Місячна долина - Сторінка 45

Хлопець примусив Сексон узяти собі половину влову, бо вона допомагала йому витягувати рибу, але докладно пояснив їй, що паля належить виключно йому, оскільки він сам її витяг.

Попрощалися вони на розі Сьомої та Поплар-стріту. Сексон сама подалася додому зі своєю половиною риби. І хоч вона й стомилася за цей довгий день, усю її істоту проймала дивна піднесеність. Почистивши рибу, Сексон лягла і, засинаючи, подумала, що коли знову настануть спокійні часи, вона переконає Біллі купити човна, щоб по неділях виїздити у море, як оце виїздила вона сьогодні.

РОЗДІЛ XVII

Сексон проспала всю ніч, не ворухнувшись, мертвим сном і вперше за кілька тижнів прокинулася свіжа й бадьора. Вона почувала себе знову собою, немов з неї спав гнітючий тягар або ж розвіялась імлиста заслона поміж нею та сонцем. Голова проясніла, залізний обруч, що так боляче здушував їй мозок, тепер зник. їй було навіть весело. Розподіляючи наловлену рибу на три частини — для місіс Олсен, Мегі Донегю і для себе самої,— Сексон несвідомо наспівувала якоїсь пісеньки. Вона радо потеревенила із кожною з них, а повернувшись додому, жваво заходилася прибирати у занехаяній господі. Вона поралася, співаючи, і крізь пісню їй усе чулися чарівні хлопцеві слова: Окленд — це просто початок дороги.

Все було ясно як день. Її та Вілова проблема стала зрозуміла, мов найпростіша арифметична задача: якого завбільшки треба килима, щоб застелити підлогу в кімнаті стільки-то футів завдовжки й стільки-то футів завширшки? Скільки треба шпалер, щоб обклеїти стіни в такій-то кімнаті? Вона була слабувала на голову, дивні прогалини доймали її пам'ять, вона почувалась, наче сама не своя. Ну то що ж? Це все через той клопіт, в якому вона безневинна. Вона зазнала того самого, що й Біллі. Він поводився якось чудно, бо й він був сам не свій. І всі їхні знегоди — це знегоди людей, що опинились у пастці. Окленд — це пастка. Окленд — це просто місце, звідки вирушають у дорогу.

Сексон перебирала в пам'яті своє шлюбне життя: все спричинив страйк і ця скрута. Якби не страйк та не бійка у неї перед домом, вона б не втратила свого немовляти. Якби Біллі не впав у розпач від безнадійної боротьби биндюжників, якби не безробіття — він би ніколи не почав пиячити. Якби не скрута, вони б не взяли собі пожильця, і Біллі не опинився б у в'язниці.

Сексон одне знала напевно: місто — не для неї з Біллі, не для кохання й не для малих дітей. Вихід простий: вони покинуть Окленд. Хай дурні лишаються тут, схиляючи голови перед долею. Але вони з Біллі не дурні, вони не схилять голів. Вони підуть уперед і поміряються з долею! Куди — вона не знала, та це з'ясується потім: світ широкий. Поза тісним колом гір, ген за Золотою Брамою вони знайдуть те, чого прагнуть. Хлопчак тільки в одному помилився: хоч вона й заміжня, але до Окленда не прикута. Для неї й для Біллі світ відкритий і приступний, як і для їхніх непосидючих вільних предків. Тільки дурні завше осідали десь там позаду, — дужі простували вперед. А вони з Біллі — дужі. Вони підуть уперед за рудаву смугу горбів Контра-Коста або за Золоту Браму.

Напередодні повернення Біллі Сексон завершила скромну підготовку до його зустрічі. Сексон сиділа без грошей, і якби не страх знову розсердити чоловіка, вона позичила б у Мегі Донегю на переїзд у Сан-Франціско і продала б там дещо зі свого рукоділля. Вдома був тільки хліб, картопля та солоні сардини; отож надвечір, під час морського відпливу, Сексон пішла на берег набрати скойок і назбирати палива, О дев'ятій вечора вона подалася додому з в'язанкою гілляччя та лопаткою на плечах і з цеберком скойок у вільній руці. Дійшовши до повороту, Сексон хутко перетяла освітлене електрикою місце, щоб, бува, не впізнали сусіди. Але назустріч їй підходила якась жінка; пильно глянувши на Сексон, вона враз зупинилася. То була Мері.

