Менсфiлд-парк - Сторінка 25

У всьому, що стосується правил пристойності, саме твоє слово повинно бути законом для всього товариства.

Марії лестило, що він вважає її такою шанованою особою, адже вона, як ніхто, любила верховодити у компанії; і тому вона вже набагато люб'язніше відповіла:

— Я дуже вдячна тобі, Едмунде, і не сумніваюся щодо твоїх добрих намірів; утім мені здається, що ти надто серйозно дивишся на речі; і, звичайно, я не наважуся переконувати інших. Оце, як на мене, було б справді непристойним.

— Як ти собі уявляєш, невже я міг би таке вигадати? Ні, нехай переконує лише твоя поведінка. Скажи, що, поміркувавши про цю роль, ти відчуваєш, що вона не для тебе; що для неї, на твою думку, потрібні таке акторське мистецтво і впевненість у своїх силах, якими ти не володієш. Скажи про це твердо, і того буде досить. Усі, хто здатний щось зрозуміти, одразу ж збагнуть твої справжні мотиви. Вони будуть змушені відмовитися від п'єси і віддадуть належне твоїй делікатності.

— Тобі не слід брати участь у якомусь неподобстві, — мовила леді Бертрам. — Сер Томас був би невдоволений. Фанні, подзвони, будь ласка; мені вже час обідати. Сподіваюся, Джулія вже вдягнена.

— Я певен, мадам, — сказав Едмунд, випереджаючи Фанні, — що серові Томасу це справді було б не до вподоби.

— Отож-бо, моя люба; чуєш, що каже Едмунд?

— Якби я відмовилася від ролі, — мовила Марія з новим запалом, — її, безперечно, узяла б Джулія.

— Що? — вигукнув Едмунд. — Навіть якби знала, що саме спонукає до цього?

— О, вона може подумати, що я і вона — то зовсім різне… що ми не в однаковому становищі… і що їй ні до чого бути такою ж обачливою, як я вважаю за потрібне для себе. Ні, ти, будь ласка, мені вибач, але я не можу взяти назад своє слово. Усе надто далеко зайшло, все вирішено, і я не можу отак усіх розчарувати. Том просто розлютиться; і якщо ми будемо такими перебірливими, нам ніколи нічого не зіграти.

— Я тільки хотіла сказати це ж саме, — зауважила місіс Норріс. — Якщо ви будете так заперечувати проти кожної п'єси, ви нічого не зіграєте, і вийде, що стільки грошей марно вгатили в ці приготування, — це ж усім нам просто ганьба. Я не знаю цієї п'єси; але Марія каже, якщо там і є якісь слизькі місця (а вони є в будь-якій п'єсі), їх можна легко вилучити. Нам не слід бути такими вже дріб'язковими, Едмунде. Якщо містер Рашворт також має намір грати, тут не може бути нічого поганого. От тільки Тому не завадило б краще знати, чого він хоче, коли він давав вказівки теслям; вони ж півдня даремно вовтузилися з цими бічними дверима. Однак завіса вийде чудова. Дівчата гарно впоралися з цією роботою, і, гадаю, ми зможемо відіслати назад кілька десятків кілець. Нащо пришивати зайві? Та й я також, сподіваюся, була корисною, — принаймні подбала, щоб не розтринькали забагато грошей та щоб усе робилося як слід. За таким збіговиськом молодих людей завжди має приглядати хтось більш розважливий. Я забула розповісти Тому, що зі мною сьогодні трапилося. Я була біля птахівника, і тільки поглянула довкола себе та збиралася вийти, аж бачу — Дік Джексон чимчикує собі до тих дверей, що для прислуги, і в руці в нього дві дощечки — то він ніс батькові, будьте певні; мабуть, мати послала його до батька у якійсь справі, а батько й звелів йому принести дві дощечки, бо без них, бач, не міг обійтися. Я одразу ж збагнула, що він надумав, бо ж якраз тоді слугам продзвонили до обіду; а я оцих злодійкуватих людців терпіти не можу, — Джексони, вони тільки й визирають, що поцупити, я завжди так казала; руки в них загребущі; отак я й сказала хлопцеві (такий собі, знаєте, здоровий парубійко, вже років десять йому, треба якийсь сором мати): "Я сама віднесу ці дошки твоєму татові, Діку, а ти біжи додому, та хутчіше". Хлопчина аж отетерів — повернувся, навіть слівця не мовив, певно, я говорила дуже суворо; думаю, тепер він хоч на якийсь час заречеться отак нишпорити по домі. Терпіти не можу таку жадібність; твій батько такий добрий до цієї сім'ї, цілий рік дає їм роботу!

