Метаморфози - Сторінка 5
- Овідій -
і народ по містах його батька
750] З ним водночас шанував. Йому хистом був рівний і віком
751] Сонця син Фаетон. Перервавши якось на півслові
752] Горду хвальбу його: Феба, мов, син я, й тобі вже нізащо
753] Не поступлюсь — спалахнув Інахід: "Своїй матері сліпо
754] Вірячи, ти запишавсь, мовби дійсно він був твоїм батьком".
755] Вдарила кров Фаетону в лице, але, стлумивши гнів свій,
756] Він про наругу Епафа над ним сповіщає Клімену.
757] "Вразило, певно, тебе, моя мамо,— їй каже,-— що я ось,
758] Вільний, сміливий, змовчав! Це ганебно, що він мені в вічі
759] Міг те сказати, а я — не міг йому відсічі дати.
760] Тож, коли справді твій син із небесного кореня визрів,-
761] Дай тому доказ якийсь, порідни мене з батьківським небом!"
762] Мовивши, ніжно їй шию обняв і життям заклинає —
763] Власним своїм і Мероповим, шлюбною радістю сестер,-
764] Молить, щоб ясно засвідчила те, хто отець його справжній.
765] Годі судити нам, що розтривожило душу Клімени,-
766] Сина благання палкі, чи той наклеп,— та, знявши до неба
767] Руки обидві, звертаючи зір до блискучого сонця:
768] "Сяйвом світила цього, промінням славного, сину,
769] Я присягаюся,— каже,— тобі — воно ж бачить нас, чує —
770] Ось він, твій батько, поглянь! Це ж бо той, хто піклується світом,-
771] Сонячний Феб, і якщо це не так — хай сьогодні ж од мене
772] Гнівно відвернеться він, хай востаннє зрять мої очі!
773] Втім, до хоромів отецьких дійти вже не так тобі важко:
774] йтимеш на схід — наші землі стикаються там з його домом.
775] Тож, як охота,-— рушай і про все в нього сам порозпитуй".
776] Тут же схопивсь Фаетон, коли з уст материнських напутнє
777] Слово почув, і душею вже там він, у чистім ефірі.
778] Вже й ефіопів своїх він минув, і навиклих до спеки
779] Індів, а далі — вже й батьковий схід озирає сміливець. [31]
КНИГА ДРУГА
1] Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,
2] Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.
3] Верх його так і сліпив білиною слонової кості;
4] Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.
5] Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер
6] Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,
7] Світ круговий, а над ним — неозорого неба склепіння.
8] В хвилі пливкій — лазурові боги: там Трітон голосистий.
9] Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий
10] Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.
11] Далі — Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,
12] Ці — на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,
13] Декого — риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,
14] Все-таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.
15] На суходолі ж — і люди, й міста, і ліси, а в них — звірі,
16] Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.
17] Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.
18] В ньому — сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж — ліворуч.
19] Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,
20] Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський — сумнів ще має),
21] Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька
22] Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,
23] Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів
24] Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.
25] Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,
26] Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.
27] Там — і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,
28] Літо — за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,
29] Далі — забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,
30] Врешті — Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.
31] Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком
32] Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,-
33] "Що привело тебе,— каже,— сюди, до моєї палати, [32]
34] Люба дитино моя,— ти ж бо син таки мій, Фаетоне?"
35] Той йому в відповідь: "Світоче спільний великого світу,
36] Батьку мій, Фебе,— якщо дозволяєш себе йменувати
37] Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,-
38] Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався
39] Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!"
40] Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,
41] Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.
42] Сина обнявши, сказав: "Не такий ти, щоб я завагався
43] Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.
44] Та, щоб і ти не вагавсь,— я твоє найпалкіше бажання
45] Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,
46] Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!"
47] Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,
48] Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.
49] Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.
50] "Сину мій,— каже,— слова мої після такого прохання —
51] Це нерозважність сама. О, якби-то присягу зламати
52] Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!
53] Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,
54] Брати повіддя до рук — понад сили твої, ще не зрілі,
55] Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.
56] Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях
57] Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,
58] Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь-кому можна,
59] Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці
60] Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,
61] Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,
62] Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?
63] Спершу — дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні
64] Ледве долають її; посередині неба — найвища.
65] Лячно буває й мені, коли звідти скеровую погляд
66] На суходоли й моря — наче дух перехоплює в грудях.
67] Далі — дорога йде вниз, тут порив гальмувати потрібно.
68] Часто й Тетіс, назустріч мені посилаючи хвилю,
69] В страху буває, щоб я стрімголов не зваливсь у безодню.
70] Зваж і на те, що, всякчас обертаючись, небо кулясте
71] Втягує навіть високі зірки у кружляння шалене.
