Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 22

Я хочу підкласти оці два манекени в ліжко мого приятеля. У нього, розумієте, ревнива дружина, і коли вона побачить… Ви розумієте?

Отак мелючи язиком, я взяв манекен і відгорнув край простирадла, показуючи фараонові обличчя з пап'є-маше.

— Як справжня, еге ж?

Фараон мав трохи отетерілий вигляд.

— І ви збираєтесь підсунути манекен у чиєсь ліжко? — спитав він здивовано.

— Навіть більше! Я підкладу в ліжко обидва ці манекени!

Нарешті до нього дійшло. Рідко трапляється побачити чоловіка, який умів би так щиро веселитися. Він мало не луснув зо сміху. Я теж щосили напружував м'язи обличчя, щоб мати веселіший вигляд, але в голові моїй невпинно билася думка про те, що Лідія ось-ось може очуняти.

— Поможіть мені, — попросив я фараона і показав на манекен, — Якщо вас не дуже обтяжить, донесіть до таксі. Коли водій побачить, що все відбувається в присутності охоронця закону, то не запідозрить нічого поганого. Сподіваюсь, я можу бути спокійний за даму? Ви не скористаєтесь її беззахисним станом?

Мої слова викликали у фараона новий напад веселощів. Він узяв манекен і, похитуючись від сміху, поніс його до машини.

Я підняв Лідію, і саме в цю критичну мить вона ворухнулася. Від страху в мене аж спина змокла, проте відступати вже було нікуди. Я рушив уперед і наздогнав свого помічника біля машини. Там я віддав йому п'ятірку і повантажився в таксі.

— Сорок четверта Західна, — голосно сказав я водієві, щоб фараон почув адресу, за якою я не збирався їхати. — І газуй чимдуж!..

Розділ п'ятнадцятий

Побачивши мене, управитель анітрохи не здивувався.

— Заходьте, сер, — запросив він, відступаючи вбік.

— Пеппі у себе? — спитав я, жбурляючи капелюх на стіл червоного дерева.

— Містер Крюгер у себе, сер. І чекає на вас.

— Чудово, — самовпевнено кинув я, поправляючи краватку.

— Сподіваюся, з міс Брандт усе гаразд, сер? — поцікавився управитель дуже чемно. Обличчя його лишалося незворушним.

— Наскільки мені відомо, так. Але сучасні жінки такі мінливі. Краще сказати так: коли я бачив її востаннє, з нею все було гаразд.

На мить витримка зрадила управителя, і він метнув на мене похмурий погляд.

— Міс Брандт завжди дуже добра до мене, — сказав він, ніби виправдовуючи свою цікавість.

— Приємно це чути. Колись, як випаде вільна хвилина, повідаєте про своє інтимне життя. Воно, мабуть, сповнене палких пристрастей.

— Ви дуже люб'язні, сер.

Та в погляді його виразно читалося кровожерливе бажання випатрати люб'язного гостя. Він провів мене на другий поверх, до бібліотеки.

— Містер Крюгер не примусить вас довго чекати.

— Нехай не дуже чепуриться перед зустріччю. Шнурки прасувати не треба, і зуби чистити не обов'язково.

— Гаразд, сер.

Управитель нечутно вийшов і обережно причинив двері. Пеппі й справді не примусив довго себе чекати.

Він з'явився на порозі і втупив у мене свій просто-таки орлиний погляд. Я з сумом завважив, що сьогодні подобаюсь йому куди менше, ніж за першої нашої зустрічі.

— О, хто до нас прийшов! — проспівав я, милуючись його костюмом. — Який же ви стали денді!

Пеппі не підтримав мого тону. Його запитання було сухе й діловите.

— Де вона?

— Саме про це я й хотів запитати.

Початок непоганий. Лідію тут цінують. Он як розхвилювались і управитель, і сам господар.

Пеппі із свистом втягнув повітря крізь зціплені зуби. Він тримав себе в руках з видимим зусиллям.

— Я кажу про міс Брандт. Де вона?

