Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 2

Це був високий молодик могутньої будови. Куртка на ньому тріщала по швах. Колишній член банди Піта Верні, він порушив заборону й поїхав до Чікаго на нове "діло". На жаль, його план зазнав невдачі. Вночі, відбиваючись, він підстрелив двох полісменів. Довелося накивати п'ятами. Богль дістався до Мексіки, де відчув себе у відносній безпеці. Ось уже шість місяців він допомагав Донові Анселю продавати індіанцям шарлатанські бальзами і мазі.

Ансель і Богль, здавалось, аж ніяк не пасували один до одного. Вони існували немов у різних вимірах. Богль мріяв про легке життя, про туго набитий гаманець і жінок. Після жвавого Чікаго Мексіка наганяла на нього сум. І їжа, і пилюка, і спека — все це викликало в нього відразу. Невеличка колонія багатих англійців і американців була для нього недосяжна. Навіть віскі не смакувало. Він ненавидів Мексіку такою ж лютою ненавистю, як і поліцію.

Ансель, навпаки, знаходив утіху в усьому. Йому сприяло те, що всюди знаходилися простаки, які вірили в дієвість його ліків. Отож він ладен був жити де завгодно.

До зустрічі з Боглем у нього часто виникали конфлікти з пацієнтами, тож у деяких місцях він навіть не насмілювався з'являтись. Але в компанії з колишнім охоронцем Піта Верні йому вже не страшна була лють ошуканих хворих, і виникла можливість безбоязно з'являтись у тубільних кварталах, що зажили лихої слави. Побачивши величезні Боглеві кулаки й відчувши пронизливий погляд його маленьких очиць, найзапальніші сперечальники негайно вгамовувались.

Шість місяців вони кочували з міста в місто. Вранці розфасовували свої ліки. Вдень збували їх легковірним людям. Ансель був мозком, а Богль м'язами підприємства.

Богль встановлював тент і рундук. Богль вишиковував пляшечки і коробочки рівними рядами. Богль бив у барабан, щоб привернути увагу перехожих. Барабан був його ідеєю, він певною мірою підвищував суму виручки.

Ансель посмоктував стареньку люльку і лишався під тентом доти, доки чув голосний шепіт компаньйона: "Зібралася вже ціла банда!" Тоді велично виходив з-під тенту і силою свого красномовства буквально брав у полон приголомшену публіку.

Потім Богль демонстрував могутні біцепси, якими він нібито завдячував таблеткам "Вірімен" доктора Анселя — три долари за коробочку з п'ятдесятьма таблетками. Нарешті, можна було подивитися на зображення жінки-кістяка, потім на зображення тієї самої жінки, але вже у вигляді королеви краси. Ця метаморфоза, що примушувала завмирати серця індіанців, звісно, відбулася лише завдяки таблеткам "Вінузін" доктора Анселя — два долари п'ятдесят центів за коробочку з двадцятьма п'ятьма таблетками.

Ансель і Богль віддавали перевагу Лоренцелло перед усіма іншими кав'ярнями міста. Там бувало досить мало американців, і після стомливої метушні центральних кварталів компаньйони проводили там спокійні вечори.

— Усі нишпорки давно про мене забули, — сказав Богль, переставляючи склянку. — Скоро вже рік. До того ж я правильно вчинив, стріляючи в тих мерзотників. Це було не вбивство, а проріджування лав поліції.

— Не мели дурниць, — повчально мовив Ансель. — У будь-якому разі нам там робити нічого. В Чікаго мої таблетки не потрібні.

Богль більше не слухав. Його очі так і вп'ялися в чарівну блондинку. Вона стояла біля входу до кав'ярні й озирала з висоти тераси патіо, наповнене людьми.

— Ні, ти глянь! — вигукнув він до Анселя. — Ти тільки подивись на неї!

— Справді дуже гарна. — В голосі Анселя звучав сумнів. — Надто гарна для тебе, мій хлопче. Коли такі, як вона, починають гладити тебе по голові, добряче пильнуй свого скальпа.

