Місто Сонця - Сторінка 6

До складу цієї Ради входять усі, кому виповнився двадцять один рік і більше.

Варто зазначити, що в їхніх арсеналах зберігається всілякого роду зброя, яку часто випробовують під час військових навчань. На зовнішніх стінах міста розміщені в достатній кількості бомбарди, біля них стоїть напоготові обслуга. Мають вони також іншу новітню зброю, наприклад, гармати, які доставляються на поле бою возами. Усе інше спорядження й харчі перевозять на мулах, ослах та підводах. Коли стоять табором у відкритому полі, всередині розміщують обоз, гармати, вози, драбини й облогові машини. Б'ються солярії довго й запекло, потім їхні загони відступають, кожний під свій прапор. Введені в оману вороги переслідують їх, гадаючи, що ті готуються до втечі. Тоді військо соляріїв розступається праворуч і ліворуч, їхній командувач дає артилерії наказ стріляти розжареними ядрами, а потім, передихнувши, з новим завзяттям і з новими силами вони атакують розгубленого ворога. Воєнних хитрощів їм не позичати. Своїми воєнними підступами і машинами солярії перевершують усі народи. Отаборюються вони за римським зразком: ставлять намети й окопуються валом і ровом з неймовірною швидкістю. Керують цими роботами, воєнними машинами і гарматами особливі начальники, а лопатою й сокирою вміє орудувати кожен вояк. П'ять, вісім або й десять воєначальників складають військову раду, до якої обираються найдосвідченіші у вмінні шикувати бойовий стрій і найбільш обізнані з військовими хитрощами. Вони дають накази своїм загонам, відповідно до погоджених на нараді рішень. Є в них звичай брати з собою кінний загін озброєних хлопців, щоб вони привчалися до війни і звикали, як вовченята й левенята, до вигляду крові. У скрутну хвилину їх відводять у безпечне місце разом з озброєними жінками, яких багато при війську. А після битви ці жінки і хлопці доглядають воїнів, перев'язують рани, услуговують їм, підбадьорюють лагідними словами і пестощами. Дивне диво, чого домагаються вони такою поведінкою! Воїни, щоб показати свою хоробрість жінкам і дітям, вершать геройські подвиги. Так любов робить їх переможцями. Той, хто при штурмі першим видерся на мур ворожого міста, одержує після битви від жінок і хлопців почесний вінок з трави при лунких вигуках війська; того, хто врятував життя товаришу по зброї, нагороджують вінком з дубового листя 53; хто умертвив тирана, той дарує храмові зброю, зняту з убитого, і одержує від О наймення, яке відповідає його подвигу. Багатьох відзначають для заохочення іншими вінками.

Вершники озброєні списом і двома прив'язаними до чепрака пістолями з гартованої сталі, дещо звуженими при дулі, завдяки чому кулі з них пробивають наскрізь будь-який залізний панцир. Окрім цього, вони мають меч і кинджал. Інші вершники, важкоозброєні, послуговуються залізними здоровенними палицями. Річ у тім, що коли ні меч, ні пістоль не можуть пробити залізну зброю ворога, тоді вони вдаються до цих палиць: кидаються на супротивника, як Ахілл на Кікна 54, замахуються й звалюють його на землю. До палиці причеплені два ланцюги завдовжки в шість п'ядей з залізними кулями на кінцях. Закинуті на ворога, ці ланцюги оповиваються навколо шиї, немов зашморг, скидають супротивника з коня, і він розпластується долі.

Секрет, як правити конем за допомогою ніг

Для того, щоб зручніше послуговуватися цими палицями, вершники правлять поводами коней не руками, а ногами. Робиться це в такий спосіб. Поводи перехрещуються на чепраку сідла, і кінці їх прикріплені пряжками не до ніг, а до стремен. Стремена ж мають з зовнішнього боку залізні кулі, а всередині — трикутник. Отож, натискаючи навперемінно ногами трикутник, вершник приводить його в рух, а той у свою чергу змушує обертатись кулі, прикріплені пряжками до стременного ременя. Завдяки цьому вершник з неймовірною швидкістю натягає або відпускає уздечку, рухом правої ноги повертає коня наліво, а лівою скеровує праворуч 55. До цього не додумалися навіть татари. Вони, щоправда, правлять поводами за допомогою ніг, але не вміють їх ні скручувати, ні натягувати, ні відпускати, як то роблять солярії за допомогою прикріпленого до стремен блока.

Битву починає легка кіннота прицільним вогнем з аркебуз, потім ідуть в атаку загони списників, насамкінець вступають у бій пращники. Вони тут у високій ціні й діють у такому порядку, в якому чергуються нитки в основі тканини: одні виступають уперед, інші тим часом відходять назад, і так далі навперемінно. Велику силу являють собою загони воїнів, озброєні довгими списами. Завершується битва боєм мечоносців. Після закінчення війни влаштовуються тріумфи за звичаєм римлян, навіть гучніші, правляться подячні молебні богу; тоді приходить у храм воєначальник, а поет чи історик, який був із ним у поході, як тут прийнято, розповідає про його успіхи, а також про невдачі. Верховний правитель нагороджує воєначальника лавровим вінком, а найхоробрішим воїнам вручають почесні подарунки і на багато днів звільняють від громадських обов'язків. Останнє не дає їм великого задоволення, бо солярії не звикли ледарювати і тому самохіть допомагають у роботі друзям. І навпаки, переможених з власної вини або тих, хто випустив з рук перемогу, оцінюють з неприхованою зневагою. А хто перший кинувся тікати з поля бою, той може уникнути смерті тільки тоді, коли все військо поклопочеться за нього і окремі воїни візьмуть на себе частину його покарання. Але така поблажливість виявляється вкрай рідко і лише тоді, коли існують пом'якшувальні обставини. Того, хто не врятував товариша зі свого загону чи воїна союзників, шмагають різками; того, хто не виконав наказу, кидають у яму на розтерзання диким звірам; при цьому дають йому палицю, і якщо він подужає левів і ведмедів, які там сидять (а це майже неможливо), його помилують.