— А я кажу про міс Шамвей. Слухайте, Пеппі. Будемо грати на рівних. Ви мені повертаєте Майру, а я вам — Лідію.

— Гаразд, — сказав він і раптом усміхнувся. — Шельма ви, Мілане, ось що я вам скажу, справжній шельма. — Він сів, добродушно позираючи на мене. — Ви ризикували розсердити мене. Проте, гадаю, є змога домовитись.

— Будемо сподіватись.

Поведінка Пеппі викликала у мене підозру.

— Ви не заподіяли їй нічого лихого? — У його голосі виразно вчувався неспокій.

Я не підпадаю під поганий вплив, отож до насильства не схильний. Чекаю ваших пропозицій.

Крюгер пильно розглядав свої нігті й мовчав.

— Ви гірко ображаєте своїми натяками невинну людину. Але ви не відповіли на моє запитання.

— Марно час гаємо. Мені потрібна Майра, вам — Лідія. Згодні зробити обмін?

— Якби Майра Шамвей була в мене, я б відповів "так". На жаль, вона втекла.

Я не вірив жодному його слову.

— Боюся, що Лідія теж утекла.

— Чи не заявити мені в поліцію? — У Пеппі нервово сіпнулася повіка.

Ну й облудник! Щоб Пеппі звернувся до поліції було так само вірогідно, як дружній візит кролика до удава.

— Чом би й ні, — погодився я, прикурюючи. — Це добра думка. Зателефонуйте до поліції. Вони залюбки до вас приїдуть.

— Припустімо, що ви знайдете міс Шамвей. Що далі? Її ж розшукує поліція!

— Я подумаю над тим, що робити далі, коли ви мені її повернете. Слухайте, Пеппі, я починаю втрачати терпець.

Відчинилися двері, і на порозі з'явилась… міс Брандт. Всередині у мене все обірвалось, одначе я спромігся усміхнутись до неї. Мені видимо не щастило.

— Привіт, голубонько! А ми щойно про вас балакали.

Вигляд вона мала страшенно розлючений.

Пеппі здивувався не менше від мене. Він узяв дівчину за руку і дивився так, ніби не вірив своїм очам.

— Що з тобою сталося?

Та вона відштовхнула шефа й порвалася просто до мене. Я застережливо підняв руку.

— Спокійно, кицю. Не напружуйтеся, а то лусне бюстгальтер. Згадайте, що ви дама, не поводьтесь, як вуличний хуліган.

У відповідь майнув елегантний черевичок, і його носак двигонув мене в ногу. Від болю в гомілці у мене потемніло в очах. Проте зарепетувала чомусь вона:

— Ах ти ж мерзотник! Тепер я з тебе шкуру здеру!

Вона знову намірилася дати мені копняка. Та я встиг перехопити її ногу і різко рвонув на себе. Лідія гепнула на підлогу так, що аж люстра захиталася.

Вона сиділа, часто кліпаючи, губи її побіліли від злості.

Тієї миті, коли я випростався, мене так сильно шарпнули за плече, що я, мов фігурист, виписав півколо. У завершальній частині піруету я наразився на кулак, який відкинув мене до столу. Я повалився, тягнучи за собою стілець.

Побачивши типа, який мене збив, я криво посміхнувся. Він складався, здавалося, із самих м'язів. Фізіономія — страшніша не присниться і в кошмарному сні.

— Я бачу, тут вирішили розбити мене на складові частини.

Здоровило приготувався до нового удару. Але тут втрутився Пеппі.

— Хвилинку. Поки він іще здатен говорити, я хочу перемовитися з ним кількома словами.

Він допоміг підвестися Лідії і силоміць утримав її від дальших бойових дій.

— Стривай! Спершу розкажи, що сталося.

Її прорвало, неначе ветху греблю. Вона поскаржилася, що я забрав у неї револьвер і примусив поїхати з собою. Далі йшла оповідь про ув'язнення страдниці в якомусь занедбаному складі, звідки її визволив якийсь волоцюга.

Під час усього того монологу Лідія так і шмагала мене палючими поглядами. Закінчивши основну частину своєї звинувачувальної промови, вона ступила до мене, видимо прагнучи крові. Пеппі знову перехопив її.

