Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 5

— В її голосі вчулася гіркота. — Чудові люди.

Ті двоє ішли до нас мовчки, з видимо ворожими намірами.

— День добрий, — сказала Майра. — А я саме питала себе, чи не ви оце приїхали?

— Просто не віриться, — процідив здоровань.

— Познайомтеся — містер Росе Мілан. — Вона кивнула на мене. — Це — доктор Ансель. Погано вмитого добродія звуть Сем Богль.

— Сідайте, панове, — мовив я приязно.

Я ніяк не міг збагнути, чому в них такі похмурі обличчя.

Богль дихав так голосно, що було чути, певне, на другому боці площі. Він підступив до Майри.

— Та сядь ти, Бога ради, — попросила вона. — Мені важко задирати голову, щоб побачити твою фізіономію.

— Ти й своєї не впізнаєш, як не повернеш мені бабки.

— Удар під дихало, — мовила Майра, поглянувши на Анселя.

Той підібгав губи.

— Нічого забивати баки, — відрізав він. — Нам потрібні наші гроші, лялечко.

Я не знав, про що йдеться, але мені здалося, що двоє чоловіків проти однієї жінки — це вже занадто.

— Слухайте, ви, — сказав я їм. — Будьте чемніші або забирайтеся геть!

— Ти тільки послухай цього йолопа! — гримнув Богль, підходячи до мене. — Заткай свою пащеку, а то я відірву тобі лапу й заткну в горлянку!

Він замахнувся, але Ансель встиг перехопити його руку.

— Не квапся, Семе. Цілком можливо, що він не знає, в чому річ.

— Ти хочеш сказати, ще один попався на гачок? — спитав Богль, з підозрою дивлячись на мене.

— Чом би й ні? Цей хлопець видається мені цілком порядним.

Я подякував йому.

— Не знаю, про що ви говорите, та якщо зможу хоч чимось бути вам корисним, розраховуйте на мене. — Потім я звернувся до Майри, яка уважно слухала — Вам знайомі ці добродії?

— Ми познайомилися в кав'ярні, і наше знайомство тривало досить довго, щоб устигнути сказати одне одному "Привіт" і "До побачення".

— Ото наші грошики й сказали нам "До побачення", — похмуро кинув Богль.

Він тримався страшенно брутально, і я не міг цього стерпіти.

— Ви смієте звинувачувати цю дівчину в крадіжці? — скипів я.

Мені ледве вдалося підхопитись. Богль ринув до мене, мов лавина.

— Гаразд! — ревнув він, показуючи жовті від тютюну зуби. — Зараз я тобі все розтлумачу.

Якщо тверезо помислити, то я навряд чи міг би допомогти Майрі кулаками. Марна річ кидатися на типа, який удвічі більший від тебе. Я завжди був противником таких двобоїв.

— Ой, ой! — захрипів я. — Мене, здається, починає трясти!

— Що таке? — здивувався Богль, спостерігаючи, як я тіпаюсь і тупцяю на місці, високо підкидаючи коліна.

— Кепські мої справи, друже! — сказав я, а тоді, звертаючись до Майри, спитав — З вами теж таке трапляється?

— Ще б пак, щоразу, як надіну щось рожеве. Сама не своя роблюся від цього кольору.

Нерви в Богля не витримали. Він пожбурив капелюха на підлогу й вибухнув прокльонами.

— Заспокойтеся, Богль, — сказав Ансель. — Не варто так гарячкувати.

— Мої бабки! Мені потрібні мої бабки! — горлав Богль, підбиваючи ногою капелюха. — Під три чорти балачки! Коли я закінчу з цією кицькою, вона буде придатна тільки на смітник!

Ансель підійшов до столика.

— Ми не маємо вагомих доказів, що гроші взяла саме вона. Але підозри наші небезпідставні.

Я подивився на Майру. І аж тепер до мене дійшло! Ну звісно, обікрала їх саме вона! Брудна історія. І може скінчитися дуже драматично, якщо ці жеребці не заспокояться. Однак, незважаючи на свій здогад, я був у захваті від самовладання дівчини.

