Матінка Кураж та її діти - Сторінка 9
- Бертольт Брехт -
Нічого не бачу. Стара люлька, та й годі.
Священик. Люлька напівпрокушена. Він насильник. Це люлька безжального насильника, ось що ви можете прочитати на ній, якщо ви ще хоч трохи здатні міркувати.
Матінка Кураж. Не розколіть мені дровітні.
Священик. Я вже вам сказав, що з мене поганий дроворуб. Мене вчили дбати про людські душі. Тут зневажають мій хист і мої здібності, примушуючи до тяжкої роботи. Даровані мені Господом таланти тут аж ніяк не виявляються. Це гріх. Ви не чули моїх проповідей. Своєю промовою я можу так запалити солдатів, що вороже військо здасться їм отарою баранів. А власне життя здасться солдатам старою смердючою онучею, яку вони ладні викинути геть, аби лише здобути перемогу. Бог нагородив мене силою переконання. Моя проповідь може вас так захопити, що ви втратите слух і зір.
Матінка Кураж. А мені зовсім не хочеться втрачати слух і зір. Що б я без них робила?
Священик. Кураж, я часто думав про те, чи за вашими тверезими словами не криється душевна теплота. Адже й ви людина і потребуєте тепла.
Матінка Кураж. Тепло в нашому наметі буде, як ви наколете доволі дров.
Священик. Не викручуйтесь. Насправді, Кураж, я часом питаю себе, а що, якби нам зійтися ближче. Бо ж вихор війни захопив нас і якось по-дивному з´єднав.
Матінка Кураж. А я гадаю, ми й так досить близькі. Я варю вам їсти, а ви теж щось робите, наприклад, рубаєте дрова.
Священик (підходить до неї). Та ні, ви розумієте, про яке ближче я кажу. До чого тут їжа, дрова, всякі низькі потреби. Хай ваше серце заговорить, не будьте жорстока.
Матінка Кураж. Не підходьте до мене з сокирою. Це вже аж занадто близько.
Священик. Та не зводьте всього на жарт. Я людина статечна і те, що сказав, добре обміркував.
Матінка Кураж. Священику, майте розум. Я до вас прихильна, і мені не хотілось би дати вам прочухана. Єдине, про що я думаю, — це як прогодувати оцим фургоном себе і своїх дітей. Я не вважаю його за свій, а щодо любовних пригод, то мені зараз не до них. Саме тепер, коли командувача вбито і скрізь говорять про мир, я йду на ризик — закуповую крам. Куди ви дінетесь, якщо я розорюся? Бачте, про це ви не подумали. Нарубайте нам дров, тоді ввечері у нас буде тепло, а в такі часи це вже не абищо. А це що таке? (Підводиться).
Входить захекана Катрін, у неї над оком рана. Вона тягне купу всіляких речей, пакунків, шкіряного товару, барабан тощо.
Що сталось? На тебе напали? Як верталась? На неї напали, коли вона верталась! Мабуть, це той кіннотник, що напився тут, як хлюща! Не треба було пускати тебе. Кинь це манаття. Нічого страшного, до кістки не протято. Ось я перев´яжу, і через тиждень загоїться. Гірші за звірів, поганці. (Перев´язує рану).
С в я щ е н и к. А я їх ні в чому не винувачу. Вдома вони не ґвалтували. Тут винні ті, хто розв´язував війну, хто вивертає назовні найгидкіше, цю є в людях.
Матінка Кураж. Хіба писар не проводжав тебе назад? Ти порядна дівчина, тому вони й не залицяються до тебе. Рана не глибока, шраму не залишиться. Ну ось, уже перев´язала. Заспокойся, я тобі щось дам. Я щось сховала для тебе, зараз побачиш. (Дістає з мішка червоні черевички Іветти По-тьє). Що, дивуєшся? Вони ж тобі подобались. От і бери їх. Мерщій узувай, поки я не пошкодувала. (Допомагає їй узути черевички). Хай усе пропадає, мені дарма. Найгірша доля в тих жінок, що їм до смаку. Вони їх замучують до смерті. А тих, що їм не до душі, залишають живих. Я не раз бачила, як гарненькі жінки на таке оберталися, що можна вовків жахати. Вони й прогулятись у садочку не можуть, скрізь на них чигає небезпека, — не життя, а пекло. Так само як і з деревом — високе та струнке зрубають на кроквини, а низеньке та криве живе собі й тішиться. Отож, мабуть, це твоє щастя. А черевички ще міцненькі, я їх намастила, перше ніж заховати.
