обіцяла їй, що коли настане мир, у неї буде чоловік. (Біжить слідом за нею).
Писар (підводячись). Я вифав, бо ви базікали. Платіть.
Матінка Кураж (повернувшись із Кафін). Не будь дурною, хай війна фохи затягнеться, ми ще заробимо фошки фошей, і від цього мир буде ще кращий. Збігай-но в місто, це ж не далі як десять хвилин ходьби, і візьми краму в шинку "Золотий лев", найдорожче забери з собою, а по решту ми пізніше заїдемо з фургоном. Я вже про все домовилась. Тебе проведе пан полковий писар. Солдати фохи не всі пішли на похорон командувача, і з тобою нічого не станеться. Ну, йди з Богом, та диви, щоб у тебе нічого не відібрали, думай про свій посаг!
Катрін пов´язує голову клаптем полотна і виходить з писарем.
Священик.А ви не боїтесь відпустити її з писарем?
Матінка Кураж. Вона не така гарна, щоб хтось на неї зазіхнув.
Священик. Я давно дивуюсь, як ви вмієте торгувати і виходити з усякої скрути. Розумію, чому вас назвали Кураж.
Матінка Кураж. Бідним людям потрібна сміливість, чи то, як кажуть, кураж. Інакше вони загинуть. Та вже й для того, щоб уставати вранці, потрібна сміливість. Або для того, щоб зорати поле, та ще й під час війни! Або дітей на світ приводити, хіба це не сміливість? Адже що тих дітей чекає? їм доводиться бути катами одне одному, мордувати одне одного, тоді як їм хочеться дивитись одне одному в обличчя, а на це потрібен кураж. І те, що вони терплять імператора й папу римського, теж доводить, яка в них неймовірна сміливість, бо за імператорів і пап вони кладуть свої голови. (Сідає, виймає з кишені люлечку і закурює). Може б, ви нарубали дров?
Священик (неохоче скидає куртку, готуючись рубати). Я, власне кажучи, пастир душ людських, а не дроворуб.
Матінка Кураж. Душі в мене чортма. А от дрова мені потрібні.
Священик. Що це у вас за люлечка?
Матінка Кураж. Люлька, та й годі.
Священик. Та ні, не "та й годі" — я знаю чия.
Матінка Кураж. Невже?
Священик. Це люлечка кухаря з полку Уксеншерни.
Матінка Кураж. Якщо ви знаєте, навіщо ж питати з такою безвинною міною?
Священик. Бо я не знав, чи ви умисне курите саме цю люльку, чи ні. Могло ж бути, що ви копирсались у своїх манатках і, не дивлячись, узяли першу-ліпшу люльку, яка трапила під руку.
Матінка Кураж. А може, так воно й є?
С в я щ е н и к. Та ні. Ви знаєте, чия вона.
Матінка Кураж. Ну то й що, як знаю?
Священик. Кураж, я застерігаю вас. Це мій обов´язок. Навряд чи вам будь-коли доведеться бачити того чоловіка, але не шкодуйте, це ваше щастя. Мені він не здався серйозною людиною. Якраз навпаки.
Матінка Кураж. Он як? А як на мене, він гарний чоловік.
Священик. Ага, і таких людей ви вважаєте гарними? А я ні. Я й не думаю зичити йому лихого, але ж назвати його гарним я не можу. Я б скоріше назвав його донжуаном, та ще й підступним. Гляньте на люльку, якщо ви мені не вірите. Визнайте, що вона показує його натуру.
Матінка Кураж.