Механічне Его

Генрі Катнер, Кетрін Л. Мур

Механічне Еґо

Гумористична фантастика.

Ніколас Мартін подивився через стіл на робота.

— Я не стану запитувати, що вам тут потрібно, — сказав він здушеним голосом. — Я зрозумів. Йдіть і передайте Сен-Сіру, що я згоден. Скажіть йому, що я в захваті від того, що в фільмі буде робот. Все інше в нас вже є. Але цілком зрозуміло, що камерна п'єса про святвечір у селищі рибалок-португальців на узбережжі Флориди будь-як не може обійтися без робота. Однак чому один, а не шість? Скажіть йому, що менше ніж на чортову дюжину роботів я не згоден. А тепер забирайтеся.

— Вашу матір звали Олена Глінська? — запитав робот, пропускаючи тираду Мартіна повз вуха.

— Ні, — відрізав той.

— А! Ну, тоді, отже, вона була Велика Волохата, — пробурмотів робот. Мартін зняв ноги з письмового столу і повільно розправив плечі.

— Не хвилюйтеся! — поспішно сказав робот. — Вас обрали для екологічного експерименту, тільки і всього. Це зовсім не боляче. Там, відкіля я з'явився, роботи являють собою одну з законних форм життя, і вам нема чого…

— Стуліть пельку! — зажадав Мартін. — Теж мені робот! Статист нещасний! Цього разу Сен-Сір зайшов занадто далеко. — Він затрясся всім тілом під впливом якоїсь сильної, але затамованої емоції. Потім його погляд впав на внутрішній телефон і, натиснувши на кнопку, він зажадав: Дайте міс Ешбі! Негайно!

— Мені дуже неприємно, — винуватим тоном сказав робот. — Може, я помилився? Граничні коливання нейронів завжди порушують мою мнемонічну норму, коли я темперую. Ваше життя вступило в критичну фазу, чи не так?

Мартін важко задихав, і робот вгледів в цьому доказ своєї правоти.

— Саме так, — оголосив він. — Екологічний дисбаланс наближається до межі, смертельної для даної життєвої форми, якщо тільки… хм, хм… Або на вас от-от наступить мамонт, або вам на обличчя надягнуть залізну маску, або вас заріжуть ілоти, або… Зачекайте-но, я говорю на санскриті? Він похитав блискаючою головою. — Напевно, мені слід було зійти п'ятдесят років тому, але мені здалося… Прошу пробачення, всього доброго, — поспішно додав він, коли Мартін спрямував на нього лютий погляд.

Робот приклав пальці до свого, природно нерухомого, рота і розвів їх від куточків в горизонтальному напрямку, немов зображаючи провинну посмішку.

— Ні, ви не підете! — заявив Мартін. — Стійте, де стоїте, щоб у мене злість не остигла! І чому тільки я не можу осатаніти як слід і надовго? — закінчив він жалібно, дивлячись на телефон.

— А ви впевнені, що вашу матір звали не Олена Глінська? — запитав робот, приклавши великий і вказівний пальці до номінального перенісся, від чого Мартіну раптом здалось, що його відвідувач заклопотано насупився.

— Звичайно, впевнений! — гаркнув він.

— То, виходить, ви ще не одружилися? На Настасії Захар'їній-Кошкіній?

— Не одружився і не одружусь! — відрізав Мартін і схопив трубку телефону, який задзеленчав.

— Це я, Нік! — почувся спокійний голос Еріки Ешбі. — Що-небудь трапилось?

Миттєво полум'я люті в очах Мартіна згасло і замінилося рожевою ніжністю. Останні кілька років він віддавав Еріці, досить енергійному літературному агенту, десять відсотків своїх гонорарів. Крім того, він знемагав від безнадійного бажання віддати їй приблизно фунт свого м'яса; серцевий м'яз, якщо скористатися холодним науковим терміном. Але Мартін досі не скористався ні цим терміном, ні будь-яким іншим, тому що, при будь-якій спробі зробити Еріці пропозицію, ним опановувала непозбутня боязкість і він починав белькотати щось про зелені луки.

— То в чому справа? Що-небудь сталося? — повторила Еріка.