Ніхто не завдав собі клопоту їй відповісти. Незабаром повернулися всі інші, і Едмунд зрозумів, що йому нічого не лишається, як у міру своїх сил спробувати наставити їх на розум.

Обід тягся у тоскній нудьзі. Місіс Норріс знов оголосила про свою перемогу над Діком Джексоном; але ні про п'єсу, ні про приготування до неї багато не говорилося, бо несхвальне ставлення Едмунда відчували всі, навіть його брат, хоч він ніколи б у цьому не зізнався. Марія, позбавлена дружньої підтримки Генрі Кроуфорда, вирішила обійти цей предмет мовчанкою. Містер Йєтс, що прагнув сподобатись Джулії, побачив, що він навряд чи зможе розвіяти її смуток, висловлюючи свій жаль з приводу того, що вона покинула їхнє театральне товариство; а містер Рашворт, здатний думати лише про свою роль та своє вбрання, скоро виговорився і про те, й про інше.

Але театральні клопоти були забуті лише на годину-другу; треба було владнати ще безліч справ; і надвечір Том, Марія і містер Йєтс з новою наснагою, знову зібравшись у вітальні, повсідалися за окремим столом, розгорнули п'єсу і тільки-но заглибилися в читання, як їх відволікла жадана поява Генрі і міс Кроуфорд, які, хоч година була пізня, а надворі панували темінь та негода, все ж таки не могли не прийти; їх чекала дуже гостинна зустріч.

"Ну, як справи? Що ви вирішили?" — "О, та без вас щось нічого не клеїться", — почулося після перших вітань; і Генрі Кроуфорд за мить уже сидів з тими трьома за столом, тоді як його сестра підійшла до леді Бертрам і з превеликою люб'язністю її привітала.

— Я, звичайно, маю вас поздоровити з таким вибором п'єси, ваша світлосте, — мовила вона. — Адже, хоч ви й терпіли усе це з надзвичайною стійкістю, я певна, що вам уже набридли наші галасливі суперечки. Актори можуть радіти цьому рішенню, але сторонні глядачі мають бути незмірно вдячніші; і я щиро вітаю вас, мадам, а також місіс Норріс і всіх інших, кого це стосується, — і вона трохи боязко, але лукаво поглянула через Фанні на Едмунда.

Леді Бертрам відповіла їй дуже люб'язно, але Едмунд не сказав нічого. Він не заперечив, коли його назвали стороннім глядачем. Іще кілька хвилин погомонівши з тими, хто сидів біля вогню, міс Кроуфорд повернулася до товариства за столом і, стоячи біля них, нібито зацікавилася їхньою бесідою, але раптом, наче щось пригадавши, вигукнула:

— Любі друзі, ви так сумлінно займаєтеся цими сільськими халупами та шинками, думаєте, як їх облаштувати; але, прошу, дозвольте ж мені дізнатися, що мене очікує. Хто буде Анхельтом? Кого з присутніх тут джентльменів я матиму щастя назвати своїм коханим?

Якусь мить усі мовчали; а потім заговорили всі разом — і повідали сумну істину: Анхельта в них немає й досі.

— Містер Рашворт узяв роль Графа Кесела, а на Анхельта ще ніхто не погодився.

— У мене був вибір, — сказав містер Рашворт, — але я подумав, що роль Графа мені більше сподобається, хоч я й не маю особливого бажання так чепуритися.

— Ви вчинили дуже мудро, — зауважила міс Кроуфорд, зблиснувши очима. — Анхельт — важка роль.