Ясне волосся дівчини, що спадало на плечі, в світлі ацетиленових світильників вилискувало міддю. На ній був білий костюм і блузка вишневого кольору.

— Найвродливіша дівчина в світі, і сама! — пробурмотів Богль хрипко. — Іди, запроси її, Доне, поки вона не підсіла до когось із тих поганих покручів!

І справді, два бездоганно вдягнені мексіканці уже пильно розглядали дівчину. Якийсь час вони тихо перемовлялися між собою, а тоді один з них підвівся. Богль рвучко повернувся до нього.

— Хвилинку, горобчику, — прогарчав він, дивлячись просто в очі мексіканцеві. — Залиш свої почуття при собі, як не хочеш копняка під зад. Я сам займуся цією мишкою! Отож краще не лізь, зрозумів?

Мексіканець кинув погляд на здоровила Богля й одразу ж скис. Ансель, побоюючись ускладнень, підвівся із заклопотаним виглядом.

— Спокійніше, — застеріг він. — Твоя запальність тебе занапастить.

— Клянуся, що переверну догори ногами весь шинок, якщо не приведеш сюди цю кралю!

Ансель знехотя скорився, побоюючись привернути увагу відвідувачів. Дівчина зустріла його привітною білозубою усмішкою.

— Панночко, — церемонно почав Ансель, — я дозволю собі спитати, чи не ждете ви когось? Тут не вельми підходяще місце для самотньої молодої дівчини.

— Ви кажете те саме, що й туристські проспекти, — сумовито відповіла вона, — але я відвідую цей заклад уже п'ять днів, і зі мною нічогісінько не сталося. Всі ці балачки, мабуть, звичайна вигадка.

— Насмілюся запропонувати вам згаяти час до побачення за нашим столиком.

— До побачення? Чому ви вважаєте, що я прийшла на побачення? Чи ви, дідусю, боїтеся за мене? Вважаєте, що я не здатна захистити себе?

У її заразливому грудному сміхові було щось таке зухвале, що збентежило навіть незворушного Дона Анселя.

— Перепрошую, — мовив він. — Я бачу, ви дуже сучасна дівчина. Мені лишається тільки побажати вам усього доброго.

— Навіщо ж так поспішати! Б'юсь об заклад, що ваш маленький приятель вмирає від бажання познайомитися зі мною… Чи в нього завжди така фізіономія?

З цими словами вона зійшла з тераси і попростувала до Богля. Ансель рушив за нею, знизуючи плечима. Що ж до Богля, то він був видимо приголомшений. Дівчина підійшла до їхнього столика, а він усе ще витріщався на неї, розтуливши рота.

— Можу запропонувати вам нитку з голкою, — сказала вона, спираючись на стіл тендітними засмаглими руками. Потім, помітивши його безтямний погляд і почувши розгублене "Що?", сіла й схрестила ноги. Поправила спідницю на колінах, обтягнутих шовком панчіх, і задумливо подивилася на Богля.

— Я сказала це тому, — пояснила вона, — що ви не встали. От і вирішила, що ви, мабуть, загубили ґудзика. Тепер я зрозуміла свою помилку. Ви можете ввести в оману тільки здаля. Поблизу не помилишся! Чікаго, та й годі. За кращих часів гралися в хлопавки, еге ж?

Богль знічено подивився на Анселя, якого ця ситуація вже почала потішати.

— Ти сам її вибрав, старий, — сказав Дон. — Урешті, це твоя ідея.

— Он як! Виходить, у нього бувають ідеї? А з першого погляду й не подумаєш. Хоча зовнішність у наші дні буває дуже оманлива.

— Еге, — видушив із себе геть знічений Ансель.

— Я б зарахувала вас до типів, у яких буває грижа, — провадила дівчина далі, анітрохи не бентежачись.

— Що вона хоче цим сказати? — розгублено простогнав Богль.