— Так, — вимовив Мартін, глибоко зітхнувши. — Може Сен-Сір змусити мене одружитися на якійсь Настасії Захар'їній-Кошкіній?

— Ах, яка у вас чудова пам'ять! — сумно вставив робот. І в мене була така ж, поки я не почав темперувати. Але навіть радіоактивні нейрони не витримають…

— Формально ти ще зберігаєш право на життя, волю і так далі, відповіла Еріка. — Але зараз я дуже зайнята, Нік. Може, поговоримо про це, коли я прийду?

— А коли?

— Хіба тобі не передали, що я телефонувала? — розлютилася Еріка.

— Звичайно, ні! — сердито крикнув Мартін. — Я вже давно підозрюю, що дотелефонуватися до мене можна тільки з дозволу Сен-Сіра. Раптом хто-небудь тайкома надішле в мою в'язницю слово підбадьорення або навіть напилок! Його голос повеселів. — Думаєш влаштувати мені втечу?

— Це обурливо! — оголосила Еріка. — В один прекрасний день Сен-Сір перегне палицю…

— Не перегне, поки він може розраховувати на Діді, — тужно сказав Мартін.

Кінокомпанія "Вершина" скоріше поставила би фільм, який пропагує атеїзм, аніж ризикнула б скривдити свою незрівнянну касову зірку Діді Флемінг. Навіть Толівер Уотт, одноосібний власник "Вершини", не спав ночами, тому що Сен-Сір не дозволяв чарівній Діді підписати довгостроковий контракт.

— Проте Уотт зовсім не дурний, — сказала Еріка. — Я як і раніше переконана, що він погодиться розірвати контракт, якщо тільки ми доведемо йому, наскільки ти збиткове вкладення капіталу. Але часу в нас майже нема.

— Чому?

— Я ж сказала тобі… Ах, так! Звичайно, ти не знаєш. Він завтра ввечері їде в Париж. Мартін випустив глухий стогін.

— Виходить, нема мені порятунку, — сказав він. — На наступному тижні мій контракт буде автоматично продовжений, і я вже ніколи зітхну вільно. Еріка, зроби що-небудь!

— Спробую, — відповіла Еріка. — Про це я й хочу з тобою поговорити… А…а — скрикнула вона раптово. — Тепер мені зрозуміло, чому Сен-Сір не дозволив передати тобі, що я телефонувала. Він боїться. Знаєш, Нік, що нам варто зробити?

— Піти до Уотта, — сумовито підказав Нік. — Але, Еріка…

— Піти до Уотта, коли він буде один, — підкреслила Еріка.

— Сен-Сір цього не допустить.

— Саме так. Звичайно, Сен-Сір не хоче, щоб ми поговорили з Уоттом віч-на-віч, — а раптом ми його переконаємо? Але все-таки ми повинні як-небудь це влаштувати. Один з нас буде говорити з Уоттом, а інший — відганяти Сен-Сіра. Що ти зволієш?

— Ні те, ні інше, — негайно відповів Мартін.

— ПРО, Нік! Одній мені це не під силу. Можна подумати, що ти боїшся Сен-Сіра!

— Й справді боюся!

— Дурниці. Ну що він може тобі зробити?

— Він мене тероризує. Безупинно. Еріка, він говорить, що я прекрасно піддаюся обробці. У тебе від цього кров в жилах не холоне? Подивися на всіх письменників, яких він обробив!

— Я знаю. Тиждень тому я бачила одного з них на Майі-стріт — він порпався в смітнику. І ти теж хочеш так скінчити? Обстоюй же свої права!

— А! — сказав робот, радісно кивнувши. — Так я і думав. Критична фаза.

— Заткнися! — наказав Мартін. — Ні, Еріка, це я не тобі! Мені дуже шкода.

– І мені теж, — отруйно відповіла Еріка. — На секунду я повірила, що в тебе з'явився характер.

— Якби я був, наприклад, Хемінгуеєм… — страждальницьким голосом почав Мартін.