72] Мчу проти руху того, не корюсь течії супротивній,
73] Так і зринаю щомиті навстріч крутежу вихровому.
74] Став ти на повіз, скажім... ну а далі? Чи зможеш промчати
75] Всупереч ходу небес, чи долатимеш їх обертання?
76] Може, в уяві своїй ти гаї там розлогі побачиш,
77] Пишні оселі богів та святині, дарами багаті?
78] Там — небезпеки, там образи звірів на кожному кроці.
79] Хоч не зіб'єшся з путі й манівцями блукати не будеш,
80] Мусиш, проте, на Тельця, що рогами грозить, прямувати, [33]
81] На фессалійця Стрільця і на Лева, що вишкірив пащу;
82] На Скорпіона, що лапи криві розпрямлятиме грізно,
83] Й Рака, що клешні на тебе зніматиме з іншого боку.
84] Врешті, й до коней моїх запальних підступитись нелегко:
85] Бистрий раз по раз вогонь із грудей видихають крізь ніздрі,
86] В шалі на дибки стають — навіть я, напинаючи віжки,
87] Ледве що стримую їх, коли шию круту вигинають.
88] Отже, забудь про бажання своє, поки можна ще, сину,
89] Хай не караюсь, що сам тебе звів подарунком зі світу.
90] Впевнитись хочеш у тім, що з моєї ти зроджений крові,
91] Доказу певного ждеш? А той страх мій — хіба ж то не доказ?
92] Хто ж, як не батько, за сина тремтить? Зазирни мені в вічі,
93] Глянь на обличчя... А ще якби в груди мої ти на мить хоч
94] Зором сягнути здолав — хвилювання б моє там помітив.
95] Бачиш довколишній світ? З усього навкруги, чим багаті
96] Землі його, і повітря, й моря — вибирай, собі, сину,
97] Що до вподоби тобі — і, повір, не відмовлю ні в чому.
98] Тільки від того відмовсь одного, що не честю, а радше
99] Карою треба назвать... Хочеш кари собі, Фаетоне?
100] Годі вже шию мою обвивать, нетямущий, руками:
101] Дам тобі, що обіцяв, присягнувши на води стігійські,
102] Сумніви, сину, відкинь, побажай тільки щось розумніше".
103] Так умовляв юнака, Фаетон же стояв на своєму,
104] Слів його ніби й не чув, одного вимагав — колісниці.
105] Все перепробував Феб, і нарешті веде свого сина
106] До колісниці високої, витвору бога Вулкана.
107] Золотом сяяли дишель і вісь, золотились обіддя,
108] Спиці ж одна побіч одної сріблом ряхтіли промінно.
109] На хомутах, відбиваючи гранями Фебове сяйво,
110] Ряд самоцвітів палав, мерехтіли прозорі топази.
111] Поки те диво хоробрий юнак Фаетон оглядає,
112] Схід зарум'янився вмить. Од сну стрепенувшись, Аврора
113] Двері багряні палат, що трояндами встелені рясно,
114] Враз відчиняє. Зникають зірки: їх загони тремтливі
115] Люціфер гонить, останнім лишаючи варту небесну.
116] Бачить Тітан зарожевлений світ і ледве що видні
117] Зблідлого місяця кволі ріжки, що мов танули в небі,
118] Й Горам проворним велить рисаків запрягати негайно.
119] Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих
120] Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних
121] Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.
122] Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,
123] Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає
124] Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,
125] Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:
126] "Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить, '
127] Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй. [34]
128] Мчать без принуки вони, а от стримати їх — таки важко.
129] Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,-
130] Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами
131] Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний
132] Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.
133] Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.
134] Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,-
135] Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:
136] Вище промчиш — спалахнуть за тобою небесні оселі.
137] Нижче — то й землі згорять. Найбезпечніший шлях — серединний.
138] Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,
139] І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.
140] Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:
141] В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.
142] Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських
143] Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:
144] Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.
145] Віжки візьми-но до рук, а коли завагаєшся раптом,-
146] Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,
147] Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними
148] Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,
149] Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!"
150] Не помогли ті слова: вже юнак — на легкій колісниці
151] Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо
152] й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.
153] Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням-
154] Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;
155] Б ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.
156] Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває
157] Засуви всі — і сяйнула небес далина неозора.
158] Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,
159] Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,
160] Швидше біжать, аніж Еври-вітри, що війнули зі сходу.
161] Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,
162] Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.
163] Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу
164] Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,
165] Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,
166] Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.
167] Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,
168] Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.
169] Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,
170] Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати — не знає.
171] Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,
172] До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.
173] Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом [35]
174] Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,
175] Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.
176] Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,
177] Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.
178] Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,
179] Що простяглися внизу, так далеко-далеко,— й од жаху
180] Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,
181] І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.
182] Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій
183] Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином
184] Звався б охоче тепер.
750] З ним водночас шанував. Йому хистом був рівний і віком
751] Сонця син Фаетон. Перервавши якось на півслові
752] Горду хвальбу його: Феба, мов, син я, й тобі вже нізащо
753] Не поступлюсь — спалахнув Інахід: "Своїй матері сліпо
754] Вірячи, ти запишавсь, мовби дійсно він був твоїм батьком".
755] Вдарила кров Фаетону в лице, але, стлумивши гнів свій,
756] Він про наругу Епафа над ним сповіщає Клімену.
757] "Вразило, певно, тебе, моя мамо,— їй каже,-— що я ось,
758] Вільний, сміливий, змовчав! Це ганебно, що він мені в вічі
759] Міг те сказати, а я — не міг йому відсічі дати.
760] Тож, коли справді твій син із небесного кореня визрів,-
761] Дай тому доказ якийсь, порідни мене з батьківським небом!"
762] Мовивши, ніжно їй шию обняв і життям заклинає —
763] Власним своїм і Мероповим, шлюбною радістю сестер,-
764] Молить, щоб ясно засвідчила те, хто отець його справжній.
765] Годі судити нам, що розтривожило душу Клімени,-
766] Сина благання палкі, чи той наклеп,— та, знявши до неба
767] Руки обидві, звертаючи зір до блискучого сонця:
768] "Сяйвом світила цього, промінням славного, сину,
769] Я присягаюся,— каже,— тобі — воно ж бачить нас, чує —
770] Ось він, твій батько, поглянь! Це ж бо той, хто піклується світом,-
771] Сонячний Феб, і якщо це не так — хай сьогодні ж од мене
772] Гнівно відвернеться він, хай востаннє зрять мої очі!
773] Втім, до хоромів отецьких дійти вже не так тобі важко:
774] йтимеш на схід — наші землі стикаються там з його домом.
775] Тож, як охота,-— рушай і про все в нього сам порозпитуй".
776] Тут же схопивсь Фаетон, коли з уст материнських напутнє
777] Слово почув, і душею вже там він, у чистім ефірі.
778] Вже й ефіопів своїх він минув, і навиклих до спеки
779] Індів, а далі — вже й батьковий схід озирає сміливець. [31]
КНИГА ДРУГА
1] Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,
2] Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.
3] Верх його так і сліпив білиною слонової кості;
4] Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.
5] Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер
6] Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,
7] Світ круговий, а над ним — неозорого неба склепіння.
8] В хвилі пливкій — лазурові боги: там Трітон голосистий.
9] Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий
10] Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.
11] Далі — Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,
12] Ці — на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,
13] Декого — риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,
14] Все-таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.
15] На суходолі ж — і люди, й міста, і ліси, а в них — звірі,
16] Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.
17] Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.
18] В ньому — сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж — ліворуч.
19] Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,
20] Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський — сумнів ще має),
21] Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька
22] Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,
23] Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів
24] Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.
25] Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,
26] Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.
27] Там — і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,
28] Літо — за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,
29] Далі — забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,
30] Врешті — Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.
31] Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком
32] Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,-
33] "Що привело тебе,— каже,— сюди, до моєї палати, [32]
34] Люба дитино моя,— ти ж бо син таки мій, Фаетоне?"
35] Той йому в відповідь: "Світоче спільний великого світу,
36] Батьку мій, Фебе,— якщо дозволяєш себе йменувати
37] Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,-
38] Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався
39] Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!"
40] Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,
41] Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.
42] Сина обнявши, сказав: "Не такий ти, щоб я завагався
43] Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.
44] Та, щоб і ти не вагавсь,— я твоє найпалкіше бажання
45] Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,
46] Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!"
47] Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,
48] Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.
49] Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.
50] "Сину мій,— каже,— слова мої після такого прохання —
51] Це нерозважність сама. О, якби-то присягу зламати
52] Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!
53] Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,
54] Брати повіддя до рук — понад сили твої, ще не зрілі,
55] Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.
56] Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях
57] Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,
58] Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь-кому можна,
59] Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці
60] Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,
61] Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,
62] Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?
63] Спершу — дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні
64] Ледве долають її; посередині неба — найвища.
65] Лячно буває й мені, коли звідти скеровую погляд
66] На суходоли й моря — наче дух перехоплює в грудях.
67] Далі — дорога йде вниз, тут порив гальмувати потрібно.
68] Часто й Тетіс, назустріч мені посилаючи хвилю,
69] В страху буває, щоб я стрімголов не зваливсь у безодню.
70] Зваж і на те, що, всякчас обертаючись, небо кулясте
71] Втягує навіть високі зірки у кружляння шалене.
72] Мчу проти руху того, не корюсь течії супротивній,
73] Так і зринаю щомиті навстріч крутежу вихровому.