Катрін ставить черевички на землю і лізе у фургон.
Священик. Треба сподіватися, що шрам не спотворить її.
Матінка Кураж. Знак лишиться. Тепер їй нема чого ждати миру.
Священик. А краму не віддала.
Матінка Кураж. Може, не слід було так їй це втовкмачувати. Якби я знала, що за думки у неї в голові! Одну-єдину ніч не ночувала вона зі мною, тільки одну ніч за всі ці роки. І після цього зовсім не змінилась, тільки почала працювати пильніше. Я так і не могла допитатися, що з нею тоді було. Я довго сушила собі голову. (Злісно розбирає товар, який принесла Катрін). Оце така вона, війна! Добра годувальниця!
Лунають гарматні постріли.
Священик. Це кладуть у могилу командувача. Історична мить.
Матінка Кураж. Для мене це тому історична мить, що моїй дочці лоб розтяли. Тепер вона напівпропаща. Заміж тепер не вийде, а вона ж так любить дітей. Вона й оніміла через війну, ще малою якийсь солдат напхав їй чимось рот. Швейцеркаса я вже ніколи не побачу, а де тепер Ейліф, бог зна. Бодай вона запалась, ця війна!
Матінка Кураж на вершині своєї торгової кар´єри.
Шлях. Священик, матінка Кураж і Катрін тягнуть фургон, обвішаний новим крамом.
На шиї в матінки Кураж — ланцюжок срібних талерів.
Матінка Кураж. Не ганьте війни, я не дозволю. Кажуть, вона знищує кволих, але вони і в мирний час гинуть. Зате своїх людей вона годує краще. (Співає).
Як для війни не маєш сили, Побіди не побачиш ти. Байдуже, чим — свинцем чи сиром — Торгівлю в час війни вести.
А яке пуття сидіти сиднем? Хто відсиджується, той перший і гине. (Співає).
Хто про рятунок власний дбає І, втікши далі від стрільби, Для себе схованку копає, — Могилу риє сам собі. Хто хоче в дні людського лиха
Знайти безпеку і спочив, Нехай себе в могилі тихій Спитає, нащо він спішив. Ідуть далі.
Того ж таки року в битві під Лютценом гине шведський король Густав-Адольф. Мир загрожує розором матінці Кураж, її хоробрий син чинить зайвий подвиг і вмирає ганебною смертю.
Бівуак. Літній ранок. Перед фургоном стоять стара жінка та її син. При ньому великий мішок з постіллю.
Голос матінки Кураж (з фургона). Невже це діло таке нагальне, що треба турбувати людей удосвіта?
Юнак. Ми за ніч пройшли пішки двадцять миль і мусимо ще сьогодні повернутись назад.
Голос матінки Кураж. Що мені робити з вашими перинами? Адже в людей і стріхи над головою нема.
Ю н а к. Не кваптесь відмовлятися, спершу подивіться.
Стара жінка. І тут нічого не вийде. Ходімо!
Юнак. Стривай, у нас відберуть за податки хату. Може, вона дасть три гульдени, як додаси ще й хрестика.
Лунає дзвін.
Слухай-но, мамо!
Г о л о с и (в глибині сцени). Мир! Шведський король поліг!
Матінка Кураж (вистромлює голову з фургона, ще не зачесана). Що це за дзвін серед тижня?
Священик (вилазить з-під фургона). Що вони гукають?
Матінка Кураж. Бракувало мені тільки, щоб вибухнув мир, коли я саме накупила нового краму.
Священик (кричить у глиб сцени). Що, справді мир?
Голос. Кажуть, уже три тижні, а ми й не знали.