— Іди, — сказав він тихо, але твердо. — Нема чого так кип'ятитися, ти ж навіть не поранена. Я хочу поговорити з цим типом. Потім, якщо не передумаєш, віддам його тобі на поталу.

Виходячи з кімнати, краля кинула на мене погляд, від якого міг би понести кінь.

— Лу, — так само тихо звернувся Пеппі до громила. — Для початку з нього досить. Але пильнуй за ним, і якщо він почне робити дурниці, то…

— Гаразд, гаразд… За мене не турбуйся. Я волію вести мирні переговори. Така у мене вдача.

Пеппі взяв сигарету, закурив. Він усе робив неквапом, ніби зумисне, щоб дати мені відчути всю глибину моєї поразки.

— Не такий ви вже й спритник, як про вас кажуть, — не без єхидства зауважив Пеппі.

— Еге ж, дав маху. Не врахував здібностей вашої вихованки.

— Бачте, як усе змінилося, — і далі ятрив мені душу Пеппі. Тоді пустив струмінь диму просто мені в обличчя. — Тепер можна й погомоніти. Признаюсь, лялечка Шамвей справді в моїх руках.

Я дивився на нього з відразою.

— Он ви який меткий! Друга теж у вас, як я гадаю?

— Ви маєте на увазі Аріам? — з усміхом запитав Пеппі.

— То отак вона себе називає?

— А чом би й ні? Майра навпаки. Непогано придумано?

— Майра навпаки?

— Авжеж! Зовсім навпаки! З усіх поглядів. Якщо ваша подружка Майра — чистий ангел, то ця…

— Моя подружка? — сказав я, прикидаючись здивованим.

— Саме так… Інакше я й старатися не став би. Ви зможете вийти звідси тільки тоді, коли цього захочу я. Я можу спочатку познайомити вас із деякими обставинами, деякими деталями… Вам буде цікаво. А потім перейдемо до справ.

— Ну-ну! — кинув я невимушено. — Мені втрачати нічого.

Я був по-справжньому зацікавлений. У цій справі ще лишалися білі плями, і якщо Пеппі збирається повідати про них, то тим краще!

— Ансель мав слушність. Дівчат справді дві, — сказав Пеппі, щиглем скидаючи попіл у порожній камін.

— Те, що ви кажете, надзвичайно цікаве, — з гіркотою промовив я. — Даремно один з моїх колег зауважив колись, що у вашому казанку менше розуму, ніж у його мізинці. Він помилився. Трохи більше.

— Врізати йому? — недбало спитав Лу, стискаючи здоровенний кулак.

Пеппі похитав головою.

— Поки що ні. Може, трохи згодом. — І звернувся до мене: — Ви питали мене про Келлі?

Я кивнув.

Пеппі всміхнувся, вочевидь дуже задоволений собою.

— Під час нашої першої зустрічі я промовчав про Келлі. І правильно зробив. Ви тоді ще не дозріли до цього. Саме Келлі втаємничив мене в ту історію і хотів з моєю допомогою наколоти бідолашну дівчинку на двадцять п'ять косих. Але мене такий дріб'язок не цікавить. І татуся він відстрашив, коли той потягся за грішми. А от мордочка донечки мені запам'яталася, ще з газети. Тому й опинилась вона в мене і… розповіла про свої пригоди в Мексіці. — Ті спогади видимо схвилювали Пеппі. Він пройшовся по кімнаті, помовчав. — Ну от… Спершу я їй не повірив. Але потім вона мене переконала. Своєрідне дівчисько. Неможливо передбачити її вчинки. З вашим дружком вона, мабуть, трохи поквапилася, але для мене й такий варіант годиться.

Я не втримався і перебив його:

— Мені здається, що тут уже і я маю вступити в гру.

Пеппі кивнув.

— Ми вирішили, щоб Аріам видала себе за вашу подружку і переконала працювати з Андаскою. Ви повідомили мене, що зустріч призначено у Манетті. Цього було досить.