Місячна долина - Сторінка 84

- Джек Лондон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І тим часом міркував, на чому можна було б трохи спустити, якщо вже наполягатимуть. Бачиш, я їм подав справжні міські ціни, отож і був готовий трохи скинути. Потім вони повернулися.

"На селі ціни мали б бути дешевші", — каже мені їхній старший.

"Де ж пак! — кажу. — Адже це виноградна долина. Тут і на власну худобу сіна не вистачає й доводиться возити з долини Сан-Хоакіну. Та в Сан-Франціско готове сіно дешевше можна дістати, а тут і дорожче плати, та що й сам і привозь".

І це здорово на них вплинуло. Я ж казав щиру правду, і вони те знали. Хоча, звісно, якби вони поцікавилися платнею фурманам та ковалям, — я б мусим збавити, бо ж, бачиш, на селі нема ні спілки візників, пні спілки ковалів, і платня за приміщення нижча проти міста отже, все це виходить багато дешевше. Оце так. Сьогодні я сторгувався з ковалем, що його кузня проти пошти. Він береться підкувати ввесь мій табун із знижкою в двадцятьп'ять відсотків на кожну підкову. Але це тільки між нами. А вони занадто зацікавлені своєю цеглою і ніжно поза нею не бачать.

Біллі помацав кишеню на грудях, витяг звідти якимсь документ з печатками й передав Сексон.

— Ось він, — мовив Біллі.— Контракт з усіма умовами, цінами й штрафами за недодержки. В місті я зустрів містера Гейла і показав йому контракта. Він сказав, що тут усе гаразд. Тоді я кинувся щодуху — і до Кенвуда, і до Лондейла, всюди побував, усе побачив, з усіма переговорив. У каменярні робота кінчається у цю п'ятницю. Я забираю всі свої сім пар і в середу з неділі починаю возити ліс для будівництва, цеглу для печей і таке інше. А коли підійде пора на глину, я вже буду готовий і її підвозити.

Але я ще головного тобі не сказав! Довелося мені зачекати в одній справі по дорозі з Кенвуда до Лондейла — і я тим часом переглянув свої обрахунки. Ти й за мільйон років не вгадаєш, що виявилося! Я десь помилився в додаванні й призначив їм ціни на десять відсотків вищі, ніж гадав. А ще кажуть, що гроші на землі не валяються! Як тільки тобі треба буде ще пару робітників до городу — ти мені лиш одне слово… Хоча, правда, на місяць-два муситимемо трохи врізувати себе. І можеш спокійно позичати ті чотири сотні в Гоу Юма. Скажи йому, що сплатиш вісім відсотків і що за три-чотири місяці борг повернеш.

Звільнившись із обіймів Сексон, Біллі взявся прогулювати жеребця, — треба було, щоб той охолонув. Пройшовши кілька кроків, Біллі нараз зупинився, але так зненацька, що кінь ткнувся носом йому в спину і, злякавшися, став цапа, — аж довелося знову його заспокоювати. Сексон зачекала, здогадавшись, що в Біллі, певне, з'явилась якась нова ідея.

— Скажи-но, — озвався він, — ти щось тямиш у банкових рахунках та чеках?

РОЗДІЛ XXI

Сонячного червневого ранку Біллі сказав Сексон одягнути верхове вбрання, щоб випробувати нового коня.

— Тільки не раніш як о десятій, — відповіла вона заклопотано. — Тим часом я встигну вирядити підводу з городиною в другий рейс.

Незважаючи на широкий розмах свого господарства, Сексон так уміло організувала роботу, що мала багато вільного часу. Вона могла відвідувати Гейлів, що було для неї справжньою втіхою, особливо тепер, коли повернулися Гастінгси, і Клара часто гостювала у своєї тітки. Сексон розквітла в цьому дружньому оточенні. Вона почала читати, — і то так, щоб розуміти прочитане, — в неї вистачало часу і на книжки, і на рукоділля, і на Біллі, з яким вона не раз виїздила в його справах.