Священик (до Кураж). А чого б вони тоді дзвонили в усі дзвони?
Голос. У місті вже ціла юрба протестантів, вони приїхали на возах і привезли цю новину.
Юнак. Мамо, уклали мир. Що це з тобою?
Стара падає зомліла.
Матінка Кураж (вертаючись у фургон). Господи! Катрін Негайно одягни чорну сукню! Ходімо помолимось! Треба пом´янути Швейцеркаса. Невже це правда?
Юнак. Тутешні люди кажуть, що мир укладено. Ти можеш підвестись?
Стара встає, мов приголомшена.
Тепер я знов лимарню відкрию. Обіцяю тобі. Все буде гаразд. Батько повернеться додому. Ти можеш іти? (До священика). Вона зомліла. Від несподіваної звістки, їй не вірилося, що колись може настати мир. А батько завжди казав, що замиряться. Ходімо додому.
Обоє виходять.
Голос матінки Кураж. Налийте їй чарку горілки!
Священик. Вони вже пішли.
Голос матінки Кураж. А що тепер робиться в таборі?
Священик. Всі збігаються. Я піду туди. Чи не надіти мені пасторського сюртука?
Голос матінки Кураж. Спочатку довідайтесь як слід, а потім уже являйтесь антихристом. Я рада, що укладено мир, хоч він мене й розорив. Принаймні двох моїх дітей війна не поглинула. Тепер я побачу свого Ейліфа.
Священик. Хто це прямує сюди з табору? Невже це командувачів кухар?
Кухар (досить обшарпаний, в руках клунок). Кого я бачу? Священик!
Священик. Кураж, у нас гість!
Матінка Кураж вилазить з фургона.
Кухар. Я ж обіцяв, що, тільки-но випаде вільна годинка, прийду побалакати. Я не забув вашої горілки, пані Фірлінг.
Матінка Кураж. Господи Ісусе, командувачів кухар! Скільки років минуло! А де Ейліф, мій старший?
Кухар. Хіба він ще не прийшов? Він пішов від мене, казав, що до вас.
Священик. Я надіну пасторського сюртука, стривайте. (Зникає за фургоном).
Матінка Кураж. Значить, кожну хвилину він може надійти. (Гукає у фургон). Катрін, зараз Ейліф прийде! Винеси-но кухареві чарку горілки, Катрін!
Катрін не показується.
Накрий пасмом волосся, та й годі! Пан Ламб давній знайомий. (Сама виносить горілку). Вона не хоче виходити, що їй до того миру. Задовго довелось його чекати, її вдарили по лобі, вже майже нічого непомітно, але їй здається, що люди витріщають на неї очі.
Кухар. Еге, війна!
Кухар і матінка Кураж сідають.
Матінка Кураж. Кухарю, ви застали мене в біді. Я розорилась.
Кухар. Що? Оце так нещастя.
Матінка Кураж. Мир скрутив мені голову. На пораду священикову я нещодавно накупила краму. А тепер усе скінчилось, і я сиджу на своєму крамі.
Кухар. Як ви могли послухатись священика? Якби в мене був тоді час, я б застеріг вас від цього, але католики прийшли занадто швидко. Таж він йолоп. То, значить, тепер він ваш перший порадник!
Матінка Кураж. Він мив посуд і допомагав тягти фургон.
Кухар. Він допомагав тягти? Певно, він уже розповів вам кілька своїх масних жартів. Скільки я його знаю, він про жінок так гидко думає, і я не міг його виправити. Він людина несолідна.
Матінка Кураж. А ви хіба солідна людина?
Кухар. Нехай я й ніщо, але людина я солідна. Будьте здорові!
Матінка Кураж. Солідність і шеляга не варта. У мене, слава богу, був тільки один солідний. Ні на кого так не доводилось спину гнути, як на нього, а навесні він продав дитячі ковдри. Мою губну гармонійку він називав поганською. Я б сказала, що не дуже гарним ви виставляєтесь, коли називаєте себе солідною людиною.