— Ви сказали Хемінгуей? — запитав робот. — Отже, це ера Кінсі Хемінгуея? В такому випадку я не помилився. Ви — Ніколас Мартін, мій наступний об'єкт. Мартін… Мартін? Дайте подумати… Ах, так! Тип Дізраелі, — він зі скреготом потер чоло. — Бідні мої нейронні пороги! Тепер я згадав.

— Нік, ти мене чуєш? — поцікавився в слухавці голос Еріки. — Я зараз же їду в студію. Зберися з силами. Ми зацькуємо Сен-Сіра в його барлогу і переконаємо Уотта, що з тебе будь-коли не вийде пристойного сценариста. Тепер…

— Але Сен-Сір нізащо не погодиться, — перебив Мартін. — Він не визнає слова "невдача". Він постійно повторює це. Він зробить з мене сценариста або вб'є мене.

— Пам'ятаєш, що трапилося з Едом Кассіді? — похмуро нагадала Еріка. Сен-Сір не зробив з нього сценариста.

— Вірно. Бідолашний Ед! — здригнувшись, сказав Мартін.

— Ну, добре, я їду. Що-небудь ще?

— Так! — закричав Мартін, набравши повітря в легені. — Так! Я безумно люблю тебе.

Але слова ці залишилися в нього в гортані. Кілька разів беззвучно відкривши і закривши рот, боягузливий драматург стис зуби і почав нову спробу. Жалюгідний писк заколивав телефонну мембрану. Мартін журливо похилився. Ні, будь-коли в нього не вистачить хоробрості освідчитися — навіть маленькому, сумирному телефонному апарату.

— Ти щось сказав? — запитала Еріка. — Ну, бувай.

— Перегодь! — крикнув Мартін, випадково глянувши на робота. Німота опановувала ним лише в певних випадках, і тепер він поспішно продовжував: Я забув тобі сказати. Уотт і паршивець Сен-Сір тільки-но найняли фальшивого робота для "Анжеліни Ноел"? Але трубка мовчала.

— Я не фальшивий, — сказав робот ображено. Мартін зіщулився в кріслі і спрямував на свого гостя тьмяний, безнадійний погляд.

— Кінг-Конг теж був не фальшивий, — зазначив він. — І не морочте мені голову історіями, які продиктував вам Сен-Сір. Я знаю, він намагається мене деморалізувати. Можливо, доможеться свого. Тільки подивіться, що він вже зробив з моєї п'єси! Ну, до чого там Фред Уорінг? На своєму місці і Фред Уорінг гарний, я не сперечаюся. Навіть дуже гарний. Але не в "Анжеліні Ноел". Не в ролі португальського шкіпера рибальського судна! Замість команди — його оркестр, а Дан Дойлі співає "Неаполь" Діді Флемінг, яка вдягнена в русалковий хвіст…

Приголомшивши себе цим переліком, Мартін поклав лікті на стіл, сховав обличчя в долоні і, до свого жаху, спостеріг, що починає хихотіти. Задзеленчав телефон. Мартін, не змінюючи положення, намацав трубку.

— Хто говорить? — запитав він тремтячим голосом. — Хто? Сен-Сір… По дроту долинув хрипкий рик. Мартін випрямився, як вжалений, і стиснув трубку двома руками.

— Послухайте! — крикнув він. — Дайте мені хоч раз договорити. Робот у "Анжеліні Ноел" — це вже просто…

— Я не чую, що ви бурмотите, — ревів густий бас. — Паскудна думка. Щоб ви там не пропонували. Негайно в перший зал для перегляду вчорашніх шматків. Зараз же!

— Постривайте…

Сен-Сір ригнув, і телефон замовк. На мить руки Мартіна стиснули трубку, як горло ворога. Що користі! Його власне горло стискав зашморг, і Сен-Сір от вже четвертий місяць, затягував його все тугіше. Четвертий місяць… а не четвертий рік? Згадуючи минуле, Мартін ледь міг повірити, що ще зовсім недавно він був вільною людиною, відомим драматургом, автором п'єси "Анжеліна Ноел", окраси сезону. А потім з'явився Сен-Сір…

Режисер в глибині душі був снобом і любив накладати лапу на окраси сезону і на відомих письменників.