У Біллі було куди менше вільного часу, бо він мусив раз у раз роз'їжджати; а проте він не випускав з уваги і своєї власної стайні та коней, що були в розпорядженні Сексон. Він став справжньою діловою людиною, хоч місіс Мортімер, глянувши пильним оком на рубрику його видатків, виявила кілька дрібних пропусків. За допомогою Сексон вона умовила його дбайливіше вести рахункові книги. Тепер щодня по вечері Біллі й Сексон бралися за обрахунки.

Покінчивши з ними, Біллі сідав у велике м'яке крісло, яке він наполіг купити одразу після контракту з цегельнею, а Сексон умощувалася у нього на колінах і награвала на укулеле; часом вони заводили довгу розмову про свою роботу чи то про плани на майбутнє. То Біллі скаже:

— А знаєш, Сексон, з мене вже робиться політикан — це вдячна робота, бігме, вдячна. Якщо на ту весну шість моїх запрягів не працюватимуть на дорогах та не звозитимуть мені гроші з усієї округи — то я повертаюся до Окленда і скидаю капелюха перед хазяїном, нехай бере мене назад.

То Сексон:

— А таки й справді відкривають новий готель між

Калієнте й Елдріджем. І ходять чутки, що в горах лагодяться будувати великий санаторій.

Або ще:

— Тепер, Біллі, коли ти провів воду на свій луг, — ти його мусиш обов'язково віддати мені під городину. Я його в тебе заорендую. Прикинь, скільки люцерни могло б там вирости, і я заплачу тобі за ринковою ціною, відрахувавши вартість вирощування.

— Що ж, бери й це, — зітхнув Біллі.— Та й нема в мене тепер часу морочитися з дрібницями.

Це вже Біллі трохи кривив душею, бо знайшов же він час устаткувати нещодавно греблю і провести воду.

— Бачиш, Біллі, так буде найкраще, — втішала його Сексон, знаючи, що мрія про безмежні простори опосіла Біллі ще дужче, ніж коли. — Нащо тобі з якимось одним нещасним акром морочитися? Онде їх аж сто сорок! Ми купимо їх обов'язково, коли старий Чевон помре. До того ж та ділянка й справді належить до ранчо "Мадрон". Адже колись це був один суцільний маєток.

— Звісно, я нікому не бажаю смерті,— пробурчав Біллі.— Але старий переводить ту землю, коли пасе на ній свою хирляву худобу. Я добре пригляпувся до його землі. Він має під лугами три ділянки — добрих сорок акрів, а води в горах на всю долину стане. Я б міг стільки корму для коней там виростити, аж дух забиває! Потім там ще є пасовище. — з деревами й крутовинами і таке інше, п'ятдесят акрів, — саме для моїх племінних кобил! І що п'ятдесят акрів — густий ліс, — там гарні місця, і дичина водиться. А його стара валькова стайня зовсім не погана. Треба тільки перестелити дах, і в негоду буде притулок для всієї худоби. Ні, ти лиш подумай, яке жалюгідне пасовище за Пінгом я мушу орендувати для своїх коней! А як би вони могли розкошувати на тих ста сорока акрах, коли б та земелька моя! Не знаю, може, Чевон здав би їх в оренду?

Іншим разом Біллі заносився не так високо.

— Доведеться завтра потарабанитися до Петалуми. Буде аукціон на Аткінсоновому ранчо, — може, й мені перепаде що путяще.

— Ще хочеш коней?

— А хіба ж я не підрядився возити двома підводами ліс для нової винарні? Та й Барні звихнув собі плече і до роботи не скоро ще стане. А Бріджет і зовсім пристала, це безперечно. Скільки я вже не оглядав її й не лікував! Вона й ветеринара збила з пантелику. Декому з решти коней теж не завадило б перепочити. Сіра пара вже надто натрудилася. З Чалим теж не гаразд. Спершу всі думали, що йому з зубами якась притичина — аж ні. Він просто отруйної трави нажерся. Глядіти худобу — це певні гроші, а з усіх чотириногих — коні найтендітніші створіння. Колись, як буде тільки змога, я випишу з Колюзи цілу партію добрячих робочих мулів. Тут їх у мене з рук, як гарячі пиріжки, повиривають. Я ж їх випишу, звісно, на продаж.