— Докази!.. — пробурчав Богль. — Хто-хто, а я їх дістану, навіть якщо доведеться вивернути кицьку навиворіт!

— У чім річ? — раптом запитала Майра. — Що все це означає?

— Ми маємо підстави вважати, що ви нас обікрали, — сказав Ансель, не зводячи очей з дівчини. — У нас були при собі сякі-такі гроші. Зразу ж після того, як ви пішли, ми виявили, що вони зникли. Нам важко повірити у вашу непричетність.

— Годі теліпати язиком! — гримнув Богль. — Якщо не повернеш гроші, трястиму тебе доти, доки вони самі не вискочать. А якщо цей бевзь знову почне свої штуки, то доведеться зішкрібати його зі стіни!

Я не любитель гострих відчуттів, отож не мав і найменшого бажання перетворитись на кашу.

— Майро, — твердо промовив я. — Треба повернути гроші цим добродіям. Скажіть, що ви пожартували, і вони посміються разом з нами.

Якусь мить Майра вагалася, потім витягла з-за панчохи пачку й пожбурила на стіл.

— Нате! — гнівно вигукнула вона. — Варіть і далі своє зілля! Труїть дурнів!

Ансель узяв гроші й перелічив. Сім доларів він повернув Боглеві, решту сховав у гаманець.

Одержавши назад свої гроші, він видимо подобрішав.

— А тепер, панночко, — звернувся він до Майри, — я хотів би з вами поговорити. Ви чудово нас розіграли. Ваша моральність гідна жалю, але ваш талант викликає захват. Неабиякий талант.

Майра все ще супилась.

— Іди порипи в іншому місці, старий шкарбан, — буркнула вона і відвернулась.

Ансель начебто засмутився.

— А ви хто? — спитав він, перехоплюючи мій погляд.

— Росе Мілан, "Нью-Йорк рекордер".

— О, одна з найбільших наших газет! Радий з вами познайомитись, містере Мілан. Дуже шкодую, що зустріч відбулася за таких обставин.

— Не беріть це так близько до серця. У міс Шамвей дуже швидко змінюється настрій. Я певен, ви ще зможете оцінити її належним чином.

— Невже ми дозволимо їй піти просто так? — здивовано спитав Богль.

Майра повернулася до нього.

— А ти помовч, ведмедю товстовухий! Зооцирк — ось де тобі місце! Могли б показувати парний номер разом із цим старим опудалом!

— Ти чув? — спитав Богль, набундючившись від злості.

— Постривай хвилинку, будь ласка, — сказав Ансель, перешкоджаючи йому встати. — Весь цей галас ні до чого не приведе. Слухайте, панночко, я міг би дуже легко засадити вас до в'язниці. Одначе є інший варіант. Я хочу сказати, що ми могли б співробітничати.

— Як це?

— У вас дуже спритні пальці. Ви, без сумніву, вмієте не тільки нишпорити в кишенях.

— То й що? — недовірливо спитала Майра.

— Вибирайте, голубонько, щось одне: або ми забуваємо наші незгоди з метою взаєморозуміння, або я вважаю себе зобов'язаним передати вас до рук поліції. З Боглем я домовлюся.

— Оце вже понад програму, — сказала Майра, із зневагою поглянувши на Богля. — Треба бути дуже невибагливою, щоб весь час бачити перед очима гарбуз замість обличчя.

Богль аж очі заплющив. Він стримувався з останніх сил.

— Ні, ти таки дограєшся!.. — мовив він захриплим голосом.

— Годі, Богль! — рішуче урвав його Ансель. І, повернувшись до Майри, промовив: — Не треба дратуватись. Ви будете розважливою чи ні?

— Чом ні? — У її очах зблиснув лихий вогник. — Хочете знати, що я вмію робити? Подивимось, чи посміє ще колись замахнутися на мене цей молодець Сем!

Майра підскочила до Богля й потягла з його лівого вуха рожеву стрічку. Вона встигла витягти кілька метрів, перш ніж Богль нажахано відсахнувся.

— Ну й ну, любий мій, — сказав я йому. — Хто б міг подумати!

— Це все вийшло з мене? — пробурмотів Богль.