74] Став ти на повіз, скажім... ну а далі? Чи зможеш промчати
75] Всупереч ходу небес, чи долатимеш їх обертання?
76] Може, в уяві своїй ти гаї там розлогі побачиш,
77] Пишні оселі богів та святині, дарами багаті?
78] Там — небезпеки, там образи звірів на кожному кроці.
79] Хоч не зіб'єшся з путі й манівцями блукати не будеш,
80] Мусиш, проте, на Тельця, що рогами грозить, прямувати, [33]
81] На фессалійця Стрільця і на Лева, що вишкірив пащу;
82] На Скорпіона, що лапи криві розпрямлятиме грізно,
83] Й Рака, що клешні на тебе зніматиме з іншого боку.
84] Врешті, й до коней моїх запальних підступитись нелегко:
85] Бистрий раз по раз вогонь із грудей видихають крізь ніздрі,
86] В шалі на дибки стають — навіть я, напинаючи віжки,
87] Ледве що стримую їх, коли шию круту вигинають.
88] Отже, забудь про бажання своє, поки можна ще, сину,
89] Хай не караюсь, що сам тебе звів подарунком зі світу.
90] Впевнитись хочеш у тім, що з моєї ти зроджений крові,
91] Доказу певного ждеш? А той страх мій — хіба ж то не доказ?
92] Хто ж, як не батько, за сина тремтить? Зазирни мені в вічі,
93] Глянь на обличчя... А ще якби в груди мої ти на мить хоч
94] Зором сягнути здолав — хвилювання б моє там помітив.
95] Бачиш довколишній світ? З усього навкруги, чим багаті
96] Землі його, і повітря, й моря — вибирай, собі, сину,
97] Що до вподоби тобі — і, повір, не відмовлю ні в чому.
98] Тільки від того відмовсь одного, що не честю, а радше
99] Карою треба назвать... Хочеш кари собі, Фаетоне?
100] Годі вже шию мою обвивать, нетямущий, руками:
101] Дам тобі, що обіцяв, присягнувши на води стігійські,
102] Сумніви, сину, відкинь, побажай тільки щось розумніше".
103] Так умовляв юнака, Фаетон же стояв на своєму,
104] Слів його ніби й не чув, одного вимагав — колісниці.
105] Все перепробував Феб, і нарешті веде свого сина
106] До колісниці високої, витвору бога Вулкана.
107] Золотом сяяли дишель і вісь, золотились обіддя,
108] Спиці ж одна побіч одної сріблом ряхтіли промінно.
109] На хомутах, відбиваючи гранями Фебове сяйво,
110] Ряд самоцвітів палав, мерехтіли прозорі топази.
111] Поки те диво хоробрий юнак Фаетон оглядає,
112] Схід зарум'янився вмить. Од сну стрепенувшись, Аврора
113] Двері багряні палат, що трояндами встелені рясно,
114] Враз відчиняє. Зникають зірки: їх загони тремтливі
115] Люціфер гонить, останнім лишаючи варту небесну.
116] Бачить Тітан зарожевлений світ і ледве що видні
117] Зблідлого місяця кволі ріжки, що мов танули в небі,
118] Й Горам проворним велить рисаків запрягати негайно.
119] Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих
120] Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних
121] Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.
122] Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,
123] Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає
124] Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,
125] Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:
126] "Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить, '
127] Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй. [34]
128] Мчать без принуки вони, а от стримати їх — таки важко.
129] Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,-
130] Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами
131] Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний
132] Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.
133] Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.
134] Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,-
135] Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:
136] Вище промчиш — спалахнуть за тобою небесні оселі.
137] Нижче — то й землі згорять. Найбезпечніший шлях — серединний.
138] Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,
139] І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.
140] Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:
141] В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.
142] Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських
143] Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:
144] Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.
145] Віжки візьми-но до рук, а коли завагаєшся раптом,-
146] Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,
147] Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними
148] Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,
149] Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!"
150] Не помогли ті слова: вже юнак — на легкій колісниці
151] Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо
152] й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.
153] Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням-
154] Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;
155] Б ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.
156] Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває
157] Засуви всі — і сяйнула небес далина неозора.
158] Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,
159] Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,
160] Швидше біжать, аніж Еври-вітри, що війнули зі сходу.
161] Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,
162] Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.
163] Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу
164] Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,
165] Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,
166] Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.
167] Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,
168] Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.
169] Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,
170] Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати — не знає.
171] Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,
172] До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.
173] Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом [35]
174] Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,
175] Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.
176] Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,
177] Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.
178] Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,
179] Що простяглися внизу, так далеко-далеко,— й од жаху
180] Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,
181] І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.
182] Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій
183] Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином
184] Звався б охоче тепер.