К у х а р . Ви й досі така, що пальця в рот не клади, але я вас шаную за це.
Матінка Кураж.
Священик. Люлька напівпрокушена. Він насильник. Це люлька безжального насильника, ось що ви можете прочитати на ній, якщо ви ще хоч трохи здатні міркувати.
Матінка Кураж. Не розколіть мені дровітні.
Священик. Я вже вам сказав, що з мене поганий дроворуб. Мене вчили дбати про людські душі. Тут зневажають мій хист і мої здібності, примушуючи до тяжкої роботи. Даровані мені Господом таланти тут аж ніяк не виявляються. Це гріх. Ви не чули моїх проповідей. Своєю промовою я можу так запалити солдатів, що вороже військо здасться їм отарою баранів. А власне життя здасться солдатам старою смердючою онучею, яку вони ладні викинути геть, аби лише здобути перемогу. Бог нагородив мене силою переконання. Моя проповідь може вас так захопити, що ви втратите слух і зір.
Матінка Кураж. А мені зовсім не хочеться втрачати слух і зір. Що б я без них робила?
Священик. Кураж, я часто думав про те, чи за вашими тверезими словами не криється душевна теплота. Адже й ви людина і потребуєте тепла.
Матінка Кураж. Тепло в нашому наметі буде, як ви наколете доволі дров.
Священик. Не викручуйтесь. Насправді, Кураж, я часом питаю себе, а що, якби нам зійтися ближче. Бо ж вихор війни захопив нас і якось по-дивному з´єднав.
Матінка Кураж. А я гадаю, ми й так досить близькі. Я варю вам їсти, а ви теж щось робите, наприклад, рубаєте дрова.
Священик (підходить до неї). Та ні, ви розумієте, про яке ближче я кажу. До чого тут їжа, дрова, всякі низькі потреби. Хай ваше серце заговорить, не будьте жорстока.
Матінка Кураж. Не підходьте до мене з сокирою. Це вже аж занадто близько.
Священик. Та не зводьте всього на жарт. Я людина статечна і те, що сказав, добре обміркував.
Матінка Кураж. Священику, майте розум. Я до вас прихильна, і мені не хотілось би дати вам прочухана. Єдине, про що я думаю, — це як прогодувати оцим фургоном себе і своїх дітей. Я не вважаю його за свій, а щодо любовних пригод, то мені зараз не до них. Саме тепер, коли командувача вбито і скрізь говорять про мир, я йду на ризик — закуповую крам. Куди ви дінетесь, якщо я розорюся? Бачте, про це ви не подумали. Нарубайте нам дров, тоді ввечері у нас буде тепло, а в такі часи це вже не абищо. А це що таке? (Підводиться).
Входить захекана Катрін, у неї над оком рана. Вона тягне купу всіляких речей, пакунків, шкіряного товару, барабан тощо.
Що сталось? На тебе напали? Як верталась? На неї напали, коли вона верталась! Мабуть, це той кіннотник, що напився тут, як хлюща! Не треба було пускати тебе. Кинь це манаття. Нічого страшного, до кістки не протято. Ось я перев´яжу, і через тиждень загоїться. Гірші за звірів, поганці. (Перев´язує рану).
С в я щ е н и к. А я їх ні в чому не винувачу. Вдома вони не ґвалтували. Тут винні ті, хто розв´язував війну, хто вивертає назовні найгидкіше, цю є в людях.
Матінка Кураж. Хіба писар не проводжав тебе назад? Ти порядна дівчина, тому вони й не залицяються до тебе. Рана не глибока, шраму не залишиться. Ну ось, уже перев´язала. Заспокойся, я тобі щось дам. Я щось сховала для тебе, зараз побачиш. (Дістає з мішка червоні черевички Іветти По-тьє). Що, дивуєшся? Вони ж тобі подобались. От і бери їх. Мерщій узувай, поки я не пошкодувала. (Допомагає їй узути черевички). Хай усе пропадає, мені дарма. Найгірша доля в тих жінок, що їм до смаку. Вони їх замучують до смерті. А тих, що їм не до душі, залишають живих. Я не раз бачила, як гарненькі жінки на таке оберталися, що можна вовків жахати. Вони й прогулятись у садочку не можуть, скрізь на них чигає небезпека, — не життя, а пекло. Так само як і з деревом — високе та струнке зрубають на кроквини, а низеньке та криве живе собі й тішиться. Отож, мабуть, це твоє щастя. А черевички ще міцненькі, я їх намастила, перше ніж заховати.