— А я ж бо думала, що в нього порожня голова, — сумовито мовила Майра. Потім звернулася до Богля: — Мушу сказати, що вона чудово замінює тобі шафу! Тирсу я з неї не витрушуватиму, боюся, що розпадеться на шматки. Але можу звільнити тебе бодай від оцього.

З цими словами вона видобула в нього з другого вуха велику кулю. Богль здригнувся, відскочив і заходився колупати у вухах.

— Не бійся, — сказав Ансель, — це всього лише фокус. — Панночка — чудова фокусниця. — Він обернувся до Майри. — Вправна робота!

— Дитячі забавки, — знизала плечима дівчина. — Якби я мала сякий-такий реквізит, то б показала вам куди цікавіші штуки.

Богль заспокоївся.

— Вам слід повправлятися вдвох, — запропонував я Майрі. — У вас чудово вийде. Богль славний хлопець і, звичайно, мріє лишитися з вами наодинці. А ми з Доном тим часом побалакаємо.

— Дякую! — відрубала Майра. — Я віддаю перевагу епідемії холери. Я поділяв її думку, але визнав за краще промовчати.

Богль нахилився до неї і сказав упівголоса:

— Може, ти віддаси перевагу копняку в одне місце?

— Годі! — роздратовано урвав товариша Ансель. — Панночко, ви навмисне дратуєте його. Це робиться нестерпним.

— Пробач, татусю. Я більше не буду, — зі сміхом відповіла Майра і поплескала його по плечу.

Ансель подивився на неї з раптовою підозрою.

— Не думайте, панночко, — сказав він сухо, — що ми дамо обдурити себе ще раз у такий спосіб.

— Гаразд, гаразд, Доне, — озвався я. — Ви теж заспокойтесь і розкажіть нам те, що збиралися.

— Та я ж і сам цього хочу, — ображено зауважив Дон.

— Ти чуєш? — сказав я Боглю. — Заспокойся, друзяко.

— Атож, — підтакнула Майра. — Нехай тримає язика за зубами. Сторопілий Богль зіщулився в кутку.

— Кажіть, Доне, — промовив я швидко, не чекаючи, поки Богль отямиться.

— Мені потрібна вся ваша увага, — попередив Дон стомленим голосом. — Щоб ви знали, в Мексіці існувало колись таємне товариство, члени якого називали себе "нагуаліс". То були чаклуни, які мали владу над племенем майя. Тепер вони майже зникли. Одначе кілька чоловік іще живі. Їхнє село за триста двадцять кілометрів звідси.

— Я дещо чув про це, — озвавсь я. — Кажуть, нібито вони вміли викликати дощ і перетворюватись на тварин. Невже ви вірите в такі дурниці?

Ансель похитав головою.

— Звісно, що ні. Я маю підозру, що вони знали якісь окультні науки. Можливо, вміли викликати гіпнотичний стан і навіть левітувати. Але що мене особливо цікавить, то це їхні лікувальні трави. Ви чули коли-небудь слово "теопталі"?

Я похитав головою.

— Що це? Якийсь трунок?

— Це засіб проти укусу змій.

Богль усе ще лишався на своєму місці. На його обличчі застиг ідіотський вираз. Оскільки він мовчав, на нього перестали звертати увагу.

— Цей засіб надійний?

— Слухайте, молодий чоловіче, я бачив людей, які вмирали від зміїних укусів. Це видовище не для слабкодухих. Але в тому селі мені довелося спостерігати, як чаклуни дозволяли кусати себе гадюці, змащували місце укусу маззю і враз одужували.

— Перед показом вони видаляли отруту, — скептично зауважив я.

Ансель заперечливо похитав головою.

— Ні, я мав змогу пильно простежити за їхніми діями. Вони чудово дають раду гримучим зміям, і скорпіонам, і гадюкам. "Теопталі" за лічені хвилини зцілює від будь-яких укусів.

— Припустимо. А яка з цього користь нам?

— Я хотів би витягти в індіанців рецепт мазі і думаю, що панночка могла б мені допомогти в цьому.

Майра здивовано звела брови.

— Оце новина! У нього від посиленої роботи мозку навіть капелюх на голові піднімається.