— У Графа сорок дві репліки, — відповів містер Рашворт, — це теж не абищо.

— Мене зовсім не дивує, — мовила міс Кроуфорд, трохи помовчавши, — що ніхто не вибрав ролі Анхельта. Амелія не заслуговує кращої долі. Така спритна юна леді налякає будь-якого чоловіка.

— Проте я був би радий узяти цю роль, якби це було можливо, — вигукнув Том Бертрам. — Але, на жаль, Управитель і Анхельт з'являються в одній і тій самій сцені. Однак я не відмовляюся остаточно; я помізкую, чи не можна це якось владнати… Треба ще раз переглянути п'єсу.

— Ваш брат міг би взяти цю роль, — тихо сказав містер Йєтс. — Як ви гадаєте, він погодиться?

— Я не буду його запитувати про це, — відповів Том із холодною рішучістю.

Міс Кроуфорд ще трохи поговорила про щось інше і за кілька хвилин знову приєдналася до товариства біля каміна.

— Я їм взагалі не потрібна, — мовила вона, сідаючи. — Я лише змушую їх ніяковіти й бути занадто люб'язними. Містер Едмунд Бертрам, якщо ви самі не граєте, ви можете дати пораду, як стороння особа; і тому я звертаюся до вас. Що нам робити з Анхельтом? Чи можливо, щоб хтось інший узяв його роль на додачу до своєї? Що ви порадите?

— Я б порадив знайти іншу п'єсу, — спокійно відповів Едмунд.

— Я не маю нічого проти, — сказала вона, — хоча роль Амелії мені не така вже й осоружна, якщо її зіграти як слід; тобто, якщо все йтиме добре, я не хочу нікому ставати на заваді; але якщо там, за столом, вважають за краще вас не чути, — вона озирнулася, — звичайно, вони не прислухаються до вашої поради.

Едмунд не сказав нічого.

— Якщо взагалі якась роль могла б вас привабити, я думаю, це саме Анхельт, — лукаво зауважила юна леді. — Ви ж знаєте, він священик.

– І саме ця обставина мене аж ніяк не приваблює, — відповів Едмунд. — Мені було б прикро зробити посміховисько з цього персонажа своєю поганою грою. Дуже важко зіграти Анхельта так, щоб він не здавався нудним, бундючним балакуном; і той, хто обирає професію священика, певно ж, менш від будь-кого захоче виконувати цю роль на сцені.

Міс Кроуфорд промовчала — і, дещо ображена, посунула свій стілець помітно ближче до чайного столу і звернула всю свою увагу на місіс Норріс, що виконувала там обов'язки господині.

— Фанні, — гукнув Том Бертрам від іншого столу, де все ще точилися жваві дискусії і не вщухала розмова, — нам потрібна твоя допомога.

Фанні вмить підвелася, чекаючи, що їй дадуть якесь доручення; у всіх, незважаючи на протести Едмунда, все ще зберігалася така звичка.

— О, не вставай, ми не хотіли тебе турбувати. Зараз нам від тебе нічого не потрібно. Ми тільки хочемо, щоб ти взяла участь у виставі. Ти зіграєш Дружину селянина.

— Я? — скрикнула Фанні і сіла, перестрашено дивлячись на них. — Вибачте, та я не зможу зіграти нікого, нізащо на світі! Ні, справді, я не можу грати!

— Можеш чи не можеш, а тобі доведеться. І нема чого лякатися: це така мізерна роль, просто дріб'язкова; в ній і шести реплік не буде; і нічого страшного, якщо тебе ніхто не почує, тому можеш лишатися тихеньким мишенятком, як завжди, тільки вийди на сцену, щоб ми тебе бачили.

— Якщо вас лякають півдесятка реплік, — вигукнув містер Рашворт, — що б ви сказали про мою роль? Я маю завчити сорок дві.

— Я не того боюся, що доведеться вчити щось напам'ять, — мовила Фанні, вжахнувшись, що навколо панує тиша і чи не всі в кімнаті дивляться на неї, — але я справді не вмію грати.

— Та послухай, для нас і твого вміння буде досить.