Катрін ставить черевички на землю і лізе у фургон.
Священик. Треба сподіватися, що шрам не спотворить її.
Матінка Кураж. Знак лишиться. Тепер їй нема чого ждати миру.
Священик. А краму не віддала.
Матінка Кураж. Може, не слід було так їй це втовкмачувати. Якби я знала, що за думки у неї в голові! Одну-єдину ніч не ночувала вона зі мною, тільки одну ніч за всі ці роки. І після цього зовсім не змінилась, тільки почала працювати пильніше. Я так і не могла допитатися, що з нею тоді було. Я довго сушила собі голову. (Злісно розбирає товар, який принесла Катрін). Оце така вона, війна! Добра годувальниця!
Лунають гарматні постріли.
Священик. Це кладуть у могилу командувача. Історична мить.
Матінка Кураж. Для мене це тому історична мить, що моїй дочці лоб розтяли. Тепер вона напівпропаща. Заміж тепер не вийде, а вона ж так любить дітей. Вона й оніміла через війну, ще малою якийсь солдат напхав їй чимось рот. Швейцеркаса я вже ніколи не побачу, а де тепер Ейліф, бог зна. Бодай вона запалась, ця війна!
Матінка Кураж на вершині своєї торгової кар´єри.
Шлях. Священик, матінка Кураж і Катрін тягнуть фургон, обвішаний новим крамом.
На шиї в матінки Кураж — ланцюжок срібних талерів.
Матінка Кураж. Не ганьте війни, я не дозволю. Кажуть, вона знищує кволих, але вони і в мирний час гинуть. Зате своїх людей вона годує краще. (Співає).
Як для війни не маєш сили, Побіди не побачиш ти. Байдуже, чим — свинцем чи сиром — Торгівлю в час війни вести.
А яке пуття сидіти сиднем? Хто відсиджується, той перший і гине. (Співає).
Хто про рятунок власний дбає І, втікши далі від стрільби, Для себе схованку копає, — Могилу риє сам собі. Хто хоче в дні людського лиха
Знайти безпеку і спочив, Нехай себе в могилі тихій Спитає, нащо він спішив. Ідуть далі.
Того ж таки року в битві під Лютценом гине шведський король Густав-Адольф. Мир загрожує розором матінці Кураж, її хоробрий син чинить зайвий подвиг і вмирає ганебною смертю.
Бівуак. Літній ранок. Перед фургоном стоять стара жінка та її син. При ньому великий мішок з постіллю.
Голос матінки Кураж (з фургона). Невже це діло таке нагальне, що треба турбувати людей удосвіта?
Юнак. Ми за ніч пройшли пішки двадцять миль і мусимо ще сьогодні повернутись назад.
Голос матінки Кураж. Що мені робити з вашими перинами? Адже в людей і стріхи над головою нема.
Ю н а к. Не кваптесь відмовлятися, спершу подивіться.
Стара жінка. І тут нічого не вийде. Ходімо!
Юнак. Стривай, у нас відберуть за податки хату. Може, вона дасть три гульдени, як додаси ще й хрестика.
Лунає дзвін.
Слухай-но, мамо!
Г о л о с и (в глибині сцени). Мир! Шведський король поліг!
Матінка Кураж (вистромлює голову з фургона, ще не зачесана). Що це за дзвін серед тижня?
Священик (вилазить з-під фургона). Що вони гукають?
Матінка Кураж. Бракувало мені тільки, щоб вибухнув мир, коли я саме накупила нового краму.
Священик (кричить у глиб сцени). Що, справді мир?
Голос. Кажуть, уже три тижні, а ми й не знали.
Священик (до Кураж). А чого б вони тоді дзвонили в усі дзвони?