Часом Біллі любив і жучка підпустити:

— Між іншим, Сексон, якщо ми вже заговорили за обрахунки, то скільки, на твою думку, коштують Гезл і Геті?.. Яка їхня ринкова ціна?

— Нащо це тобі?

— Питаю — отже, треба.

— Ну, стільки, скільки ти заплатив за них, — триста доларів.

— Мг… — замислився Біллі.— Тепер-то вони коштують багато більше, та про мене, хай буде триста. Так отже, наші обрахунки: чи не виписала б ти мені розписку на триста доларів?

— Та це ж грабіжництво!

— Зовсім ні. Чому, коли я видаю тобі сіно й овес зі своїх засік, ти щоразу даєш мені розписку? Ти ж обрахунки ведеш геть до останнього цента, — піддражнював він її.— Якщо вже ти в мене така ділова жінка, то мусиш і з цими кіньми повестися по-діловому. Я не користуюся ними вже хтозна-відколи.

— Але ж лошата будуть твої,— заперечила Сексон. — Та й племінні кобили для мого діла зовсім не потрібні. Гезл і Геті й без того скоро перестануть городину возити, і їх узагалі шкода для такої роботи. Ти краще накинь оком, ким би їх замінити. От за ту нову пару я тобі дам розписку — тільки без комісійних.

— Гаразд, — поступився Біллі.— Гезл і Геті повертаються до мене, але ж ти повинна заплатити мені геть-чисто все за оренду коней!

— Тоді ти плати мені за своє столування, — загрозила Сексон.

— Якщо ти правитимеш із мене за столування, то я правитиму з тебе відсотки за ті гроші, що я вклав у всю цю халазію.

— Ні, ти не зможеш, — засміялася Сексон. — Це наша спільна власність!

Біллі аж зубами заскрипів від удаваного обурення.

— Удар просто під дихало! — скрикнув він. — Лежу на обох лопатках! Чи ж не прегарні слова — "наша спільна власність"?! — Він захоплено смакував ці три слова. — А коли ми з тобою побралися, найбільше, про що ми мріяли, — це постійна праця, трохи лахміття та сякі-такі меблі, і то все приношене й потерте. Якби не ти, не було б ніякої у нас спільної власності.

— Ото дурниці! Що б я сама могла?! Ти чудово знаєш, що це ж ти заробив ті гроші, з яких почалося наше господарство. Ти платиш Гоу Юмові, і Чан Чі, і старому Гюї, і місіс Поль і… Одне слово, це все ти зробив.

Сексон пестливо провела своїми пальцями Біллі по плечах і дужих біцепсах.

— Це все їм ми завдячуємо, Біллі.

— Та де там у чорта! Це все твоя голова зробила. На віщо придалися б мої м'язи без тямущої голови? Хіба що скебів лупити, на пожильців накидатися та пиячити в шинку. Єдина розумна річ, до якої домислилась моя голова, — це побратися з тобою. Слово честі, Сексон, ти мене вивела в люди.

— Де там у чорта, Біллі! — передражнила вона чоловіка на превелику його втіху. — Куди б я досі скотилась, якби ти не витяг мене з пральні? Я б сама звідти не вирвалася. Я була безпорадне дівча. Якби не ти, я б і досі там сиділа. Місіс Мортімер мала п'ять тисяч доларів, а я мала тебе.

— Звісно, жінці важче вибитися, ніж чоловікові,— вирік Біллі, підсумовуючи. — Я тобі скажу, що все це ми зробили вдвох. Ми працювали в супрязі, разом. Якби кожне з нас діяло одинцем, ти, може, й досі ниділа б у пральні, а я б поганяв цілий день чужі коні та вечорами ходив по танцюльках — та й то, якби мені поталанило.

Сексон стояла під батьком усіх мадронів і слідкувала за Гезл та Геті, що саме виїздили з воріт, запряжені у віз із городиною, коли на подвір'я верхи в'їхав Біллі, ведучи на поводі гніду кобилу, єдвабна шкура якої золотилася на сонці.

— Чотирьохлітка, породиста, гаряча, але без вибриків, — відрекомендував коня Біллі, зупинившись обіч Сексон.