У підкорених містах або тих, що здались добровільно, все майно негайно переходить у спільне користування, солярії ставлять там свій гарнізон, присилають своїх службовців, городяни поступово засвоюють звичаї Міста Сонця — спільної для всіх столиці. Потім посилають своїх дітей на безкоштовне навчання.

Про розвідників та їхнього керівника, про організацію варти і розпорядок її роботи та про інші подробиці укладу життя в самому місті і поза його межами розповідати було б надто довго. Зрештою, ти сам можеш усе це собі уявити. На ту чи іншу посаду обирають уже з дитинства, враховуючи природні нахили й розташування зірок, яке вивчають при народженні дитини. Через те кожний у них, працюючи згідно з природженими уподобаннями, виконує свої обов'язки сумлінно й радо, тому що вони людям до душі. Те саме можна сказати про військову службу та інші громадські обов'язки.

Місто охороняється вдень і вночі вартою, розставленою біля чотирьох брам і на зовнішніх укріпленнях сьомого пояса, на бастіонах, вежах і внутрішніх валах. Вдень вартують жінки, вночі — чоловіки. Це запроваджено з тією метою, щоб люди не захиріли від бездіяльності й завжди були напоготові в разі непередбачених подій. Озброєних вартових розводять під барабан і музику, коли сонце стоїть на вечірнім прузі.

Солярії залюбки полюють, вважаючи, що полювання — це прообраз війни; з нагоди свят влаштовуються на деяких майданах піші та кінні ігри; потім люди насолоджуються музикою тощо. Охоче прощають своїм ворогам провини й образи, а після перемоги роблять їм добро. Якщо постановили зруйнувати мури ворожого міста чи стратити декого з ворогів, то роблять це звичайно в день перемоги над ворогом. А далі до ворогів ставляться з незмінною доброзичливістю, бо мета війни, на їхню думку, полягає не в тому, щоб вигубити ворога дощенту, а щоб його морально вдосконалити. Коли між двома соляріями виникне сварка внаслідок образи чи з якоїсь іншої причини (а сперечаються вони між собою майже виключно у справах честі), то правитель і підпорядкований йому начальник карають винного тайкома, якщо образа була фізична й заподіяна у пориві гніву; у випадку словесної образи рішення відкладається до війни, бо гнів, як вони кажуть, слід вивергати на ворога. Хто в бою відзначиться більшою хоробрістю, за тим визнають правоту, а його противнику доводиться миритися з таким рішенням. Кара встановлюється згідно з засадами справедливості. Дуелі в них заборонені 56. Хто твердить, що правда на його боці, повинен довести це на війні, яку веде держава, а не в поєдинку.

Ч е р н е ц ь

Це дуже мудре правило. Інакше серед них могли б виникнути різні угруповання, що завдали б шкоди країні, призводячи до міжусобної війни, а це, в свою чергу, викликало б появу тирана, як це було в Римі й Афінах. Тепер розкажи, коли твоя ласка, що звичайно роблять солярії, якими вони займаються справами?

Г е н у е з е ц ь

Про види праці

Ти вже, мабуть, чув, що всі вони повинні бути вмілими воїнами, обробляти землю, вирощувати худобу. Кожний громадянин зобов'язаний оволодіти цими заняттями, котрі, на їхній погляд, є найпочеснішими. Що більшою кількістю ремесел і мистецтв хтось володіє, то більшу йому виявляють повагу. Так у них уже заведено, що братися до якогось діла дозволяють тому, в кого помітять більші до нього здібності. Найважчі ремесла, як ковальство, мурування тощо, користуються особливою пошаною. Ніхто не цурається їх, тим паче, що нахил до них виявляється від народження. При такому розподілі праці кожний має змогу присвятити себе ділу, яке не тільки не шкодить його здоров'ю, а, навпаки, зміцнює його. Легшими ремеслами займаються жінки. Всі повинні вміти плавати; з цією метою споруджено басейни за містом і в самому місті поблизу водограїв. Торгівля в соляріїв слабо розвинена, хоч вони знають ціну грошей і карбують монету для утримання послів та людей, яких виряджають вивчати чужі землі. З різних країн світу прибувають в їхнє місто торговці для закупівлі надлишків усілякого добра; солярії, однак, не хочуть продавати їх за гроші, а віддають в обмін: на товари, яких у них немає, часом навіть купують їх. Діти соляріїв страшенно сміються, коли бачать, яку силу-силенну товарів купці віддають за якісь нікчемні гроші. Але старим людям не до сміху, бо вони бояться, що раби й чужоземці можуть зіпсувати звичаї їхнього суспільства. Тим-то займаються торгівлею неподалік від міських воріт, а військовополонених або продають, або призачають для копання ровів чи для інших важких робіт поза межами міста.

Про охорону полів Для охорони полів солярії повсякчасно висилають чотири загони воїнів разом з трудівниками.