— Всього-на-всього те, що в період життя на деревах, за міоценової доби, людина, а точніше, предок людини, звівся на рівні. І водночас набув схильності до грижі. Мені цікаво знати, на якій стадії перебуваєте ви.

— Ну-ну! — пробурмотів Богль, люто викотивши очі. — Метка куріпочка! У Чікаго таких повно. Досить тільки притиснути таку, як вона починає репетувати, що її ґвалтують.

— Чоловіки притискають мене лише тоді, коли я сама цього хочу, містере…

— Сем Богль, — уривчасто кинув він, усе ще розгніваний.

— Гарне ім'я! Ваша матуся, отже, була місіс Богль?

— Само собою, хай йому біс!

— Ви самі винні, що приймаєте мене всерйоз, — лагідно зауважила дівчина. Тоді обернулася до Анселя. — Ну що ж, докторе дозвольте відрекомендувати вам мою найкращу подругу Майру Шамвей… Люба подруго, а це містер Богль.

— Геть схибнута! — мовив Богль і важко відкинувся в кріслі.

— Слухайте, Богль, — мовила вона суворо, — коли я сама падаю вам в обійми, це ще не означає, що ви маєте поводитись, як найпослідущий скнара. Запропонуйте мені що-небудь випити.

— Що вам замовити? — спитав розгублений Ансель.

— Зупинимось, мабуть, на віскі.

Ансель гукнув офіціанта і сказав дівчині:

— Тепер, коли ми познайомилися, ви, сподіваюсь, розповісте нам, що робите в цих краях?

Офіціант, що підійшов до них, як видно, вже знав Майру і приязно всміхнувся до неї.

Коли офіціант пішов, Майра відкрила срібний портсигар і закурила. Потім нахилилась і допитливо подивилася на обох чоловіків.

— Вас це справді цікавить? — запитала вона. — Гаразд, коли вже я скористалася вашою гостинністю, то розкрию свої маленькі секрети. Знайте, до вчорашнього дня я була спеціальною кореспонденткою "Чікаго ньюс". Мене щойно звільнили з роботи.

Офіціант приніс віскі. Всі троє почаркувались.

— За успіх, — запропонувала Майра. — Моя скромна особа не повинна цікавити таких чоловіків, як ви. Краще розкажіть, у чому суть вашого існування.

— Я знахар, — відповів Ансель, із задумливим виглядом соваючи склянку. — Багато років я віддав вивченню таємниці лікарських трав. Мені пощастило створити чимало чудодійних ліків. А Богль у мене за помічника.

— Ого! Це звучить фантастично! — у захваті вигукнула Майра, і Ансель аж здригнувся. — Що ж це за чудодійні ліки, коли не секрет?

— Ось, приміром, мої таблетки "Вірімен"… — нерішуче промовив Дон, дочувши у її голосі якийсь фальш. Але її захват видавався таким щирим, що він повів далі: — Якби ви бачили Богля до лікування, то не впізнали б його. Він був худим, кволим і геть пригніченим.

Вона повернулася до Богля і уважно оглянула його.

— Він, мабуть, вживав ваші таблетки жменями.

— А вам я міг би порекомендувати мої таблетки "Вінузін", — провадив Ансель. Він почухав перенісся і кинув побіжний погляд на Богля. — Саме вони принесли щастя дуже багатьом жінкам.

— Ви маєте на увазі, з погляду психології? — поцікавилась Майра.

— З погляду… чого? — здивувався Богль.

— І так, і ні, — відповів Ансель, не звертаючи на нього уваги. — Красиві лінії тіла ще ніколи не шкодили жодній жінці. Я завжди досягав дивовижних наслідків.

— Візьміть коробочку, рибонько, — запропонував Богль, нахиляючись до дівчини. — Справжній динаміт. І всього за два долари п'ятдесят центів.

Ансель вирішив нарешті втрутитись.

— Розумієш, Богль, те, що ти сказав, звучить нетактовно щодо міс Шамвей.