— Господи, Сексон! — скрикнула вона. — Невже дійшло вже до цього?

Сексон підвела на неї очі; одного погляду їй вистачило, щоб побачити всю трагедію своєї колишньої товаришки. Мері схудла, але на щоках їй грав досить підозрілий рум'янець. Її великі очі стали гарніші й більші; вони були тепер навіть занадто великі, занадто гарячково-блискучі й неспокійні. І одягнена вона була добре, але теж занадто добре. Вся якась знервована, вона боязко оглянулася назад у темряву.

— Господи — а ти?.. — прошепотіла Сексон і не докінчила, — Ходім до мене, — нарешті додала вона.

— Якщо ти не соромишся йти зі мною… — гостро озвалася Мері, по-давньому запальна.

— Ні, ні,— заперечила Сексон. — Це через оці дрова та скойки. Я не хочу, щоб знали сусіди. Ходімо, Мері.

— Ні, Сексон, я не можу. З дорогою душею б, але не можу. Треба встигнути на найближчий потяг до Фріско. Я давно тебе чекала, стукала до тебе з чорного ходу. Але в хаті було темно. Біллі ще не повернувся?

— Завтра повернеться.

— Я читала про це в газетах, — похапцем провадила далі Мері, стурбовано озираючись. — Тоді я була в Стоктоні.— Раптом вона мало не визвірилась на Сексон: — Ти мене, звичайно, не ганиш, — правда? Я просто не могла піти знову працювати, поживши своїм домом. Мені остогидла робота. Я знемоглася, певно, та й узагалі звелася ні на що. Якби ти знала, як я зненавиділа нашу пральню ще до шлюбу! А тепер це паскудне життя!.. Як перед богом, Сексон, ти собі уявити не можеш і сотої частки цієї гидоти! О, як мені хочеться вмерти, вмерти, щоб нічого не бачити й не чути! Слухай… ні, зараз я не можу. Онде потяг уже підходить до Аделайн-стріту. Я біжу. Можна мені прийти?..

— Ану, швидше там! — пролунав нараз чоловічий голос.

З темряви проступили обриси незнайомця. Він не був робітник, — Сексон це відразу завважила. Добре вбраний, соціально він стояв далеко нижче від робітничої верстви.

— Я зараз, одну хвилинку! — благально озвалася Мері.

З тону, яким вона промовила ці слова, Сексон зрозуміла, що Мері боїться цього чоловіка, котрий волів не виходити на світло.

— Мені пора, прощавай, — обернулася Мері до Сексон, дістаючи щось із рукавички.

Вона стиснула вільну руку Сексон, і та відчула у себе на долоні маленьку гарячу монету. Сексон опиналася, силкуючись повернути монету Мері.

— Ні, ні! — благала Мері.— Заради давньої приязні. Може, ти мені колись віддячиш. Ми ще побачимося. Прощавай!

Заридавши раптом, вона обвила Сексон руками і притиснулась до її грудей, мнучи пера свого капелюшка об в'язанку гілляччя. Потім відступила на крок, уся розгарячкована й тремтяча, і зазирнула Сексон глибоко в вічі.

— Ну, вже рушай, рушай! — дався чути з темряви владний чоловічий голос.

— О Сексон… — схлипнула Мері та й зникла.

Вдома, засвітивши лампу, Сексон глянула на монету. Це були п'ять доларів, ціле багатство в її становищі. Вона подумала про Мері та про чоловіка, якого Мері так боялася. Ще одна чорна пляма Оклендові на карб! Мері — ще одна занапащена душа. Сексон чула від когось, що такі жінки живуть пересічно лише по п'ять років. Вона глянула на монету й викинула її в зливальницю. Заходячись чистити скойки, вона ще почула, як забрязкотіла монета, скочуючись по трубі.