Голос. У місті вже ціла юрба протестантів, вони приїхали на возах і привезли цю новину.
Юнак. Мамо, уклали мир. Що це з тобою?
Стара падає зомліла.
Матінка Кураж (вертаючись у фургон). Господи! Катрін Негайно одягни чорну сукню! Ходімо помолимось! Треба пом´янути Швейцеркаса. Невже це правда?
Юнак. Тутешні люди кажуть, що мир укладено. Ти можеш підвестись?
Стара встає, мов приголомшена.
Тепер я знов лимарню відкрию. Обіцяю тобі. Все буде гаразд. Батько повернеться додому. Ти можеш іти? (До священика). Вона зомліла. Від несподіваної звістки, їй не вірилося, що колись може настати мир. А батько завжди казав, що замиряться. Ходімо додому.
Обоє виходять.
Голос матінки Кураж. Налийте їй чарку горілки!
Священик. Вони вже пішли.
Голос матінки Кураж. А що тепер робиться в таборі?
Священик. Всі збігаються. Я піду туди. Чи не надіти мені пасторського сюртука?
Голос матінки Кураж. Спочатку довідайтесь як слід, а потім уже являйтесь антихристом. Я рада, що укладено мир, хоч він мене й розорив. Принаймні двох моїх дітей війна не поглинула. Тепер я побачу свого Ейліфа.
Священик. Хто це прямує сюди з табору? Невже це командувачів кухар?
Кухар (досить обшарпаний, в руках клунок). Кого я бачу? Священик!
Священик. Кураж, у нас гість!
Матінка Кураж вилазить з фургона.
Кухар. Я ж обіцяв, що, тільки-но випаде вільна годинка, прийду побалакати. Я не забув вашої горілки, пані Фірлінг.
Матінка Кураж. Господи Ісусе, командувачів кухар! Скільки років минуло! А де Ейліф, мій старший?
Кухар. Хіба він ще не прийшов? Він пішов від мене, казав, що до вас.
Священик. Я надіну пасторського сюртука, стривайте. (Зникає за фургоном).
Матінка Кураж. Значить, кожну хвилину він може надійти. (Гукає у фургон). Катрін, зараз Ейліф прийде! Винеси-но кухареві чарку горілки, Катрін!
Катрін не показується.
Накрий пасмом волосся, та й годі! Пан Ламб давній знайомий. (Сама виносить горілку). Вона не хоче виходити, що їй до того миру. Задовго довелось його чекати, її вдарили по лобі, вже майже нічого непомітно, але їй здається, що люди витріщають на неї очі.
Кухар. Еге, війна!
Кухар і матінка Кураж сідають.
Матінка Кураж. Кухарю, ви застали мене в біді. Я розорилась.
Кухар. Що? Оце так нещастя.
Матінка Кураж. Мир скрутив мені голову. На пораду священикову я нещодавно накупила краму. А тепер усе скінчилось, і я сиджу на своєму крамі.
Кухар. Як ви могли послухатись священика? Якби в мене був тоді час, я б застеріг вас від цього, але католики прийшли занадто швидко. Таж він йолоп. То, значить, тепер він ваш перший порадник!
Матінка Кураж. Він мив посуд і допомагав тягти фургон.
Кухар. Він допомагав тягти? Певно, він уже розповів вам кілька своїх масних жартів. Скільки я його знаю, він про жінок так гидко думає, і я не міг його виправити. Він людина несолідна.
Матінка Кураж. А ви хіба солідна людина?
Кухар. Нехай я й ніщо, але людина я солідна. Будьте здорові!
Матінка Кураж. Солідність і шеляга не варта. У мене, слава богу, був тільки один солідний. Ні на кого так не доводилось спину гнути, як на нього, а навесні він продав дитячі ковдри. Мою губну гармонійку він називав поганською. Я б сказала, що не дуже гарним ви виставляєтесь, коли називаєте себе солідною людиною.
К у х а р . Ви й досі така, що пальця в рот не клади, але я вас шаную за це.
Матінка Кураж.