Наступного ранку Сексон полізла під зливальницю, розкрутила трубу і витягла монету — і все це заради Біллі. Всі казали, що в'язнів тримають на голодних харчах; ні, після місяця в'язничної пайки не могла вона поставити перед Біллі самі скойки та черствий хліб! Біллі так любив густо намазати масла на хліб, любив їсти соковитий, товстий біфштекс, засмажений на сухій гарячій сковороді, і запивати його справжньою кавою, та ще й мати її досхочу!

Біллі прийшов аж після дев'ятої, і дружина зустріла його у своїй найкращій хатній сукні.

Сексон дивилася, як він повільно ступав сходами на ганок, і, якби не сусідські діти, що повитріщалися на нього через вулицю, стрілою підбігла б до чоловіка. Не встиг Біллі покласти руку на клямку, як двері перед ним розчинилися, а причинити їх він мусив уже спиною, бо руками поспішив обняти Сексон. Ні, він не снідав; але тепер, коли вона з ним, йому й їсти не хочеться. Він тільки поголився в перукарні і всю дорогу пройшов пішки — не було грошей на трамвай. От якби помитись та змінити білизну! Хай вона не підходить до нього, поки він такий брудний!

Закінчивши всю цю процедуру, Біллі сів у кухні, дивлячись на Сексон, що поралася біля плити. Йому відразу впало в око, чим вона палить, і він запитав, звідки це в неї. Сексон розповіла йому все: як вона збирала паливо на березі, як перебилася цей місяць, не вдаючись до спілки; а коли обоє посідали за стіл, розповіла й про вчорашню зустріч із Мері. Про п'ять доларів вона, одначе, змовчала.

Біллі раптом перестав жувати перший кусень біфштексу. Вираз його обличчя злякав її. Він тут-таки виплюнув м'ясо на тарілку.

— Ти взяла в неї гроші на м'ясо? — звинувально промовив він, — У тебе не було грошей, різник на віру не дасть, а проте м'ясо ось… Так чи ні?

Сексон тільки похилила голову.

В очах його промайнув страшний, бездонний погляд, холодний і стриманий, — такий погляд вона вперше побачила в Біллі ще у Візл-парку, коли він бився із трьома ірландцями.

— Чого ти ще накупила? — спитав він не брутально й не сердито, а з крижаною люттю в голосі, що її не могли віддати ніякі слова.

Сексон, одначе, як це не дивно, заспокоїлася. Хіба не все одно? Чого ж іншого можна сподіватися від Окленда? Адже це все лишиться позаду, коли вони виїдуть звідси, коли Окленд стане просто початком дороги.

— Кави й масла, — відповіла вона.

Він викинув на сковороду м'ясо з обох тарілок, пакетик масла й намащений хліб і туди ж таки висипав каву з бляшанки. Потім вийшов на двір і викинув усе в смітницю. А каву з глечика вилив у зливальницю.

— Скільки ще в тебе зосталося? — запитав він.

— Три долари вісімдесят центів, — порахувала вона, віддаючи йому гроші.— За м'ясо я заплатила сорок п'ять центів.

Біллі глянув на гроші, теж порахував їх і вийшов до передпокою. Сексон чула, як відчинились і зачинились двері, і зрозуміла, що гроші він викинув на вулицю. Коли він повернувся до кухні, перед ним на чистій тарілці лежала смажена картопля.

— Ти знаєш, дешева рибка — погана юшка, Робертси цього не люблять, — промовив Біллі.— Але, далебі, від такого підживку мені аж верне. Воно ж смердить!

Біллі глянув на смажену картоплю, на шмат черствого хліба і склянку води, яку дружина саме ставила біля його тарілки.

— Не турбуйся, — всміхнулася Сексон, коли він завагався. — Це все не заплямоване.

Він скинув на неї швидким поглядом — чи вона, бува, не глузує,— зітхнув і сів до столу.